Материал: Лекции Хомича Цитология

простий кубічний, а далі він стає багатошаровим плоским. Вивідні протоки сальних залоз відкриваються у волосяну лійку. В деяких ділянках шкіри (повіки, біля ануса) вивідні протоки сальних залоз відкриваються на поверхні шкіри.

Сальних залоз немає у шкірі сосків молочної залози, носогубного і носового дзеркала, рила і в м’якушах.

Потові залози продукують секрет, який називають піт. З потом виділяються з організму надлишок води, деякі мінеральні і органічні речовини. При випаровуванні поту, з поверхні шкіри організм втрачає тепло і при цьому охолоджується. Потові залози за будовою прості, трубчасті, нерозгалужені. Вони мають кінцевий секреторний відділ і вивідну протоку.

Кінцевий секреторний відділ розташований у глибокій частині сітчастого шару дерми шкіри і в коней, свиней, овець та котів згорнутий у клубок. Він утворений базальною мембраною, на якій знахо-

дяться два види клітин: залозисті – судорифероцити і міоепітеліо-

цити. Серед судорифероцитів виділяють світлі і темні. Функція перших пов’язана з секрецією води і мінеральних речовин, а другі виділяють органічні речовини. Міоепітеліоцити – це відросчасті клітини, у цитоплазмі яких є скоротливі структури. Ці клітини своїми відростками охоплюють секреторні відділи і, скорочуючись, сприяють виведенню секрету з них.

Вивідна протока потових залоз звивиста. Вона може відкриватись у волосяну лійку або на поверхню шкіри. Її стінка утворена базальною мембраною на якій розташований двошаровий кубічний епітелій. В епідермісі він змінюється на багатошаровий плоский.

За типом секреції потові залози можуть бути мерокринові та апокринові. Останні розміщені в шкірі певних ділянок тіла тварини (навколо відхідника, у пахвинній ділянці тощо). Ці залози починають функціонувати з настанням статевої зрілості. В їх секреті містяться білки, які, розкладаючись на поверхні шкіри, зумовлюють характерний запах поту.

Крім описаних вище залоз, у шкірі тварин є спеціалізовані залози. Вони є видозміненими сальними і потовими залозами. До таких залоз належать залози носо-губного і носового дзеркала (жуйні), рила (свині), підочноямкові, міжпальцеві (вівці, олені), залози заплесна (свині), зовнішнього слухового ходу, відхідника, крайньої плоті, м’якушів.

Молочні залози властиві ссавцям. Їх секрет – молоко.

183

За будовою вони складні, альвеолярно-трубчасті, розгалужені, а за типом секреції – апокринові. Побудовані зі сполучнотканинної строми і паренхіми.

Сполучнотканинна строма утворена пухкою волокнистою тканиною, яка містить багато жирових клітин. Вона формує капсулу, яка окутує залозу зовні. Від капсули відходять перегородки, які ділять залозу на часточки. У перегородках є багато кровоносних судин, нервових волокон і міжчасточкові вивідні протоки.

Паренхіма залози представлена часточками, які утворені кінцевими секреторними відділами і внутрішньочасточковими вивідними протоками. Між ними є ніжні прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини з численними кровоносними судинами.

Кінцеві секреторні відділи мають вигляд альвеол або трубок (рис. 53). Їх стінка утворена базальною мембраною на якій розташовані лактоцити – секреторні клітини і міоепітеліоцити. Лактоцити

3

2

7

6

8

4

Рис. 53. Схема будови секреторного відділу молочної залози:

1 – ацинус; 2 – мала внутрішньочасточкова протока; 3 – середня внутрішньочасточкова протока; 4 – секреція; 5 – міоепітеліоцити; 6 – нервове волокно; 7 – гемокапіляр; 8 – лактоцит

184

розміщені в один шар. У них синтезується молоко. Їх форма залежить від функціональної активності. При помірному функціонуванні вони кубічні, а при активному – циліндричні. Лактоцити мають добре розвинені синтезуючі органели, в яких утворюються всі складові молока. Молочний жир синтезується в базальній частині лактоцитів. Він представлений дрібними краплями, які оточені мембранами. Вони з’єднуються у великі, котрі зміщуються до апікального полюса лактоцитів. Великі жирові краплі, які оточені мембраною, разом з плазмолемою апікального полюса, відділяються від лактоцитів і потрапляють у порожнину секреторного відділу. Є дані, що всі інші складові молока виділяються із лактоцитів без порушення їх цілісності. Міоепітеліоцити розташовані над лактоцитами. Вони утворюють несуцільний шар і скороченням своїх відростків сприяють евакуації молока із секреторних відділів у вивідні протоки.

Вивідні протоки поділяють на внутрішньо- і позачасткові. Ними молоко надходить у молочну пазуху, із соскової частини якої воно потрапляє у сосковий канал. Залежно від діаметра вивідні протоки поділяють на малі, середні і великі. Малі протоки починаються із секреторних відділів. Їх стінка утворена кубічними епітеліоцитами, які здатні синтезувати молоко, міоепітеліоцитами і базальною мембраною. У середніх протоках епітелій стає вищим і розташований в один або два шари. Стінка великих проток (молочна пазуха, сосковий канал) утворена слизовою оболонкою, яка вкрита багатошаровим плоским епітелієм.

