Материал: mass_communications_2008

Перший етап відповідає рівню фактів, другий - рівню тлума­ чення.

8.Тези чи гіпотези журналіста, який досліджує певну подію, сто­ суються мотивів (цілей) та причин - і є тлумаченнями. Вони становлять попередні (тобто ще не перевірені відповіді) на за­ питання «як?» та «чому?»

9.Ha рівні тлумачення потрібно намагатися опитати по можли­ вості всіх (осіб, групи, табори, партії), які мають відношення до події. Ці опитування необхідно записувати (протокол опиту­ вання).

10.Послідовність опитування має визначатися таким чином, щоб опитування проводилося «ззовні всередину», тобто спочатку осіб, які не задіяні у події, а потім тих, які активно або пасивно беруть участь у події чи зазнають негативних наслідків через подію. Ця послідовність фіксується у плані проведення опиту­ вання.

11.У разі тем, що містять конфлікт, план проведення опитування має складатися таким чином, щоб розділити осіб, яких потріб­ но опитати, на групи. У такий спосіб конфлікт отримає також формальне вираження. Як мінімум, слід опитати двох головних контрагентів.

12.У разі тем, що містять конфлікт, журналіст курсує між табора­ ми і використовує предмет конфлікту (твердження, що запере­ чують одне одного) для того, щоб отримати нову інформацію. Робота журналіста завершується тоді, коли з'ясовано ролі дійо­ вих осіб і дано вичерпну відповідь на запитання «чому?»

Професійні стандарти

Появою професійних стандартів сучасної журналістики ми ба­ гато в чому завдячуємо Бі-Бі-Сі, яка першою стала працювати на засадах публічного мовлення. Тобто метою цієї Корпорації є не до­ сягнення прибутку, не вплив на масову свідомість, а задоволення тих потреб, які має загальнонаціональна авдиторія. Незалежно від того, в яких медіях працюють журналісти і яку політику ведуть їхні редакції, професійні стандарти залишаються для всіх однако­ вими. Тому насамперед розглянемо настанови Бі-Бі-Сі для продю­ серів (журналістів) і редакторів випусків новин та інформаційних програм.

Корпорація захищає громадський інтерес. Із цього випливає, що головною мотивацією для журналіста або редактора в дискусії про те, повинен потрапити в етер той чи інший сюжет або ні, є від-

стоювання цього інтересу. Зауважується, що єдиного визначення громадського інтересу не існує. Але у цьому контексті співробіт­ ники Бі-Бі-Сі мають враховувати таке:

•викриття або виявлення злочинів;

•викриття антигромадської поведінки;

•викриття корупції і несправедливості;

•розкриття істотної некомпетентності або недбалості;

•захист здоров'я і безпека людей;

•захист людей від уведення в оману будь-якою заявою чи дією окремої особи або організації;

•розкриття інформації, що дає змогу людям прийняти значно інформованіше рішення з суспільно важливих питань;

•свобода самовираження.

Зосередившись на тому, у чому полягає публічний інтерес, спів­ робітники також мають взяти до уваги інформацію, яка вже є або невдовзі стане надбанням громадськості. Ha підставі поняття гро­ мадського інтересу формулюється ідея призначення Корпорації. Бі-Бі-Сі покликана створювати різноманітні програми, що відпові­ дають інтересам, переконанням та поглядам авдиторії. Подання усього спектра думок та ідей є обов'язковою вимогою до програм кожного жанру. Жодна важлива низка проблем не повинна зали­ шатися поза увагою Бі-Бі-Сі. Цікаво, що настанови не розуміють тут як догму. Вони мають допомагати, а не стримувати професійну активність. Тому зауважується, що в реалізації принципу належ­ ної неупередженості термін «належна» слід розуміти як адекватна або та, що відповідає суті теми й типу програми.

