Материал: mass_communications_2008

Експертна розробка P. Перла «Тероризм, медії та уряд: перспекти­ ви, тенденції й варіанти вибору для тих, хто приймає політичні рі­ шення» була написана у 1997 p., проте її основні положення зберіга­ ють свою актуальність і після 9/11. Автор розглядає взаємодію цих трьох учасників масових комунікацій: що терористи хочуть від медій; що урядові лідери хочуть від ЗMK; що хочуть самі медії, коли мають місце терористичні акти. P. Перл, зокрема, формулює поради пред­ ставникам органів державної влади і журналістам, як виключити постаті терористів та пропаганду тероризму з масових комунікацій.

Дж . Беркер у статті «Російські уроки: неототалітарна медійна система» шукає відповіді на два взаємопов'язані запитання: в яко­ му стані перебуває свобода преси в Росії відтоді, як понад 15 років тому M. Ґорбачов розпочав політику «гласності»; про що свідчать російські медійні трансформації стосовно нашого розуміння полі­ тичних медійних систем? Авторка застосовує порівняльний аналіз і багато в чому спирається на відому працю «Чотири теорії преси». Сучасна російська медійна система типологізується як продукт ав­ торитарного режиму, коли держава залишається найбільшою за­ грозою для свободи слова.

Удослідженні «Чи справді є незворотними помаранчеві зміни

вукраїнських медіях?», організованому Центром медіареформ, взяли участь Школа політичної аналітики (ШПА) при НаУКМА, Київський міжнародний інститут соціології (KMIC) та Інтернетвидання «Телекритика». Тут розглядаються питання журналістсь­ кої революції, перебіг і перелік необхідних Україні медіареформ, умови забезпечення незворотності «помаранчевих змін» в ук­ раїнських медіях. У п'ятьох додатках вміщено робочі дослідницькі

матеріали і таблиці. Автори аналітичного звіту - P. Павленко та I. Клименко.

Контрольні запитання

1.Сильні й слабкі медійні впливи в історії вивчення масових комунікацій.

2.Відмінні риси теорії Д. Мак-Квейла.

3.Яким умовам повинна відповідати будь-яка теорія?

4.Назвіть теорії масової комунікації, які ви знаєте.

5.Які синоніми має теорія медійної грамотності?

6.Назвіть відомі вам школи вивчення масових комунікацій.

7.Схарактеризуйте теорії A. Бандури.

8.Розкрийте поняття публічної сфери.

9.Знайдіть у рекламних ілюстрованих оголошеннях якого-небудь журналу приклади візуальних метафор і метонімій (а також порівняння і синекдохи).

Тема для дискусії: Які візуальні образи ви використали б на екрані, щоб передати поняття жаху, задоволення, кохання, ненависті, а також щоб пока­ зати визначальні риси американців, італійців, німців, українців, французів?

Згуровський M. Шлях до інформаційного суспільства - від Женеви до Туні­ су // Дзеркало тижня. - 3-9 вересня, 2005 p.

Ауман H. Реальность массмедиа. - M., 2005.

Нідермайєр П. Телекратія замість демократії // Універсум. - http://www.uni- versum.org.ua/journal/2004/nid_l.html

Полянський I. Проблеми інтернет-цивілізації або роздуми про насильство і порнографію в мережі // http://www.mediakrytyka.info/7view=76

Хабермас Ю. Первым почуять важное. Что отличает интеллектуала // Неприкосновенный запас // http://www.nz-online.ru/index.phtml7aid= 80011712

Шрам В., Сіберт Ф., Петерсон T. Вільний ринок ідей // Ї. - http://www.ji.lviv. ua/n32texts/schramm.htm

Ash Т., Snyder T. The Orange Revolution // The New York Review of Books. - 2005. - № 7. - April 28.

Bandura A. Social Cognitive Theory of Mass Communication // Mediapsychology. - 2001. - № 3.

Beate J. Journalism in the Global Age: Between Normative and Empirical // The International Journal for Communication Studies. - 2005. - № 6.

Beck U. Cosmopolitanization - Now! // Global Media and Communication. - 2005. - № 3.

Becker J. Lessons from Russia. A Neo-Autoritarian Media System // European Journal ofCommunication. - 2004. - Vol. 19 (2).

BergerA. Seeing is Believing. An Introduction to Visual Communication. - 2-nd ed. - 1989.

Bryant /., Miron D. Theory and Research in Mass Communication // Journal of Communication. - 2004. - Desember.

