“Кругова ріка”. У цих роботах О. Леопольд розвив свої погляди з екології, екологічної етики (етики землі) і природоохоронної естетики.
Етика благоговіння перед життям (універсальна етика) розроблена Альбертом Швейцером у класичних працях “Культура й етика” (написана на початку 20-х років і видана в 1923 році), а також у “Вченні про благословення перед життям” (написана в лікарні в 1961 році, вийшла в НДР у 1963 році).
Великий поштовх у розвитку екологічної етики дали екологічна теологія (вивчення екологічних етичних поглядів різних релігій), а також пильна увага до екологічних етичних традицій різних народів, зокрема, американських індіанців (екологічна етнографія).
Не слід заперечувати величезний вплив руху захисту тварин на розвиток екологічної етики. Ще в 1802 році у Франції була призначена премія за роботу, яка дала найкращу відповідь на питання: “Наскільки жорстокість, що практикується над тваринами, впливає на моральний рівень населення?”
Колискою товариств захисту тварин варто вважати Англію. У 1809 році прем'єр-міністр лорд Ерскін проголосив у палаті лордів; “Без жалю до тварин немає істинно гарного виховання, немає істинно доброго серця”. У 1822 році завдяки Ерскіну був прийнятий перший у Європі закон про покарання мучителів тварин. У 1824 році Річард Мартін заснував у Лондоні перше у світі товариство захисту тварин. У 1892 році на земній кулі існувало вже
780 таких товариств, з них в Англії — 244, у Німеччині — 191; у США - 105, у Швеції і Норвегії - 31. До 1896 року у світі відбулося 12 міжнародних конгресів суспільств товариств захисту тварин.
У1959 році було створено Міжнародне товариство захисту тварин.
На 1998 рік тільки в системі “Інтернет” були подані про 6 000 різних громадських організацій, що займаються правами тварин, які приводять три основні міжнародні акції: Антихутрова кампанія, Антикосметична кампанія і кампанія, спрямована на поліпшення умов утримання сільськогосподарського птаха і худоби у тваринницьких комплексах.
На Заході екологічна етика вперше голосно заявила про себе на початку 70-х років, коли її стали викладати у філософських курсах вузів. Піонером тут вважається університет штату Вісконсін, де екологічна етика читається професором Беярдом Каллікоттом з 1971 року. Із середини 70-х екологічна етика поправу стала називатись самостійною дисципліною. Особливо активно ця наука почала розвиватись в США, Англії, Австралії, Норвегії та Канаді.
У1972 році Джон Б. Кобб-молодший опублікував першу статтю з екологічної етики в США “Чи не пізно? Теологія екології”. У цьому ж році Вільям Блекстоун організував конференцію “Філософія й екологічна криза”.
У1973 році Арне Нейс Надрукував статтю “Рух глибинної екології”, що стала початком нового руху, а Ричард Рутлі вперше зробив доповідь щодо екологічної етики на світовому конгресі. У 1975 році Холмс Ролстон III у популярному журналі “Етика” опублікував статтю “Чи це екологічна етика?”.
31
У 1990 році створюється Міжнародне товариство екологічної етики
(його лідери — Лаура Вестра і Холмс Ролстон III) і Міжнародна асоціація природоохоронної філософії (на чолі з Брюсом В. Фольцем і Робертом Фродманом). Товариство філософії і теократії з початку 90-х років також багато уваги приділяє екологічній етиці. Ці товариства організовують конференції і публікують матеріали.
З'явилися журнали, спеціально присвячені екологічній етиці. Один з них організований у США філософом Юджином Харгроувом у 1979 році і був названий “Екологічна етика” (“Environmental ethics”), з 1992 року в Англії випускається журнал “Екологічні цінності” (“Environmental values”). У Канаді журнал “Сурмач” (“The Trumpeter”) — з 1983 року. У Німеччині існує журнал “Екологія й етика” (“Okologie und ethic”). Крім цього в США видаються такі журнали як “Екофілософія” (“Ecophilosophy”), “Глибинний екологіст” (“The deep ecologist”), “Журнал сільськогосподарської й екологічної етики” (“Journal of agricultural and environmental ethics”), “Між видами” (“Between the species”), “Етика і тварини” (“Ethics and animals”), “Етика і навколишнє середовище” (“Ethics and the Environment”) — з 1995
року, “Етика, місце, навколишнє середовище” (“Ethics, Place and Environment”) - з кінця 90-х. На 1981 рік бібліографічний список англоамериканської літератури з екологічної етики нараховував більш 3200 найменувань. Були проведені міжнародні конференції “Права нелюдської природи” (1974), “Гуманістична й екологічна свідомість” (1980), “Екологічна етика і Сонячна система” (1985) і ін.