Взагалі кожна тема має більше ніж два боки. Тому неупередже­ ності у програмах, що висвітлюють фактичний матеріал, не можна досягнути шляхом простого математичного врівноважування, де кожна точка зору доповнюється протилежною. Також: дотриман­ ня принципу належної неупередженості не вимагає абсолютної нейтральності у кожному питанні. Програма, що пов'язана з викла­ денням фактів на спірні громадсько-політичні теми або зі спірних питань політики чи виробництва, відповідатиме принципу належ­ ної неупередженості в тому разі, якщо вона викладає їх чесно, точ­ но та правдиво. Окремо зауважується, що Бі-Бі-Сі прагне до зба­ лансування громадського інтересу щодо свободи вираження із за­ конним очікуванням недоторканності приватного життя окремих осіб.

Отже, редакційні цінності Бі-Бі-Сі формулюються таким чином:

•правдивість і точність;

•безсторонність і багатоманітність точок зору;

•редакційна чесність і незалежність;

•служіння суспільним інтересам;

•справедливість;

•недоторканність приватного життя;

•завдання шкоди і образ (врівноваження права на передачу і публікацію нової та суперечливої інформації з відповідальніс­ тю стосовно захисту вразливих людей);

•діти (специфічна авдиторія, яка вимагає власного комплексного підходу);

•підзвітність (перед авдиторією).

У дискусіях про публічне мовлення і громадський інтерес в Ук­ раїні також з'явився ряд важливих документів, найцікавішим із яких є колективний проєкт «Засад редакційної політики інформа­ ційних редакцій Суспільного (громадського) мовлення» (автори - I. Куляс, H. Лігачова, Д. Крикун, I. Чемерис, O. Чекмишев, C. Дацюк, K. Лебедева, T. Жмакіна, B. Коваленко). Він включає у себе стандарти інформаційної журналістики (оперативність, точність, достовірність, збалансованість, повнота, простота подачі інформа­ ції, відокремлення фактів від новин), головні етичні принципи, за­ сади взаємодії та співпраці творчих і виробничих стандартів громадського мовлення. Документ є вдалою спробою закріпити на українському ґрунті європейські досягнення. Він починається з ключового зауваження, яке неодмінно має бути враховане при створенні українського публічного мовлення: громадське мовлен­ ня в усіх його підрозділах (телебачення, радіо та Інтернет) створе­ не українським суспільством і утримується коштом українського суспільства.

Навчальний посібник «Засоби масової інформації: професійні стандарти, етика та законодавчі норми» колективу авторів (T. Пет­ рів, A. Сафаров, B. Сюмар, O. Чекмишев) у загальних рисах сфор­ мулював, чим є журналістські стандарти. Слід відзначити, що тут головна увага також фокусується на новинній журналістиці. Ствер­ джується медіаторська роль медій у налагодженні масових комуні­ кацій в українському суспільстві:

1. ЗMK виконують функції інформування, аналізу, громадської критики та контролю.

2. Засадничим принципом діяльності ЗMK є баланс між правами журналістів на свободу слова й інформації та їх відповідальніс­ тю, яка забезпечує вчасну передачу правдивої суспільно значу­ щої інформації від її джерел до кожного члена суспільства, аби кожен громадянин мав змогу визначити своє місце і роль серед подій і проблем та прийняти адекватне й усвідомлене рішення.

3. ЗMK є місцем для публічної дискусії і зворотного зв'язку між різними інститутами та частинами суспільства.

Професія журналіста

4. Діяльність ЗMK спрямована на забезпечення як загальносу­ спільних інтересів, так і інтересів кожного індивіда. Це - пода­ ча вдосталь високоякісної інформації про те, що відбувається, задля прийняття виважених, усвідомлених рішень кожним чле­ ном суспільства, незалежно від партійної, національної, етніч­ ної належності, соціального статусу, достатку, місця мешкання, роду занять, віросповідання, статі тощо.

Наведемо також принципи подачі новин:

•Ми розповідаємо про все першими.

•Ми розповідаємо про все точно.

•Ми завжди знаємо походження наших новин.

•Ми надаємо слово всім зацікавленим і не стаємо ні на чий бік.

•Ми розповідаємо про факти, а не про наше ставлення до них. Ми не даємо оцінок подіям, учасникам подій чи явищам.

•Ми залучаємо кращих, різних, незалежних експертів для адек­ ватної оцінки складних для розуміння подій та явищ.

•Ми не залишаємо «білих плям».

•Ми говоримо з людьми однією мовою.

