Материал: mass_communications_2008

Таким чином, ознаками журналістської революції стали:

•Активізація діяльності Незалежної медіапрофспілки, особливо

їїКиївського регіонального відділення.

•Відмова журналістів від розміщення в етері інформаційних ма­ теріалів, які зазнали політичної цензури з боку менеджменту ЗMK чи їхніх власників.

•Зміни у редакційній політиці провідних телеканалів: масова відмова від «темників», поява матеріалів, що представляють різні думки, а не лише думку, вигідну чинній на той час владі.

•Публічні акції незгоди з цензурою та солідарності з журналіс­ тами опозиційних видань.

Аналіз причинно-наслідкових зв'язків подій Помаранчевої ре­

волюції дав можливість P. Павленку та I. Клименко зробити ви­ сновок про те, що процеси в журналістському середовищі, які мають назву журналістської революції, мали вторинний, тобто похідний, характер від загального стрибкоподібного процесу де­ мократизації українського суспільства.

Брудні виборчі технологіїта медії

Для того щоб одержати повне уявлення про загрозу українській державності через спробу викривлення масових комунікацій на­ прикінці 2004 p., потрібно звернутися до спеціальних досліджень маніпуляцій масовою свідомістю. Коли політичний режим в Ук­ раїні відчув загрозу власному існуванню, він був готовий до тоталі­ тарного путчу. Про серйозність намірів влади свідчить системність та великі масштаби застосування т. зв. брудних виборчих техноло­ гій на виборах 2004 p., які здійснювалися через використання масмедій. B. Фесенко до брудних технологій відносить ті, які порушу­ ють норми виборчого законодавства або не відповідають устале­ ним уявленням про етичні норми політичної боротьби в умовах демократичного суспільства. Іншими словами, в основу цього ви­ значення покладено два критерії: правовий та морально-етичний.

Українські медії використовувалися у брудних виборчих техноло­ гіях через: поширення компромату, застосування адміністративного ресурсу, поширення «темників», сортування, замовчування і дозу­ вання інформації, домінування оціночних суджень, вилучення окре­ мих відомостей із загального контексту, відсутність у повідомленнях різних точок зору, незбалансоване подання інформації щодо одних партій і блоків порівняно з іншими. Відзначено безпрецедентні мас­ штаби прямого втручання у виборчий процес із боку Росії. Інститут гуманітарних і прикладних досліджень подає такі висновки опиту­ вання експертів щодо використання маніпулятивних технологій:

•оприлюднення неправдивої, а також негативної непідтвердженої інформації про кандидата на пост Президента, політичну силу, до якої він належить, представників найближчого оточен­ ня кандидата (90,2 % респондентів);

•оприлюднення неправдивої інформації про перебіг подій у ході виборчої кампанії, що дає перевагу одному з кандидатів (86,3 %);

•застосування керівництвом або засновниками ЗMK методів політичної цензури (84 %);

•використання у ЗMK у ході виборчої кампанії т. зв. прихованої реклами (80 %);

•тиск державних органів на ЗMK, які є опозиційними до влади або дотримуються незалежної позиції, з метою блокування їх участі у виборчій кампанії (70 %);

•використання у ЗMK у ході виборчої кампанії т. зв. прихованої антиреклами (67,3 %);

•використання у 3MK сатиричних матеріалів (фейлетонів, кари­ катур, коміксів, кліпів тощо), які принижують честь і гідність певних кандидатів (64,7 %);

•використання для дискредитації окремих кандидатів символіки, що негативно сприймається певними категоріями виборців (64,7 %);

•дискредитація кандидата на пост Президента шляхом прове­ дення передвиборної агітації на користь цього кандидата з нав­ мисним порушенням відповідних норм закону про вибори Пре­ зидента України (64,7 %);

•оприлюднення сфальсифікованих даних соціологічних дослі­ джень (64 %);

•створення спеціальних інтернет-сайтів для розповсюдження чуток і компромату проти певних кандидатів (58 %);

•дискредитація соціологічних служб і аналітичних центрів, що проводять об'єктивні соціологічні дослідження (52 %).

Проте весь необхідний потенціал, включно зі значними фінанса­

ми, спеціально підготовленою бюрократією, ксенофобною проросійською ідеологією та новою практикою державного управління, був мобілізований запізно і не витримав відкритого конфлікту з грома­ дянським суспільством. Система цінностей, яка об'єднала націю під час Помаранчевої революції, унеможливила реставрацію будь-яких авторитарних чи тоталітарних форм масових комунікацій.