Bryant J., Thompson S. Fundamentals of Media Effects. - Boston, 2002.

Castells M. The Message is the Medium // Global Media and Communication. - 2005. - № 3.

Dearing J., Rogers E. Aggenda-Setting. - Thousand Oaks, 1996.

Habermas J. Public Sphere // Media and Cultural Studies. Keyworks / Ed. by

M. Durham, D. Kelner. - Malden, 2003.

Herman E., Chomsky N. Manufacturing Consent. The Political Economy of the Mass Media. - New York, 1988.

Horkheimer M., Adorno T. The Culture Industry: Enlightenment as Mass Decep­ tion // Media and Cultural Studies. Keyworks / Ed. by M. Durham, D. Kelner. - Malden, 2003.

Gerbner G. Cultural Indicators: The Case of Violence in Television Drama // An­ nals of the American Academy of Political and Social Science. - 1970. - March.

Gitlin T. Prime Time Ideology: The Hegemonic Process in Television Entertain­ ment // Social Problems. - 1979. - № 3.

Griffin E. A First Look at Communication Theory. - New York, 1991.

Katz E., Blumler J., Gurevitch M. Uses and Gratifications Research // The Public Opinion Quarterly. - 1973-1974. - Vol. 37. - № 4.

Katz E. The Two-Step Flow of Communication: An Up-To-Date Report on a Hy­ pothesis // The Public Opinion Quarterly. - 1957. - Vol. 21. - № 1.

Key Concepts in Communication / General Editor: John Eiske. - Methuen, 1983.

Lasswell H. The Structure and Function of Communication in Society // The Com­ munication of Ideas / Ed. by L. Bryson. - New York, 1948.

Lippmann W. The World Outside and The Pictures in our Head // Public Opinion. - New York, 1922.

McCombs M., Shaw D. The Aggenda-Setting Function of Mass Media // The Public Opinion Quarterly. - 1972. - Vol. 36. - № 2.

McQuail D. Mass Communication Theory. An Introduction. - London, 1987. McQuail's Reader in Mass Communication Theory / Ed. byDenis McQuail. - Lon­

don, 2002.

McQuail D. McQuail's Mass Communication Theory. - London, 2005. Noelle-Neumann, E. The Spiral of Silence. - Chicago, 1984.

Pavlenko R., Klymenko I. Are the Changes in Ukrainian's Mass Media Induced by the «Orange» Revolution Really Irreversible? // Маґістеріум. - Вип. 22. - Серія: Журналістика. - K., 2006; http://mediareform.com.ua/article.php? articleID=422

Perl R. Terrorism, the Media, and the Government: Perspectives, Trends, and Op­ tions for Policymakers // http://www.au.af.mil/au/awc/awcgate/state/crs-ter- ror-media.htm

Perloff R. The Third-Person Effect // Media Effects. Advances in Theory and Re­ search / Ed. by J. Bryant, D. Zillmann. - Mahwah, 2002.

Potter W. Media Literacy. - Thousand Oaks, 2005.

Rogers E. Elements of Diffusion // Diffusion of Innovation. - New York, 1995. Shah H. Journalism in an Age of Mass Media Globalization // http://www.idsnet.

org/Papers/Communications/HEMANT_SHAH.HTM

Siebert E, Peterson T., Shramm W. Four Theories of the Press. - Urbana, 1963. Silverblatt A. Media Literacy. Keys to Interpreting Media Messages. - Westport,

Connecticut, London, 1995.

Singhal A., Sthapitanonda P. Role of Communication in Development: Lessons Learned from a Critique of the Dominant, Dependency and Alternative Para­ digms // Journal of Development Communication. - 1996. - Vol. 7. - Issue 1.

White D. The Gate-keeper: A Case Study in The Selection of News // Journalism Quarterly. - 1950. - Vol. 27.

Wright C. Functional Analysis and Mass Communication // The Public Opinion Quarterly. - 1960. - Vol. 24. - № 4.

МЕДІАРЕФОРМИ: ПОДОЛАННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ

Український контекст

Розвиток масових комунікацій сучасної України слід розгляда­ ти у контексті вирішення проблеми подолання тоталітаризму. Це завдання зовсім не означає того, начебто Україна його подолала і ми тільки підсумовуємо, яким чином це було зроблено. Насправді остаточне подолання тоталітаризму в принципі неможливе, ос­ кільки він проявляє себе скрізь, де тільки суспільство втрачає пильність або здатність опиратися його проявам. Тобто у цьому разі йдеться про тоталітаризм не як про суспільний лад, відмін­ ний від авторитаризму чи, скажімо, від демократії. Тут ми розгля­ даємо певний спосіб мислення, існування і спокуси меншої від­ повідальності, що завжди наближає нас до становища повної не­ свободи.