Головні етичні принципи роботи ЗMK:

•Ми дбаємо про моральність наших повідомлень.

•Ми не втручаємося в чуже приватне життя.

•Лише вирок суду дає нам право назвати людину винною.

•Ми не завдаємо додаткових страждань жертвам злочину.

•Ми до кінця захищаємо наші джерела інформації.

•Ми збираємо інформацію лише в законний спосіб.

•Ми збираємо відкриту і доступну інформацію.

•Ми не крадемо чужих думок.

•Ми не сортуємо людей за будь-якою ознакою.

•Ми не беремо хабарів.

•Ми особливо обережні з правами дітей.

•Ми поважаємо чужу довіру.

Попри те, що в українському суспільстві, зокрема у медійному середовищі, визріла готовність до створення національного гро­ мадського мовлення, цього досі не сталося з певних політичних причин. Тому всі необхідні документи, які були напрацьовані в Україні, виходячи з відповідних реалій, поки що не знайшли прак­ тичного застосування. Вони мають велике теоретичне, практичне журналістське і навіть політичне значення, але, на жаль, досі не спираються на власний досвід.

Професійні стандарти, чи наголоси, сучасної журналістики мо­ жуть змінюватися у контексті глобалізації. Так, Г. Шах розрізняє домінантну та альтернативну моделі журналістики й журналістсь­ кої освіти. Згідно з традицією «Виробничої згоди» E. Германа і

H. Чомського, цей автор пов'язує з ґлобалізацією явище концент­ рації медійної власності в руках великих корпорацій та медіамагнатів. Серед наслідків - тотальна комерціалізація 3MK та «пом'якшення» новин, відвернення уваги від тих важливих про­ блем, які насправді хвилюють авдиторію. Слід відзначити подіб­ ність цих процесів на Заході та в Росії, що включає в себе одночас­ не збільшення розважального компонента на шкоду посутній со­ ціальній проблематиці та відчутні авторитарні тенденції. Тому зростає роль громадської активності, зокрема потреба збільшення політичної ваги «активної медійної авдиторії».

Домінантна й альтернативна моделі журналістики пов'язуються відповідно з теорією вільної преси й теорією соціальної відпові­ дальності. Також із традиційним журналістським професіоналіз­ мом, що фокусується на описі окремих подій, спирається на дані наукових досліджень, свідчення експертів та офіційних осіб - з од­ ного боку, та більшим наголосом на поясненні процесів, що висту­ пають причинами інформаційних приводів, вивченні досвіду зви­ чайних людей, виявленні тих проблем, у висвітленні котрих справді зацікавлені люди і громади - з другого. Нові моделі є відповідями на нові загрози сьогодення. Вони виникають із потреби забезпечен­ ня вимог демократії та різноманіття, повертаючи нас до головного питання про роль преси у суспільстві та її медіаторської функції.

Журналістське розслідування

Існують різні погляди на журналістське розслідування. Так, го­ лова департаменту телебачення і радіомовлення Лідського універ­ ситету Д. Стемпер (Велика Британія) звертає увагу на те, що бри­ танська традиція ставиться до будь-якої журналістської діяльності як до розслідування. У тому розумінні, що журналіст повинен ста­ витися до своєї роботи з належною серйозністю і професіоналіз­ мом, що передбачає врахування необхідних методологічних прин­ ципів. Наприклад, ціле розслідування обов'язково проводиться перед підготовкою до звичайного інтерв'ю. Д. Стемпер підкреслює важливість для медій будь-якої теми, що насправді хвилює авди­ торію. Може йтися про виявлення причини регулярних запізнень поїздів, а не обов'язково про оприлюднення якоїсь прихованої ін­ формації про підтексти міжпартійної боротьби під час підготовки до наступних парламентських виборів.