Незворотність змін в українських медіях

Перемога Помаранчевої революції, разом з усіма її масово-ко­ мунікаційними здобутками і суто позитивним звучанням, стала чи

90 MACOBI КОМУНІКАЦІЇ

не найбільш яскравою світовою подією. Проте викликає цікавість не лише зміст цих здобутків, але також питання, наскільки вони є довговічними? Чи можлива реставрація напівколоніального, напівтоталітарного і наскрізь марґінального режиму, а через це - неми­ нуче згортання свободи слова і свободи медій? Ha думку P. Павлен­ ка та I. Клименко, журналістська революція не була ні повною, ані незворотною. Починаючи з того, що глибина змін у медіях залежа­ ла від виду ЗMK та регіону. У Києві, великих містах зміни відчут­ ніші, ніж на місцях. Ha телебаченні відчутніші, ніж у пресі.

Опитування громадської думки також засвідчує, що реакція громадян на зміни в медіях та їхня оцінка загалом збігаються зі стереотипами у сприйнятті чи несприйнятті змін у країні. Так, респонденти Заходу і Центру значно оптимістичніші щодо жур­ налістської революції, ніж представники Сходу і Півдня (більше половини останніх вважають, що змін взагалі не відбулося). Ha Сході і Півдні громадяни також більше схильні вважати, що влада і далі тиснутиме на ЗMK, а самі медії будуть фінансово залежні від власників. Таким чином, очікування громадян щодо змін у медіях збігаються з їх очікуваннями щодо перспектив розвитку ситуації в країні - і коріння цього лежить у міфах, продукованих обома сто­ ронами під час президентських перегонів. Відтак залишається можливість маніпулювання громадською свідомістю і відтворен­ ня засобами виборчої агітації тих самих стереотипів, що ледь не роз'єднали суспільство у 2004 p.

Деякі медії лише імітують зміни, використовуючи замість пря­ мої пропаганди витонченіші маніпулятивні технології. Зміни час­ то не мають інституційного закріплення і залежать від доброї волі керівництва і власників видань. He вирішене питання економічної незалежності ЗMK, не набув належного поширення профспілко­ вий рух, чинна влада продовжує дивитися на медії як на засіб до­ сягнення власної мети. He припинилися маніпуляції з новинами. У багатьох медіях спостерігається лише демонстрація об'єктив­ ності. Влада здебільшого використовує технологію відкритості як спосіб досягнення тієї ж закритості, не реагує на критичні публі­ кації. Найважливішою функцією ЗMK в Україні продовжує зали­ шатися здобуття їхніми власниками додаткового політичного ка­ піталу. Багаторічна практика використання мас-медій виключно як інструменту політичного впливу чи засобу маніпулятивної об­ робки електорату сприяла декваліфікації значної частини жур­ налістів і топ-менеджерів ЗMK. Вони розучилися (або так і не на­ вчилися) працювати у медіях саме як у нормальному бізнесі - орієнтуючись на реальні потреби авдиторії, а не на замовлення своїх власників чи політичних спонсорів.

Медіареформи: подолання тоталітаризму 91

Серед першочергових кроків медіареформ у висновках дослі­ дження було названо:

•створення системи громадського мовлення в Україні;

•законодавче оформлення нового типу стосунків між власника­ ми, засновниками і топ-менеджерами ЗMI та журналістами;

•законодавче забезпечення суспільної відповідальності власни­ ків та засновників ЗMI;

•розвиток профспілкового журналістського руху, визначення професійного та соціального статусу журналістів та забезпе­ чення їхніх трудових та соціальних прав;

•забезпечення прозорого та суспільно відповідального процесу роздержавлення державних та комунальних ЗMI;

•особлива увага повинна приділятися журналістській освіті.

Дослідження Центру медіареформ виявило, що медіафахівці практично одностайні у визначенні того, які саме зміни є необхід­ ними. Здійснення практичних кроків із їх реалізації в Україні за­ лежить від т. зв. політичної волі влади й громадської активності суспільства, яке має примусити владуїх зробити. «Відкат» усіх ук­ раїнських реформ після парламентських виборів 2006 p. ще раз підтверджує, що жити у вільній країні означає постійно здійсню­ вати саме цю можливість, а не багато інших, які також пропону­ ються до вибору. Після перемоги Помаранчевої революції вияви­ лося, що в Україні немає винних ні у маніпуляціях масовою свідо­ містю, ні у фальсифікаціях результатів виборів 2004 p.

