Менеджмент підприємств у
кризових ситуаціях
Зміст
ВСТУП
. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ КРИЗИ
1.1 Методи та функції менеджменту
.2 Умови кризових ситуацій на підприємстві
.3 Основа законодавства з оцінки кризових ситуацій на підприємстві
Висновки до розділу 1
. АНАЛІЗ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ В КРИЗОВИХ СИТУАЦІЙ НА ПРИКЛАДІ ПІДПРИЄМСТВА
.1 Загальна характеристика діяльності підприємства
.2 Аналіз можливостей виникнення кризових ситуацій на підприємстві
.3 Аналіз використання антикризового менеджменту на підприємстві
Висновки до розділу 2
. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИКРИЗОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
.1 Рекомендації по удосконаленню менеджменту підприємств в кризових ситуаціях
.2 Напрямки використання методів оцінки можливостей кризисних ситуацій на підприємстві
.3 Оцінка ефективності використання
Висновки до розділу 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
Сучасний етап розвитку України характеризується переборенням макроекономічної кризи, яка була характерна для 90-х років ХХ століття, та переходом економіки на траєкторію сталого економічного зростання.
Актуальність теми роботи обумовлюється тим, що незважаючи на оптимістичну динаміку економічного зростання, позитивний вплив реформ на економіку країни поки що є недостатнім, наявний в Україні потенціал економічного зростання ще не реалізовано повною мірою. Теперішній стан розвитку багатьох суб’єктів господарювання та ряду галузей фахівці продовжують визначати як кризовий. Отже обсяг завдань, які необхідно вирішувати в системі антикризового менеджменту буде постійно зростати.
Неминучість виникнення криз у ринкових умовах закладена самою природою ринкових відносин та конкуренцією між виробниками, які є головною рушійною силою розвитку підприємництва. У зв’язку із тим, що криза не виникає миттєво, а зароджується всередині організації та розвивається у випадку відсутності адекватних дій, досить важливою проблемою є розробка таких основ функціонування системи антикризового менеджменту, які дозволять вчасно виявити кризові ситуації та прийняти відповідні управлінські рішення.
Звичайно, загострення кризових явищ як в світі в цілому, так і в Україні викликало потребу в ефективному антикризовому управлінні. Це так би мовити замовлення практики, але й тенденції розвитку науки менеджменту ведуть нас до необхідності розробки концепції антикризового управління. Його передумовами є поняття циклічного розвитку, керованості, ресурсозбереження, мотивації, економії часу, соціального партнерства й багато хто інші. Їхня сукупність свідчить про реальну небезпеку кризи при будь-якому, навіть найуспішнішому управлінні.
Об'єктивно криза характеризується безліччю взаємозалежних ситуацій, що підвищують складність і ризик управління. При цьому можливі віддалення кризи і її профілактика, стабілізація кризи, переростання одного типу кризи в іншій, вихід із кризи, що не виключає її як із сьогодення, так і з майбутнього. Не тільки економіка, але й природа функціонує циклічно, і не тільки процес розвитку економіки народжує кризові ситуації. На різних етапах розвитку суспільної свідомості відношення до криз було різним. Наприклад, одна позиція полягала в тім, що криза - завжди наслідок природних явищ, а інша, - що криза - породження самої людини, його помилок, забобонів, незнання, невір'я. К. Маркс доводив, що джерелом криз у суспільному розвитку є економіка, заснована на приватній власності й тому вона впливає в такий спосіб на структуру й боротьбу інтересів.
Звідси багато недальновидних політиків і ідеологів в нашій країні вивели положення, що суспільно-економічна формація, яка усунула приватну власність, виключає й саму можливість кризи. От чому в недавнім минулому часто вживалися терміни "труднощі росту", "проблеми розвитку", "застій", які заміняли поняття "криза", але по суті відбивали ті ж процеси.
Однак настання кризи визначається не тим, якими поняттями ми оперуємо, а реальними тенденціями розвитку виробництва й економіки в цілому, потребами їхньої періодичної реконструкції. А глибина й характер кризи залежать від управління, тобто можливостей при вирішенні проблем передбачати й пом'якшувати кризи, використовувати їх у благо розвитку.
Широке коло питань, пов’язаних із теорією антикризового управління та пошуком основних методів керованого розвитку підприємств висвітлено у роботах вітчизняних та зарубіжних учених: Г. Александрова, В. Василенко, А. Грязнової, П. Друкера, Є. Короткова, Ф. Котлера, І. Ларіонова, Л. Лігоненко, О. Мозенкова, Г. Таля, Є. Уткіна та інших.
У роботі висвітлено основні способи оцінки рівня економічного розвитку та визначення кризового стану підприємства на основі методів фінансового аналізу: горизонтального, трендового аналізу, аналізу показників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства.
