Структура кредиту складається з суб'єктів кредитних відносин, які є кредитором і позичальником, а також об'єктом кредитних відносин. Кредитор надає кредит позичальникові. Джерелами кредиту можуть бути як власні заощадження, так і позикові ресурси. Банки зазвичай працюють з залучених коштів.
Позичальник, отримавши кредит, зобов'язується повернути його. Він діє як тимчасовий власник отриманих фондів. Кредит він використовує у сфері обігу або виробництва, а потім повертає його кредитору. При цьому позичальник дає не тільки отриману суму грошей на кредит, а й нараховані відсотки за кредитом на використання цих коштів. У кредитних відносинах, той же суб'єкт може діяти одночасно як кредитор і як позичальник, і вони можуть змінити місця.
Принципами кредитування є: поворотність, терміновість, платність, забезпеченість, цільове використання коштів. Зворотність кредиту виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Терміновість кредитування - кредит повинен бути не просто повернений, а повернений в суворо певний термін. Платність кредиту виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але і оплати права на їх використання. Забезпеченість кредиту свідчить, що наявні в позичальника майно, цінності, нерухомість або солідний гарант дозволяють кредитору бути впевненим в тому, що повернення позичених коштів буде забезпечено у строк. Цільовий характер кредиту - поширюється на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора. Порушення
даного зобов'язання може стати підставою для дострокового відкликання кредиту або введення підвищеного позичкового відсотка.
Позичковий відсоток означає плату позичальника у кредитних відносинах за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Величина норми відсотка відображає економічні відносини між власником позичкового капіталу і підприємцем, який прибутково використовує у своєму обороті чужу власність, і становить собою ціну капіталу, що взятий у кредит. До основних макроекономічних факторів, що впливають на диференціацію позичкового відсотка належать: є облікова ставка НБУ, рівень інфляції, а також від фази розвитку економіки в країні. Вплив цих факторів на рівень процентної плати за користування банківськими позичками є взаємозв'язаними, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, але враховувати їх у сукупності доцільно.
Фінансовий посередник — це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди, довірчі товариства. Залежно від обслуговування учасників ринку фінансових посередників поділяють на спеціалізованих і універсальних. Спеціалізовані – фінансові посередники, що займаються на ринку одним видом діяльності (страхові компанії, брокерські фірми, пенсійні фонди…). До універсальних відносять фінансових посередників, що надають своїм клієнтам широкий спектр фінансових послуг і діють на розвинених фінансових ринках. Це банки. Залежно від укладання і виконання угод з фінансовими посередниками поділяють на дві групи. Перша група – це безпосередні фінансові посередники: комерційні банки, інвестиційні фонди; друга – фінансові посередники, які забезпечують функціонування фінансового ринку,. Це, фондові біржі, торгово-інформаційні системи, зберігачі, реєстратори та інші саморегулівні організації. Обидві групи фінансових посередників стосуються професійних учасників фінансового ринку, які здійснюють підприємницьку діяльність з перерозподілу фінансових активів та їх обслуговування щодо випуску та обігу, а також надання консультацій організаційного, технічного та іншого плану.
46. Визначити сутність поняття «фінансовий посередник» та вказати функції фінансових посередників. Фінансовий посередник — це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди, довірчі товариства. Основні функції: 1. Акумуляція коштів населення та нагромаджень суб'єктів господарювання. 2. Забезпечення ефективного перерозподілу капіталу між підприємствами, галузями та сферами економіки. 3. Досягнення ефективних інвестицій учасниками ринку. 4. Забезпечення альтернативних банківському кредиту способів фінансування суб'єктів економічної діяльності та споживчих потреб громадян. 5. Перерозподіл та зниження фінансових ризиків.
Суть кредитної системи може бути виражена двояко: 1)як сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ; 2)як сукупність кредитних установ країни Усі інститути кредитної системи поділяються на три основні групи: 1) центральний банк; 2) комерційні банки; 3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (парабанки). Перші дві групи становлять окрему ланку організації кредитних відносин — банківську систему країни, третя група формує відносно відособлену систему небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій.
Державне регулювання фінансового посередництва – це система заходів, за допомогою яких органи державної влади забезпечують стабільне, безпечне функціонування фінансових інститутів та запобігають дестабілізуючим процесам у фінансовому секторі. При цьому основною метою регулювання фінансово-посередницької діяльності в цілому виступає забезпечення фінансової стабільності та захисту інтересів споживачів фінансових послуг. Основними напрямами державної політики є: 1. проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг; 2. захист інтересів споживачів фінансових послуг; 3. створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг; 4. створення умов для ефективної мобілізації та розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства; 5. забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учаснків; 6. додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства; 7. запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг; 8. сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Фінансове посередництво є прямим наслідком функціонування грошового ринку. Грошовий ринок з точки зору зв'язку між кредитором та позичальником може бути розділений на дві сфери: сферу прямого фінансування і сферу непрямого, або опосередкованого фінансування. Згідно з таким критерієм пряме фінансування з'єднує продавця і покупця грошей безпосередньо.
Сфера непрямого фінансування - зв'язок між продавцем і покупцем грошей опосередковується третьою особою - фінансовим посередником, який спочатку акумулює ресурси, а потім продає їх кінцевим споживачам, причому від свого імені. Принципова роль таких посередників полягає у тому, що акумуляція грошових коштів та їх цілеспрямоване розміщення допомагає швидко і вигідно перемістити гроші від кредитора до позичальника. Тому сфера фінансового посередництва є не тільки об'єктивно існуючою, але і вкрай необхідною в ринкових умовах господарювання. Фінансові посередники цієї сфери економлять час та витрати на пошук кредитора, реалізують всі вигоди та можливості грошового ринку
Окреме виділення банків, як фінансових посередників, зумовлено тим, що по-перше: банки можуть не тільки акумулювати тимчасово вільні кошти кредиторів, а й самі створюють депозитні гроші у процесі своєї кредитної діяльності: по-друге, через банки проходять всі розрахунково-касові операції всіх інших фінансово-кредитних суб'єктів, тому банки знають де і у кого знаходяться вільні кошти, які можна тимчасово мобілізувати і використати. У законодавстві різних країн - групування фінансових посередників трактується по-різному.
Банки займають головне місце серед фінансових посередників з наступних причин:
- вони перерозподіляють позиковий капітал на грошовому ринку більше, ніж будь-який інший посередник;
- формуючи пропозицію грошей, банки безпосередньо впливають на кон'юнктуру і зростання на відміну від інших посередників, які самі залежать у цьому випадку від банків:
- широта банківських послуг більша, в той час як фінансові посередники вузько спеціалізовані;