Однак українська економічна термінологія цього періоду не зазнала якісного зростання. Тривале використання російськомовної наукової літератури витіснило українську фінансово-кредитну термінологію із наукової та освітньопрофесійної сфер. Найбільше відобразилася українська термінологія в російськоукраїнських словниках та частково в 11-томному тлумачному «Словнику української мови».
Знаковим для науки цього періоду було видання у 1966 році «Російськоукраїнського словника соціально-економічної лексики» С. А. Воробйової та Т. К. Молодід (20 147 слів), який відображає стан тогочасної української фінансово-економічної термінології. У цьому словнику відображено «нормалізацію» української економічної термінології відповідно до загальних тенденцій розвитку тодішньої термінології, а саме: вилучення українських термінів та їх заміну кальками з російської мови або запозиченими термінами:
акційник – акціонер, акційне товариство – акціонерне товариство, асигната – асигновка, добуток гуртовий – доход валовий, зиск – прибуток, зисковність – прибутковість, убезпечення – страхування, уторг – виручка, векселедержець – векселедержатель, позикоємець – позикодержатель, відсоток – процент, державна скарбниця – казначейство, обігові кошти – оборотні засоби.
Калькування через російську мову було показовим для тодішньої доби.
За останні 60-х років у словникарстві виникла традиція: український термін подавати у словнику на другому місці після кальки або ж його взагалі не наводити.
У фінансово-економічній термінології вживалися також власне українські терміни та запозичення: державна скарбниця і казна, банкрутство і банкротство, оборотність і обіговість, безстроковий вклад і безтерміновий вклад тощо. Але у мовній практиці ці терміни витіснялися російськими запозиченнями. Українська економічна термінологія у цей період не була активною, а усі наукові дослідження фінансово-кредитної сфери публікувалися російською мовою.
Отже, українська економічна термінологія 30-х – 80-х років ХХ ст. характеризується послабленням термінотворення, звуженням сфери функціонування. Основними шляхами творення наукових найменувань у фінансово-кредитній сфері стали калькування та запозичення з російської або через її посередництво з інших мов. Розвиток української фінансово-кредитної термінології внаслідок дії позамовних чинників відбувався під впливом і за зразком російської фінансово-кредитної термінології, що не сприяло її систематизації та унормуванню і певною мірою зумовило її сучасні проблеми.
5. Українська економічна термінологія кінця ХХ – поч. ХХІ століття.
Новий етап розвитку української наукової мови розпочався після проголошення України незалежною державою та конституційним закріпленням за українською мовою статусу державної. Це найпродуктивніший період як для української наукової мови, так і її термінології. Українська економічна термінологія інтенсивно поширюється та розвивається в контексті української наукової термінології, формування якої пов’язано з позамовними і власне мовними чинниками. Відбувається так званий «термінологічний вибух», який зумовлює запровадження великої кількості нових термінологічних одиниць та іншомовних запозичень.
Уперіод зміцнення української держави, коли товарно-грошові відносини визначили своє місце в економічних системах, найвищого розвитку набула фінансова термінологія. Наприкінці ХХ ст. відбувається розширення апарату фінансової науки України, а також формування самостійних напрямків, таких як: теорія фінансів, державні фінанси (податкова справа, митна та бюджетна система, державні цільові та позабюджетні фонди), фінанси суб’єктів господарювання, фінансовий ринок та фінансові послуги, історія фінансів України, історія фінансової науки, міжнародні фінанси та ін.
У1993 році при Міністерстві фінансів України було створено Науководослідний фінансовий інститут, який займався теоретичною розробкою фінансової політики, кредитування та грошового обігу. Інститут мав свою наукову бібліотеку та видав збірник наукових праць учених інституту.
Як в усіх інших країнах, так і в Україні національне відродження сприяло появі нових можливостей у формуванні фінансово-кредитної термінології, створенню нових україномовних підручників, посібників та навчальнометодичних матеріалів.
На сьогодні в Україні видаються спеціальні періодичні видання, наприклад, «Фінанси України», «Вісник національного банку України» та ін. З часу проголошення Незалежності України виникло майже 30 словників української економічної термінології. Найвизначнішими лексикографічними працями цього періоду є «Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери» (2000 р.), «Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки» (1994 р.), «Фінансовий словник» (1996 р., перевидання 1997, 2000, 2002 рр.). Ці словники надають найповнішу картину термінології цієї галузі та отримали високу оцінку фахівців економіки і мовознавців.
