Материал: Професійна мова економістів

Для називання порушення обов`язків, узятих сторонами під час купівліпродажу, у діловій писемності ХIV–XV ст. знаходимо такі терміносполуки: куплю рушити, рушати мену. Поряд із уведеними назвами були створені словосполучення на означення гарантії та гарантів від можливого порушення попередніх торгових угод між сторонами та назви різних закладних операцій: завъски поставити «заплатити, дати заставу, заклад, завдаток», заставит, заложити «віддати в заставу», залог, застава, зарука «застава, заставлені речі», заставу визволити «викупити заставлені речі» та ін. У значенні «застава, заклад» вживалося також слово рука.

Для вираження відносин, грошових зобов`язань, кредитування та його умови, орендування, грошових розрахунків тощо широко вживалися такі лексичні одиниці: лихва «процент від позичених грошей», «заняття лихварством»,

позиченіє, позиченьє, позичьє «позика, позичений предмет», позичити, позичати

«надати в кредит що-небудь», лихва примножила «збільшилися проценти за позику», долгь «борг, боргове зобов`язання», винен, виноватъ, виноватиї, виновати, должен «зобов`язаний сплатити борг кому-небудь», поплаток «грошовий податок», поплати, окупъ «викуп», личба «рахунок, а також платіжна вартість грошової одиниці», личити «рахувати, а також вираховувати», дати лихву «дати фінансовий звіт», висумовати «вирахувати», наложити «витратити» тощо.

Рух коштів у процесі товарно-грошового обміну позначається такими термінологічнии одиницями: доходъ, ізискъ, приход «прибуток, доход», видатки, витрати. Ці слова з певними жанрово-стильовими обмеженнями активно використовуються у сучасній українській мові і як складові спеціальних терміносистем, і в побуті загалом. Збереження цих термінів у сучасному вжитку пов’язано з тим, що вони як нормативні зазнали певної фонетичної трансформації та ввійшли до складу економічної термінології подальших етапів розвитку української мови.

Результати досліджень економічної термінології свідчать про паралельне вживання у XV столітті спільнослов`янського слова цъна та терміна коштъ,

засвоєного через чесько-польське посередництво, які виражають грошову вартість. Згодом сфера вживання слова коштъ розширюється та змінюється в наступному періоді історії української мови.

3. Українська економічна термінологія XVІ–XVІІІ століття.

Протягом XVІ–XVІІІ ст. в українській мові продовжують вживатися терміни давньоруської мови та староукраїнської ділової писемності, засвідчені пам’ятками давньоукраїнського періоду і XIV–XV ст. Поступовий розвиток суспільства та мови зумовив у сфері торгово-економічних відносин виникнення нових слів, які утворилися на ґрунті української мови та спільнослов’янської лексики: купецтво, купованьє, перекупникъ, перекупницство, подкупне, подкупца.

Міжнародні економічні зв’язки України зумовили появу нових запозичень, переважно із західноєвропейських і східних мов (найчастіше з польської, а з початку XVIII ст. – російської мов), напр.: квота, шинкь. На їх базі формуються нові торгово-економічні терміни, напр.: шинковати, шинкованьє, шинковний.

У цей час основою лексики у сфері торгово-економічних відносин є уживані раніше терміни на означення торгівлі як продажу (торговати, продавати та купувати) і похідні від них слова. Отже, крім основного слова торговати в текстах фіксуються слова приторгувати «мати додатковий прибуток від торгівлі», сторгувати, спродать, випродати, купчити «займатися торгівлею»,

описові конструкції на зразок: торгом се обиходити «торгувати», також з’являються нові утворення з різною семантикою, які вживалися у сфері торгівлі та близькій до неї галузі: закуплене «купівля», перекупницьтво «торгівля», прикуп «куплені речі».

Серед назв торгівлі як заняття поряд із засвідчуваними на попередніх етапах історії давньоруської та староукраїнської мов в різному графічному оформленні автохтонними назвами торг, торговля фігурує і запозичене гандель.

Протягом XVI–XVIII ст. з’являються, крім основних, раніше вживаних, і нові спеціальні назви окремих галузей торгівлі: вишинкъ, шинкъ з «schenken» – «наливати, продаж вина, хмільних напоїв на розлив». Ці слова у формі шинок пізніше закріпилися на означення приміщення для торгівлі цими напоями. Від

слова шинокъ утворилося ряд похідних слів: шинковати, шинкованьє «продавати хмільні напої».

Виникають слова на означення тимчасового заняття купівлею-продажем: ярмаркувати. Для відтворення розвитку нових торгово-економічних відносин з’являються нові терміни для називання способу ведення торгівлі: гуртом «оптова торгівля», на раздробъ «роздрібна торгівла».

Лексична система вираження боргово-кредитних відносин (винен, болгъ, болжникъ, личба, лихва та ін.), яка була широко представлена в староукраїнських пам’ятках попереднього періоду, продовжує свій подальший розвиток: боргъ

«кредит», депозитъ, депозиторъ, експенсъ «видаток», задолжитися, заплатити, заплата, заплатка, платъ, оранда «оренда», позика, позичка, позичальник

«кредитор», визичити «позичити», рандаръ «орендатор» та інші.

Не менш важливими у сфері фінансово-кредитних термінів є слова, що виражають систему грошово-платіжних розрахунків. Так, поряд із термінами готовиї гроші, сума та ін. вживаються термінолексеми решта «частина грошей, що залишилася несплаченою», індепозитъ «сума грошей, віддана на зберігання» та інші.

Узазначений період продовжують своє функціонування у фінансовокредитній лексиці утворення на означення гарантій торговельних угод та їх юридичного оформлення: застава, заклад, завдаток, зарука та інші.

Удругій половині XVII ст., за свідченнями вчених, завдяки зміцненню внутрішнього ринку та розширенню торгівлі в Україні, було встановлено єдине мито замість чисельних дрібних зборів. Пам’ятки цього періоду фіксують такі слова з термінологічним значенням: гроші, кредиторъ, обмитити, подужне,

поколодне, рубль, спашне, шаг та інші.

Українська економічна лексика XVIII ст. розвивалася на базі успадкованого фонду XVII ст., що підтверджено вживанням таких термінів: гандлюючий,

зраховать, клеймовать, коутъ, розквътатись, реестрикъ.

Загалом протягом XVI–XVIIІ ст. в українській писемності спостерігається процес стабілізації засобів вираження понять, пов’язаних із торговельно-

економічними відносинами, вироблення фінансово-економічної термінології на основі автохтонних лексико-словотворчих ресурсів і засвоєння іншомовної термінології.

4. Українська економічна термінологія ХІХ-ХХ століття.

На становлення закономірностей тієї чи іншої термінологічної системи, її організацію, вироблення певних засад, стандартизацію та розвиток галузевих термінологій впливає багато чинників, зокрема, історія та розвиток певної країни й, відповідно, національної мови як засобу комунікації, акумуляції накопиченого досвіду, транслятора та передатчика його наступним поколінням, віддзеркалення рівня розвитку культури, науки та техніки, зрештою, усього суспільства. Процеси, які відбувалися в Україні протягом XVIII–XIX ст., суттєво вплинули й на формування фінансової термінології. Розширення міжнародних зв’язків України у ХІХ–ХХ ст. сприяє збільшенню кількості запозичених термінів з інших мов:

аванс, авізо, акцепт, акциз, біржа, бухгалтерія, бюджет, валюта, вексель, дебет, депозит, емісія, інвестиції, інкасо, капітал, квота, кредит, пеня, такса, тариф, штраф, чек та ін.

Ураховуючи позамовні та власне мовні чинники, в історії формування української економічної термінології виділяють такі основні етапи: 1) ХІ – середина ХІХ ст.; 2) друга половина ХІХ – поч. ХХ ст.; 3) 20-ті роки ХХ ст.;

4)30-ті– кінець 80-х рр. ХХ ст.; 5) 90-ті роки ХХ ст. – поч. ХХІ ст.

Вусіх сферах української економічної термінології (особливо фінансовобанківській) чи в термінології інших наук найбільш продуктивними і сприятливими були 20-ті роки ХХ ст. Протягом цього періоду було створено та вийшло друком 4 підручники з фінансової науки, 4 збірники «Праць комісії для виучування фінансових справ» за редакцією акад. Л. М. Яснопольського та

та ін.). Терміни фінансово-банківської термінології увійшли також до «Короткої банківської й комерційної енциклопедії» за редакцією О. Полоцького (1926 р.) і до 5 термінологічних словників: «Практичного російсько-українського словника

ділової мови» (1926 р.), «Короткого російсько-українського технічного словника фінансових термінів для вжитку співробітників Губфінвідділу» (1924 р.), словника-довідника А. Гіршеля і Д. Ріна «Українська мова в бухгалтерії та статистиці» (1926 р.), «Російсько-українського словника банкового діловодства» за редакцією В. Орловського та І. Шелудька (1925 р.) та проекту «Словника економічної термінології» за редакцією Г. Кривченка та В. Ігнатовича (1930 р.).

У 30-х роках через певні суспільно-політичні чинники розвиток української наукової термінології був призупинений. Наслідками цього стало згортання політики українізації, ліквідація Інституту української наукової мови, видання у 1933–1935 рр. Термінологічних бюлетенів, ліквідація Української господарської академії в Подєбрадах (1935 р.). Було зруйновано усі самостійні наукові традиції творення й унормування української термінології фінансів, а їх розвиток призупинено. До української термінології почала активно проникати російська фінансово-кредитна. У період радянської тоталітарної системи не вийшло жодної праці, присвяченої фінансово-банківській або кредитно-банківській термінології. Уся українська фінансова наука була практично знищена та отримала ярлик «буржуазної».

Фактично протягом декількох десятиліть ніхто серйозно не займався теоретичними проблемами фінансів та кредиту. Не було потреби: суспільство законодавчо проголосило про побудову першої в світі держави без податків. У наукових розробках українських дослідників відзначено, що у досліджуваний період стан українських галузевих термінологій відбивають тільки двомовні перекладні словники. Створення та видання словників наприкінці 50-х років та на початку 60-х рр. було покладено на Словникову комісію (1957 р.), яка запланувала видання 18 російсько-українських та українсько-російських словників. У 50-х – 80-х рр. ХХ ст. науковці відновили роботу в галузі української термінології та термінографії. У цей час починає розвиватися системний комплексний підхід до вивчення термінології та започатковуються дослідження окремих терміносистем.