Материал: Лекции Хомича Цитология

лянці присінка носової порожнини у власній пластинці слизової оболонки розміщені сальні залози і корені носового волосся.

Епітелій слизової оболонки носової порожнини неоднаковий у її частинах. У ділянці присінка він багатошаровий плоский зроговілий і є продовженням епідермісу шкіри. У дихальному відділі носової порожнини епітелій простий багаторядний війчастий. Він утворений війчастими, келихоподібними, вставними, ендокринними і дендритними клітинами (рис. 71).

Рис. 71. Епітеліоцити слизової оболонки повітроносних шляхів (схема):

1 – війчасті клітини; 2 – ендокринні клітини; 3 – келихоподібні клітини; 4 – вставні клітини; 5 – безвійчасті клітини; 6 – нервове волокно; 7 – клітини Клара; 8 – базальна мембрана; 9 – хеморецепторна клітина

Війчасті клітини найбільш численні. Форма їх близька до клиноподібної. Базальна частина цих клітин звужена, а апікальна розширена. На апікальній поверхні міститься до 250 війок завдовжки 3–5 мкм, які своїми рухами, більш сильними в бік носоглотки, сприяють виведенню слизу з адсорбованими до нього сторонніми частинками.

Келихоподібні клітини – це екзокринні залози, які продукують слиз, що виділяється на поверхню епітелію. Слиз вкриває епітелій, випаровується і зволожує повітря. Він адсорбує сторонні частинки (пил з мікроорганізмами), які рухами війок війчастих клітин виводяться з носової порожнини.

Вставні клітини (базальні, камбіальні) нижчі за перші два різновиди клітин. Вважають, що вони є джерелом фізіологічної регенерації епітелію дихальної частини носової порожнини.

Дендритні клітини (клітини Лангерганса) мають довгі розгалужені відростки, які розташовані між епітеліоцитами. Вони є макрофа-

228

гами, продукують цитоніни, фактор некрозу пухлин і стимулюють Т- лімфоцити.

Ендокринні клітини мають пірамідну форму, належать до дисоційованої ендокринної системи організму. Вони продукують пептидні гормони і біогенні аміни.

Слизову оболонку нюхової ділянки носової порожнини вкриває нюховий епітелій, який є периферійною частиною нюхового аналізатора. До його складу належать нюхові, підтримувальні і базальні клітини (рис. 72).

5

6

Рис. 72. Схема будови нюхового епітелію:

1 – нюхові клітини; 2 – підтримувальні клітини; 3 – нюховий пухирець; 4, 5 – війки; 6 – аксон

Нюхові клітини (рецепторні) – це видозмінені біполярні нейрони. Їх кількість залежить від гостроти нюху у тварин. Найбільше їх у

229

собаки – близько 250 млн. Нюхові клітини мають тіло і два відростки та знаходяться між підтримувальними клітинами. У ділянці тіла розміщене ядро. Від тіла до поверхні епітелію відходить дендрит, який закінчується потовщенням – нюховим пухирцем. Від останнього відходять довгі війки, що розташовані вздовж поверхні епітелію, утворюючи нерівний шар, який вкривають мікроворсинки підтримувальних клітин. Цей шар зволожується секретом залоз, які розміщені у власній пластинці слизової оболонки. Кількість війок неоднакова у різних видів тварин. У нюхових клітинах великої рогатої худоби їх 17, у овець – 40–50, а у собак – 100–150. Від протилежної частини тіла нюхових клітин відходить аксон. Аксони нюхових клітин утворюють нервові волокна, які формують нюховий нерв.

Підтримувальні клітини виконують опорну і трофічну функції відносно до нюхових клітин. Вони високі і мають призматичну форму. В їх цитоплазмі є добре розвинені синтезуючі органели і включення, у тому числі пігменту жовто-коричневого кольору. Він зумовлює забарвлення слизової оболонки нюхової ділянки в цей колір. На апікальному полюсі підтримувальних клітин є мікроворсинки.

Базальні клітини низькі і мають конічну форму. Вони розташовані на певній відстані одна від одної і можуть диференціюватись у нюхові або підтримувальні клітини. Тобто ці клітини є камбіальними.