H. Лігачова писала про привид гебельсівської пропаганди, який переслідуватиме українське суспільство, поки не будуть покарані його апологети. Ю. Мостова стверджувала, що ідеологи та організа­ тори «темників» повинні відповісти перед законом. Немовби у від­ повідь B. Медведчук заявив: якщо «темники» і мали місце, то йому про це не відомо. Епоху Л. Кучми він оцінив як добу мудрого де­ ржавного правління, зростання економіки і добробуту населення. Найкраще пояснив цю колізію T. Кузьо у статті «Судити та карати українських високопосадовців можуть тільки в США». Якщо Украї­ на не навчиться бути демократичною державою, то неодмінно по­ вернеться до застою часів Кучми, - робить висновок цей автор.

B Україні попросив притулку від політичних переслідувань російський журналіст демократичного видання «Новая газета» O. Косвінцев. Інтелектуали продовжували захоплюватися Пома­ ранчевою революцією. A. Троїцький, порівнюючи українську та російську ситуації, каже, що сприйняв переміни в Україні з цілко­ витим захватом. Попереду ще можуть бути великі розчарування, проте українці зробили одну велику справу, після якої руху назад вже не буде. A саме, вони навчили свою владу брати народ до уваги.

Російський журналіст переконаний у тому, що ніколи вже не ста­ неться так, що українська влада буде ігнорувати народ і сприймати його як «абсолютне бидло». Ha жаль, - каже він, - з російським народом цього не сталося. Україна стала вже демократичною краї­ ною, а Росія залишилася феодальною. Можливо, це справді так, але найкраще «відкат» 2006 p. характеризує сама лише назва стат­ ті O. Зварич: «Баба Поразка та її бойфренди».

Контрольні запитання

1.Схарактеризуйте становище в українських медіях до і після Помаранче­ вої революції.

2.Мас-медії як об'єкт і суб'єкт впливу. Медіаторська функція 3MK.

3.Визначальні риси Помаранчевої революції.

4.Що таке журналістська революція?

5.Назвіть «помаранчеві зміни», які сталися в українських 3MK після 2004 p.

6.Що охоплював процес медіареформ?

7.Український і російський дискурси.

8.Які зміни в українській медійній галузі ще чекають на своє здійснення?

9.Які теорії масової комунікації можна застосувати для вивчення револю­ ційних подій в Україні?

Тема для дискусії: Дайте власну характеристику Помаранчевій революції.

Література

Андреев И. Русская речь как щит и меч // АПН. - http://www.apn.ru/publica- tions/printl0660.htm

Богуш Д. Украина и Россия: информационные войны ниже пояса // http:// www.manipulation.com.ua/publications.php?show_full_id=91

Влада тьми і темників. Хрестоматія з політичної цензури в Україні. 2001 - 2004 / Упоряд. B. Кіпіані. - K., 2005.

Гарифуллин P. Энциклопедия блефа. - Казань, 1995.

Грабовський C. Російська новобудова: неототалітаризм XXI століття // http:// www.universum.org.ua/journal/2003/grab_ll.html

Гельман M. Цензуры нет, есть редакционная политика // Новая газета. - 2005. - 24 февраля.

Журналістська думка 2001-2002 / Ред. /. Бекешкіна - K., 2002. Журналістська осінь - 2002. Дискусія про політичний тиск та цензуру в

українських медіа // Телекритика. - K., 2003.

Журналістська революція 2004. Події, люди, дискусії / Ред. H. Лігачова. — K., 2005.

Засоби масової інформації та брудні виборчі технології: президентські вибори 2004 року в Україні (аналітичний звіт) / Керівник авторського колективу

B. Фесенко. - X., 2005.

Зварич O. Баба Поразка та її бойфренди // http://www.pravda.com.ua/ news/2006/8/8/45784.htm

Квурт K. Корінь проблем українських ЗMI полягає у приналежності до російської культури // http://www.internews.ua/ukraine/events/2006/04/ 10/432.html

Кузьо T. Судити та карати українських високопосадовців можуть тільки в США // http://pravda.com.Ua/news2006/9/13/47339.htm

Лигачева H. Кадры таки решают все // http://old.telekritika.kiev.ua/comments/ ?id=20407

Лизанчук B. Навічно кайдани кували: факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. - Л., 1995.