Великий доробок у розвиток екологічної етики внесли роботи таких авторів як Джордж Кайфер “Біоетика” (1979), Крістін Шрейдер-Фречет “Екологічна етика” (1981), Доналд Шофер і Том Аттіг “Етика і навколишнє середовище” (1983), Робін Етфілд “Етика й екологічна турбота” (1983), Роберт Злліот і Арран Гейєр “Екологічна філософія” (1983), Том Ріган “Межа Землі: нові есе з екологічної етики” (1984), Холмс Ролстон III “Філософія дикості, що минає” (1986), Пітер Сінгер “Звільнення тварин” (1975), Ендрю Лінзі “Права тварин” (1976), Том Ріган і Пітер Сінгер “Права тварин і людські обов'язки” (1976), Пол Тейлор “Повага до природи” (1986), Джон Пасмор “Людська повага до природи” (1974), Макс Оелшлегер “Ідея дикої природи” (1991), “Стан дикої природи” (1992), Родерик Неш “Права природи” (1989), “Дика природа й американський розум” (1975), Стефен Боросса “Естетика ландшафту”, Юрйо Сепанмаа “Краса навколишнього середовища” (1986), Лінда Гребер “Дика природа як священний простір”
(1976) та ін.
Юджином Харгроувом в Університеті штату Північний Техас створений спеціальний центр з екологічної філософії, що активно розробляє питання екологічної етики (сайт центру — www.cep.unt.edu).
Зараз екологічна етика на Заході має більше десятка різних напрямків, що бурхливо розвиваються (звільнення тварин, ексцентризм, екофемінізм, глибинна екологія і т.д.), а також таких яскравих теоретиків і проповідників як Холмс Ролстон III, Юджин Харгроув, Беярд Каллікотт. Спеціальний
32
комітет з біоетики діє в Європейському Союзі. 24 квітня в багатьох країнах відзначається День прав тварин.
У1982 році Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Всесвітня Хартія природи — перший міжнародний документ, що підкреслює, що усім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування.
У1991 p. у Законі Нової Зеландії “Про управління природними ресурсами” вперше у світі одержав законодавче закріплення захист внутрішньої цінності екосистем. У 1999 p. у Новій Зеландії прийнятий закон про права людиноподібних мавп, у 2000 p. затверджена декларація Землі, у 2001 p. Рада Європи заборонила тестувати косметику на тваринах, з 2002 p. у Німеччині права тварин захищені Конституцією країни.
У37 штатах США жорстоке поводження з тваринами прирівнюється до особливо тяжких злочинів, у Швейцарії тварин офіційно запропоновано називати не “речами”, а “істотами”, в Англії заборонено вирощувати для виробництва хутра хутрових звірів, а згідно з новим британським законом (2002 p.) власники ферм повинні забезпечувати своїх вихованців іграшками (для нормального росту і розвитку).
Велике значення для ознайомлення природоохоронної громадськості країн СНД закордонними класиками екологічної етики мало видання в 1992 році московським видавництвом “Голубка” двох книг — “Екологічна антологія” і “Думаючи як гора”, а також іншим московським видавництвом “Прогрес” у 1990 році збірника “Глобальні проблеми і загальнолюдські цінності”. У 1993 році в Москві вийшла врешті-решт легендарна “Троянда світу” Данила Андрєєва, що мала велику главу з екологічної етики. Велике значення мали також огляди американського журналу “Екологічна етика”, опубліковані московським філософом В. Єрмолаєвою в 1989, 1990 і 1994 роках. Проблеми екологічної етики неодноразово піднімаються в газеті еколога В. Берліна “Жива Арктика” (Аппатіти), книгах і статтях екоанархіста С. Фомічева (м. Дзержинськ Нижегородської обл.), роботах московського філософа Л. Василенко, московського історика А. Стручкова, нижегородського філософа В. Кутирьова. Активну діяльність з популяризації екологічної етики розвив морський еколог, академік НА України Г. Полікарпов (Севастополь), ним була підготовлена програма для навчання школярів з екологічної етики. Проблеми застосування екологічної етики в заповідній справі присвятили кілька своїх цікавих робіт доктори біологічних наук А. Нікольський і В. Дежкін (Москва). Викладач кафедри філософії Далекосхідного державного аграрного університету (м. Благовєщенськ) Н. Калініна в 2002-2003 pp. одна з перших у СНД стала читати вузівський курс екологічної етики.
Київським еколого-культурним центром разом з московським Цетром охорони природи (Е. Симонов) за підтримки Еколого-просвітцького центру “Заповідники” (Н. Даниліна) у 1996 році був розпочатий міжнародний проект “Любов до природи” (Гуманітарна екологічна ініціатива), однією з задач якого є популяризація і розробка екологічної етики. Київський екологокультурний центр видав по цій темі кілька десятків книг, з 1999 року
33
випускає “Гуманітарний екологічний журнал”, а в травні 2001 року в Києві, за підтримки Центру охорони дикої природи та ІРФ, провів перший у СНД Міжнародний семінар з екологічної етики, а на міжнародному семінарі “Трибуна-9” (Київ, травень 2003 p.) були прийняті Декларації прав природи.
13.3.Огляд різних концепцій і напрямків екологічної етики
—Приємно чути, що ви так чемно звертаєтесь
до кота. Котам звичайно чомусь говорять -“ти”, хоча жоден кіт ніколи ні з ким не пив на брудершафт.
