Материал: Менеджмент підприємств у кризових ситуаціях

Метою горизонтального аналізу є вияв абсолютних та відносних змін величин різних статей фінансової звітності за певний період та дати оцінку цим змінам. Найчастіше горизонтальний аналіз закінчується побудовою однієї чи декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами їх зростання чи пониження.

Вертикальний аналіз - зміна фінансової звітності у форму, у якій значення окремих статей подаються у виді частки від загального показника. Таке подання звітності дає можливість визначити питому вагу кожної статті у загальному підсумку. До досягнень вертикального аналізу можна віднести [7, с. 354]:

- перехід до відносних величин дає можливість порівнювати питому вагу показника із середньогалузевими показниками чи показниками інших підприємств, із чого можна зробити висновок про ефективність виробництва із точки зору технології, організації управління фінансами;

-       відносні показники пом’якшують негативний вплив інфляції, яка значно викривляє абсолютні величини фінансової звітності.

У практиці фінансового аналізу зручно користуватися спеціальними формами фінансових звітів, які не є офіційними стандартизованими формами, а підготовляються аналітиком для зручності користування. У даній роботі буде використана саме така форма подання звітності.

Трендовий аналіз є прогнозним, адже дає можливість на основі вивчення закономірностей зміни економічних показників у минулому спрогнозувати зміну показника у майбутньому. Для цього будуються графіки, де змінною є показник, який аналізується, а фактором, під впливом якого змінюється змінна, є час. Вирівнюючи графік будується усереднена крива (пряма), яка відображає теоретичну динаміку показника, який аналізується.

Фінансові коефіцієнти описують фінансові пропорції між різними статтями звітності. До позитивних якостями коефіцієнтів можна віднести простоту розрахунку, зменшення негативного впливу інфляції, що особливо актуально при аналізі у довгостроковій перспективі. Метод розрахунку фінансових коефіцієнтів базується на розрахунку певного показника та порівнянні розрахованого значення із базою. До баз порівняння відносяться:

- загальновизнані стандартні параметри;

-       середньогалузеві показники;

-       аналогічні показники попередніх періодів;

-       показники підприємств-конкурентів.

Вважається, що якщо рівень фактичних фінансових коефіцієнтів нижчий від бази порівняння, то це свідчить про слабкі місця в діяльності підприємства, які потребують додаткового аналізу. Але додатковий аналіз може і не підтвердити попередню негативну оцінку, обумовлену розрахунком якого-небудь коефіцієнта. Відхилення показника від загальновизнаної стандартної норми може бути викликано специфічними умовами функціонування організації чи особливостями політики підприємства. Не завжди є обґрунтованим і порівняння із усередненими коефіцієнтами галузі, причиною чого може бути, наприклад, диверсифікація діяльності багатьох підприємств. Незважаючи на це, фінансові коефіцієнти є основою для оцінки діяльності підприємств для різних груп зацікавлених осіб, тому, використовуючи їх, необхідно враховувати обмеження, які накладає їх використання.

Економічна безпека підприємства повністю залежить від управління ризиками на ньому. Проаналізуємо ризики підприємства при здійсненні економічної діяльності. Кількісне вираження рівня ризику не може бути однозначним. Залежно від методу оцінки ризику величина його може змінюватися. Для кількісного визначення ризику застосовуються різні методи: від складного імовірнісного аналізу до суто інтуїтивних. Нині вітчизняні менеджери зазвичай покладаються на інтуїцію, авторитет чи на досвід попередників. Була обрана методика оцінки економічного (господарського) ризику підприємства, яка дозволяє всебічно, системно і комплексно оцінити ризики підприємства на основі комплексного показника ризику. Алгоритм даної методики подано на рис. 2.1.

На першому етапі визначається коло показників, що характеризують ризик підприємства, порядок їх розрахунку. Були обрані наступні показники: показники ліквідності (абсолютної ліквідності, проміжної ліквідності, коефіцієнт покриття); коефіцієнт автономії; коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів; коефіцієнт забезпеченості матеріальних запасів власними коштами; коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними коштами; коефіцієнт маневреності власного капіталу; коефіцієнт реальної вартості майна; коефіцієнт фінансування.