Литвин B. Сьогодні в Україні має місце прихована люстрація // УНІАН. - 2005. - 21 лютого.

Мак-Кормак Аж. Средства массовой информации в странах СНГ. Анализ политической, законодательной и социально-экономической структур. - Европейский институт средств массовой информации. - Дюссельдорф, 1999.

Мамаев C. Оранжевая информационная революция // http://pravda.com.ua/ news_print/2004/12/l/14388.htm

Медведчук B. Якщо «темники» і мали місце, то мені про це невідомо // http:// ua.for-ua.com/interview/2005/01/27/084324.html

Мостовая Ю. Идеологи и реализаторы «темников» должны ответить перед законом // http://old.telekritika.kiev.ua/interview/?id=20448

Панфилов O. Вслед за Савиком Шустером на Украину собираются уехать еще несколько российских журналистов // http://www.nr2.ru/kiev/110117.html Панюшкин B. Слава Украине! // http://pravda.com.ua/news_print/2004/ll/27/

14238.htm

Преса і влада. Хроніка протистояння // IMI. - K., 2003.

Путна M. Россия, на колени! // http://www.inosmi.ru/translation/233274.html Родькин П. Оранжевая визуальная революция. - M., 2005.

Російський журналіст просить притулку в Україні // http://www.pravda.com. ua/news/2007/2/6/54115.htm

Російський журналіст просить не вірити російським 3MI // http://www.pravda. com.ua/news/2007/4/17/57527.htm

Україна потрапила у список країн, небезпечних для журналістів // http:// www.pravda.com.ua/news/2007/3/6/55418.htm

Усатенко Г. Журналісти і брудні технології: хто кого? // http://www.telekritika. kiev.ua/articles/135/0/6941/

Федченко Є. 3MI та виборчий процес: жодних очікувань? // http://mediare- form.com.ua/print.php?articleID=242

Харченко T. Революціонери всіх країн - єднайтеся! // http://pravda.com.ua/ news_print/2004/12/2/14433.htm

Чаадаєв П. Філософічні листи. Апологія божевільного. Уривки та думки (1828-1850-ті роки). - Львів, 2005.

Ющенко B. Барикади не вписуються в інтер'єр демократії. - Київ, 2002.

Як Зіна Підалькіна з Артемієм Троїцьким поспілкувалася // http://www.

telekritika.kiev.ua/articles/154/0/7137/jak_zina_pidalkina_z_artemiem_troickim_pospilkuvalasja/

Ash T., Snyder T. The Orange Revolution // The New York Review of Books. - 2005. - VoI. 52. - № 7. - April 28.

Krastev I. Russia's post-orange empire // http://www.opendemocracy.net/democ- racy-ukraine/postorange_2947.jsp

Pavlenko R., Klymenko I. Are the Changes in Ukraine's Mass Media Induced by the «Orange» Revolution Really Irreversible? // Маґістеріум. - Вип. 22. - Серія: Журналістика. - K., 2006.

ПРОФЕСІЯ ЖУРНАЛІСТА

Універсалізм професії журналіста

Що сталося нового? Саме з цього запитання, на думку фран­ цузького журналіста M. Вуароля, розпочинається журналістика. Все своє життя журналіст проводить у пошуках відповіді на нього. Німецький фахівець B. фон Ларош вважає, що журналістом може називати себе той, хто має таке бажання. A. Москаленко надавав перевагу романтичним означенням: у журналістів одна група крові; у журналістику йдуть, як у ченці; це не лише професія, а й спосіб життя. Американець P. Каппон каже, що просто збирати ін­ формацію вже недостатньо у той час, коли нею буквально завалю­ ють авдиторію інші джерела - від постійно зростаючого Інтернету до найменшого кабельного телевізійного каналу. Здійснюючи пові­ домлення, ми повинні не тільки подавати достовірну інформацію, а ще й витримувати шквал конкуренції.

