- структура підприємств
виробнича структура підприємств
- робоче місце
Структура підприємства це склад і співвідношення його внутрішніх ланок: цехів, відділів, лабораторій і інших компонентів, що складають єдиний господарський об”єкт.
Структура підприємства визначається наступними основними факторами:
розміром підприємства,
галуззю виробництва,
рівнем технології і спеціалізації підприємства.
Якої-небудь стійкої стандартної структури не існує. Вона постійно коректується під впливом виробничо-економічної кон”юктури, науково-технічного прогресу і соціально-економічних процесів.
Поряд з цим при всій різноманітності структур усі виробничі підприємства мають ідентичні функції, головний з яких виготовлення і збут продукції. Щоб забезпечити нормальне функціонування , підприємство повинно мати у своєму складі цеха чи майстерні по виготовленню основної продукції ( виконанню робіт, наданню послуг) і по обслуговуванню виробничого процесу.
Крім того, кожне підприємство незалежно від його розмірів, галузевої приналежності і рівня спеціалізації постійне веде роботу з оформленню замовлень на виготовлення продукції; організує її охорону і збут замовнику; забезпечує закупівлю і постачання необхідної сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, інструменту, устаткування, енергоресурсів.
Нарешті, щоб кожний працівник у будь-який проміжок часу робив те саме, що необхідно іншим і підприємству в цілому, потрібні керуючі органи. На ці органи покладається задача визначення довгострокової стратегії, координації і контроль поточної діяльності персоналу, а також наймання, оформлення і розміщення кадрів. Усі структурні ланки підприємства, таким чином, пов”язані між собою за допомогою системи керування, що стає його головним органом.
Безпосередній вплив на структуру внутрішніх підрозділів підприємств роблять його масштаби. Для виконання різноманітних обов”язків на великих і середніх за розміром підприємствах створюються спеціальні структурні підрозділи, відділи, цехи . На малих підприємствах зазначені обов”язки розподіляються серед персоналу за взаємною домовленістю.
Виробнича структура підприємства
Основу діяльності кожного підприємства виробничі процеси, що виконуються у виробничих підрозділах. Саме склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства. Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.
Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, без цехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.
При цеховій виробничій структурі основним виробничим підрозділом є цех, тобто відокремлена частина підприємства, де виконується певний комплекс робіт
відповідно до внутрізаводській спеціалізації.
Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль і спеціалізацію підприємства.
При цьому незмінно перед ними ставляться задачі своєчасного випуску продукції, зниження затрат виробництва, підвищення якості виробів, можливості своєчасної перебудови виробництва на випуск нових виробів відповідно до мінливих потреб ринку. Зазначені задачі вирішуються на основі раціональної спеціалізації і розміщення цехів, їх кооперування усередині підприємства, забезпечення пропорційності і єдності ритму виробничого процесу від першої до останньої операції.
Спеціалізація цехів має наступні форми:
Предметна,
Подетальна,
Технологічна,
Територіальна
Предметна - полягає в зосередженні в окремих цехах основної чи частини усього виробничого процесу по виготовленню готової продукції./ наприклад кондфабрика: цеха по випуску тортів, карамелі і т.і./ Загальним для цих цехів є єдине інженерно - технічне обслуговування, матеріально-технічне забезпечення, що знижує їх загальні виробничі витрати.
По детальна / по агрегатна /- спеціалізація цехів найбільш поширена в машинобудуванні. ЇЇ суть полягає в тому, що за кожним цехом закріпляються виготовлення не всієї машини, а тільки окремих деталей чи агрегатів. Наприклад на автомобільному в спеціалізованих цехах окремо виготовляються двигуни, окремо коробки зміни швидкостей, кабіна, та інші. Усі ці агрегати передаються в цех зборки, де з них і збирається готовий автомобіль.
Технологічна / стадійна / спеціалізація - базується на поопераційному поділу праці між цехами. При цьому в процесі проходження предметів праці від сировини до готової продукції виділяються принципові розходження в технології виробництва кожного цеху. Приклад - текстильний комбінат: спочатку сировина надходить у чесальний цех, де перетворюється у волокно. Останнє йде в прядильний цех, де прядуть нитки, далі ткацький цех - виготовляють полотно. Остаточна обробка виробляється у фарбувальному цеху.