Французька традиція трактує розслідування як особливий жанр, що «грає» на всіх регістрах сприйняття: і аналітичному, і емоційному. Він поєднує елементи інтерв'ю, портрета, репортажу,

хроніки, аналізу, синтезу. Ж.-Ф. Дюпак'є вважає, що цей жанр з'явився наприкінці XIX ст., коли розпочалася конкуренція між приватними виданнями. Ha той час, завдяки появі ротапринта, наклади газет уже були шаленими. Ця еволюція в журналістській професії була пов'язана саме з технічним прогресом. Поява заліз­ ниці й океанських лайнерів давала змогу вміщувати інформацію з усього світу. Тому в основі перших матеріалів журналістських роз­ слідувань були події колоніальної епохи. Коли Г. Стенлі розшуку­ вав у Конґо експедицію Д. Лівінґстона (1813-1873), цю подорож фінансувала газета «Нью-Йорк Геральд». У сучасних цінах подібна подорож коштувала б мільйони доларів. Таким чином, один із пер­ ших прикладів журналістського розслідування свого часу кошту­ вав стільки, скільки тепер за нього ніхто не може заплатити.

Ha думку російського журналіста A. Константінова, серед пер­ шовідкривачів журналістського розслідування, як тоді казали, розгрібателів бруду (muckrakers), був C. Клеменс - Марк Твен (1835-1910). Але тріумф жанру відбувся пізніше. Після Вотерґейтського скандалу 1974 p. виходить книжка «Всі президентські люди» журналістів газети «Вашинґтон Пост» P. Вудворта і K. Берстайна. У 1976 p. A. Пакула знімає однойменний фільм, який здо­ був чотири «Оскари». Обидва твори були алюзією на книжку P. Воррена «Всі королівські люди» (1946), яка 1947 p. одержала Пулітцерівську премію і була втілена у двох фільмах (1949 і 2006 pp.). Усі ці книжки і фільми можуть вважатися своєрідними посібниками з журналістського розслідування. Внаслідок Boтерґейтського скандалу преса набула статусу «четвертої влади». A. Константінов називає деякі міжнародні журналістські органі­ зації, які займаються журналістськими розслідуваннями. Це «Міжнародний консорціум журналістів», «Центр громадської чесності», «Союз репортерів та редакторів, що займаються жур­ налістськими розслідуваннями»1 .

Д. Рендал наводить три функціональні особливості, які відріз­ няють журналістське розслідування від інших жанрів. По-перше, це проведення первинного розслідування, наслідком якого є вста­ новлення таких взаємозв'язків у матеріалі, яких перед тим ніхто не помічав. По-друге, з'ясування того факту, що обрана тема, за пев­ ними припущеннями, може бути пов'язана із сумнівними справа­ ми або недбалістю, але доказів ще немає. Але якщо тема важлива для читачів, за неї варто братися. По-третє, журналістське розслі­ дування розпочинається там, де закінчується повсякденна робота. Отримання інформації, в розголошенні якої хтось не зацікавле­ ний, але яка становить громадський інтерес, - ось його мета.

1 Відповідно www.publicintegrity.org, www.icij.org, www.ire.org.

Для того, щоб проводити розслідування, журналіст повинен мати такі елементарні вміння і навички:

•знати закони своєї країни про вільний доступ до інформації;

•вміти користуватися звичайними довідниками;

•послуговуватися особистими контактами і зв'язками;

•спиратися на необхідну комп'ютерну грамотність.

Слід пам'ятати, що журналістське розслідування неминуче тяг­ не за собою певні ризики і небезпеки. Д. Рендал каже, що, за по­ одинокими винятками, найстрашніше, чим може загрожувати журналістське розслідування у США та Західній Європі - це нудьга рутинної роботи і жаль за змарнованим часом, якщо воно виявить­ ся невдалим. Однак, продовжує він, наводячи приклади вбивств журналістів у Росії та Перу, у деяких країнах ситуація є принципо­ во відмінною. Україна також належить до тих країн, де професія журналіста є особливо небезпечною. Зокрема до найбільш резо­ нансних належать справи Ґ. Ґонґадзе та I. Александрова, які заги­ нули, виконуючи свої професійні обов'язки. Однак на сьогодні ук­ раїнські журналісти мають набагато більше можливостей для своєї професійної реалізації. Д. Рендал нагадує: хто хоче братися до жур­ налістських розслідувань, нехай спочатку зважить пов'язаний із ними ризик. Адже мертвий журналіст уже нічого не напише.

Д. Рендал пропонує власний алгоритм журналістського розслі­ дування:

1.Намагайтеся дістати якомога більше документів і нічого не ви­ кидайте.