В економічній термінології зазначеного періоду із зрозумілих причин виникає багато іншомовних запозичень: бартер, дивіденд, єврочек, маркетинг та ін. З російської мови в українську проникають такі терміни-кальки, до яких утворилися українські синонімічні назви: неустойка – забезпека, недоїмка – недоплата та ін. Часто зустрічаються і жаргонізми, які свідчать про специфічність ринкової економіки: валютний коктейль, гарячі гроші, голод доларовий або грошовий, дешеві гроші, нові гроші, ринок – лінивий і мертвий, та ін. Надзвичайно широко з’являються в ужитку синоніми, які є важливими, але небажаними у термінологічних системах: виторг, втрати – видатки, дохід – прибуток, затрати, зиск, кошти, процент, кредитор – позикодавець, позичкодавець, рента
та ін.
Поряд із використанням іншомовних запозичень в український мові активно вживаються й дефініції українського термінологічного фонду. Серед найуживаніших українських відповідників до іншомовних запозичень та їх гібридних термінів можна назвати такі: квазігроші – регіональні гроші,
ремітент – перший векселетримач, евальвація – оцінювання та ін.
У сучасній українській мові збільшується кількість економічних термінів, відбувається їх якісне вдосконалення, пристосування до норм літературної мови, спостерігається розширення семантики загальновживаних термінів. Українська економічна термінологія формується з урахуванням національних традицій, досягнень інших народів та міжнародної практики термінотворення.
Термін – слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо.
Термінологія – це сукупність термінів, які використовують поняття певної галузі науки й техніки, що сформувалося історично. Науку, що вивчає українську термінологію, називають термінознавством.
Найважливіші ознаки термінів:
відповідати правилам і нормам певної мови;
бути систематичним;
дефінітивність (кожен термін зіставляється з чітким окремим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття);
відносна незалежність від контексту;
бути точним;
бути коротким (але іноді це суперечить вимозі повноти терміна);
бути однозначним (такої однозначності треба домагатися в межах однієї терміносистеми);
не мати синонімів у межах терміносистеми;
бути експресивно нейтральним;
бути милозвучним.
Шляхи надходження термінів до мови:
1)надання статусу термінів загальновживаним лексичним одиницям рідної
мови;
2)утворення термінів шляхом запозичення з інших мов;
3)вживання слів і словотворчих моделей з грецької та латинської мов;
4)запозичення термінологічних одиниць з інших наукових сфер.
Наведемо деякі правила використання термінів у професійній мові:
1.Термін повинен бути стандартним, тобто вживатись у тій формі, яка зафіксована у словнику, наприклад:Діловодство, а не діловедення.
2.Термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику,
наприклад:Циркуляр – це лише директивний лист, а не лист будь-якого іншого типу.
3.Якщо термін є багатозначним, потрібно будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна мається на увазі, наприклад:Справа – особова справа; судова справа.
Лексичні норми у діловому та науковому стилях такі ж, як і в усій українській літературній мові, а саме: слово повинно вживатись з урахуванням його лексичного значення, стилістичного забарвлення та лексичної сполучуваності. У ділових текстах лексичні помилки є найпоширенішим видом порушень мовленнєвих норм. Часто трапляються порушення лексичних норм у стійких та термінологічних словосполученнях. Наприклад: Розробити і затвердити положення про порядок передання житлових споруд та інших елементів нерухомості. Слово «елемент» – компонент, складова частина чогось (елемент документа, елемент періодичної системи Менделєєва; елемент суспільства). Існує терміноване словосполучення – «об’єкт нерухомості». Більшість слів сучасної української мови є загальновживаними. Їх використовують в усіх сферах життя і діяльності.
На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки.Значно менше слів вузькоспеціальних, які вживаються окремими групами людей у різних галузях народного господарства, науки, культури.
Вукраїнській мові жаргонізми – це слова, якими користуються люди, об’єднані спільними інтересами, захопленнями, професією, віком, ситуацією. Ці слова відрізняються від загальнонародної мови наявністю специфічних слів, виразів.