Територіальна спеціалізація - найбільш характерна для підприємств транспорту, сільського господарства і будівництва. Кожен цех, ділянка при цьому можуть виконувати однакову роботу і робити ту саму продукцію, але на різній території.
При цьому центр забезпечує ділянки необхідними машинами і устаткуванням, будівельними матеріалами, технічною документацією.
До обслуговуючого цеху відносяться цеха ,які повинні забезпечити нормальну, безперебійну роботу основних цехів. Це цеха і виробничі ділянки:
По виготовленню, заточенню і настроюванню інструмента, пристосувань, приладів, господарського інвентаря;
По нагляду і ремонту устаткування, машин, механізмів, будинків і споруд;
По забезпеченню тепловою і електричною енергією, нагляду і ремонту електроустаткування і теплових мереж;
По внутрівиробничому і зовнішньому транспортуванню сировини, матеріалів, заготівель, готової продукції, відходів виробництва;
По очищенню і прибиранню приміщень, інвентарю;
Склади підприємства.
Якщо кінцевий результат діяльності основних виробничих цехів - готова товарна продукція, виходить на ринок збуту і реалізується зовнішньому споживачу, то кінцевий результат обслуговуючих цехів споживається у середині самого підприємства.
До допоміжних цехів звичайно відносяться такі підрозділи і ділянки підприємства, що безпосередньо не пов”язані з основним виробництвом. Наприклад, утилізація відходів і сміття заготівля і збереження сировини, матеріалів, продуктів харчування для персоналу. Сюди відносяться їдальні, буфети, медичні пункти, бази відпочинку.
На невеликих підприємствах з простими виробничими процесами застосовується без цехова виробнича структура. Основою її є виробнича дільниця.
На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об”єднані в корпус. У цьому разі корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура називається корпусною.
На тих підприємствах дє здійснюються багатостадійні процеси виробництва і характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини - використовується комбінатська виробнича структура.
Робоче місце – це зона перебування працівника, місце, де він виконує свою роботу. Воно визначається на основі технічних і ергономічних нормативів і оснащується технічними і іншими засобами, необхідними для виконання працівником поставленої перед ним конкретної задачі. В залежності від особливостей виробничого процесу і характеру роботи робоче місце може бути простим, багатоверстатним, колективним, а також стаціонарним, рухливим чи просторовим.
Простим - називається робоче місце, де один працівник обслуговує один агрегат.
Наприклад: токар обслуговує один станок, програміст оди комплект комп”ютерної техніки.
Багатоверстатне - припускає обслуговування одним працівником одночасно декількох агрегатів. Такий тип робочих місць широко розповсюджений у текстильній промисловості та в машинобудуванні.
Колективні робочі місця - у цьому випадку один агрегат обслуговується не одним , а кількома працівниками. Це металургійні підприємства, транспорт, меблева промисловість.
Стаціонарні робочі місця - нерухомі, розташовується на закріпленій території і оснащується стаціонарними засобами. Предмети праці подаються безпосередньо на робоче місце.
Рухливі робочі місця - не мають закріплених за ними виробничих площ, а самі пересуваються до місця розташування предметів праці. Наприклад, бурова машина просувається до місця буравлення, автомобілі, потяги і інші транспортні засоби.
Просторові робочі місця - визначаються характером роботи. Це, наприклад, геологорозвідка, випас худоби. Працівник має не окреслене робоче місце, а лише окреслений простір. Якоюсь мірою, це є вільне робоче місце.
Чисельність і професійний склад персоналу регламентується кількістю і характером робочих місць на підприємстві. Наявність робочих місць строго враховується і постійно регулюється. Повинно бути не більше і не менше того, як потребує технологія й організація виробництва.
Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися і функціонувати два типи об”єднань підприємств та організацій
( інтеграційних утворень):
добровільні
інституціональні
Підприємства мають право об”єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.
Світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкових е5кономіки,свідчить, що підприємства і організації можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об”єднання:
- Асоціації - найпростіша форма договірного об”єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого із її учасників.
- Корпорації - договірні об”єднання суб”єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
- Консорціуми - тимчасові статутні об”єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні, а також окремі держави.
- Концерни - форма статутних об”єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю, об”єднання відбувається за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства різних галузей економіки ( промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну суб”єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам. В сучасних умовах розширюються міжнародні концерни.
- Картелі - договірне об”єднання для регулювання збуту продукції.
- Синдикати - організаційна форма існування різновиду картельної угоди. Продукція реалізується через збутову мережу одного із учасників синдикату.
- Трести - монополістичне об”єднання підприємств, раніше самостійних в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають юридичну і господарську самостійність.
- Холдинги - специфічна організаційна форма об”єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об”єднання. Об”єднуванні у холдингу суб”єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.
- Фінансові групи - об”єднання економічно та юридично самостійних підприємств різних галузей народного господарства. Н а відміну від концерну на чолі стоїть один або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери діяльності.
Нині основними формами добровільних об”єднань підприємств дедалі більше стають концерни, корпорації, та фінансові групи.
В Україні поряд з добровільними створюються й функціонують так звані інституціальні об”єднання, діяльність яких започатковується в директивному порядку міністерствами чи безпосередньо КМУ. Інституціальні міжгалузеві об”єднання підприємств та організацій створюються і діють під рі0зноманітними назвами в агропромисловому комплексі, будівництві, житлово-комунальному господарстві.
підприємств та організацій
-Поняття, функції і структура ринку
- Принципи поведінки суб”єктів господарювання на ринку
Поняття, функції і структура ринку
Політекономія дає таке поняття ринку: сфера виявлення економічних відносин між людьми, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання. І це є найвищим проявом економічних відносин.
У більш вужчому розумінні, у конкретно - економічному понятті ринку, це- сфера товарного обігу і пов”язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами ( покупцями) в процесі купівлі - продажу товарів.
Роль ринку-таким чином, ринок забезпечує органічний зв”язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різноманітних потреб, суспільна значущість виробленого продукту і витраченої на його виготовлення праці, установлюються співвідношення між попитом і пропонуванням, яке формує певний рівень цін на товари та послуги.
Функції ринку -
Спеціальна - забезпечується рух товарів від виробника до споживача.
Регулююча або регуляторно – контрольна - яка показує, що виробляти, коли і для кого, тобто регулює процес виробництва. Тим самим забезпечує дійовий економічний контроль за раціональним суспільно-припустимим рівнем виробничих витрат.
Стимулююча функція ринку - полягає в тім, що він ініціює виробництво саме тих товарів, які потрібні споживачам. Також ринок стимулює зниження собівартості товарів підприємствами. Ініціює випуск тих товарів, які потрібні споживачам і через механізм конкуренції впливає на вилучення з виробництва застарілих видів товарів.
Є ще і інші функції ринку: розподільча, яка забезпечує збалансованість економіки і інформаційна - ринок інформує про стан економіки держави.
Структуризація і види ринків.
Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб”єктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку.
Найбільш поширеною є чотирьох позиційна структура ринку:
Суб”єктний склад, (суб”єкти: ринок споживачів,
Виробників
Проміжних продавців /посередники/
Громадських установ
Міжнародний ринок
Продуктово-ресурсне наповнення, ( В залежності від товару, який
Реалізується на ринку до основних товарних ринків відносять ринок споживчих товарів, який поділяється на 1) ринок продовольчих товарів
2) ринок непродовольчих товарів
Вони в свою чергу поділяються на ринок окремих товарів. Структура ринку показує, яку питому вагу кожен ринок займає у загальній кількості ринків. Зміни питомої ваги характеризують зміни в економіці держави. Якщо спостерігається підйом економіки, то збільшується питома вага ринку непродовольчих товарів, а в самих групах непродовольчих товарів підвищується продаж товарів з натуральної сировини, дорогоцінних металів, товарів культурно-побутового обслуговування, які вважаються дорогими, і це свідчить про підвищення життя населення. Якщо у суспільстві спостерігається спад економіки, то підвищується питома вага ринку продовольчих товарів, а в самих групах продуктових товарів зростає питома вага дешевих продуктів харчування, що свідчить про низький рівень життя населення.