Материал: metodichni_rekomendaciyi_z_eko_prava

Тема 2. ЕКОЛОГІЧНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЛЮДИНИ

Методичні вказівки

Екологічні права та обов’язки становлять основу еколого -правового статусу людини і громадянина, тобто правового становища фізичної особи у галузі екологічних правовідносин. Вивчення еколого-правового статусу людини і громадянина має ґрунтуватися на загальних знаннях студентів у галузі гуманітарного права, отриманих насамперед з курсів теорії права, конституційного та цивільного права.

Екологічні права громадян визначають сукупну міру можливої та дозволеної поведінки людини у сфері належності природних об’єктів, їх використання, відновлення та охорони навколишнього природного середовища. Ця міра включає в себе можливість безпосередньо користуватися природою, вимагати від держави, фізичних та юридичних осіб виконання їхніх обов’язків щодо охорони навколишнього природного середовища у випадку погіршення його якості, а також звертатися за державним або громадським захистом своїх порушених прав.

Екологічні права громадян закріплені Конституцією України, екологічними кодексами та законами. У загальній формі ці права перераховані у ст. 9 Закону України “Про навколишнє природне середовище”.

Вказану норму студентам слід детально опрацювати, з’ясувавши зміст кожного з наведених прав.

Особливе місце серед екологічних прав громадян займає право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище. Це фундаментальне право, що належить людині внаслідок її існування, є необхідною умовою життя і тому невід’ємне від особи так само, як право на життя, на особисту недоторканність тощо. Це право закріплене в ст. 50 Конституції України й низці інших еколого-правових нормативних актів. Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Отже, право на безпечне навколишнє природне середовище – це юридично закріплена можливість мешкати у природному середовищі, що не завдає шкоди здоров’ю та життю, а у випадку порушення цього права – вимагати його захисту у встановленому законом порядку.

Чинне екологічне законодавство України визначає юридичні критерії безпеки навколишнього природного середовища – нормативи екологічної безпеки. Тому для кращого розуміння сутності права на безпечне для життя і здоров’я довкілля варто повторити вже пройдений матеріал щодо функцій екологічного управління, зокрема функції екологічної стандартизації і нормування.

Право на безпечне навколишнє природне середовище забезпечується системою взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Найбільш дієвими

16

гарантіями реалізації цього права є можливість природокористування, звернення за захистом до державних органів, створення громадських природоохоронних об’єднань та участь у їх діяльності, обговорення екологічних питань тощо.

У подальшому вивченні теми слід детально розглянути й інші найважливіші конституційні екологічні права людини – право на екологічну інформацію та на відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону довкілля. Необхідно розглянути гарантії реалізації цих прав та особливості їх охорони.

Важливим є питання щодо підстав обмеження та припинення екологічних прав, а також з’ясування кола екологічних прав, які не можуть бути обмежені або припинені.

Поряд з екологічними правами громадяни мають обов’язки, передбачені Конституцією, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими еколого-правовими нормативними актами. Слід вивчити систему загальних обов’язків, а також розглянути спеціальні обов’язки, визначені поресурсовим законодавством.

Питання для самостійного вивчення

1.Право людини на відшкодування екологічної шкоди.

2.Форми захисту екологічних прав людини.

Практичне завдання: 1. Задача

Під час проведення чергового рейду по контролю за додержанням екологічного законодавства на території регіонального ландшафтного парку державним екологічним інспектором було накладено адміністративне стягнення на громадян, які розташували намети, розводили вогнища, збирали гриби та ягоди, здійснювали рибальство та купалися у заповідній зоні.

Громадянин Міщенко В. у протоколі заперечив проти накладення стягнення. Він не вбачає у своїх діях порушення законодавства, оскільки має право на відпочинок відповідно до Конституції України, а рибальство здійснював незабороненим способом.

Визначити види правовідносин, що виникли.

Дати характеристику екологічних прав, про які йдеться в задачі. Розглянути варіант, коли зазначені дії відбувалися у приміській зеленій

зоні.

Вирішити справу.

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

____________________________________________________________________

17

2. Скільки поресурсних кодексів діє в Україні:

а) 2; б) 3; в) 4; г) 5.

3. Які екологічні права не можуть бути обмежені:

а) право на загальне користування об’єктами державної і комунальної власності; б) право на безпечне для життя і здоров’я довкілля; в) право приватної власності на природні об’єкти; г) право на екологічну інформацію.

4. Які із вказаних екологічних обов’язків закріплені у Конституції України:

а) охороняти природу; б) не завдавати шкоди довкіллю;

в) раціонально використовувати природні ресурси; г) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки.

5. Які способи захисту екологічних прав належать до самозахисту:

а) звернення до суду; б) звернення до адміністративних органів; в) громадські акції;

г) погодження спірних питань без звернення до юрисдикційних органів; ґ) звернення з запитом до державного органу про надання екологічної інформації.

Література:

1.Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ "Вид-во "Юрид. думка", 2008. – 720 с.

2.Екологічне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч.

закл. / А.П. Гетьман, М.В. Шульга (ред.). — Х.: Право, 2009. — 328 с.

3.Екологічне право України: підруч. для студ. вищих навч. закладів / за ред. Каракаша І.І. – Одеса: Фенікс, 2012. – 788 с.

4.Екологічне право України. Навчальний посібник. 2-е видання: доповнене та перероблене / Л.О. Бондар, В.В. Курзова. – Вид-во «Бурун

Книга». – 2008. – 368 с.

5. Право довкілля (екологічне право): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.І. Федорович, М.Я. Ващишин [та ін.]; за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2010. – 401 с.

19

Тема 3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ ТА ПРАВО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Методичні вказівки

Вивчаючи поняття права власності на природні ресурси, насамперед слід повторити загальні цивільно-правові положення щодо права власності, а потім відстежити особливості правового регулювання відносин власності на природні ресурси. Для отримання повного уявлення про проблему необхідно проаналізувати також еволюцію відносин власності в цій сфері за період незалежності України.

Право власності на природні ресурси розглядається в об’єктивному (широкому) і суб’єктивному (вузькому) значеннях. В об’єктивному значенні – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з приводу належності об’єктів природи одним особам і відчуженості таких об’єктів від інших осіб. Право власності на природні ресурси в суб’єктивному значенні – це право конкретного суб’єкта володіти, користуватися і в дозволених законом рамках розпоряджатися певними частинами природних об’єктів.

При розгляді змісту права власності на природні ресурси зверніть увагу на сутність і характер права володіння природними ресурсами, права користування та обмежений характер права розпорядження природними ресурсами. Право володіння означає фактичне володіння річчю, яке має юридичне значення. Щодо природних ресурсів, то володіння, як правило, виражається у віднесенні природного об’єкта до відання власника, закріпленні його за власником (наприклад, земельної ділянки з визначеними межами за фермерським господарством). Право володіння належить будь-якому власнику, якщо, звичайно, об’єкт не передано у користування чи оренду іншим особам. Право користування об’єктом природи – це право здійснювати його безпосередню господарську експлуатацію з метою вилучення його корисних властивостей і якостей, отримання інших благ. Право користування також зберігається у власника в тому разі, коли об’єкт не передано в оренду чи в користування іншим суб’єктам.

Право розпорядження є основним повноваженням власника, яке і відрізняє його від користувачів. Якщо відбувається передача цього права, то змінюється і власник об’єкта. Право розпорядження природним об’єктом – це право визначати його юридичну долю, вчиняти дії, спрямовані на зміну його юридичного статусу. У найбільш повному обсязі це право належить державі, яка може передавати природні ресурси у власність іншим суб’єктам, надавати їх у користування та вилучати у користувачів, видавати нормативно-правові акти, які визначають режим тих чи інших природних об’єктів. Певні обмеження права власності на природні ресурси встановлені для приватних і комунальних власників. Законодавство обмежує перелік угод, які можуть бути вчинені з природними об’єктами. Крім того, приватні власники не мають права самостійно змінювати цільове призначення природного об’єкта, погіршувати його якість, знищувати тощо. Ці обмеження пов’язані зі специфікою природних

20