Процес реформування мас-медійної галузі в Україні набув ор­ ганізованого характеру під загальною назвою «медіареформи». Український контекст має як певні особливості, так і спільні риси, притаманні всім посттоталітарним і постколоніальним державам. Розглянувши головні закономірності розвитку українського су­ спільства від пострадянських до постпомаранчевих часів, можна спробувати виявити досвід, цікавий навіть у глобальному масшта­ бі. Адже у світі з'являється усвідомлення того, що проблеми кож­ ного з нас є нашими спільними проблемами. Світ стає дедалі тісні­ шим. Стан глибокої трансформації вимагає відповідей на питання, які раніше ніколи не ставилися. Отже, чим характеризується су­ часний український контекст.

По-перше, ретроспективною спрямованістю української куль­ тури. B українському суспільстві тривалий час домінувала ідея збереження національної ідентичності, а не розвитку і модерніза­ ції. Однак ця ретроспективність, пов'язана також із неповною со­ ціальною структурою українського колонізованого суспільства, виробила ідеалістичне ставлення до власної державності та ідеї суспільної справедливості взагалі. Ці закономірності значною мірою далися взнаки під час Помаранчевої революції. Стало зро­ зумілим, що українці мають потребу в демократичних свободах,

72 MACOBl КОМУНІКАЦІЇ

хоч і продовжують не довіряти державній системі як такій, підоз­ рюючи її в тому, що це «ще не та» держава, яку вони хотіли б мати. Мова йде про потребу у всебічних масових комунікаціях, а не лише «вертикальних» (від влади до мас) чи «горизонтальних» (між ок­ ремими соціальними групами). Вона спирається не стільки на природний кількасотлітній розвиток західної демократії, від якого Україна свого часу була відірвана окупаційним режимом, скільки на згадані ретроспективність і традиціоналізм, що видаються та­ кими «несучасними» в добу Глобалізації. Потреба у цивілізовано­ му суспільному житті не може бути привнесена ззовні - вона має усвідомитися через власний досвід певного суспільства.

По-друге, ситуативними виходами з глибокої провінційності на міжнародну арену через техногенні катастрофи або суспільні змі­ ни Глобального значення. Сюди можемо віднести Чорнобильську катастрофу, що призвела до ідентифікування України у світі серед інших радянських «республік»; розвал CPCP, який був би немож­ ливий без українського націоналізму; безпрецедентну односто­ ронню ліквідацію ядерних озброєнь, що відбулася взагалі поза во­ лею українських державних чинників, тому цей політичний капі­ тал ніяк не був використаний; Помаранчеву революцію - яка й надалі впливатиме на ідею та ідеологію Глобального суспільства. Українська політична еліта перебуває у пасивному становищі сто­ совно згаданих подій, їй бракує патріотизму і професійного праг­ матизму.

По-третє, слабкістю державної влади. Ha це вказує загрозливий рівень корупції та хибне розуміння демократії, пов'язані з недо­ статнім досвідом самостійного державного життя. Так, після 1991 p. в Україні на державному рівні не відбулося вкрай необхідних ук­ раїнському суспільству люстраційних процесів. Тобто не були на­ віть формально засуджені винуватці злочинів тоталітарного режи­ му, через які в Україні насильницькою смертю загинули десятки мільйонів людей. Після Помаранчевої революції не понесли жодної відповідальності посадові особи часів правління Л. Кравчука і Л. Кучми, винні у зраді національних інтересів, придушенні свобо­ ди слова, масових фальсифікаціях виборів та інших злочинах. Ма­ ють можливість безперешкодно функціонувати організації, голов­ ною метою діяльності яких є боротьба проти української держав­ ності. Зі свого боку, Українська держава виявляє неспроможність підтримувати у власних кордонах правила гри, однакові для всіх.

По-четверте, через згадану слабкість державної влади рушій­ ною силою суспільних перетворень залишається широка громад­ ськість. Саме для українського народу були меншими несподіван­ ками, ніж для противників CPCP у холодній війні, розвал радян-

ської «імперії зла», проголошення самостійної України і перемога Помаранчевої революції. За умови показового ігнорування про­ блеми люстрації з боку державних чинників, після Помаранчевої революції люстраційні процеси відбувалися явочним порядком по всій Україні, чому взагалі немає аналогій у світовій практиці. Те­ пер, як і впродовж кількох сотень років своєї історії, народ, а не політична еліта, залишається головним суб'єктом політичного життя та лідером суспільних перетворень. З другого боку, цей факт є позитивним, оскільки він зумовлює вкрай необхідну громадську активність. З іншого, він окреслює інституційну слабкість держа­ ви. Даються взнаки втрати, що їх зазнала Україна в часи колоніаль­ ної залежності.

По-п'яте, ментальними втратами українського народу, що є да­ ниною тривалому бездержавному існуванню. Це позначається пе­ редусім на браку згуртованості перед обличчям національної не­ безпеки і культурній марґінальності значного відсотка населення України. Для кожної європейської держави такого роду деформа­ ції, пов'язані зі значним зміщенням ціннісних орієнтирів та самоідентифікації, є найбільш болючими. Трагічність цих втрат пере­ дусім позначається на поведінці переважної більшості представ­ ників політичної еліти, які час від часу шокують українське суспільство. Йдеться про нездатність бути відповідальним за свій народ і державу, про відсутність мотивації служіння, наявної у традиціях європейської владної еліти.

По-шосте, збігом посттоталітарних і постколоніальних умов розвитку. Російську загрозу слід розглядати як головну небезпеку не лише для медіареформ, а й узагалі для державної незалежності України. Для прикладу, постколоніальна Індія не мала тоталітар­ ної спадщини, як і суходільного кордону з «імперією зла». Сучасна Російська держава не змінила ніяких сутнісних ознак порівняно з радянськими і царськими часами. Щоправда, під час «перебудови» була зроблена деяка корекція політичної риторики. Отже, Росія до 1917 p., в радянську добу і тепер була і залишається державою, яка: спирається на ксенофобні традиції культури; має агресивні ім­ перські амбіції передусім щодо своїх сусідів; іґнорує демократичні права і свободи. Основна маса населення Росії вважає авторитарні традиції кращим надбанням своєї історії і, що найприкріше, не має розуміння і потреби у таких нормах повсякденного суспільно­ го життя, як свобода слова і незалежні медії. Українська держав­ ність суперечить російським національним інтересам і вважається тимчасовим непорозумінням.

По-сьоме, на український контекст впливають подвійні стан­ дарти політики Заходу. Попри загальну підтримку демократичних

перетворень всередині посттоталітарних держав, країни Західної Європи та США часто не демонструють належної згуртованості у відстоюванні ціннісних орієнтирів, що дезорієнтує як українську політичну еліту, так і ціле суспільство. Із цього погляду т. зв. аме­ риканські «яструби», переможці «холодної війни», часто виявля­ ються набагато моральнішими у своїй ідеологічній послідовності, ніж ті європейські політики, які демонструють дивовижні мало­ душність та еґоїзм. Зараз реалізовуються ті загрози, які вважав найбільш небезпечними для повоєнної політичної дійсності B. Черчілль. Дедалі частіше свідомий громадянин, беручи участь у голо­ суванні, насправді не здійснює жодного вибору між різними полі­ тичними силами, які борються за владу. Це відбувається через те, що вони нічим суттєвим не різняться між собою. Для України од­ наково неприйнятні «правий» C. Берлусконі й «лівий» P. Продо. Величезне розчарування викликали дії колишніх генерального секретаря HATO Д. Робертсона і канцлера Німеччини Г. Шредера, які після закінчення політичної кар'єри стали одержувати російсь­ ку заробітну платню.

По-восьме, високий рівень розвитку технологій є одним із ґлобалізаційних чинників, який здійснює відчутний вплив на сучас­ ний український контекст. Він сприяв національно-визвольним і демократичним процесам в Україні. Наприклад, Інтернет був непідконтрольний цензурі, а тому видання, які спиралися на світове павутиння, виявилися повністю незалежними. З них можна було отримати широку, професійну і неупереджену інформацію. Або, навпаки, в разі потреби, - належну публіцистичну загостреність повідомлень, якої не могли собі дозволити багато інших медій. Те­ пер важко побудувати тоталітаризм в кордонах окремої держави, якщо не мати підтримки самого населення. Тобто сьогодні, на від­ міну від радянських часів, повна інформаційна ізоляція однієї держави є неможливою.

