Материал: mass_communications_2008

момент воно виявилося здатним заявити і відстояти власну пози­ цію. Поступове перенесення центру ваги з офіційних чинників до репрезентантів широкої громадськості було свідченням розвитку громадянського суспільства в Україні.

Російська гра

Позиція Росії завжди буде важливим чинником для формуван­ ня внутрішньої і зовнішньої політики України, через те що вона є сусідньою державою, а це вимагає взаємоповаги і співпраці на міжнародному рівні. Однак на практиці ми бачимо зовсім інше. Проблеми у відносинах між Україною та Росією мають давні тра­ диції та глибоке коріння. Є всі підстави стверджувати, що Росія ніколи не відмовиться від імперських амбіцій, як і не погодиться на встановлення всебічних масових комунікацій у власному су­ спільстві, включно із свободою слова та свободою медій. Це моно­ логічне утворення не може допустити існування на своїй території багатьох різних точок зору, інакше воно відразу почне розсипатися на національні уламки, з яких поставатимуть нові держави з влас­ ною історією, традиціями і способом мислення. Централізація влади за будь-яку ціну - ось його мета.

У Львові українською мовою були перекладені праці російсько­ го політичного мислителя XIX ст. П. Чаадаєва, який критикує мракобісся і відсутність правової свідомості у своїй країні. Так трапилося, - пише цей автор, - що росіяни ніколи не йшли поряд з іншими народами, тому вони не належать ні до Заходу, ні до Схо­ ду; не мають традицій ні одного, ні другого. Перебуваючи немовби поза часом, вони не були зачеплені всесвітнім вихованням роду людського. Цього не розуміє більшість західних аналітиків. У їх­ ніх поглядах на Росію спостерігається неадекватність такого ж роду, про яку писав E. Саїд щодо орієнталізму. Захід сам вигадує те, що він хоче побачити в Росії, насправді не розуміючи сутнісних речей. Ось одна з таких істин: справжнім зазіханням на власний суверенітет у Росії ніколи не будуть вважати якусь сильну інозем­ ну армію чи навіть антиросійську риторику. Свобода слова й інак­ ша, відмінна від «офіційної», думка - ось що є найнебезпечнішим для цієї системи.

Таким чином, відносини України та Росії формуються за типо­ логією дискурсів, що існують за принципом взаємовиключення: свободи і не-свободи. Саме так треба розуміти всі постколоніальні тертя і непорозуміння. Ціннісний вибір України автоматично про­ тиставляє її Росії, хотілося б цього комусь чи ні. I. Крастєв вважає

Помаранчеву революцію не просто викликом, це справжній 9/11 для Москви. Причому не через зазіхання на її суверенітет, а лише з причини демократичних перетворень в Україні. T. Еш і T. Снайдер також вказують на несумісність імперського мислення росій­ ської владної еліти з демократичними цінностями, Росія ставить­ ся до Помаранчевої революції як до загрози і справжньої небезпе­ ки. Натомість російська мова продовжує розглядатися як засіб агресії, «щит і меч» імперії. Про це йдеться в однойменній статті

I.Андреєва.

B. Лизанчук представляє історію «братніх» 1 стосунків України та Росії як послідовність цензурних заборон - від українського слова до всього народу. Він виявляє ксенофобну сутність росій­ ського медійного дискурсу, який порівняно зі свободами кінця 1990-х - початку 2000-х pp. поступово позбавляється внутрішньої поліфонічності суджень. Російський журналіст Є. Кисельов закли­ кає українців не довіряти російським медіям, зізнаючись, що сам із заздрістю дивиться на те, як працюють українські журналісти і розвивається справжня вільна журналістика. Так само директор Центру екстремальної журналістики2 O. Панфілов каже, що ук­ раїнське телебачення викликає в нього почуття «білої заздрості», оскільки воно є справді незалежним порівняно з російським.