На другому етапі визначаються нормативні значення показників за зонами ризику. В економічній літературі найчастіше пропонується розподіл на безризикову зону, припустиму, критичну і катастрофічну. Здійснимо розподіл зазначених показників за зонами ризику (табл. 2.1).

Рис. 2.1 Алгоритм методики оцінки ризику

Таблиця 2.1

Розподіл показників за зонами ризику ПАТ «Житомирський маслозавод»

На третьому етапі необхідно створити бальну систему, що дає змогу привести значення різних показників до порівняльного вигляду. Якщо значення показника відповідає нормативному рівню безризикової зони, йому можна поставити 3 бали, у припустимій зоні - 2 бали, у критичні зоні - 1 бал, якщо значення показника знаходиться в катастрофічній зоні - 0 балів (табл. 2.1).

На четвертому етапі слід урахувати динаміку розглянутих показників за аналізованими періодами. Це можна зробити за допомогою коригувань бальних оцінок. Наприклад, у разі покращення (або погіршення) показника у поточному періоді щодо попереднього можна підвищити (знизити) бальну оцінку, наприклад, на 0,5 бала.

На п’ятому етапі відбувається підсумовування бальних оцінок усіх показників і розрахунок їх середнього значення (комплексний показник ризику) за формулою:

де M(x) - комплексний показник ризику (КПР);

Pt - значення і-го показника, бал;

x - кількість використовуваних показників.

Використовуючи дані розрахуємо бальні оцінки показників, що дають змогу оцінити рівень ризику підприємства (табл. 2.2) в 2010-2011 роках.

Таблиця 2.2

Розрахунок бальних оцінок показників оцінки ризику ПАТ «Житомирський маслозавод» в 2010-2011 рр.

В результаті проведених розрахунків ми отримали значення комплексного показника ризику 2,4 бали.

Заключним етапом оцінки рівня ризику на базі запропонованої методики є розподіл комплексного показника ризику в розрізі прийнятих зон ризику. Тобто, якщо величина припустимого ризику оцінювалася в 2 бали, то зону припустимого його рівня можна прийняти в інтервалі КПР (1,5; 2,5), зону критичного ризику (із центром 1) - КПР (0,5; 1,5], безризикову зону і зону катастрофічного ризику відповідно в інтервалах КПР (-∞; 0,5] і КПР [2,5; ∞).

Таким чином, аналізоване підприємство знаходиться в зоні припустимого ризику. Тобто підприємство зберігає свою економічну доцільність, втрати мають місце, але вони менші очікуваного прибутку. Межа зони припустимого ризику - розрахунковий прибуток.

Підводячи підсумки аналізу основних методів попередження кризових явищ на підприємстві, можна зробити висновок, що діагностика положення підприємства на ринку має відбуватися за напрямками моніторингу середовища існування організації та аналізу її фінансових показників.

2.3 Аналіз використання антикризового менеджменту на підприємстві

Бухгалтерський баланс (форма №1) є найбільш інформативною формою для аналізу та оцінки фінансового стану підприємства. За допомогою балансу:

- керівники отримують інформацію про положення свого підприємства у системі аналогічних підприємств на ринку;

-       аналітики визначають напрями фінансового аналізу.

Одним із найбільш поширених та інформативних видів аналізу є горизонтальний аналіз. Ціллю горизонтального аналізу є вияв абсолютних та відносних змін величин різних статей фінансової звітності за певний період та дати оцінку цим змінам. Найчастіше горизонтальний аналіз закінчується побудовою однієї чи декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами їх зростання чи пониження [7, с. 354].

Аналізуючи структуру балансу за 2007 рік (додаток Б), тобто майна і джерел його утворення, можна зробити висновок про те, що зменшилася валюта балансу на 0,1%. Зменшення зумовлено головним чином зменшенням грошових коштів на підприємстві на 46,5% та погашенням дебіторської заборгованості на 15,6%. Грошові кошти - одні із найбільш ліквідних активів підприємства і навіть незначне їх зменшення значить пониження платоспроможності підприємства. Зменшення дебіторської заборгованості значить виплату даному підприємстві боргів, що позитивно впливає на його фінансове становище.