М. Булгаков “Майстер і Маргарита” Практично всі концепції і напрямки екологічної етики можна віднести до двох основних типів — біоцентриського (добре усе, що робиться для
блага окремого життя, окремого індивідууму) і екоцентриського (добре усе, що робиться для блага екосистеми, видів тварин чи рослин).
13.3.1. Екоцентричні моделі екологічної етики Засновник етики землі - американський природоохоронник Олдо
Леопольд. Він писав: “Етика в екологічному сенсі — це обмеження волі дій у боротьбі за існування. Етика у філософському сенсі — це розходження суспільної й антигромадської поведінки... гарний будь-який захід, що сприяє збереженню цілісності, стабільності і краси біотичного співтовариства. Усе, що цьому перешкоджає, — погано”.
Відповідно до етики землі не слід: знищувати чи сприяти вимиранню видів; змішувати вітчизняні й екзотичні види; добувати непомірну енергію з надр і звільняти її в біоту; загачувати чи забруднювати ріки; варто піклуватися про тварин.
Американський екофілософ Б. Каллікотт є активним прихильником екоцентричних поглядів О. Леопольда. Він розвив їх у власну модель ексцентричної етики. За Каллікоттом екосистеми є набагато важливішими за живих істот.
До екоцентричної етики можна віднести модель екологічної етики, розроблену П. Венцем. Перше правило його етики говорить, що не слід заподіювати шкоду еволюційним процесам, що ведуть до збільшення біорізноманіття. Коли заподіяння такої шкоди виправдане, вона повинна бути зведена до мінімуму. Друге етичне правило, назване правилом концентричних кіл, говорить: чим еволюційно далі знаходяться класи тварин від кола, у центрі якого розташована людина, тим менше зобов'язані ми їх поважати.
Американський екофілософ і географ Лінда Гребер ввела поняття етики дикої природи, що спирається на екоцентристські ідеї. Цей радикальний напрямок екологічної етики має серйозну релігійну основу (релігія природоохорони) і націлений на збереження якомога більшого числа ділянок дикої природи як святого простору.
34
Німецьким морським біологом, професором Отто Кинне розроблено ще один напрямок, названий ним “екоетика”. Він спирається на деякі відомі екологічні принципи і відноситься до еко-центриської моделі.
Відомий англійський хімік Джеймс Ловлок розробив гіпотезу Геї,
узяту на озброєння деякими екологічними етиками. Відповідно до цього погляду Земля - це цілісний, живий організм, а не інертна планета. Тому її потрібно захищати.
Рядом авторів, наприклад, американським письменником та екофілософом Гаррі Снайдером, відстоюється етична концепція біорегіону. Біорегіон — це життєва територія, місце, визначене його життєвими формами, його топографією і біотою більшою мірою, ніж людським диктатом. Біорегіон керується природою, а не виконавчою владою.
Чеськими ученими Вацлавом Немецом і Людмилою Немецовою у 1990-х роках був запропонований ще один напрямок — геоетика, завданням якого є вивчення етичного відношення до неживих природних об'єктів — скель, каменів, надр Землі.
13.3.2. Біоцентричні моделі екологічної етики
Розроблена німецьким філософом А. Швейцером етика благоговіння перед життям спирається на біоцентризм. Альберт Швейцер говорив: “Добро є те, що служить збереженню і розвитку життя, зло - те, що знищує життя чи перешкоджає йому... Там, де я наношу шкоду будь-якому життю, я повинен усвідомлювати, наскільки це необхідно. Я не згоден робити нічого, крім неминучого, — навіть самого незначного”. Етичною, моральною людина може вважати себе тільки тоді, коли стане поважати будь-яке життя і приходити на допомогу будь-якому життю, що почувається нещасним.
Один із серйозних мінусів етики А. Швейцера в тому, що вона обмежує коло морально значимих об'єктів вищими тваринами, не рахуючи рослини і бактерії, а також не приймаючи до уваги популяції, види, біоценози, об'єкти неживої природи, надра Землі і всю глобальну екосистему в цілому. Недоліком його концепції є і те, що він не розробив на її основі правила розв'язання конфліктних і кризових ситуацій.
Концептуально близько до етики благоговіння перед життям А.
Швейцера знаходиться етика поваги до природи американського екофілософа Пола Тейлора. Тейлор вважає, що, приймаючи позицію поваги до природи як остаточну моральну позицію, ми зобов'язуємося жити за визначеними нормативними принципами, що керують нашими відносинами із природою. По Тейлору етичне зобов'язання стосовно амеби ідентичне нашому зобов'язанню стосовно кита чи орла. Принципу-поваги до природи повинна дотримуватися кожна людина, незалежно від того, любить вона природу чи ні. Автор думає, що кожна жива істота має у своєму розпорядженні свою власну справжню цінність, що полягає у власному блазі. Тому будь-яку живу істоту потрібно визнати як Телеологічний центр життя, що намагається зберегти себе і реалізувати власне благо своїм власним шляхом.
35