Авторитарна стагнація

Саме так найкраще характеризується період правління перших двох українських президентів. Ейфорія перших років незалежності не принесла очікуваного оздоровлення масових комунікацій в ук­ раїнському суспільстві. З кожним роком дедалі більше посилював­ ся тиск на медії та журналістів, запроваджувалися нові форми цензури, масова авдиторія розглядалася як об'єкт маніпуляцій. У висновках моніторингу стану свободи слова в Україні у 2002 p., здійсненого Інститутом масової інформації (IMI), згадуються за-

Медіареформи: п о д о л а н н я тоталітаризму

гиблі та зниклі журналісти; арешти та затримання журналістів; побиття, залякування, погрози; політичний, економічний, непря­ мий тиск на медії, цензура; перешкоджання виконанню жур­ налістських обов'язків; судові позови до ЗMK та журналістів. H. Лігачова у підсумках щодо 2002 p. також пише про нього як до певної міри переломний: наприкінці другого року XXI ст. в Ук­ раїні знову, вперше після розвалу радянської імперії, відтворено Єдиний (Дез)інформаційний простір. Тобто процес «відкату» в тоталітаризм відбувався в річищі активізації «собіратєльскіх» інтенцій Росії, здебільшого за її моральної, політичної та матеріаль­ ної підтримки.

У середовищі політтехнологів, експертів і науковців поши­ рюється думка про маніпулятивну сутність медій. Навіть провідні українські дослідники ведуть мову про інформаційні війни як про щось нормальне, специфічно притаманне сучасному суспільству. Подібна логіка ще раніше стала звичною й усталеною для російсь­ кого контексту. Так, P. Гаріфуллін зазначає, що вигідними замовни­ ками медій можуть бути політики, бізнесмени, підприємці. 3MK є головним знаряддям політичної та економічної боротьби, - пише цей автор, - і найсильніший в ній не той, хто порядніший, а той, хто може ефективніше ввести в оману свого опонента.

Українська влада намагалася адаптувати в суспільстві «нор­ мальність» авторитаризму і заперечити медіаторську функцію ЗMK. Склалася дивна ситуація, коли, з одного боку, відбувався на­ ступ на основні громадянські права і свободи, а з другого - існува­ ла така ж офіційна демократична риторика. Українська владна елі­ та відчувала свою тимчасовість, була спрямована на швидке збага­ чення невеликої групи «олігархів», характеризувалася високим рівнем корупції, яка була узаконена терміном «адмінресурс». Влад­ на еліта часів Кравчука - Кучми не наважувалася ні влитися в оновлену російську авторитарну систему, ні пристати до демокра­ тичних правил гри. B Україні мали можливість працювати росій­ ські емісари на кшталт Г. Павловського та M. Гельмана. Водночас розвивалися громадські організації загальнодемократичного і медійного профілю, завдання яких збігалися з порядком денним політичної опозиції. Обидва табори здобували свої політичні диві­ денди і готувалися до президентських виборів.

Ha окрему увагу заслуговують т. зв. темники, що викликають подвійний асоціативний ряд. Ця назва походить від слова «тема», яка є «бажаною» для висвітлення. У той час як інша тема може бути «небажаною», тобто забороненою. He можна оминути додат­ кового враження від цієї назви чогось такого, що пов'язане з тем­ нотою і «затемненням» масової свідомості. Темники є винаходом

7 6 MACОBI КОМУНІКАЦІЇ

групи російських політтехнологів, які працювали в Україні у ви­ борчих кампаніях 1998, 2002 та 2004 pp. Ha звороті палітурки книжки «Влада тьми і темників. Хрестоматія з політичної цензури в Україні. 2001-2004» упорядник B. Кіпіані вмістив фотографії B. Медведчука (юриста, екс-глави Адміністрації Президента Украї­ ни, лідера СДПУ(о)), C. Васильєва (журналіста, екс-керівника Го­ ловного управління інформаційної політики Адміністрації Пре­ зидента України) та M. Погребінського (політолога, екс-радника глави Адміністрації Президента України) з приміткою: за повідом­ леннями преси, ці особи мають відношення до запровадження системи темників в українських медіях.

