Технологія менеджменту включає: послідовність і процедури реалізації функцій управління, систему і порядок документообігу на підприємстві, порядок використання визначеної сукупності технічних засобів для роботи з інформацією (збір, переробка, збереження, використання). Основні вимоги, що висуваються до технології менеджменту, можна звести до таких [66]:
‒ формулювання проблем, розробка і вибір рішення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрархії управління, де для цього є відповідна інформація;
‒ інформація має надходити від усіх підрозділів фірми, що перебувають на різних рівнях управління і виконують різні функції;
‒ вибір і прийняття рішень мають виражати інтереси і можливості тих рівнів управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені в його реалізації;
‒ суворе дотримання підпорядкованості у відносинах ієрархії управління, жорстка дисципліна, висока вимогливість.
Щоб правильно організувати кожний функціональний процес у системі управління, менеджеру необхідно: визначати кількість, послідовність і характер операцій, котрі складають цей процес, підібрати (розробити) для кожної операції відповідні способи, прийоми (методику), технічні засоби, визначити оптимальні умови протікання процесу в часі та просторі. Для підвищення ефективності технології управління велике значення мають аналіз, дослідження організаційних операцій, подання їх у графічній і текстовій формах, типізація і стандартизація, а звідси й проектування, поєднання однорідних операцій, переведення їх на машинне виконання з метою зниження трудомісткості процесу управління.
Поняття технологія управління тісно пов'язане з процесом алгоритмізації операцій і процедур у рамках тих або інших функцій керівної системи.
Збір і опрацювання інформації в керівній системі, підготовка
й прийняття управлінських рішень, організаторська робота з реалізації рішень -
усі ці процеси управлінського впливу, виконувані менеджером, слід розглядати як
упорядковану послідовність операцій. Регламент змісту і послідовності операцій
в інформаційному процесі виконує роль процедури процесу управління.
Існування соціально-економічних систем являє собою циклічний процес, для якого характерна закономірність появи та вирішення криз. Економіка ніколи не знаходиться у стані спокою. Особливо це стосується країн із перехідною економікою, якою є Україна.
Поняття „криза” - одне з найбільш складних, яке має багато змістових відтінків інтерпретацій та сутнісних характеристик. Даний термін походить від грецького krisis - різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність [42, с. 11]. У китайській мові слово „криза” вимовляється „вейцзи”. Слово „вей” означає „небезпека”, „страх”, а слово „цзи” - „можливість”, „переломний момент”. Із цього можна зрозуміти, що в будь-якій кризовій ситуації існує не тільки „небезпека”, а й „можливість”.
В економіці термін „криза” набув поширення та визнання насамперед у зв’язку з розробкою концепції циклічності розвитку економічних систем, яка належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії. Без перебільшення можна констатувати, що проблема циклічності фокусує у собі усе різноманіття господарських, соціальних, політичних та психологічних проблем будь-якої економічної системи, стверджується у праці Лігоненко Л.О. [42, с. 11-12]. Циклічність у розвитку криз досліджується також у роботі Короткової Є.М. [2, с. 28].
Обновлення технологічної основи суспільного перевиробництва є однією із причин, які провокують виникнення циклічності, а, значить, і появу кризових явищ у функціонуванні системи. Показники національного доходу, рівня зайнятості, темпів росту виробництва понижаються на циклі спаду економіки, після чого починається пожвавлення. Чим швидше розвивається економіка, тим більша можливість виникнення криз чи ситуацій, які їх провокують.
Сучасна системологія (наука про розвиток систем) стверджує, що будь-яка система у процесі свого існування (життєдіяльності) може знаходитись у стійкому або нестійкому становищі. Друге зустрічається у більшості випадків, оскільки наявність саме перехідних процесів спонукають систему до зміни умов свого існування. Ці зміни можуть мати позитивний або негативний вплив. Таким чином, криза визнається одним з природних станів життєдіяльності, одним з частих випадків перехідних процесів.
Кризи відображають не тільки протиріччя функціонування та розвитку, але можуть виникати і в самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки та кваліфікацією персоналу, між технологіями та умовами її використання [8, c. 14 - 16].
Виходячи з наведеного визначення кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають в процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім середовищем. Такі суперечності виникають між:
‒ кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;
‒ можливою та необхідною потужністю підприємства;
‒ необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;
‒ ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які виникають у процесі виробництва та мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;
‒ між фактичними та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток [3, с. 12].
Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи, поступово втрачається життєздатність підприємства, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку.
Зовнішнім проявом виникнення кризи є формування стійкої тенденції руху поточних витрат підприємства у бік збільшення, а обсягу та норми прибутку - у бік зменшення. Подальше поглиблення кризи характеризується істотним погіршенням усіх показників її стану (як кількісних, так і якісних), що призводить до поступової втрати власного капіталу, та виникнення дефіциту фінансових ресурсів для розрахунку по зобов’язаннях.
Період зміни якісних характеристик процесу функціонування підприємства характеризує поняття “цикл розвитку підприємства” [5, с. 15]. Цикл розвитку підприємства складається з таких основних стадій:
‒ стадія підйому, яка характеризується зростанням кількісних та покращенням якісних ознак функціонування підприємства;
‒ стадія гальмування розвитку, для якої характерні відносна стабільність кількісних та якісних показників функціонування;
‒ стадія кризи, проявом якої є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства. Це призводить до порушення стану рівноваги, яке підприємство вже не в змозі самостійно відновити;
‒ стадія пожвавлення, проявом якої є уповільнення падіння та поступове зростання показників діяльності підприємства, що розглядається як перший крок переборення кризових явищ та виходу з кризового стану.
Переборення кризи дає можливість продовжити життєдіяльність (функціонування)підприємства, забезпечити його відродження на тому ж чи вищому рівні організації та ефективності. Порушення циклічності зумовлює припинення його діяльності як суб’єкта господарювання.
Розвиток підприємства можливий лише за умови подолання кризових явищ, що виникають на відповідному етапі розвитку, шляхом корегування системи управління підприємством [9, с. 13-14].
Теорії, які пояснюють циклічність у розвитку економічних систем, зводяться до двох груп: зовнішні та внутрішні. Зовнішні теорії пояснюють виникнення циклу впливом зовнішніх факторів: війн, політичних подій, відкритті нових родовищ, демографічної ситуації, наукових та технічних відкриттів, нововведень, та спалахами сонячної активності. Внутрішні теорії звертають увагу на механізм всередині економічної системи.
Криза мікроекономічної системи, як правило, не виникає раптово, вона має свої причини та зовнішні прояви. У роботі української вченої Довбні С.Б. [20, с. 93] причини кризових явищ поділяються на зовнішні та внутрішні. До найбільш значимих зовнішніх факторів автор відносить: політичну та економічну нестабільність у державі, недосконалість системи оподаткування, нестабільність законодавства, недостатній розвиток кредитно-фінансової системи та її інструментів, посилення конкуренції, високий рівень монополізму та ін.
Внутрішні фактори складають досить велику групу. До них належать: зношені основні фонди та застарілі технології, невисока якість продукції, неприйнятні до ринкових умов методи управління та неадекватні організаційні структури управління, низький рівень кваліфікації персоналу, недієві системи мотивації, протиріччя цілей власників та менеджерів, неправильна цінова політика, відсутність ринків збуту, інновацій, неефективна інвестиційна політика, недостача власних фінансових ресурсів і т. Ін.
На думку доктора економічних наук Лігоненко Л.О. [42, с. 17] причини появи кризових явищ приховані в особливостях організації ринкового господарства, та викликані постійною зміною ринкових орієнтацій споживачів, невизначеністю економічної поведінки контрагентів підприємства, необхідністю постійного коригування основних елементів та функціональних підсистем самого підприємства.
Більшість авторів, зокрема Василенко В.О., Чернявський А.Д., Лігоненко Л.О. погоджуються із думкою, що криза - це надзвичайне загострення протиріч в соціально-економічній системі (організації), яке загрожую її життєздатності в економічній системі. Кризу можна розуміти і як один з етапів у розвитку організації, необхідний для усунення напруги та нерівноваги в ній. Під час кризи не діють найважливіші закономірності, на яких базується організація виробництва, перспективи прибуткового використання капіталу.
Кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які виникають у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім оточенням. Такі суперечності виникають між:
‒ кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;
‒ можливою та необхідною виробничою потужністю підприємства;
‒ необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство, та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;
‒ ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які виникають у процесі виробництва і мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;
‒ між фактичним та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.