2.Записуйте кожне інтерв'ю і підшивайте замітки.

3.Будьте наполегливими.

4.Повертайтеся до «старих джерел».

5.Оберігайте джерела, яким справді багато відомо.

6.Потрібно домогтися підтримки керівництва редакції. Краще, щоб хто-небудь із керівників був куратором розслідування і виступав у ньому «свіжою головою».

7.Підпільна робота. Ha неї можна зважуватися, якщо тема справ­ ді становить значний громадський інтерес, інших шляхів одер­ жання інформації немає, журналіст спирається на великий професійний досвід, а також погодив усе з кимось із керівни­

цтва редакції.

Незважаючи на те що українські умови не є комфортними для журналістських розслідувань, цей жанр насправді гідно представ­ лений у вітчизняних медіях. Наведемо як приклад справу «ТНК проти C. Лавренюка». Журналіст парламентської газети «Голос України» C. Лавренюк протягом 1998-2002 pp. опублікував серію статей про незаконну приватизацію російською Тюменською наф-

товою компанією (ТНК-Україна-Інвест) одного з найпотужнішиху Європі Аисичанського нафтопереробного заводу (ЛиНОС). У 2003 p. українські структури THK, рятуючи свою честь, гідність і ділову репутацію, вирішили судитися з газетою та журналістом. Того ж таки 2003 p. Дарницький районний суд м. Києва ухвалив два рішення: першим він повністю задовольнив позовні вимоги THK про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування відомостей, що не відповідають дійсності, а другим зобов'язав C. Лавренюка і газету «Голос України» сплатити на користь «ТНК- Україна-Інвест» по 238 500 грн кожен. C. Лавренюку довелося май­ же чотири роки провести в судових інстанціях, проте у 2006 p. Верховний Суд України повністю підтвердив правоту журналіста.

C. Лавренюк на Медіа Клубі 17 грудня 2004 p. ділився власним досвідом проведення журналістських розслідувань проти вели­ ких компаній. Він розповів про технологію використання т. зв. подвійного позову до журналіста. Спочатку до суду подається по­ зов, де просто йдеться про спростування начебто недостовірної інформації. Оскільки у позові відсутні фінансові вимоги, то суддя його задовольняє, бо, певно, вважає, що спростування інформації для ЗMI та журналіста «нічого не коштує». Але вже після того, як рішення суду про спростування відомостей, що не відповідають дійсності, набуває чинності, компанія подає новий позов - про відшкодування немайнової шкоди, - у якому може фігурувати будь-яка сума.

Як наслідок, цей позов задовольняється майже автоматично, оскільки суд виходить із того, що існує чинне судове рішення про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування відомос­ тей, що не відповідають дійсності. Показово, що судове засідання, під час якого ухвалювалося рішення про стягнення з C. Лавренюка 238 500 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 23 850 грн державного мита, проходило взагалі за його відсутності. Мало того, журналіста навіть не повідомили про те, що має відбутися суд, а саме рішення надіслали за кілька днів до завершення апеля­ ційного терміну. I це при тому, що, окрім підготовки власне апеля­ ційної скарги, C. Лавренюку за ці декілька днів потрібно було знайти майже 24 тис. грн для сплати державного мита. Адже якщо газета ще може сплатити досить значну суму, то журналістові це зробити набагато важче.

За словами C. Лавренюка, великі компанії до подібних методів тиску на пресу вдаються часто. Це не тільки українська практика. Для згаданої Тюменської нафтової компанії в Росії це відпрацьова­ на технологія, оскільки для редакцій ЗMK існують певні фінансові межі, за якими наступає загроза банкрутства. Коли ж газета не може

сплатити непомірні для неї судові стягнення, то вона «лягає» під нафтову компанію і пише про неї виключно позитивні статті. Саме такий варіант «мирової угоди» THK пропонувала журналістові та газеті «Голос України», однак вони відхилили цю пропозицію, вва­ жаючи, що зможуть через суд довести свою правоту. До речі, державне мито, сплачене за подання апеляції, повертається лише тоді, коли журналіст доведе свою правоту за всіма пунктами. Якщо ж він із десятків претензій програє хоча б одну - мито не повертається. C. Лавренюк називає це своєрідною бізнес-цензурою. Справу «ТНК проти C. Лавренюка» по декілька разів розглядали районні Дарниць­ кий та Дніпровський суди м. Києва, Апеляційний суд м. Києва та Верховний Суд України. Останню крапку в цій справі поставив Вер­ ховний Суд України, котрий відхилив касаційну скаргу THK.

