ТЕМА 12
УСНЕ ПРОФЕСІЙНЕ МОВЛЕННЯ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ
Основні питання теми
Особливості усного ділового мовлення.
Специфіка монологічного усного професійного мовлення.
Форми монологічного усного професійного мовлення.
Ключові слова: усне ділове мовлення, писемне мовлення, монолог, усний монолог, стилі усного монологічного мовлення (публіцистичний, науковий, інструктивний, інформаційний, розповідний), публічний виступ, писемно-усна форма реалізації публічної промови, повідомлення, виступ, промова, бесіда, доповідь (політична, ділова, звітна, наукова), функціональні типи мовлення (опис, роздум, розповідь).
Усне ділове мовлення – це спілкування людей під час виконання ними службових обов’язків (під час бесід, нарад, у години прийому відвідувача тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.
Писемне мовлення є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення є монологічним.
Усна форма ділового стилю – це публічний виступ (промова), ділова бесіда, діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори.
Для успішного і правильного спілкування необхідно оволодіти його прийомами, знати їх і в щоденній практиці дотримуватись. Потрібно також ураховувати деякі особливості та специфіку усного ділового мовлення, зокрема таке:
–це одна із форм словесного спілкування;
–розраховане на слухове сприйняття, тому використовується як спосіб спілкування мовця з колективом чи конкретною особою;
–первинне відносно писемної форми;
–переважно діалогічне, хоча може мати й монологічний характер викладу;
–характеризується широкою сферою застосування і функціонування промови, виступи на зборах, мітингах; освітянські лекції, наукові доповіді, повідомлення тощо;
–може бути не підготовленим заздалегідь, відзначатися спонтанним характером;
–мовним засобам притаманні неповні (короткі) речення, зміна звичайного порядку слів у реченні;
–активізуються невербальні (несловесні) засоби спілкування, серед них – інтонація, жести, міміка;
–пов’язане з ораторським мистецтвом, майстерністю володіння мовою;
–дотримання орфоепічних (правильна вимова) і акцентних (правильне наголошування) норм;
–характеризується спеціальними засобами впливу на аудиторію: притаманні риторичні запитання, повтори, антитези, структури, в яких щось стверджується через заперечну форму, наприклад: Я не претендую..., Я не говорю про ..., використовуються різні форми звертання, контактні звороти типу Ви знаєте; Вам,
очевидно, відомо; Хочу привернути Вашу увагу; уживаються також засоби впливу на слухачів через уживання типових формул суб’єктивних оцінок, наприклад: На мою думку; Я вважаю; Гадаю, що...; Як на мене і т.п.; використовуються цитати,
посилання на авторитетні джерела тощо;
–характеризується як емоційне, експресивне, імпровізоване, індивідуальне. Монолог (від грец. monos – один, єдиний і logos – слово) – усне чи писемне
розгорнуте мовлення однієї особи, яке не розраховане на безпосередню словесну реакцію слухача й адресується або самому собі, або іншим особам. Від діалогу монологічне мовлення відрізняється:
–суспільною функцією;
–словесною організацією;
–характером виголошення фрази.
У широкому розумінні усний монолог – це мовлення, яке:
–звернене прямо до аудиторії (безпосередньо контактне);
–адресоване слухачам через мікрофон (безпосередньо контактне);
–імпровізоване (безтекстова форма і текстова, розрахована на усне відтворення).
Названі варіанти усного монологічного мовлення об’єднує спільна функціональна тенденція – живий, активний вплив на масового слухача, співрозмовника.
Виділяють такі основні стилі і стильові різновиди усного монологічного мовлення:
–публіцистичний (із функціональними різновидами – власне публіцистичний, судовий, дискусійно-діловий і церемоніальний);
–науковий (різновиди – власне науковий, навчальний і популяризаційний);
–інструктивний;
–інформаційний;
–розповідний.
Монологічне усне мовлення є досить складним явищем, результатом індивідуальної мовленнєвої діяльності, своєрідною творчістю. Уміння володіти монологом – це своєрідне мистецтво.
Під час звернення до аудиторії монологічне мовлення мовця відмінне, наприклад, від діалогічного. Промовець не просто говорить – він ніби «посилає» фразу слухачеві, орієнтується на найвіддаленішого. Монолог виголошується з більшою силою голосу, у повільнішому, ніж звичайний, темпі, з чіткою вимовою звуків. Не слід говорити з трибуни якось «по-особливому», звертатися до слухачів у книжній манері. Треба уникати складної побудови речень, змішувати усномовні і книжні елементи.
Монолог як форма цілеспрямованого тривалого словесного мовлення характеризується такими особливостями:
–розгорнутою і складною систематичною побудовою;
–загальною структурною цілісністю і композиційною завершеністю;
–правильністю говорити, досконалістю володіння тембром голосу, інтонацією;
–доречністю використанням міміки, жестів, виразом обличчя тощо.
Монолог використовується під час усного публічного виступу, читання наукової доповіді, у спілкуванні фахівців з аудиторією тощо.
Кожний фахівець повинен оволодівати мистецтвом публічного виступу, хоча б його основами, тому, що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками промови, лекції, доповіді, робити повідомлення.
У тлумачному Словнику української мови в 11-ти томах подано чіткі визначення форм усного мовлення, а саме:
повідомлення – це 1) невеликий публічний виступ, невелика доповідь на якусь тему; 2) папір, документ, у якому про щось повідомляється, сповіщається [СУМ, т. VІІ, с. 669];
виступ – 1) публічне виголошення промови, заяви, інформації; 2) публікація свого твору, статті або окремого твердження, думки з певного питання; 3) дія, спрямована проти кого-, чого-небудь [СУМ, т. 1, с. 504];
промова – публічний виступ із будь-якого приводу; 2) текст такого публічного виступу [СУМ, т. VІІІ, с. 234];
доповідь – це 1) прилюдне повідомлення на певну тему; 2) рідко – усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові, начальникові [СУМ,
т.2, с. 373].
Охарактеризуємо загальні вимоги до публічного виступу.
Успіх публічного виступу залежить насамперед від промовця, його майстерності, уміння правильно побудувати свою промову. Оратор повинен передусім з’ясувати для себе:
– тему засідання, конференції, круглого столу, зустрічі тощо;
–хто буде присутній в аудиторії;
–хто, крім нього, ще буде виступати;
–час, місце, дату свого виступу;
–тривалість свого виступу і загалом зустрічі, засідання, круглого столу.
У тексті виступу дуже важливо висвітлити актуальність теми, відповісти на основні питання, переконати слухачів у правильності та доцільності вашої думки, слушності пропозиції, вплинути на аудиторію для стимулювання інтересу, розважити, подати нову, потрібну й нову інформацію.
Переконливою ораторську мову роблять продуманий зміст. Точність і ясність висловлювань, доступність і логічність викладу, експресивність, аргументативна структура. Сприяє цьому і композиційна, змістова та структурно-граматична цілісність тексту промови.
Переконливість ораторської мови значною мірою залежить від тих аргументів, за допомогою яких обґрунтовується істинність основної ідеї, а також від ступеня використання у доведенні фактів і положень, які не потребують обґрунтування, посилань на авторитетні джерела, точних цитат і висловлювань, результатів досліджень, статистичних даних. Це підсилює аналітичний аспект промови, її інформативну значущість і коментаторську позицію оратора.
Розширювати коло наукових знань, тренувати свою пам’ять, збагачувати новим матеріалом – це й означає готувати себе до виступів, полегшувати тим самим підготовку до конкретного виступу. Постійне підвищення професійного рівня – успіх вашого публічного виступу. Готуючись до виступу, важливо мати свій оптимальний режим роботи. Чинник вашої пам’яті при цьому відіграє неабияку роль. Вдаючись до слухової пам’яті, потрібно вголос проказувати найсуттєвіше. Зорова пам’ять вимагає уважного читання і виділення у тексті окремих положень, підкреслюючи чи роблячи помітки на полях.
Успіху можна досягти, якщо творчо використовувати свої професійні знання. Адже писемно-усна форма реалізації публічної промови передбачає фіксування на папері всієї підготовчої роботи (задуму, концепції, створення тексту: тези, положення, докази, факти, мовне вираження). Це необхідно для того, щоб