В. Вернадський), Інститут економічної кон’юнктури (директор М. ТуганБарановський), Технічно-термінологічна комісія при Департаменті професійної освіти. Лише впродовж 1918–1919 років у Східній Україні було надруковано понад 20 словників. З метою координації термінотворчої діяльності в 1918 р. при Українському науковому товаристві створено Термінологічну комісію, а при Українській академії наук (УАН) засновано Правописно-термінологічну комісію. У 1921 р. ці комісії було об’єднано й створено Інститут української наукової мови Академії наук (ІУНМ).
4. Період діяльності Інституту української наукової мови (20-ті – початок 30-х рр. ХХ ст.).
Період 20-х – початок 30-х рр. ХХ ст. був часом відновлення української державності, розширення суспільних функцій української мови. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стала мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного й політичного життя країни. Це спонукало до цілеспрямованої термінологічної роботи, яка була логічним продовженням термінологічної праці когорти діячів науки, техніки, лінгвістів, письменників у попередні десятиліття. Українське мовознавство, зокрема термінологія, за влучним висловом відомого українського термінолога А. Вовка (США), пережило «золоте десятиріччя» (1921–1931 рр.), яке залишиться безпрецедентним у світовій практиці.
Так, у 1921 році утворився Інститут української наукової мови (ІУНМ), перед ученими якого ставилося завдання спрямовувати процес розвитку української наукової мови. Для цього було необхідно виробити наукові засади творення як окремих термінологічних одиниць, так і формування цілих терміносистем, заповнити прогалини, що закономірно в них з’явилися. Перед ученими-термінологами постало завдання вироблення принципів і методів побудови нової лексики словотворчими засобами української мови на позначення понять науки, політики, мистецтва, державності тощо.
ІУНМ структурно поділявся на шість відділів: природничий (ботанічна, географічна, геологічна, зоологічна, математична, медична, метеорологічна,
фізична, хімічна секції), сільськогосподарський (ветеринарно-зоологічна, лісова, фітотехнічна секції), соціально-економічний (економічна, соціологічна, філологічна, філософська, педагогічно-психологічна секції та секція ділової мови), технічний (архітектурна, будівельна, гідротехнічна, гірнича, електротехнічна, механічна, сільськогосподарського машинознавства, шляхів і мостів, технологічна, доморобська, фотокінематографічна секції), мистецький (музична і театральна секції), правничий.
За цей період було опубліковано близько 50 різноманітних словників чи проектів словників із гуманітарних і природничих галузей знань, серед яких «Словник хімічної термінології» О. Курило, «Словник геологічної термінології» П. Тутковського, «Словник технічної термінології» І. Шелудька і Т. Садовського, «Словник природничої термінології» Х. Полонського, «Словник фізичної термінології» В. Фаворського та ін.
Проте з 1932 р. започатковано «новий курс» у національної політики того часу. Творчу працю вчених перервано звинуваченням українських філологів у народництві та націоналізмі. Справжнім погромом української інтелігенції завершилась кампанія з «українізації». Уже в 1930 р. ІУНМ як складову частину ВУАН (Всеукраїнської академії наук) було ліквідовано за сфабрикованою справою СВУ (Спілки визволення України), а провідних учених репресовано. Видання словників, навіть уже підготовлених до друку, було припинено, а вже надруковані – вилучено з бібліотек і книгарень.
5. Функціонування української термінології в період з 1932 по 1950-ті
роки.
У 30-х роках розпочалось переслідування українських мовознавців. В Україні впроваджено унікальний, виключно радянський винахід: формально національну (українську) мову не забороняли, навпаки, говорили про бурхливий її розквіт, благотворний вплив на неї «братньої» мови, але насправді її розвиток коригували в потрібному політичному напрямі.
На цьому акцентує увагу Юрій Володимирович Шевельов (псевдоніми Юрій Шерех, Гр. Шевчук): «Урядове втручання… у внутрішні закони мови було
радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії… Радянська система встановлює контроль над структурою української мови: забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й орфоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови» (Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941): Стан і статус. – Б.м.: Сучасність, 1987. – 296 с.). У такій ситуації українська наукова термінологія фактично втратила свою автентичність і перетворилася на копію російської.
Упродовж 1933–1935 років Інститут мовознавства видавав «Термінологічні бюлетні», у яких значну частину (14,5 тисяч) українських термінів замінено російськими відповідниками (бурштин – янтар, копальня – шахта, линва – трос),
уніфіковано рід запозичених термінів на зразок цих запозичень у російській мові
(бензина – бензин, синтеза – синтез, емаль (чол. рід) – емаль (жін. рід). Після виходу цих бюлетенів, які фактично знівелювали багаторічну термінотворчу працю українських науковців, термінологічна діяльність припиняється на чверть століття.
6. Шостий етап (50–80-ті рр. XX ст.) ознаменувався пожвавленням термінологічної праці у зв’язку зі створенням у 1957 році Президією Академії наук України Словникової комісії, основним завданням якої було вироблення принципів укладання термінологічних словників. Зусиллям великого загону українських учених різних галузей знань упродовж наступних років було видано серію як перекладних, так і тлумачно-довідкових та енциклопедичних словників.
Поряд із лексикографічною роботою значна увага приділялася лінгвістичному дослідженню окремих терміносистем (економічної – Т. М. Дячук, О. В. Чуєшкова, М. І. Навальна, Г. Ю. Пастернак, Я. Плоткіна, Г. В. Чорновол, політекономічної – Т. І. Панько, біологічної – Л. О. Симоненко, ботанічної – М. М. Фещенко, А. Й. Капська, юридичної – О. Сербенська, математичної – А. Крейтор та ін.). В кінці 70-х – на початку 80-х рр. теоретичне термінознавство, яке як самостійна наука постає з досвіду практичної термінознавчої роботи,
остаточно набуло статусу сформованої науки зі своїм поняттєвим апаратом та методологією.
Зацікавлення термінологіями різних галузей знань поновлюється у другій половині 50-х років. Президія АН УРСР у 1957 р. створює Словникову комісію АН УРСР, яку очолив академік І. Штокало. Комісія видала 16 російськоукраїнських словників з найважливіших галузей знань. Однак не все заплановане було реалізовано, та й головним принципом укладання словників було максимальне зближення української та російської термінологій.
7. Сучасний період розвитку української термінології (90-ті роки ХХ ст. початок ХХІ ст.).
Цей період є найпродуктивнішим у розбудові як української наукової мови, так і її термінології. Українська мова поширюється в соціальному просторі. Визначальною характеристикою стає законодавче закріплення за нею статусу державної, тому й у зв’язку з цим розширюється поле її суспільного функціонування.
ПЕРІОДИ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ
ТЕРМІНОЛОГІЇ
Розвиток української термінології, зокрема економічної, тісно пов'язаний з історичним розвитком та становленням України як держави. Умовно можна виділити кілька етапів у розвитку української економічної термінології.
1. Економічна термінологія давньоукраїнського періоду.
Лексика, пов’язана з економічним розвитком України, із внутрішньою і зовнішньою торгівлею, почала формуватися ще у давньоукраїнський період на основі спільнослов’янських коренів -куп-, -мін- та інших (купити, куплений, міняти, продавець, продажа). Процес подальшого становлення лексики на означення понять, зумовлених економічними і торговельними відносинами, здійснювався переважно на базі тих елементів, які українська мова успадкувала з праслов’янської.
2. Українська економічна термінологія XIV–XV століття.
УXIV–XV ст. основу засобів вираження понять, пов’язаних з економічним станом країни, торгівлею у ній, становили слова, успадковані з давньоукраїнської мови. На означення торгівлі як процесу виступає в зазначений період одне головне дієслово в різному графічному оформленні: торговати, торгувати, торгуватъ та ін. У сфері дій, пов`язаних з купівлею-продажем використовувалися похідні утворення від давніх спільнослов`янських коренів -да- та -куп-:
продавати, продати, продати, запродати, купити, коуповати, закоупити,
покупити та ін. Загальні назви людей, які займалися торгівлею, послідовно позначають такі лексеми: купець, купец, торговець. Серед назв на означення торговця, що спеціалізувався на продажу окремих товарів, раніше від інших фіксується слово коръчмитъ «власник корчми, корчмар». Посередник, який фігурував під час купівлі-продажу, мав назву барышникъ. Це слово зустрічається
усхіднослов`янських мовах, але у значенні «прибуток» або «дохід». Згодом воно вживається як назва посередника при купівлі-продажу коней.
Унаслідок нових міжетнічних контактів на торговельно-економічному рівні
вукраїнській мові XIV–XV ст. почали функціонувати запозичені слова, переважно з романських і германських мов через посередництво старопольської і старочеської мов, напр.: гандель, ринокъ, крамъ. Вони стали також базою для творення нових слів цієї групи.
Упам’ятках XIV–XV ст. на означення одноразових операцій у сфері обміну вживалися лексеми мъна, отмъна, проминънїє. Об`єкт торгівлі позначався переважно словом товаръ, яке протягом віків зберегло свою семантику. Таке значення цього слова фіксує й сучасна норма української літературної мови. На позначення місця торгівлі використовували найчастіше два слова: торгъ і ринокъ, пізніше – ярмарок. Спеціальні частини торгу, або самостійний спеціалізований торг, називали клътка, торговая клътка.
На позначення певної кількості грошей з XIV ст. відоме слово сума, джерелом якого є латинське «suma», засвоєне через німецько-польсько-чеське посередництво.