3кінця 1980-х до початку 2000-х pp. Росія переживає сплеск свободи слова, бурхливий розвиток якісних медій та широку пуб­ лічну дискусію з приводу суспільного значення свободи слова. Проте це явище мало короткочасний характер, оскільки, по-пер­ ше, не випливало з вимог російського соціуму. По-друге, воно було наслідком боротьби за владу між ліберальними олігархами та представниками імперської автократичної традиції. Обидві сто­ рони розвивали корупційні схеми на всіх рівнях. По-третє, свобо­ да слова виявилася небезпечним задоволенням для державної сис­ теми, яка століттями будувалася на тоталітарно-ксенофобних за­ садах. Росія перебувала за один крок до фактичного розпаду. Тому політична реакція спрямовується на реставрацію самодержавного дискурсу в системі масових комунікацій, спрямованого згори до­ низу: від «влади» до «народу». Зводяться нанівець інтелектуальні

1Слід зауважити, що постійне наголошування на сумнівній «родинній» близькості є небезпечним з огляду на очевидний расистський підтекст. Мовляв, із «родичами» потрібно мати один тип стосунків, а з «чужими» - якийсь інший. Насправді цивілізовані відносини між державами і культурами будуються на принципах взаємоповаги. Держава-агресор завжди намагається знайти «спіль­ не» історичне коріння з метою обґрунтування власної «місії», територіальних претензій та відвернення уваги власного населення від кричущих соціальних проблем.

2http://www.cjes.ru

досягнення горбачовської «перебудови», стає очевидно, що демо­ кратичним силам під час чергової «відлиги» не вдалося досягти критичної маси, вони залишаються на марґінесі політичних про­ цесів.

Неототалітаризмом XXI ст. називає C. Грабовський путінську Росію, в якій лише 12-15 % громадян підтримують необхідність демократизації політичного життя. Корінням етичних проблем українських медій K. Квурт вважає російську культуру, в розумінні рецидивів спадщини тоталітаризму. Міжнародний інститут без­ пеки новин повідомив, що у 2006 p. Росія посіла друге місце після Колумбії серед найнебезпечніших для журналістів країн світу. Та­ кож, за висловом Д. Богуша, Росія веде проти України інформацій­ ні війни «нижче пояса». їх припинення можливе не за умови яки­ хось взаємних поступок, а на підставі вироблення спільного по­ гляду на те, чим є цивілізоване співіснування сусідніх держав. Зі свого боку, Україна не може долучатися до риторики політичних евфемізмів щодо нетерпимості до різних поглядів та злочинів про­ ти людяності, які культивуються у сусідній Росії 1.

Помаранчева революція

Помаранчева революція змінила обличчя українського суспіль­ ства, вплинула на всі сфери громадсько-політичного, культурного та економічного життя держави. Вона стала епохальною подією української історії. Це не був чийсь хитромудрий план чи змова. Вона відбувалася не в контексті якоїсь певної політики, яка була запереченням іншої політики. Помаранчева революція виходила з об'єктивних потреб нації і мала всеохопний характер. Тут варто згадати давній український концепт мотивування неспротиву різ­ ним формам соціального і національного гноблення відсуненням опору «до слушного часу». Ця фраза була належно висвітлена у ху­ дожній літературі, вона завжди спантеличувала українських інте­ лектуалів. Натомість восени 2004 p. цілому суспільству стало зро­ зуміло, що це саме той «слушний» час. Якщо у 2002 p. B. Ющенко в одному з інтерв'ю стверджував, що барикади не вписуються в інтер'єр демократії, то через два роки домінувала виключно рево­ люційна риторика.

1 Показовою є стаття чеського історика літератури M. Путни «Росія, на колі­ на!», опублікована в газеті «Lidove noviny» 21.02.2007 р., в якій автор закликає Росію по-християнськи покаятися за те зло, яке вона заподіяла лише у XX ст. українцям, полякам, чехам, словакам, угорцям, естонцям, латишам, литовцям, афганцям, чеченцям, а також власним громадянам. Покаятися за геноцид, окупа­ цію, терор, корупцію і злидні.

Нас найбільше цікавлять масовокомунікаційні аспекти Пома­ ранчевої революції. По-перше, під час революційних подій кінця 2004 p. відбулася комунікативна інтеграція української нації: пра­ вих і лівих, Сходу і Заходу. Події розвивалися в річищі національ­ но-визвольної традиції, оскільки цей процес не був завершений у 1991 p. Національне визволення усвідомлювалося у нерозривному зв'язку зі здобуттям громадянських свобод. Саме так трактував Помаранчеву революцію один із засновників польської «Солідар­ ності» 3. Буяк, який провів десять днів у наметі на Хрещатику. Ко­ мунікативна роль Помаранчевої революції забезпечувалася вико­ ристанням демократичних медій. Вони хоч і були в меншості, про­ те змогли подолати інформаційну блокаду. Насамперед тому, що користувалися довірою масової авдиторії.

Ha думку британського історика і публіциста T. Еша, висловле­ ну ним у Києво-Могилянській академії, великою мірою завдяки «5 каналу», також деяким іншим медіям, це була «телевізійна рево­ люція». Бачачи Майдан у Києві та регіонах, знаючи про реакцію світу, українці відчували себе учасниками революційних подій Глобального значення. У спеціальній праці, присвяченій Помаран­ чевій революції, T. Еш і T. Снайдер також наголошують на спільній волі українців до демократичних перетворень, спрямованих на якісне зміцнення власної держави. Вони підкреслюють не лише її загальнодемократичний, а й національний характер. Обидва про­ цеси розвивалися у тісному взаємозв'язку. Ці автори звертають увагу на те, що навіть ^Ая російськомовних учасників мовою По­ маранчевої революції була лише українська.

По-друге, Помаранчева революція була революцією цінностей. Ідея справедливого державного устрою тісно переплелася з понят­ тям європейського вибору України, яка мислила себе сучасною єв­ ропейською державою. Особливу цікавість викликають поодинокі відгуки з боку незалежно мислячих російських інтелектуалів, сповнені глибокої симпатії до українських подій. B. Панюшкін у матеріалі з промовистою назвою «Слава Україні!» писав, що відчу­ ває заздрість від того, що довго не побачить нічого подібного у Москві, що в Києві люди моляться і виходять на Майдан не завдя­ ки PR-технологіям, а заради свободи, що тут бореться єдиний і вільний народ, що сам журналіст зараз допише статтю і вийде на Майдан, щоб перестати боятися. Майдан мав притягальну силу, туди виходили для пошуку відповідей на власні запитання. T. Хар­ ченко пише про те, що на Майдан «підтягувалися» не лише ук­ раїнці, а й учасники з Грузії, Польщі, Білорусі, Росії, Німеччини та Нової Зеландії. Тут можна було зустріти американців і британців, також, несподівано для себе, - людей із найвіддаленіших країн.

По-третє, свобода слова і доступ до різноманітної інформації становили її зміст як власне комунікативної революції. C. Мамаєв пише про «Помаранчеву інформаційну революцію». Він вважає, що в Україні в ці дні відбулося народження громадянського ін­ формаційного суспільства, а об'єктивна інформація відтепер має помаранчевий колір. Він нагадує, що інформаційне суспільство в ідеальному варіанті передбачає прозорість у діях влади, партнер­ ство і взаємодопомогу у прийнятті рішень із суспільством та біз­ несом, взаємний контроль. Практично за всіма цими законами існує Майдан, де йдуть активні процеси обміну інформацією без жодих обмежень, де лідери мають постійний контакт із суспільс­ твом, не лише обґрунтовуючи свої рішення, а й чуючи голос Май­ дану, де всі активно підтримують одне одного, де свобода в усіх її проявах - найвища цінність.

По-четверте, Помаранчева революція мала великий резонанс у світі, зокрема стала лідером пошукової системи Google. Для Украї­ ни це був важливий інформаційний прорив.

Згідно з даними «Action Ukraine Report», протягом чотирьох місяців виборчих перегонів в Україні тільки у провідних друко­ ваних ЗMK світу було опубліковано понад 3500 статей, присвяче­ них політичній ситуації в нашій країні; близько трьох тижнів події Майдану в Україні були в епіцентрі світових інформаційних агенцій; Україна дістала небачене безоплатне пабліситі, у центрі якого були «Майдан незалежності», «Помаранчева революція» як видатні новинарні події світу. Ha думку фахівців, у разі пере­ ведення вартості цих висвітлень в еквівалент замовних матеріалів їхня вартість сягала би близько 3 млрд. доларів. Феномен Пома­ ранчевої революції став предметом для наслідування, вивчення і метафоризації. Зокрема відзначалося, що українці справді вірять у такі елементарні речі, як правда і справедливість, які в усьому світі давно перейшли в розряд політичної риторики для вико­ ристання на виборах і саме так сприймаються широкою громад­ ськістю.

По-п'яте, Помаранчева революція була мережною революцією, яка не керувалася з якогось певного центру, і її перемога була за­ безпечена фактичною позицією громадян. П. Родькін послуго­ вується терміном «Помаранчева візуальна революція», називаю­ чи її несподіваною конкретизацією постмодернізму, якщо його розуміти не як стиль чи процес, а як стан, що тлумачиться кож­ ним індивідуально, а тому є нечітким, фрагментованим і таким, що не має чітких дефініцій. Такого роду динамічне самоусвідом­ лення було б неможливим без активної позиції журналістів та інтелектуалів, долучених до медій. Ha Медіа Клубі 9 грудня

2004 p. депутати Європейського парламенту A. Кускіс і T. Берґман відзначили мужність і незалежну поведінку українських журналістів, що, безсумнівно, вплинуло на перебіг Помаранчевої революції.

Журналістська революція

Журналістська революція в Україні стала одним із багатьох і чи не найважливішим наслідком Помаранчевої революції. За «Телекритикою», вона відбулася 28 жовтня 2004 p. У цей день 41 жур­ наліст 5 центральних телеканалів - «Інтеру», ICTV, Нового, «Тонісу» та HTH - повстали, вголос заявивши про політичний тиск на їхні медії та про своє небажання більше виконувати «темники». Ще семеро журналістів з «1+1» на знак протесту проти цензури в той же день звільнилися з каналу. Однак, мабуть, не варто редуку­ вати всю радикальну зміну ситуації в українських медіях до подій одного дня. До того ж P. Павленко та I. Клименко відзначають пев­ ну умовність публіцистичного терміна «журналістська револю­ ція». Варто згадати деякі передумови цих подій.

«Телекритика» зазначає, що на телеканалах Києва і в УНІАНі восени 2002 p. визріла хвиля журналістських протестів проти політичного контролю над мас-медіями. Механізми цього контро­ лю змінювалися й удосконалювалися. Від прямого закриття теле­ каналів («Гравіс», 1994 p.) до дій Державної податкової адміністра­ ції, від прямого зняття матеріалів з номера чи програми до чис­ ленних судових позовів та вбивств журналістів. Також від прямої переважаючої присутності на телеканалах провладних кандидатів до технологій маніпуляцій у доборі програмної сітки, верстки, ра­ курсу на телеканалах і у пресі. B основі цього всього лежав посту­ повий, але неухильний вихід за рамки професійної журналістики та дотримання етичних стандартів професії.

Разом з тим в Україні так і не відбулося повної державної моно­ полізації мовлення. Іноземні спостерігачі ще 1999 p. зауважили значну, як для посттоталітарної країни, поліфонічність медійного простору. Стверджувалося, що цей факт відкриває можливість широкого вибору для громадян та є доброю основою для подаль­ шого прогресу. Реальна політична конкуренція привела до ство­ рення нових інформаційних каналів. Протягом 2003-2004 pp. створюються TPK «Україна» та HTH (контролювалися, відповідно, P. Ахметовим та радником тодішнього прем'єр-міністра B. Януковича Є. Прутником), «5 канал» (контролюється політиком та біз­ несменом П. Порошенком). Державні медії втрачають свою роль у

підтримці владної політики також через вкрай низькі рейтинги. Ha перший план виходять бізнес-проєкти зі значно більшою авдиторією, також контрольовані владою.

Оцінюючи медійну ситуацію напередодні Помаранчевої рево­ люції, було б несправедливо вести мову лише про т. зв. центральні медії, оскільки в Україні постійно розвивалися приватні регіональ­ ні, у т. ч. друковані медії, яким завжди приділялося менше уваги з боку влади та експертів. Саме вони у багатьох випадках виявляли себе значно незалежнішими, ніж «центральні» ЗMK. Тобто в Ук­ раїні поступово формувалися нові традиції професійно незалежної журналістики. Одним із принципових досягнень «Нашої України» у парламентській виборчій кампанії 2002 p. була перемога в бороть­ бі за прихильність регіональної преси. Сукупно вона має більший суспільний вплив, ніж всеукраїнські друковані медії.

Поступово зміцнювалася професійна солідарність у медійному середовищі. 3 жовтня 2002 p. близько 50 київських журналістів та медіафахівців, зібравшись у столичному Домі кіно на «круглий стіл» «Політична цензура в Україні», підписали «Маніфест ук­ раїнських журналістів з приводу політичної цензури». Розмістив­ ши на своєму сайті цей Маніфест, «Телекритика» зібрала під ним протягом кількох тижнів близько 500 підписів з усієї України. Од­ нак помилкою буде вважати журналістів якоюсь найбільш прогре­ сивною частиною суспільства. Загалом ситуація в Україні до другої половини 2004 p. була вкрай невизначеною. Тому перемога демократичних процесів, у т. ч. журналістської революції, пояс­ нюється не лише волею самих професіоналів. Можливо, значно більшою мірою вона завдячує переломові у свідомості всього на­ роду, тобто перемозі Помаранчевої революції.

МАНІФЕСТ УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ 3 ПРИВОДУ ПОЛІТИЧНОЇ ЦЕНЗУРИ

Ми, журналісти України, усвідомлюючи унікальне значення правдивого слова для розвитку і зміцнення нашої Батьківщини, усвідомлюючи особисту відповідальність журналіста за чесне інформування суспільства, даючи собі звіт, що страх завадить деяким нашим колегам підписатися під цим мані­ фестом, проголошуємо:

1)B Україні існує політична цензура, засобами якої є цензурування за вказівкою або згодою влади програм на телебаченні і радіо, статей у пресі, тиск у різноманітних протизаконних формах на журналістів та ок­ ремі 3MI, які намагаються об'єктивно висвітлювати суспільно-політичне життя країни.

2)Політична цензура є приниженням журналістів та народу України.

3)Політична цензура є протизаконною: здійснюючи політичну цензуру, вла­ да намагається обмежити конституційне право громадян на свободу слова, зафіксоване в Конституції, законах України, міжнародних право-

вих документах, ратифікованих Україною, а отже, чинних на її території. Варто наголосити, що право свободи слова є невід'ємним правом ук­ раїнських громадян. Таким чином, здійснюється грубе порушення одного з найважливіших засадничих принципів Конституції України. Te, що за наявності кричущих прикладів політичної цензури в Україні досі ніхто не був притягнутий за це до відповідальності, ми вважаємо глумлінням над законом і над правом українських громадян.

4)Ми, журналісти України, солідаризуємося з опором наших колег і вітаємо тенденцію, за якою в умовах посилення політичної цензури в Україні жур­ налісти від протестів одинаків переходять до колективних солідарних дій.

5)Ми, журналісти України, оголошуємо про готовність до загальноукраїн­ ського страйку, з метою підготовки якого та інших солідарних дій жур­ налістів на підтримку своїх колег створюється Ініціативна група.

6)Ми, журналісти України, шукатимемо усіх необхідних засобів для під­ тримки наших колег, звільнених з роботи чи переслідуваних у зв'язку з їхнім намаганням об'єктивно висвітлювати події.

3 жовтня 2002 p.

У результаті переговорів представників журналістського руху з керівництвом українського Парламенту, а також завдяки підтрим­ ці акції парламентським Комітетом з питань свободи слова та ін­ формації, очолюваним M. Томенком, у грудні 2002 p. відбулися парламентські слухання «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова та цензура в Україні», а навесні 2003 p. Пре­ зидент України Λ. Кучма підписав Закон «Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слу­ хань...», де вперше в історії українських медій було дано визначен­ ня поняттю «цензура», встановлена відповідальність за неправо­ мірну відмову в наданні інформації, звільнено від відповідальності за висловлення оціночних суджень, заборонено органам державної влади та місцевого самоврядування позиватися до суду з приводу дифамації. Паралельно ПАРЄ приймає до своєї резолюції ініційо­ вану українськими журналістами поправку, яка стосувалася полі­ тичного тиску з боку Адміністрації Президента України.

«Телекритика» зазначає, що на той час журналістам вдалося до­ могтися певних успіхів, зокрема у пом'якшенні політичного тиску з боку державної влади, а також з боку власників і топ-менеджерів 3MK. Водночас маніпулятивні технології влади стають витонченішими, брак профспілкового досвіду журналістів - очевиднішим. Створений страйкком був розпущений, а редакційна політика теле­ каналів згодом знову набула суцільно «темниківського» характеру. Відбувався підкуп найбільш професійних кадрів, насамперед телеведучих, ринково невмотивованим ростом зарплат і збільшенням соціальних пакетів. Була також застосована тактика оголошення журналістського руху «бунтом грантожерів». Вони, мовляв, виносячи «цензурне» сміття з хати, працюють на інтереси західного,

86 M AC O BI КОМУНІКАЦІЇ

насамперед американського капіталу, непатріотично завдаючи втрат іміджу власної держави.