Сосок молочної залози містить соскову частину молочної пазухи, з якої починається короткий сосковий канал. Зовні сосок вкритий шкірою, а з боку пазухи і каналу він утворений слизовою оболонкою, яка вкрита багатошаровим плоским епітелієм. Останній у ділянці соскового каналу зроговілий. Між слизовою оболонкою і шкірою знаходиться волокниста сполучна тканина, яка містить гладкі м’язові клітини, що утворюють чотири шари: поздовжній, циркулярний, радіальний і змішаний. Циркулярний шар м’язових клітин формує сфінктер соска.

У нелактаційний період структура молочної залози дещо змінюється. У ній дуже розростається сполучнотканинна строма. Волокниста сполучна тканина сильно розвивається і в часточках залози. Це призводить до стискання секреторних відділів, їх спустошення і часткового зникнення. При цьому в часточках і між ними добре виявляються тільки вивідні протоки. Перед настанням лактації структура часточок відновлюється.

185

Волосся виконує захисну і терморегуляційну функції. У волосині виділяють стрижень, який виступає над поверхнею шкіри і корінь, що розміщений у шкірі (рис. 54). Корінь закінчується розширенням – во-

лосяною цибулиною, в яку впинається дерма – волосяний сосочок. В

останньому є нервові закінчення і кровоносні судини. За рахунок кровоносних судин відбувається живлення епітеліоцитів волосяної цибулин, які інтенсивно розмножуються і дають початок волосині та клітинам внутрішньої епітеліальної кореневої піхви. Крім епітеліоцитів, у складі волосяної цибулини є пігментні клітини і клітини Лангерганса.

13

12

9

10

2

3

4

11

1

6

5

7

8

Рис. 54. Схема будови волосини:

1 – сумка волосини; 2 – кіркова і 3 – мозкова речовина; 4 – кутикула; 5 – зовнішня коренева піхва; 6 – внутрішня коренева піхва; 7 – волосяна цибулина; 8 – волосяний сосочок; 9 – волосяна лійка; 10 – сальна залоза; 11 – м’яз-підіймач волосини; 12 – ростковий шар епідермісу; 13 – роговий шар епідермісу

Корінь волосини оточений волосяним фолікулом, у якому знаходиться канал волосини. В останньому міститься корінь волосини.

186

Перед переходом кореня у стрижень волосини канал розширюється і формує волосяну лійку (лійку фолікула волосини).

Стінка волосяного фолікула утворена внутрішньою і зовнішньою епітеліальними кореневими піхвами. Внутрішня епітеліальна коренева піхва розвивається за рахунок епітеліоцитів волосяної цибулини. Вона простягається до місця впадіння вивідних проток сальних залоз у волосяну лійку і утворена повністю або частково зроговілими епітеліоцитами, які розміщені в кілька рядів. У її нижній частині виділяють три шари: кутикулу, яка прилягає до кореня волосини, внутрішній шар (шар Гекслі), клітини якого містять гранули і зовнішній блідий шар епітеліоцитів (шар Генлі).

Зовнішня епітеліальна коренева піхва – це впинання росткової зони епідермісу. Вона утворена декількома рядами епітеліоцитів, кількість яких зменшується у напрямку волосяної цибулини.

Зовнішня епітеліальна коренева піхва оточена дермальною ко-

реневою піхвою (волосяною сумкою). Між ними є базальна (склиста)

мембрана. До дермальної кореневої піхви прикріпляються м’язи-

підіймачі волосся.

Волосина утворена мозковою і кірковою речовинами та кутику-

лою.

Мозкова речовина розташована в центрі волосини. Вона утворена епітеліоцитами полігональної форми, які знаходяться у стані зроговіння. В їх цитоплазмі є гранули трихогіаліну, пухирці газу і пігментні включення. Останні утворюються у пігментних клітинах волосяної цибулини.

Кіркова речовина оточує мозкову. Вона побудована з плоских зроговілих лусочок, які заповнені кератином. Тільки у нижній частині кореня волосини у кірковій речовині виділяють епітеліоцити у стані зроговіння. Крім кератину, в лусочках кіркової речовини є пігментні включення, які зумовлюють колір волосся.

Кутикула – це зовнішній шар волосини. Вона переважно утворена зроговілими лусочками, які черепицеподібно нашаровані одна на одну (рис. 55). В лусочках відсутні пігментні включення. Поблизу волосяної цибулини кутикула представлена циліндричними епітеліоцитами у стані зроговіння.

Будова волосся залежить від його товщини. У тонкому волоссі (тонке шерстне, пухове) мозкова речовина відсутня. У шкірі голови, поблизу носових отворів, очної і ротової щілин, розміщене чутливе (синуозне) волосся. Воно довге і товсте. Біля волосяної цибулини цього волосся, у волосяній сумці містяться синуси, які заповнені кров’ю і

187