Метою роботи є теоретичне та практичне обґрунтування процесу удосконалення менеджменту підприємств у кризових ситуаціях
Для досягнення даної мети необхідне рішення із завдань, а саме:
‒ провести аналіз методів та функцій менеджменту;
‒ визначити сутність такого явища як «криза» та умови кризових ситуацій на підприємстві;
‒ проаналізувати основні засади антикризового законодавства;
‒ провести аналіз менеджменту підприємств в кризових ситуацій на прикладі підприємства;
‒ визначити можливості виникнення кризових ситуацій на підприємстві;
‒ розробити та запропонувати можливі шляхи удосконалення антикризового менеджменту на підприємстві.
Об’єктом дослідження в даній роботі є ПАТ «Житомирський маслозавод»»
Предметом дослідження є система менеджменту у кризових ситуаціях на підприємстві ПАТ «Житомирський маслозавод»»
Джерела інформації. Під час проведення дослідження були використані науково-практичні та методичні посібники, аналітичні матеріали круглих столів, семінарів, конференцій з проблематики антикризового менеджменту, наукові статті та публікації та інші джерела як вітчизняні, так і закордонні.
Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувалися як загальнонаукові так і спеціальні методи дослідження: аналізу і синтезу, системного підходу, методи комп’ютерної обробки даних, системно-ситуаційний, статистичний, порівняльний, графічний та інші методи.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатків. Дипломна робота виконана на 134 стр., містить 24 рис., 19 табл.; список використаної літератури містить 86 найменувань на 7 сторінках.
Процес управління - це сукупність безперервних, послідовно виконуваних, взаємозв'язаних дій по формуванню і використанню ресурсів організації для досягнення нею своїх цілей. Ці дії є важливими для успіху організації і називаються функціями менеджменту. Таким чином, процес управління є загальною сумою всіх функцій [24, с.52].
Слово функція (від латинського funcitio - виконання, здійснення) означає обов'язок, коло або вид діяльності, призначення, роль. Функції менеджменту - це відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності, які дозволяють здійснювати певний вплив на управлінський об'єкт в цілях досягнення поставленої задачі.
Функції менеджменту підприємством, об'єднанням витікають із змісту виробничого процесу, визначаються об'єктом і складом вирішуємих задач. Вони визначають специфіку управлінської праці, тісно зв'язані з іншими категоріями науки управління: структурою, методами, технікою, кадрами управління, інформацією і управлінськими рішеннями. Функції повинні мати чітко визначений зміст, опрацьований механізм здійснення і визначену структуру, в рамках якої завершується її організаційне відокремлення. Під змістом розуміють дії, які повинні здійснюватися в рамках конкретної функції.
Зміст дій і функцій, здійснюваних в процесі управління залежить від типу організації (адміністративна, суспільна), розмірів і сфери її діяльності (виробництво, освіта, торгівля, побутові послуги), рівня керівництва в управлінській ієрархії (вищий, середній або нижчий), ролі його в середині організації (виробництво, маркетинг, фінанси, кадри) і цілого ряду інших факторів.
За змінами розміру і типу виробництва функції управління залишаються тими же, змінюється лише обсяг робіт по їх виконанню. Так, незалежно від розміру підприємства на кожному з них виконується функція планування. На великому підприємстві для її виконання може бути створений плановий відділ, на невеликому дану функцію може виконувати один економіст, а у малих організаціях ці обов'язки покладаються на одного із спеціалістів по сумісництву. По мірі просування вверх від одного управлінського рівня до іншого об'єм робіт по функції збільшується, у зв'язку з чим зростає і чисельність працівників, які її виконують. Таким чином створюється єдина система органів по виконанню кожної функції менеджменту.
При поглибленні розподілу праці менеджмент як єдина функція диференціюється, відбувається виділення і відокремлення специфічних видів управлінської діяльності. Функцію виконує визначена кількість працівників, кожний з яких в процесі щоденної праці здійснює окремі види робіт. Правильне виділення функцій дозволяє близькі та схожі за характером роботи об'єднувати в одну ланку управління. Це спрощує структуру і полегшує координацію діяльності функціональних підрозділів апарату управління підприємства, об'єднання.
На основі складу і об'єму робіт по функціям визначають раціональну побудову апарату управління (відділів, служб, секторів) і чисельність спеціалістів по кожній функції, розробляють документи організаційного регламентування (положення про служби, посадові інструкції та ін.). Функціональний розподіл процесів управління, їх класифікація мають вирішальне значення, оскільки визначають цілі задачі і напрямки діяльності всього апарата управління.
Функції менеджменту в залежності від задач дослідження поділяють за наступними ознаками: змістом процесу управління; приналежності до сфер виробничо-господарської діяльності; змістом виконуваних робіт і операцій всередині функції управління (загальне керівництво, спеціалізована діяльність, технічне обслуговування); приналежності до різних видів управлінської праці (виробничої, економічної, технологічної, організаційної тощо) [67].
У суспільному виробництві виділяють функції управління промисловістю, сільським господарством, транспортом; в сфері обігу - управління фінансами, торгівлею, матеріально-технічним обслуговуванням. Функції менеджменту діляться на загальні (універсальні), які придатні для різних процесів управління, тому що виражають сутність управління, а також конкретні (спеціальні) функції, які передають зміст управління. Носіями загальних функцій є вся управляюча система в цілому, а конкретних - частини системи, які мають локальний, специфічний характер [21, с.97].
Загальні функції менеджменту - планування, організація, мотивація, контроль, координація, облік і аналіз є обов'язковими для всіх підприємств. Кожна з цих функцій для організації життєво важлива. Разом з тим планування, як функція управління забезпечує основу для інших функцій і вважається головною, а функції організації, регулювання, мотивації, контролю і обліку орієнтовані на виконання тактичних і стратегічних планів [12].
Планування - головна функція менеджменту, яка передбачає прогнозування, визначення цілей, стратегії, політики і завдань того чи іншого формування; означає свідомий вибір рішення що роботи, як, кому і коли. Організація як функція менеджменту направлена на формування управляючих та управляємих систем, а також зв'язків і відносин між ними, забезпечуючи упорядкованість технічної, економічної, соціально-психологічної і правової сторін діяльності кожного суб'єкта господарювання [51].
Мотивація - це процес спонукання працівників до високопродуктивної діяльності для задоволення своїх потреб і досягнення цілей організації [15].
Контроль - це система спостереження і перевірки відповідності функціонування підприємства встановленим стандартам та іншим нормативам, виявлення допущених відхилень від прийнятих рішень і визначення причин їх невиконання [67].
Координація як функція менеджменту являє собою процес, спрямований на забезпечення пропорційного і гармонічного розвитку різних сторін (виробничої, технічної, фінансової та ін.) об'єкта при оптимальних витратах матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.
Регулювання - це вид управлінської праці, ціллю якої є подолання протиріччя між організацією і дезорганізацією, порядком і факторами, які порушують цей порядок. Функції апарату управління підприємством, які залежать від особливостей управляємого об'єкта, мають назву спеціальних або конкретних. В умовах галузевих підприємств виділяють наступні спеціальні функції управління [24, с.59-63]:
. Загальне лінійне керівництво підприємством і його виробничими підрозділами включає: вирішення питань розвитку господарства і мобілізація працюючих на їх виконання; контроль прийнятих стратегічних рішень; зовнішні зв'язки; організація роботи колективних органів управління (зборів акціонерів, ради директорів, керівників внутрішньогосподарських кооперативів та ін.). Функції загального керівництва виконують керівники підприємств і установ (їх заступники), виробничих підрозділів (бригадири, майстри, завідуючі фермами), обслуговуючих підрозділів (завідуючі мехмастернями і гаражами, будівельними бригадами), а також частково керівники ряду функціональних ланок. Ці функції розрізняють в першу чергу за рівнем управління і прямо пов'язані з ієрархічністю структури апарату, що складає основу лінійного підпорядкування.
. Оперативне планування і управління виробництвом передбачає: розробку оперативних планів; складання завдань; збір інформації про виконання робіт; розподіл матеріальних і трудових ресурсів; контроль та регулювання виробництва; проведення нарядів та диспетчерських нарад, розробку оперативних рішень, контроль за виконанням прийнятих рішень. Виконання цієї функції міститься в забезпеченні необхідної узгодженості дій всіх ланок підприємства, виконання оперативного планування роботи підприємства і його підрозділів; здійснення оперативної підготовки виробництва (готовність техніки, необхідних матеріалів, наявність робочої сили); контроль за виконанням виробничої програми. Особливу увагу необхідно приділити узгодженню роботи всіх служб підприємства, швидкому усуненню розбіжностей. Здійснюють цю функцію в основному керівники виробничих підрозділів, працівники диспетчерської служби, а також керівники підприємств і господарств, головні спеціалісти.
. Управління технологічною підготовкою забезпечує розробку і впровадження прогресивної технології, яка сприяє виробництву конкурентоспроможної продукції. Для досягнення цього: удосконалюється технологічні процеси, складаються технологічні карти, плани, інструкції; здійснюється контроль за додержанням виконання технічних і технологічних вимог виробництва продукції; оформляються заявки на матеріально-технічні ресурси; проводяться природоохоронні і профілактичні заходи; вивчається передовий досвід і навчання кадрів.