Нова активізація журналістського руху, яка припала на другу половину 2004 p., мала не лише професійне, а й виразно політичне спрямування. Ha думку P. Павленка й I. Клименко, навіть частко­ вий відхід від однобічного висвітлення подій напередодні голосу­ вання другого туру президентських виборів був рівнозначний ре­ волюційному прориву опозицією інформаційної блокади. Ці аналі­ тики називають такі причини журналістської революції:

1.Загальні зміни у суспільній свідомості внаслідок спроб бру­ тальної фальсифікації президентських виборів 2004 p. і тому - загроза можливого суспільного осуду чи зневаги з боку про­ фесійного середовища. Специфічними виявами таких змін у журналістському середовищі були:

•неприйняття старого політичного режиму та порядків, що нав'язувалися ним, у тому числі засобам масової інформації;

•неприйняття ролі, яка відводилася мас-медіям у сценаріях політтехнологів із Банкової (участь в інформаційній війні про­ ти власного народу та представників опозиції, «інформаційне кілерство»), що не могло не зачепити професійне й людське са­ молюбство журналістів;

•небажання брати на себе відповідальність за розкол у суспіль­ стві, спричинений тотальною пропагандистською кампанією, та відверту брехню владної верхівки;

•усвідомлення глибини конфлікту, інспірованого російськими політтехнологами за допомогою ЗMK.

2.Падіння авторитету (та рейтингів) провладних ЗMK внаслідок дисонансу між реальністю і «картинкою», яку змальовували такі медії.

3.Журналістська солідарність із ЗMK, на які чинився владний тиск через дотримання ними незалежної редакційної політики або опозиційну орієнтацію («5 канал», TPK «ЕРА», TPK «Київ», радіо «Свобода», газета «Сільські вісті» тощо). Особлива роль своєрідного каталізатора Помаранчевої революції, без сумніву, належить «5 каналу», який провадив цілодобову трансляцію з Майдану в режимі on-line. O. Гарань зазначив, що цей канал, хоч і вважався опозиційним, але завжди подавав інформацію про події з позицій обох сторін.

4.Тиск і солідарність з акціями громадянської непокори з боку міжнародного співтовариства.

5.Повернення почуття власної гідності та внутрішньої свободи.

6.Обмеження менеджментом (власниками) низки провідних ук­ раїнських ЗMK свободи журналістської діяльності, примус

Медіареформи: подолання тоталітаризму 87

працювати з порушенням етичних норм та принципів жур­ налістики, політична цензура.

Чинником, який сприяв журналістській революції, стала наяв­ ність досить потужної медіапрофспілки та низки інших незалеж­ них громадських організацій, створених на хвилі «журналістських бунтів» 2001-2002 pp. Саме ці структури, за словами експертів, зуміли стимулювати відповідні настрої в медійній корпорації, під­ тримувати думку про пріоритетність стандартів журналістської діяльності, вести роз'яснювальну роботу щодо журналістських прав та способів їх захисту. Недержавні організації також прово­ кували (моніторингами, критичними статтями тощо) суспільне неприйняття підцензурних 3MK, що не могло не позначитися на їхньому рейтингу.

Наслідком непрофесіоналізму провладних ЗMK стало те, що, за даними всеукраїнського опитування громадської думки, проведе­ ного Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з інтернет-видан- ням «Телекритика» 2-11 жовтня 2004 року, телеканалам переважно не довіряли або зовсім не довіряли більше 34 % українців. При цьо­ му тих, хто повністю довіряв електронним ЗMI, виявилося заледве 7 %. Сумнівалися у чесності більшості телеканалів майже 40 % опи­ таних. Із них дві третини (66 %) були переконані, що нечесна гра телеканалів ведеться на користь B. Януковича і проти B. Ющенка (понад 50 % опитаних). До найбільш упереджених каналів українці віднесли «УТ-1» (17,4 %), «1+1» (13,5 %) та «Інтер» (13,3 %).

ЗАЯВА УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ

Ми, журналісти українських телеканалів, занепокоєні загрозою висві­ тлення вирішального періоду виборів у спотвореному вигляді.

Всупереч стандартам професійної журналістики, влада, а під її тиском частина власників та менеджерів телеканалів, прагнуть замовчувати важ­ ливі події або перекручують їх сутність.

Ми усвідомлюємо власну відповідальність за надання людям інформа­ ції, на основі якої вони приймають свої рішення.

Тому ми вимагаємо дотримання таких стандартів висвітлення подій:

1.Усі інформаційні програми повинні інформувати про всі суспільно значу­ щі події.

2.Усі інформаційні програми повинні представляти всі значущі точки зору на події, що висвітлюються.

3.Уся інформація, що потрапляє до етеру, має бути перевірена та містити посилання на джерела.

Ми зобов'язуємося виконувати ці стандарти.

Ми впевнені, що повне і професійне висвітлення вирішального періоду виборів є вкрай необхідним для глядачів.

Ми закликаємо колег приєднатися та підтримати нашу позицію! (346 підписів)