Гортань. Крім виконання функцій, які властиві повітроносним шляхам, вона є органом утворення звуків. Гортань також ізолює повітроносні шляхи, які розташовані за нею, від попадання в них корму при ковтанні. Стінка гортані утворена слизовою, волокнистохрящовою і адвентиційною оболонками. Слизова оболонка представлена епітелієм, власною пластинкою і підслизовою основою. Епітелій

– простий багаторядний війчастий. До його складу належать такі ж клітини як і до епітелію дихальної ділянки носової порожнини. Лише в ділянці надгортанника і голосових складок епітелій багатошаровий плоский незроговілий. Власна пластинка і підслизова основа утворені пухкою волокнистою сполучною тканиною, багатою на еластичні волокна. У підслизовій основі розташовані складні, альвеолярнотрубчасті, серозно-слизові залози, а у власній пластинці – скупчення лімфоїдної тканини (гортанний мигдалик). Волокнисто-хрящова оболонка утворена гіаліновою і еластичною хрящовими та щільною волокнистою сполучною тканинами. Адвентиційна оболонка сформована пухкою волокнистою сполучною тканиною.

Трахея з’єднує гортань з бронхами. По довжині в ній виділяють шийну і грудну частини. Стінка трахеї утворена слизовою, волокнис- то-хрящовою і адвентиційною оболонками (рис. 73). Слизова оболонка

230

представлена епітелієм, власною пластинкою і підслизовою основою. Епітелій простий, багаторядний, війчастий. Його ендокриноцити продукують гормони та біогенні аміни (серотонін, норадреналін, дофамін), які регулюють скорочення гладкої м’язової тканини. Власна пластинка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка багата на еластичні волокна, що орієнтовані вздовж органа. У власній пластинці трапляються скупчення лімфоїдної тканини. Підслизова основа, як і власна пластинка, утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. В ній містяться секреторні відділи серозно-слизових залоз,

а

б

в

д

г

е

Рис. 73. Схема мікробудови трахеї:

а – епітелій слизової оболонки; б – власна пластинка слизової оболонки; в – залози в підслизовій основі; г – волокнисто-хрящова оболонка; д – поперечний м’яз трахеї; е – адвентиція.

протоки яких відкриваються на поверхні слизової оболонки. Волокни- сто-хрящова оболонка утворена гіаліновою хрящовою і щільною волокнистою сполучною тканинами.

231

Гіалінова хрящова тканина формує трахейні хрящі кільцеподібної форми, які розташовані один за одним. Їх вільні кінці з’єднані пучками гладких м’язових клітин. Трахейні хрящі між собою з’єднані щільною волокнистою сполучною тканиною. Адвентиційна оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка з’єднує шийну частину трахеї з оточуючими тканинами і органами. Зовнішньою оболонкою грудної частини трахеї є серозна оболонка – середостінна плевра. Грудна частина трахеї ділиться на правий і лівий головні бронхи, які вступають у відповідні легені.

Бронхи поділяють на позалегеневі і легеневі. До позалегеневих бронхів належать головні, трахейні (велика рогата худоба, свині) і міжчасткові (собаки). Легеневі бронхи входять до складу легень. В останніх вони розгалужуються і утворюють бронхіальне дерево. Будова стінки бронхів подібна до такої стінки трахеї. Тобто вона утворена слизовою, волокнисто-хрящовою і адвентиційною оболонками. Названі оболонки мають свої особливості будови в окремих різновидах бронхів. У зв’язку з цим при їх характеристиці будуть викладені тільки ці особливості.

Головні бронхи мають найбільший діаметр. В їх слизовій оболонці з’являється м’язова пластинка, яка утворена пучками гладких м’язових клітин, що формують внутрішній циркулярний шар і зовнішній поздовжній. Кільця бронхіальних хрящів суцільні. Подібну будову мають трахейні і міжчасткові бронхи. Головні бронхи входять у легені і дають початок легеневим бронхам. Останні, залежно від діаметра, поділяють на великі, середні малі та термінальні бронхіоли

(рис. 74).

Великі бронхи – це розгалуження головних бронхів. Вони мають найбільший діаметр серед легеневих бронхів. В їх слизовій оболонці є добре розвинена м’язова пластинка. Вона утворена одним шаром гладких м’язових клітин, які мають циркулярно-косий напрямок. Завдяки їх скороченню слизова оболонка цих бронхів утворює поздовжні складки, які відсутні у трахеї і головних бронхах. У власній пластинці слизової оболонки є скупчення лімфоїдної тканини. Кільця бронхіальних хрящів середньої оболонки не суцільні. Вони представлені окремими хрящовими пластинками. У підслизовій основі міститься багато залоз. Великі бронхи галузяться на середні.

232