Практика показує, що кризові явища різняться між собою за різними характеристиками. Необхідність у класифікації криз пов’язана із диференціацією засобів та способів управління ними. Якщо зрозумілий тип та характер кризи, з’являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу та забезпечення безпечності її протікання.
Типологія криз включає окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, демографічних, екологічних факторів. Різні типи криз можна уявити як ланцюг, в якому розрив одної ланки, тобто поява фактора одного із типів кризи тягне за собою виникнення факторів других типів, вважає. Тому причини криз потрібно шукати не лише в економічній сфері, а у всьому механізмі суспільних відносин.
Економічні кризи відображають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремої організації. Це кризи перевиробництва, падіння продаж, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг та розорення підприємств. Основними факторами економічних криз є скорочення промислового виробництва, виробничих потужностей, ріст інфляції, зниження ВВП. Цей тип криз один із основних, які впливають на діяльність підприємства.
Не менше від економічних, впливають на життєздатність організації і політичні кризи. Вони характеризуються гострими протиріччями у політичному житті суспільства. Факторами політичних криз є зниження легітимності влади, зміна влади, різке загострення суспільних конфліктів та інші.
Організація існує в соціальному оточенні та значною мірою залежить від нього, тому суспільні кризи впливають на функціонування організації. Вони виникають при загостренні протиріч та зіткненні інтересів різних суспільних груп та часто є продовженням економічних криз. Суспільні кризи можна виявити за значним зниженням рівня життя населення, безробіттю, погіршенню криміногенної обстановки.
В організаційному устрою соціально-економічної системи можуть загострюватися відносини, пов’язані зі структурною побудовою, розподілом функцій між підрозділами. В такому випадку є можливість виникнення організаційних криз. Їх основними факторами є часті конфлікти між підрозділами, менеджерами різних рівнів управління, безвідповідальність та втрата контролю над рядом структурних одиниць.
Це основні види криз в суспільстві, які значною мірою впливають на функціонування організації. Крім цих ще виділяють екологічні, психологічні та інші кризи, знання про перебіг яких не можна переоцінити для успішної діяльності соціально-економічної системи. Необхідно зазначити, що на організацію впливають не лише негативні, а й позитивні події у державі та усіх її інститутах.
Кризи можна розділяти і по тому, в яких областях вони є небезпечними для підприємства. Доктор політології Норберт Том [4729, с. 69] виділяє наступні типи криз: криза ліквідності; криза успіху; криза стратегії.
Криза ліквідності означає втрату платоспроможності. В такому випадку необхідні негайні міри, інакше підприємство буде змушене піти із ринка. Криза успіху характеризується явним негативним відхиленням фактичного стану від запланованого (наприклад, за показниками продаж, прибутку, рентабельності, затрат). Причинами виникнення такої кризи можуть бути помилки в дослідженні ринка, капіталовкладеннях, кадровій політиці. Менш помітною є криза стратегії. Хоча становище підприємства на даний момент (ситуація успіху) може здаватися цілком задовільним, необхідно діагностувати настання кризи стратегії, якщо мають місце збої в розвитку підприємства, послаблюються можливості у конкурентній боротьбі. Розрив між можливими та бажаними результатами може бути ліквідований лише шляхом зміни попередньої чи прийняття нової орієнтації (наприклад, вихід на нові ринки, інновації). Як правило, такі зміни розраховані на багато років.
Найбільш повна класифікація видів кризи міститься у роботі Лігоненко Л.О. [42, с. 21-26].
. Залежно від проблематики криз: економічні, організаційні, технічні, технологічні, фінансові, виробничі, психологічні, кадрові та інші. Потрібно зазначити, що за цим же параметром класифікує кризи Явдошина. Ця класифікація вже розглянута вище.
. Залежно від масштабу кризи розрізняють поняття:
- кризове явище - стале погіршення окремого кількісного або якісного показника функціонування підприємства, яке має локальний або несуттєвий негативний вплив на процеси його діяльності;
- локальна криза - сукупність кризових явищ, що мають автономну сферу прояву, виникають в окремій підсистемі підприємства, мають суттєвий негативний вплив, але не порушують діяльності підприємства в цілому;
- системна криза - критична за наслідками сукупність кризових явищ та сфер їх прояву, наявність якої приводить до недоотримання параметрів життєдіяльності та ліквідації підприємства.
. Залежно від причин: зовнішня; внутрішня. 4. Залежно від характеру та наслідків: