отриманні враження про первинний науковий текст загалом, його проблематику і структуру.
Уважне прочитання, поглиблений аналіз. Мета – детальний «розбір» первинного наукового тексту, виключення несуттєвих даних або елементів, щоб отримати чітке уявлення про об’єкт своєї роботи, її властивості, переваги й недоліки, мету твору, застосовані методи, основні результати й висновки автора, ступінь реалізації й галузі застосування даних із першоджерела. Важливо відзначити протиріччя, дискусійність положень у реферованому науковому тексті.
У процесі аналізу тексту відбувається оцінка важливості складників з погляду доцільності їх використання в рефераті. Передусім виділяються такі елементи:
–факти, що неодмінно мають бути відображені у рефераті;
–нові ідеї й гіпотези, експериментальні дані, нові методики, оригінальні конструкції, якісно нові явища, процеси тощо. Ця група елементів підлягає максимальному відображенню в рефераті; тут допустимі лише текстові скорочення без втрати інформації, наприклад, заміни ускладнених конструкцій роздумів більш лаконічними фразами;
–дані, що не є принципово новими: традиційні методи, загальновідомі формулювання, цифровий матеріал тощо, які подають у рефераті вибірково, залежно від значення й мети реферування, і які можуть бути представлені в узагальненому й анотованому вигляді;
–аргументи, пояснення, приклади та інша інформація роз’яснювального й ілюстративного характеру (як правило, їх або не включають у реферат, або подають в анотованому вигляді).
–При написанні рефератів рекомендується використовувати основні способи реферативного викладу тексту, а саме:
–Цитування, тобто дослівне відтворення фрагментів первинного наукового тексту;
–Перефразування, що передбачає часткову зміну (скорочення, об’єднання, заміну, згрупування та інші подібні процедури) окремих фрагментів текстів
основного жанру; заміщення – заміна фрагменту тексту (речення загалом, його частини, словосполучення чи слова), якщо це не спотворює зміст наукового тексту.
Саме заміщення забезпечує ясність, зрозумілість, доступність думки. Найчастіше цей спосіб використовують у тих випадках, коли в реферат входять речення зі словами на зразок такі, подібні, вищезазначені, розглянуті раніше
тощо, значення яких необхідно розкрити, інакше зміст не буде зрозумілим читачеві, викликаючи одразу додаткові запитання: хто? що? та який? та ін. У такому разі в тексті первинного наукового тексту відшукують фрагмент, за допомогою якого здійснюють необхідну заміну в рефераті.
Як і більшість наукових текстів, реферат складається зі вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури.
Увступі необхідно прокоментувати тему реферату: визначити її місце у проблематиці науки, обґрунтувати актуальність, сформулювати мету роботи.
В основній частині викладають головні положення теми, вилучені з прореферованих праць. Потрібно прагнути до якомога повнішого розкриття теми, показу різних її аспектів.
Увисновках роблять короткий підсумок, вказують напрямки практичного застосування описаної інформації.
Важливе значення при написанні будь-якої наукової роботи має структурування тексту, а також його мовностилістичне оформлення. У наукових текстах студентів трапляється багато порушень, які потребують особливої уваги. Для уникнення таких поширених недоліків потрібно запам’ятати деякі правила.
Типові мовностилістичні недоліки студентських наукових текстів
Типовим мовним недоліком студентських наукових текстів залишається суржик (дослівно «сурожь» — суміш різних зерен із житом), тобто неконтрольоване змішування кількох мов: тезиси (слід – тези), накінець (отже),
опреділити (визначити), примінити (застосувати), вияснити (з’ясувати), звідки витікає (звідки випливає), аргумент не викликає довір’я (довіри), в кінці кінців (зрештою, нарешті), прояв (вияв), дає можливість (дає змогу), основується
(ґрунтується) тощо.
Потрібно запам’ятати, що в українській мові немає прикметника приналежний і похідного іменника приналежність, принаймні великий тлумачний словник не фіксує цих мовних одиниць.Нормативними відповідниками названих лексем є належний і належність.
Чільне місце в ненормативному слововживанні, а точніше, у виборі правильної граматичної форми посідають прикметники із сумнівними закінченнями -ий чи -ій та похідні від них прислівники на -о чи -ьо. Лексеми
природний (природно), зворотний (зворотно) належать до твердої групи, тому завжди мають флексії -ий (-о), натомість дорожній (дорожньо – у складних прикметниках: дорожньо-транспортний) – прикметник м’якої групи і пишеться із закінченням -ій.
Так, для позначення того, що визначено або заплановано для виконання,
треба вживати лексему завдання: відповідальне завдання, поставити завдання, розв’язувати завдання, завдання колективу, тоді як терміном задача позначати лише питання, переважно математичного характеру, яке розв’язується за допомогою обчислень за певною умовою: алгебраїчна задача, задача з хімії, задача на доведення. Уява – це здатність змальовувати, відтворювати кого-, що-
небудь у думках, свідомості; фантазія: багата уява, уява письменника; уявлення
(рос. представление) – відомості про що-небудь, розуміння, поняття: мати уявлення про філософію, помилкове уявлення.
Безпідставне і надмірне опредмечування ознак та дій (часто вживані віддієслівні та відприкметникові іменники) призводить до надмірного лаконізму, виклад втрачає динаміку, легкість, жвавість, погіршується його сприйняття та розуміння: вивчення питання про співвідношення і функціонування потребує певного розмежування.
Деяким студентським науковим роботам притаманна і така вада, як багатослів’я – невміння лаконічно висловити думку. Наприклад: посідати домінуючу позицію замість переважати; слугувати засобом вираження замість виражати, слугувати причиною виникнення труднощів замість перешкоджати
тощо. Багатослів’я виникає через обмежений, немобільний запас активної лексики, через невміння або небажання називати речі своїми іменами, узагальнювати, відділяти головне від другорядного.
Одним із поширених виявів багатослів’я є тавтологія. За спостереженнями П. Селігея, наукова тавтологія може бути або повною, або частковою, але завжди безглуздою, як солома солом’яна, як-от: процесуальний розвиток, концептуальна теорія, прогресуючий еволюціонізм, репрезентативно представлений тощо.
О. Семиног наголошує, що виразність мови наукової прози забезпечують точність і стислість вираження думки за максимальної інформативної насиченості слова. Саме тому важливо уникати недоречного в науковій мові плеоназму (вживання однозначних слів та словосполучень): спільна співпраця, реальна дійсність, на початку розділу ми почали аналізувати, ця проблема досліджувалася у багатьох дослідженнях тощо.
Молоді науковці часто захоплюються так званою «орнаментальною прозою», специфічна риса якої полягає в тому, що в ній образність стилю помітно переважає над послідовністю викладу та новизною думки. Почуттєвий, естетичний компонент сприйняття переважає над раціональним. Треба пам’ятати, що нові епітети й оригінальні метафори відволікають увагу від змісту, заважають оцінити його логічну структуру.
На заваді в науковій мові може стати і не врахована молодим науковцем багатозначність. Багатозначний мовний вислів – це вислів, який може мати різні предметні та смислові значення. Більшість мовних висловів є багатозначними. У природній мові це явище називається омонімією. Коли щось називають новим, то одразу навряд чи буде зрозуміло, про що йдеться: про нову традицію, яка щось заперечує, чи лише про новий етап, який є розвитком попереднього. Така багатозначність слова новий може спричинити суттєві помилки і непорозуміння. Як приклад наведемо міркування, за допомогою якого людина з новатора перетворюється на консерватора: Він підтримує усе нове.
Однак, як відомо, нове – це забуте старе. Отже, він підтримує усе старе, що
було забуте.
Багатозначність – це характерна риса будь-якої природної мови. Це явище не є недоліком, однак неуважне ставлення до цього явища може призвести до логічної помилки.
Загальним правилом будь-якої комунікації є вимога заборони у міркуваннях комунікантів зміни значень (як предметних, так і смислових) мовних висловів, скільки б разів вони не повторювалися. У логіці це правило отримало назву правила однозначності. Щойно воно порушується, виникає логічна помилка, яка називається «еквівокація». Логічна помилка «еквівокація» наявна, наприклад, у
такому міркуванні: Рух вічний; ходіння до університету – рух; отже, ходіння до університету вічне.
Поширеною вадою студентських наукових текстів є неточність і неясність висловів.
Неточний мовний вислів – це вислів, предметне значення якого неможливо чітко визначити. Такі мовні вислови відсилають нас до нечітко визначеного класу предметів або до класу, межі якого неможливо встановити.
Неясний мовний вислів – це вислів, смислове значення якого неможливо чітко визначити. Прикладом неточного й неясного слововживання є залучення до тексту без пояснень та уточнень слова гра. Його смисл позбавлений визначеності, оскільки важко сказати, чи кожна гра має правила, чи в кожній грі є переможці та переможені тощо. Водночас важко встановити і предметне значення цього поняття. Якщо брати до уваги лише діяльність людини, то тоді грою вважають спортивні ігри, дитячі ігри, мовні ігри, працю акторів тощо.
Також при написанні наукової роботи треба уникати:
–розмовного стилю і сленгу (у письмових роботах вони недоречні, в усному виступі в незначній кількості – можливі);
–зайвого гумору, іронії, дошкульності, критиканства;
–незрозумілих абревіатур і скорочень без їхнього пояснення; недоцільно використовувати абревіатури і скорочення в заголовках, рубриках;
–мовних штампів. Без спеціальної термінології неможлива жодна наукова