Сума необоротних активів збільшилася на 10,8%, що зумовлено збільшенням первісної вартості на 196,4 тис. грн. (структура необоротних активів на кінець 2007 року зображена на рис. 2.2). За П(С)БО 2 „Баланс” необоротні активи - це всі активи, які не є оборотними. До них належать основні засоби та незавершене будівництво, одні із найменш ліквідних ресурсів підприємства. Збільшення первісної вартості означає вкладання коштів у основні засоби, ціллю якого є обновлення застарілого чи покупка нового обладнання. Зменшення оборотних активів на 5,9%, відбулося за рахунок зменшення грошових коштів на підприємстві та погашенням дебіторської заборгованості.

Рис. 2.2 Структура необоротних активів у кінці 2007 року

Що стосується джерел утворення основних засобів, то збільшилася сума власного капіталу на 3,2 тис. грн., або 0,2%. Це зумовлено лише збільшенням нерозподіленого прибутку на ту ж величину (3,2 тис. грн., або 0,5%). Наслідком збільшення нерозподіленого прибутку є розширення фінансових можливостей підприємства. Власний капітал за П(С)БО 2 „Баланс” - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Зобов’язання - це заборгованість підприємства. Збільшення власного капіталу означає розширення фінансових можливостей підприємства. Слід зазначити велику вагу власного капіталу у валюті балансу - 63,8% на початку та 64% у кінці 2007 року. Поточні зобов’язання зменшилися на 0,8%, що зумовило зменшення їх питомої ваги у валюті балансу із 36,2% до 36%. Зменшення поточних зобов’язань значить виплату підприємством боргів перед кредиторами за рахунок зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Аналізуючи баланс підприємства за 2007 рік, можна зробити висновки:

- зменшилася валюта балансу на 1,6 тис. грн. ( на 0,1%). Якщо така тенденція продовжиться, то це може спричинити неплатоспроможність підприємства;

-       оборотні активи зменшуються, а необоротні - збільшуються;

-       власний капітал підприємства перевищує залучений і темпи його зростання вищі, ніж темпи зростання залученого капіталу.

-      

Рис. 2.3 Структура власного капіталу на кінець 2007 року

Аналізуючи структуру балансу за 2008 рік, можна помітити, що збільшилася валюта балансу на 48,82%. Це зумовлено:

- збільшенням необоротних активів на 695,1 тис. грн., або на 76,31% головним чином за рахунок росту залишкової вартості основних засобів на 118,12%, що значить продовження розпочатого у 2007 році вкладення коштів у основні засоби та вибору стратегії розширення виробництва у довгостроковій перспективі;

-       збільшенням оборотних активів на 31,55%, що зумовлено збільшенням виробничих запасів на 50,71%, дебіторської заборгованості за товари на 33,02%, з бюджетом на 50%, та появи дебіторської заборгованості за виданими авансами у розмірі 117,8 тис. грн. Слід зазначити, що сумарна вага дебіторської заборгованості у валюті балансу становить 39,6%. Збільшення дебіторської заборгованості значить відтік ресурсів із підприємства та зменшення можливої економічної вигоди.

Як видно із рис. 2.3 на кінець 2008 року оборотні та необоротні активи розподілені майже порівну в активі балансу. Негативним явищем є зменшення кількості грошових коштів на підприємстві на 68,28%, наслідком якого є зниження коефіцієнтів платоспроможності.

Зменшення власного капіталу на 173,2 тис. грн., або на 11,47% зумовлено зменшенням нерозподіленого прибутку на ту ж величину. З’явилися забезпечення виплат персоналу та відстрочені податкові зобов’язання у розмірі 37,5 тис. грн. та 14,4 тис. грн. відповідно. У складі забезпечень виплат персоналу відображаються нараховані у звітному періоді витрати на оплату майбутніх відпусток, оплату праці у наступному за звітним періоді та ін.