У своєму коментарі до жанру темників M. Гельман зазначив, що це не винахід новоявленої цензури, йдеться лише про редакційну політику. Він погодився з тим, що темники вбивають журналіст­ ську професію, цинічно запропонувавши водночас вважати їх своєрідним бек-граундом для репортера, який є «професійним ди­ летантом». Насправді, на думку M. Гельмана, до якої варто прислу­ хатися, деградація журналістики як творчої професії у теперішній Росії пов'язана з тим, що владна вертикаль за фактом не передба­ чає творчих людей. Існує лише одна творча людина - зверху, всі інші - виконавці, тому що це значною мірою військова структура. За цим зразком до кінця 2004 p. вибудовувалися масові комуніка­ ції в Україні,

Спочатку мали місце певні термінологічні непорозуміння між західними та українськими аналітиками. Зокрема термін «недер­ жавний» найчастіше збігався зі значенням «незалежний». Це ро­ зуміння поступово змінювалося внаслідок зіставлення діяльності т. зв. олігархічних структур як в Україні, так і на Заході. Такі медії здебільшого виконували політичні замовлення, нехтували про­ фесійними стандартами, іґнорували свободу слова. Фонд «Демо­ кратичні ініціативи» проводив опитування журналістів у 20012002 pp. з питань незалежності мас-медій в Україні. Більшість опи­ таних вважала, що ЗMK стануть об'єктивними і незалежними лише тоді, коли вони стануть не політичними, а бізнес-проєктами («ук­ раїнські ЗMK мають навчитися самі заробляти гроші та жити за свої, а не за гроші політичних кланів»). Відповідно серед критеріїв, що за­ свідчують розвиток громадянського суспільства, на перше місце журналісти поставили наявність незалежних ЗMK та свободи слова («мас-медії залежні від споживача, а не від «грошового мішка»).

Коментуючи головні тенденції і події політичного мовлення 2003 p., експерти «Телекритики» відзначили його подальшу дегра­ дацію, зумовлену процвітанням «темників» з Адміністрації Пре­ зидента і дозованої цензури, посиленням пропагандистської спря-

мованості та звуженням інформаційної складової новин, поступо­ вим встановленням системи тотального контролю. Є. Федченко наводить сім функцій ЗMK щодо обслуговування політичної сис­ теми під час виборів, узвичаєних демократичною практикою:

•спостереження за соціополітичним середовищем, інформуван­ ня про зміни, що можуть позитивно чи негативно позначитися на добробуті громадян;

•участь у встановленні політичного порядку денного, визначен­ ня ключових поточних проблем та сил, причетних до їх появи чи розв'язання;

•це платформа для висловлювання іншої позиції;

•діалог уздовж політичного спектра, в тому числі між владою та громадськістю;

•механізм для звітування можновладців щодо виконання ними владних функцій;

•можливість для громадян мати доступ до інформації, обирати та бути залученими у політичний процес;

•здійснення спротиву будь-яким спробам, що надходять з-поза сфери медій, вплинути на їхню незалежність, а отже, й здат­

ність слугувати авдиторії.

За Є. Федченком, перед виборами 2004 p. різниця між цими стандартами та українськими реаліями була вражаючою: жодну з семи функцій ЗMK в Україні не виконували. Таким чином, напере­ додні Помаранчевої революції державна влада дедалі більше вияв­ ляла свою несамодостатність; поширювалася думка про маніпулятивне призначення мас-медій; наступ на свободу слова відбувався за російськими зразками і за допомогою російських політтехноло­ гів. У 2004 рік професійне медійне середовище та українське су­ спільство ввійшло з роздратуванням щодо рецидивів авторита­ ризму і надією на нові президентські вибори.

Ми зосереджуємося головним чином на подіях, починаючи з 2002 p., саме тому, що на цей час в Україні організаційно оформила­ ся дієздатна опозиція, яка здобула перемогу на парламентських ви­ борах. Тобто був сформований альтернативний спектр ідей та мож­ ливостей для подальшого суспільного розвитку. Значно активізува­ лися громадські організації медійного спрямування, які об'єднували свої зусилля через різні способи діяльності, проєкти і кампанії. Вони відстоювали інтереси різних соціальних і професійних груп, прова­ дили велику організаційну діяльність, здійснювали моніторинги, розробляли пропозиції змін до законодавства, видавали необхідну фахову літературу, здійснювали навчальний процес. У той час, як ав­ торитарний режим все далі скочувався до тоталітаризму, ситуація в суспільстві, хоч як це парадоксально, поліпшувалася. У сприятливий