Журналісти посідають особливе місце в системі масових ко­ мунікацій, оскільки вони є професійними комунікаторами. Від їх­ нього професіоналізму залежить налагодження зв'язків між різни­ ми соціальними групами суспільства, стан мас-медій, взаємообмін різноманітними точками зору, інформацією, досвідом, процес са­ моорганізації тощо. Тобто професії журналіста притаманна така важлива сутнісна ознака, як універсалізм. Д. Рендал вважає, що не існує якоїсь спеціальної західної, польської, болгарської, нігерій­ ської чи голландської журналістики. Так само, як і ліберальної, республіканської, націоналістичної, марксистської або фемініс­ тичної. Рівною мірою ми не можемо говорити про елітарну і масо­ ву, державну і недержавну журналістику. Існує лише добра і погана журналістика. I перша, і друга не мають кордонів та можуть розмо­ вляти будь-якою мовою.

Суб'єктивізм Д. Рендала у погляді на професію журналіста ґрунтується на власному багаторічному досвіді. Він стверджує, що газетами володіють окремі особи, а свобода преси належить наро­ дові. Взагалі Д. Рендал не проти того, щоб підкреслити власний романтизм, вважаючи цю рису притаманною професії загалом. З другого боку, у посттоталітарній Україні, як продовження pa-

дянської традиції, журналістика вважається творчою професією у сенсі неточності, неконкретності й непрофесіоналізму. Такий псев­ доромантизм споріднений з очікуванням примарного натхнення і необов'язковості, що насправді є неможливим у журналістиці. Адже праця у медіях вимагає чіткого дотримання термінів здачі матеріалу (deadline) i більше подібна до рутинної роботи на кон­ веєрі, ніж до способу діяльності пасторального поета. Тобто роман­ тизм журналістської професії суголосний із професіоналізмом.

Журналіст має такі найістотніші обмеження, каже Д. Рендал: брак часу; брак інформації; конфлікт цінностей усередині редакції (власників, журналістів і читачів). Власник здебільшого спираєть­ ся на комерційні інтереси та особистісні мотиви. Цінності жур­ налістів у цьому разі зводяться до питання їхньої культури: як да­ леко вони можуть зайти у прагненні бути цікавими своїй авдиторії? Нарешті, цінності читачів передбачають уміння журналіста зрозуміти їх і бути, якщо це потрібно, самовідданим у тому, щоб донести своїй авдиторії правдиву інформацію. Багато хто говорить про те, що потрібно читачам, але не кожний журналіст вміє бути справді і цікавим, і потрібним водночас.

Особлива увага приділяється новинним цінностям. Характери­ зуючи новини, Д. Рендал наводить найпопулярніше в Британії визначення. Новина - це коли не собака вкусить людину, а людина вкусить собаку. Інакше кажучи, це щось незвичайне і цікаве. Та­ кож обов'язково - щось принципово нове, чого раніше не було. I нарешті, коли ми говоримо про журналістську новину, ми завжди маємо на увазі громадський інтерес. Але сам факт ще не робить подію новиною. Журналіст обов'язково має враховувати такі ас­ пекти новин, як:

•тема, наскільки цікавою вона буде;

•подія (джерело, загальна поінформованість, свіжість);

•авдиторія, на яку розрахована та чи інша інформація;

•контекст (ситуація у тому регіоні, де розповсюджується певне видання, що зумовлює неоднакове ставлення до різних подій).

Д.Рендал пропонує власні правила, які можуть допомогти ви­ значити цінність журналістських матеріалів:

1. Чим стійкішим і тривалішим є ефект того, про що ви пишете, тим кращою є стаття.

2. Найменше авдиторію цікавить те, що кажуть люди (ідеологічні дискусії та нові ідеї). Тобто нічого не відбувається, але хтось щось сказав. Сюди ж належать дві типові помилки журналістів. Пер­ ша - обов'язково подавати заяви політиків. Друга - реагувати на псевдоподії на зразок прес-конференцій. Для того щоб потрапи­ ти у пресу, інформація такого роду ще має стати новиною.

3.Далі за шкалою вартостей розташовуються статті про те, що, за чиїмись словами, має відбутися. Як правило, це погрози або за­ клики до дій. Вони містять насправді цінну інформацію частіше, ніж попередня категорія, де переважає порожня балаканина.

4.Наступними йдуть матеріали про те, що, згідно зі словами пев­ них людей, відбувається чи відбувалося раніше. До таких пові­ домлень належать дослідження про людей, які зробили від­ криття. Така інформація може стати подією.

5.Згори цієї шкали розташовуються повідомлення про те, що від­ булося нещодавно (катастрофи, нещасні випадки, судові слухан­ ня тощо). Мова йде про реальні свіжі події, які можуть бути пе­ ревірені.

6.Важливий елемент оцінки цінності новин - кількість читачів, яких вони насправді зацікавлять.

Отже, універсальна, тобто добра, журналістика починається з виробництва новин. 3 уміння знайти новину, зрозуміти її важ­ ливість та цікаво подати читачеві або глядачеві. Журналіст обслу­ говує, а якщо потрібно й відстоює інтереси своєї авдиторії. У цьо­ му полягає загальна логіка професії, а також особливості її со­ ціального та правового статусу. B Україні журналісти переважно відчувають себе представниками політичного бомонду, які насам­ перед долучені до такої інформації, яка не відома широкій публіці, а тому вони можуть якимось чином впливати на масову свідомість. Такий погляд на професію є рецидивом тоталітарної свідомості й він поступово змінюється. Наприклад, присуджуючи гран-прі Все­ українського журналістського конкурсу «Медіа про медіа» двічі підряд (2003 і 2004 pp.) «Газеті по-київськи», журі мотивувало своє рішення орієнтованістю матеріалів представників цього видання на щоденні інтереси своїх читачів, а не політичною чи ідеологіч­ ною проблематикою.

Хороший журналіст передусім є хорошим репортером. За Д. Рендалом, він сповідує такі принципи:

•нюх на новини (може бути або вродженим, або таким, що ґрун­ тується на глибокому розумінні проблем);

•пристрасть до точності;

•ніколи не робить припущень;

•не боїться видатися дурнем (завжди треба запитувати і перепи­ тувати);

•сумнівається у всіх джерелах;

•забуває про власні упередження (пам'ятати про небезпеку стати нечесним або необ'єктивним);

•усвідомлює себе частиною процесу (правила в редакції для всіх однакові);

•пам'ятає про читачів (пишіть цікаво, так, ніби це пишуть зви­ чайні люди для інших звичайних людей);

•має волю до перемоги (подолання перешкод);

•намагається бути першим (в умовах конкуренції хтось вихо­ дить переможцем, а хтось програє);

•перемагає індивідуальність (хороший репортер завжди підозрі­ ло ставиться до тієї офіційної інформації, яку він може дістати без зусиль, він шукає власну інформацію).

Журналістика несумісна з неточністю. Опубліковані матеріали повинні відповідати на запитання читачів, а не викликати в них нові запитання. За словами M. Халера, метою будь-якого жур­ налістського пошуку є: зібрати якомога точнішу і повнішу інфор­ мацію про події, виявити в них смислові зв'язки і зробити надбан­ ням громадськості. Цей автор пропонує дванадцять правил зби­ рання інформації, яка має бути релевантною, достовірною та зрозумілою:

1.Вихідна інформація (або тематична ідея) повинна мати загаль­ но важливий та/або цікавий для авдиторії аспект, який її безпо­ середньо стосується.

2.Пошук та збирання інформації починається з перевірки пові­ домлення, що послугувало відправним пунктом.

3.Певне джерело вважається тим надійнішим, чим нейтральні­ шим (неупередженішим) є його відношення до теми або події. Якщо джерело представляє специфічні інтереси або причетне до події, то його нейтральність обмежується або взагалі ста­ виться під питання.

4.Перевіряти спершу слід лише висловлювання, що можуть бути підтверджені фактами при зіставленні свідчень різних джерел. Визначаються суперечливі висловлювання. Метою є досягнен­ ня максимально можливої несуперечливості.

5.Під час перевірки журналіст повинен ставити запитання до джерел інформації таким чином, щоб інформація ставала щіль­ нішою, зростали її точність і деталізованість. Твердження, що суперечать одне одному, змушують журналіста розширити кількість джерел інформації.

6.Статус інформації (емпірично перевірена, спірна, суперечлива) завжди має повідомлятися авдиторії. У разі неперевіреної або суперечливої інформації слід пояснити дистанцію джерела або взагалі відмовитися від опублікування інформації.

7.Повний процес пошуку і збирання інформації відбувається у два етапи: на базовому рівні перевіряються питання щодо фак­ тів - тільки після цього здійснюється пошук пояснювальних та обґрунтувальних відповідей на запитання «як?» та «чому?».