промовець виклав хід своїх думок послідовно, логічно, несуперечливо, розібрався у власних судженнях і відчув їхню важливість. Фахівці радять постійно занотовувати свої думки і обмірковувати їх. У такий спосіб відшліфовується думка і її словесна форма.
Підготовчо-імпровізований характер промов виявляється у тісному зв’язку двох основних етапів – підготовчого і виконавського. На виконавському етапі імпровізація неминуча, бо прочитаний без імпровізації текст не стане промовою, а буде читанням, яке створюватиме ефект штучності. Але імпровізація буде вдалою тільки за наявності мовної підготовки високого рівня.
Якщо текст великий за обсягом, то краще виступати, спираючись на написаний текст. Доцільно ключові фрагменти виділити іншим кольором.
Отже, майстерність публічного виступу приходить з досвідом роботи за фахом. Проте довідатися про головні «секрети» ораторського мистецтва та їх застосування корисно якомога раніше, починаючи зі студентської лави.
Професійне публічне мовлення ефективне лише за наявності чітких смислових зв’язків у викладі думки. Плутане, непослідовне мовлення справляє негативне враження на аудиторію і перешкоджає досягненню поставленої мети. Слухачі залишаються байдужими, часом не розуміючи, про що йдеться. Тому публічну промову варто обов’язково заздалегідь обмірковувати і чітко структурувати.
Структура професійної публічної промови – закономірне, мотивоване змістом і задумом розміщення всіх частин виступу і доцільне їх співвідношення; система організовуння матеріалу.
Незалежно від роду і виду промови, в її структурі виділяють три частини: вступ, основну частину, висновок. Це класична схема, яка сформувалася ще в античні часи. Кожна частина промови має свої особливості, які необхідно враховувати під час підготовки до виступу. Ці особливості зумовлені специфікою сприйняття мовленнєвого повідомлення.
Кожна промова починається із зачину. Поява оратора, його поведінка, жести і міміка, перші слова звернення до слухачів мають створити позитивний образ
промовця, ауру доброзичливості та спонукати присутніх до слухання виступу. Для себе промовець повинен відразу ж відзначити, чи саме на таку аудиторію слухачів і на такі умови спілкування зорієнтований його виступ.
Зачин промовця має заінтригувати слухачів. Цього можна досягти майстерно вибудованим початком промови. Найчастіше це етикетні формули, стисла розповідь про якийсь випадок, якийсь парадокс, дивину, пов’язані з темою промови. Особливості зачину визначаються темою виступу і аудиторією. Зачин має бути функціонально зумовлений і тематично мотивований.
Вступ покликаний психологічно підготувати слухачів до суті промови і ввести їх у процес сприйняття її змісту. Вступ виконує кілька функцій: психологічну – закріплення контакту, уваги і зацікавленості, які були викликані зачином, створення необхідного настрою; змістову – опис цільової настанови промови, повідомлення теми, перелік і коротка характеристика проблем, які аналізуються в основній частині; концептуальну – наголошення на
специфічні теми визначення її актуальності і суспільної значущості.
В основній частині висвітлюють зміст промови. Для цього промовець використовує факти, логічні докази, аргументацію, наводить різні теоретичні положення, аналізує приклади тощо. Вибір аргументів має бути мотивований ситуацією спілкування і складом аудиторії. Вони будуть переконливими, якщо діятимуть не лише логічно, а й емоційно. Основна частина передбачає виклад матеріалу, доказ, спростування.
Виклад матеріалу. У цій частині промови використовують кілька функціональних типів мовлення: розповідь, опис, роздум.
Розповідь – це динамічний функціонально-змістовний тип мовлення, що виражає повідомлення про послідовний розвиток подій. Як правило, це історія питання, ознайомлення із суттю проблеми, основні факти чи події, що сприяють висвітленню проблеми і можуть стати вихідною позицією при доведенні. Цим типом мовлення користуються і тоді, коли потрібно підтвердити висловлені оратором положення конкретними прикладами або при аналізі певних ситуацій. За допомогою розповіді оратор передає послідовність подій із необхідною
точністю. При цьому він може говорити як учасник подій, викладати події зі слів третьої особи або моделювати низку подій, не називаючи джерела інформації.
Опис – це систематизований виклад предмета промови, його частин, особливостей. За його допомогою промовець готує слухачів до доказу. Описи різноманітні за змістом і формою: загальні, конкретні, предметні тощо.
Опис може бути розгорнутим, докладним і стислим, ко ротким, об’єктивним і суб’єктивним.
Роздум – це тип мовлення, за допомогою якого доводять або спростовують якісь тези, розкривають зв’язок між явищами дійсності. Він характеризується особливими логічними відношеннями між судженнями, які входять до його складу і утворюють умовиводи. У роздумі переважають речення із причиннонаслідковими зв’язками. Роздуми дають змогу активізувати увагу слухачів, збуджуючи думки та викликати зацікавленість до теми промови.
У промовах названі типи мовлення здебільшого переплітаються, доповнюючи один одного.
Докази є логічним доведенням чогось. Вони, залежно від теми, постають у різних формах: пояснення, прикладів, дослідів, ілюстрацій. В аргументації вони мають бути центральними. Саме за допомогою доказів промовці переконують слухачів.
Спростування – це доказ від протилежного; аргумент від опонента, який бачить істину по-іншому або в чомусь іншому. Спростування може спричинити полеміку або суперечку. Виокремлення доказу і спростування як структурних елементів основної частини пояснюється полемічною природою публічної промови. Оратор вибудовує свою промову, протиставляючи її зміст уже існуючим текстам, наповнюючи елементами аргументативної структури та експресією. Це дає підстави визначити публічну промову як спрямовану на переконання.
Зупинимо увагу на одному з найпоширеніших жанрів (форм) усного висловлювання – доповіді. Учені стверджують, що доповідь може бути: 1) політичною, 2) діловою, 3) звітною, 4) науковою.
Політична доповідь порушує політичні питання, у ній з’ясовується суть, причини, наслідки якоїсь політичної події, розкриваються шляхи розвитку суспільства.
Ділова доповідь – це доповідь, офіційне повідомлення про що-небудь керівникові, начальникові.
Звітна доповідь – доповідь, яка виголошується під час звіту про виконану роботу за певний період.
Наукова доповідь – це доповідь, у якій інформується про наукові спостереження, досліди, їх результати, нові відкриття, зроблено узагальнення наукових даних. Такі доповіді заслуховуються у наукових установах, на різних зібраннях учених, конференціях, симпозіумах тощо. Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення ряду публікацій, називається рефератом. Кожна із зазначених доповідей вимагає певної підготовки і має свою специфіку написання.
Доповідь має таку структуру: вступ, основну частину, висновок. У вступі визначається тема доповіді, причина її вибору, вказується актуальність проблеми,
їїзначення, формулюється мета доповіді, викладається історія питання.
Восновній частині подається характеристика проблеми (виділяється основний аспект проблеми, а потім – основні положення, які детально і послідовно аналізуються).
Висновки мають бути чіткими, лаконічними. Рекомендується повторити основну думку, а потім підсумувати найбільш важливі положення.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1.Що таке монолог?
2.Чим відрізняється монологічне мовлення від діалогу?
3.Які основні стилі і стильові різновиди усного діалогічного мовлення вам відомі?
4.Якими особливостями характеризується монолог?
5.Що називаємо полілогом?
6.Від чого насамперед залежить успіх публічного виступу?
7.Що передбачає писемно-усна форма реалізації публічної промови?
8.Що Вам відомо про такі типи мовлення: розповідь, опис, роздум?
9.За допомогою чого переконують промовці слухачів?
10.У чому полягають відмінності таких форм публічного виступу, як промова
ідоповідь?
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
Завдання 1. Прочитайте прислів’я й афоризми. Як вони характеризують того, хто виступає на зборах, урочистостях?
Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути.
Краще недоговорити, ніж переговорити.
Стільки наговорив, що в шапку не збереш.
На словах як на цимбалах.
Хто ясно думає, той ясно й говорить (Буало).
Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив (Сократ).
Завдання 2. Відредагуйте словосполучення: лишати слова (на зборах), зложити повноваження, одобрити пропозицію, відмінити рішення, додержуватися тиші (порядку), виключення із правил, безчисленні предложення, приймати участь, прийняти міри.
Завдання 3. Назвіть невербальні засоби інформування. Визначте їх роль у процесі спілкування.
Завдання 4. Підготуйте наукову доповідь на одну з наведених тем.
1.Українська мова на порозі третього тисячоліття.
2.Чи існує сьогодні «мовна» проблема в Україні, у вашому краї?