Спеціальною телевізійною програмою журналістських розслі­ дувань є резонансна «Закрита зона» B. Ар'єва. Ще один приклад - з'ясування обставин загадкової смерті засновника, власника і керівника інформаційної агенції «Українські новини» M. Коломійця. Всі матеріали розслідування були опубліковані окремим ви­ данням «Загибель Михайла Коломійця» (Київ, 2003). Автори: O. Кириченко, Є. Соболєв, B. Бойко, Г. Гармаш. Інститут масової інформації проводить всеукраїнські конкурси журналістських розслідувань, підсумки яких свідчать про те, що цей жанр розви­ вається в Україні повноцінно, з використанням різних методик і засобів. Виходять спеціальні посібники, як-от видані у Черкасах «Механізми захисту журналістів, які проводять розслідування» (2007). Упорядники - C. Томіленко, M. Степанов. Безсумнівною також є практична користь від цієї журналістської діяльності для медійної авдиторії.

Правова культура

Необхідність виховання правової культури не означає, що ко­ жен журналіст повинен здобути юридичну освіту. Хоч ті випадки, коли він має ту чи іншу спеціальну освіту, завжди на користь справі. Слід пам'ятати, що, відстоюючи інтереси своєї авдиторії, журналіст так чи інакше зачіпає інтереси якихось приватних осіб чи організацій. Тому він має виконувати професійні обов'язки, не порушуючи чинного законодавства. Журналіст повинен уміти не зашкодити комусь через свій непрофесіоналізм. Також знати свої права, щоб відстоювати власну позицію у конфліктній ситуації.

Правове регулювання діяльності журналіста здійснюється че­ рез ряд законів України, насамперед «Про інформацію», «Про дру-

Професія журналіста

ковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телеба­ чення та радіомовлення», «Про авторські та суміжні права», «Про інформаційні агентства», «Про систему Суспільного телебачення та радіомовлення», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про державну підтримку 3MI та соціальний захист журналістів», «Про внесення змін до деяких за­ конодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкод­ ної реалізації права людини на свободу слова» тощо.

H. Петрова та M. Місьо розкривають головні проблеми, з яки­ ми стикається український журналіст у своїй повсякденній діяль­ ності. Так, свобода слова належить до природних прав кожної осо­ би. Це зафіксовано у Загальній декларації прав людини (OOH, 1948) та Європейській конвенції про захист прав людини та основ­ них свобод (1950). Ст. 34 Конституції України, згідно з міжнарод­ ними стандартами, ґарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Однак, зазначає H. Петрова, в умовах демократичного суспіль­ ства жодне право не є абсолютним і задля громадського спокою, запобігання порушенням прав та законних інтересів інших осіб права можуть зазнавати обмежень. Дуже важливо, щоб ці обмежен­ ня були чітко обумовлені законом, аби не допустити їх свавільного тлумачення та зловживань у необгрунтованому застосуванні. Тож у третій частині ст. 34 Конституції України передбачено підстави, за яких свобода слова може зазнати обмеження, якщо йдеться про:

•інтереси національної безпеки;

•територіальну цілісність або збереження громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам;

•охорону здоров'я населення;

•захист репутації або прав інших людей;

•запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіден­ ційно;

•необхідність підтримання авторитету і неупередженості право­ суддя.

Свобода слова є несумісною з цензурою. Тому ст. 15 Конститу­ ції України цензуру заборонено, а ст. 2 Закону України «Про друко­ вані ЗMI (пресу)» містить заборону створювати та фінансувати державні органи/установи/організації або посади для цензури ма­ сової інформації; вимагати попереднього погодження журналіст­ ських матеріалів. Ще одна з підстав свободи слова і вільного ви­ раження поглядів міститься у ст. 54 Конституції України, яка ґарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх