Інфляція в її відкритому варіанті виявляється у підвищенні цін, але їх зростання може бути різним.
Індекси: 1. Рівень інфляції (показує на скільки грошових одиниць або процентів грошова маса більша від товарної). 2. Індекс інфляції (відношення рівня інфляції звітного періоду до рівня інфляції базового періоду). 3. Індекс споживчих цін (характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Найчастіше використовується для характеристики інфляції). 4. Індекс цін ВВП (Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують індекс ВВП. Цей показник характеризує інфляційні зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам). 5. Темп інфляції (показує, на скільки відсотків ціни поточного року (місяця) вищі від цін попереднього).
Грошові реформи являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту , чи одне і друге водночас.
За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу. Структурні грошові реформи проводилися у період переходу від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього -- до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо.
Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, унаслідок чого маса грошей в обігу відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується. За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу. За одномоментних реформ введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7--15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові. Якщо реформа є конфіскаційною, то строк обміну повинен бути якнайкоротшим, щоб власники великих запасів грошей не встигли «сховати» їх від конфіскації. За реформ паралельного типу випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно.
Інфляція – це тривале і швидке знецінення грошей наслідок надмірного зростання її маси в обороті. Що проявляється через зростання цін. Вона виявляється в зростанні цін на товари, тарифи, послуги, у падінні вал. курсу нац. гр., у товарному дефіциті. Інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним та не піддающимся прогнозуванню образом. Кошти перерозподіляються від приватного сектора (фірми, домогосподарства) до держави. Дефіцит державного бюджету, що є одним з факторів інфляції, покривається через інфляційний податок. Інфляційний податок показує зниження вартості реальних грошових залишків. Високі темпи інфляції і різкі зміни структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм і домогосподарств. У результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бізнесу. Платою за це є ріст процентної ставки і прибутку. Інвестиції починають носити короткостроковий характер, знижується частка капітального будівництва в загальному обсязі інвестицій і підвищується питома вага спекулятивних операцій. У майбутньому це може привести до зниження добробуту нації і зайнятості. зменшується політична стабільність суспільства, зростає соціальна напруженість. Висока інфляція сприяє переходу до нової структури суспільства. Наслідок інфляції позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично всі частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усі більш заможні чи дохідні, не розбираючи: чи зріс доход чи реально тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду, природно, погіршується.
Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Історично сформувались два основних шляхи такої політики: 1. Дефляційна політика (регулювання попиту) (базується на методах обмеження грошового попиту через грошово-кредитний та податковий механізми шляхом зниження державних видатків, підвищення відсоткової ставки за кредит, посилення податкового пресу, обмеження грошової маси тощо. Особливість дії дефляційної політики полягає у тому, що вона, як правило, викликає уповільнення економічного зростання та, навіть, кризові явища). 2. Політика доходів (передбачає паралельний контроль над цінами та заробітною платою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту)
Реформи: Перший етап (січень-листопад 1992 р.): В грошовий обіг з 10 січня 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі Уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і отримав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі. Другий етап (листопад 1992 р. - серпень 1996 р.): Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні і фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу. Третій етап (2-16 вересня 1996 р.): успішно була проведена грошова реформа, в результаті якої була введена в оборот постійна грошова одиниця - гривня. Головним досягненням було дотримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків
Валюта - гроші, що використовуються в міжнародних розрахунках. Валюта обслуговує зовнішню торгівлю товарами і послугами, міжнародний рух капіталу, переведення прибутків з країни в країну, зовнішні позички та субсидії, міжнародний туризм, державні і приватні грошові перекази тощо.
Види валюти: Євро - безготівкова регіональна грошова одиниця, що застосовується в Європейському Союзі.
Валюти країн світу можуть поділятися на групи в залежності від тих чи інших ознак. Найбільш часто розрізняють: резервну валюту, валюту, що вільно використовується, і тверду валюту. Резервна валюта - це валюта (або валюти), в якій країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, що використовуються для покриття негативного сальдо платіжного балансу. Валюта, що вільно використовується - такими валютами в наш час є долар США, японська ієна, французький франк, англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк і німецька марка. Тверда валюта - це валюта, що характеризується стабільним валютним курсом. Валютний курс - це ціна однієї валюти, виражена в валютах інших країн.
Валютний курс - це ціна гро шової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.
Здійснення зовнішньоекономічних операцій та пов'язаного з цим обміну однієї національної валюти на іншу потребує встановлення співвідношення обміну між валютами - валютного курсу.
Види валютних курсів: 1. Фіксований (передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, що підтримується державними органами); 2. Плаваючий (гнучкий) (самостійно формується під впливом попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку. Плаваючі валютні курси послабляють стабільність цін і можуть посилювати інфляційні процеси в економіці); 3. Змішаний (Це керований валютний курс, що дозволяє перебороти абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Режим керованого плавання означає, що уряд у разі необхідності виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс національної валюти). Україна належить до групи країн з плаваючим (гнучким) валютним курсом. Але цей режим вільного ринкового плавання може бути скоригований державою з урахуванням конкретної економічної ситуації.
Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.
Фактори: 1. Платіжний баланс країни. У випадку, коли торговельне сальдо країни є активне, курс національної валюти має тенденцію зростати. 2. Дефіцит державного бюджету є безпосередньою причиною збільшення грошової маси в обігу й призводить до зниження курсу національної валюти у довгостроковому періоді. 3. ВВП- основний індикатор. 4. Темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції у країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. 5. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках.
33. Визначити сутність валютного ринку, вказати його об’єкти і суб’єкти та дати характеристику функціям.
Валютне регулювання — це діяльність держави в особі уповноважених нею органів, що передбачає проведення законодавчих, економічних та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни. Основними завданнями валютного регулювання є: захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на її купівельну спроможність; установлення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти; регламентація порядку використання іноземної валюти; захист прав власності на валютні цінності; визначення статусу національної валюти.
Суб'єктами валютного ринку є: 1. Центральні банки 2. Комерційні банки. 3. Фірми. 4. Приватні (фізичні) особи.
5. Брокерські контори. 6. Підприємці. 7. Інвестори.
Об'єктом валютного ринку виступає валюта (обслуговує такий широкомасштабний сектор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. Валюта обслуговує функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн).
Валютне регулювання — це діяльність держави в особі уповноважених нею органів, що передбачає проведення законодавчих, економічних та організаційних заходів, котрі визначають порядок здійснення операцій з валютними цінностями на території країни. Основними завданнями валютного регулювання є: захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на її купівельну спроможність; установлення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти; регламентація порядку використання іноземної валюти; захист прав власності на валютні цінності; визначення статусу національної валюти.
Види: Пряме валютне регулювання являє собою сукупність законодавчих та нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, що визначають порядок проведення операцій з валютними цінностями. Опосередковане валютне регулювання передбачає використання економічних важелів впливу на поведінку суб’єктів валютного ринку шляхом створення у них економічної зацікавленості у проведенні тих чи інших валютних операцій.
Кредит - це цінність, що передається одним суб’єктом іншому в позику; це відносини між фізичними або юридичними особами під час надання один одному певних цінностей (грошей, майна) на певний термін за певну плату і за умови повернення.
Товарна форма кредиту (завдяки товарній формі кредиту суб'єкти кредитних відносин можуть самостійно розпоряджатися тимчасово вільними ресурсами).
Грошова форма кредиту (найтиповіша, переважаюче використання грошової форми кредиту зумовлюється тим, що гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобом обігу).
Кредит - це цінність, що передається одним суб’єктом іншому в позику; це відносини між фізичними або юридичними особами під час надання один одному певних цінностей (грошей, майна) на певний термін за певну плату і за умови повернення. Види кредитів: 1. Міжнародний кредит - форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн. 2. Банківський кредит - наданнябанкому тимчасове користування частини власного або залученогокапіталу - здійснюється у формі видачіпозик, облікувекселівта ін. 4. Міжбанківський кредит - кредит одного банку іншому банку. 5. Товарний кредит - товари, що передаються у власність юридичнимчи фізичним особамна умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток. 6. Іпотечний кредит - застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Кредит, отриманий під заставу нерухомого майна 7. Споживчий кредит - кошти, що надаються кредитором (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. 8. Державний кредит - грошові відносини, що виникають між державою та юридичними й фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів у розпорядження органів державної влади та їхнім використанням на фінансування державних витрат.
Кредит - це цінність, що передається одним суб’єктом іншому в позику; це відносини між фізичними або юридичними особами під час надання один одному певних цінностей (грошей, майна) на певний термін за певну плату і за умови повернення. Банківський кредит – надання банком у тимчасове користування частини власного або залученого капіталу - здійснюється у формі видачі позик, обліку векселів та ін
Кредит: 1. За формами власності: державний, приватний, іноземний. 2. За характером функціонув.: банківський, міждержавний, комерційний, споживчий. 3. За терміном погашення: короткостроковий до 1-го року, середньострок. від 1 до 3, довгострок. від 3.
Кредит - це цінність, що передається одним суб’єктом іншому в позику; це відносини між фізичними або юридичними особами під час надання один одному певних цінностей (грошей, майна) на певний термін за певну плату і за умови повернення. Функції: 1. Емісійну функцію виконує тільки банківський кредит. Методом розширення та звуження кредиту регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг. 2. Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника. Тісний зв’язок між усіма функціями кредиту дає змогу дати певну характеристику і його суті.
42. Визначити сутність кредитної системи, охарактеризувати її структуру.
Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, то споживачі матеріальних цінностей в момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Ця суперечність може бути усунута за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.
Валютний контроль — це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення виконання встановлених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій. Згідно з чинним законодавством України всі валютні операції за участі резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.
Основні завдання валютного контролю такі: 1. визначення відповідності здійснюваних валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних для цього ліцензій; 2. перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань щодо продажу валюти на внутрішньому валютному ринку; 3. перевірка обґрунтованості здійснюваних платежів в іноземній валюті.
Види валютних систем: 1. Національна валютна система (складова грошових відносин окремої країни, яка охоплює державно-правові форми організації валютних відносин однієї держави. Регулюється національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права);
2. Міжнародна (регіональна) валютну систему (регулюються шляхом поєднання інтересів різних держав і їх угруповань, а також у результаті досягнення компромісів між ними);
Валютний контроль — це сукупність заходів, спрямованих на забезпечення виконання встановлених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій. Згідно з чинним законодавством України всі валютні операції за участі резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.
Основні завдання валютного контролю такі: 1. визначення відповідності здійснюваних валютних операцій чинному законодавству та наявності необхідних для цього ліцензій; 2. перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань щодо продажу валюти на внутрішньому валютному ринку; 3. перевірка обґрунтованості здійснюваних платежів в іноземній валюті.
Органи контролю: 1) Національний банк України; 2) Кабінет Міністрів України; 3) Державна податкова адміністрація України; 4) Державний комітет зв’язку та інформатизації України; 5) Державна митна служба України.
Кредит - це цінність, що передається одним суб’єктом іншому в позику; це відносини між фізичними або юридичними особами під час надання один одному певних цінностей (грошей, майна) на певний термін за певну плату і за умови повернення.
Суб'єкти кредитування - позичальники (одержувачі кредиту), фізичні та юридичні особи, дієздатні та наділені гарантіями на здійснення кредитних операцій. Суб'єктами кредитування бувають:
- державні підприємства та організації; - кооперативи; - орендатори; - банки; - спільні підприємства; - міжнародні організації та об'єднання; - органи влади.
Об'єкт кредитування - предмет, під який видається позичка:
готова продукція, матеріали, тара, паливо тощо. У торгівлі - товари, що перебувають у товарообороті.