Материал: Teoriya_mas_com

ня громадської думки, немає категоричності у прийнятті рішень, переважають дискусія, полеміка, обговорення тощо.

Чи може віртуальна масова комунікація перетворитися в немасову? Точніше, вона депрофесіоналізується. Тобто віртуальна комунікація знову стає непрофесійною масовою комунікацією, коли всі є в середовищі Інтернету журналістами, політиками, агітаторами, пропагандистами тощо.

Проте слід очікувати, що професіональна масова комунікація буде актив-

но інтегруватися у віртуальну; уже виникають інтернет-газети, інтернет-ра- діо і т. п. Вони перестануть бути засобами масового спілкування тільки тоді,

коли стануть абсолютно відкритими й доступними для “ перехожих” в інтер-

неті, коли кожен зможе впливати на політику інтернет-медіа, бути їхніми ав-

торами й редакторами. Однак, зважаючи на “ масову природу” суспільства, повне зникнення “ масового” неможливе, бо це призведе до зникнення суспільства як явища масового в своїй основі. Тому цілком ймовірне виникнен-

ня глобального керування суспільствами (народами, націями, об’єднаннями

народів) як єдиною масою. Глобальне керування здійснюватиме панівна нація або окремі люди, що володітимуть необмеженими фінансами, новітніми технологічними засобами та секретними технологіями впливу.

1.2. Природа масової комунікації.

Масове спілкування, як і будь-який вид комунікації, за своєю природою є формою соціальної взаємодії, пов’язаної з наданням інформаційних послуг населенню, пропагуванням системи цінностей, агітуванням за новий спосіб

життя, вихованням дітей, просвітою народу, залученням до купівлі товарів і послуг, виборів народних депутатів і т. д. Тобто масова комунікація — не

самоціль, вона лише форма, засіб досягнення суспільних цілей. Уявити собі, що масовокомунікаційна індустрія існує тільки заради самої себе,— важко.

Вона завжди включена в “ загальне суспільне виробництво” як необхідна ланка задоволення суспільно важливих потреб. Оскільки майже всі види соціальної взаємодії не можуть обійтися без комунікаційної участі в них заці-

кавлених сторін, то з високою вірогідністю можна стверджувати, що всі

суспільні процеси взаємодії між людьми в той же час, з точки зору форми існування, є комунікаційними процесами, різновидом яких є масовокомунікаційний процес.

З глибоко суспільної природи масового спілкування постає його важливість. Соціальна взаємодія у стабільному, впорядкованому, організованому суспільстві має характер переважно нормативного соціального регулювання, що забезпечує захист прав особистості, визначення меж свободи людини і закріплення її обов’язків, соціальний та економічний розвиток суспільства. У цьому випадку масова комунікація виступає архіважливою формою соціального регулювання як системи засобів впливу на поведінку суб’єктів сус-

пільних відносин. Але поряд з цим масова комунікація виступає формою й інших видів соціальної взаємодії.

Масова комунікація, яка за характером і формою є видом соціальної вза- ємодії, а саме впливом комуніканта на комуніката у вигляді маси, завжди обслуговувала і обслуговує штучні маси. Її пряме призначення — бути се- редовищем для лідерів, вожаків, керівників, які “ працюють” з народом, звіс- но, “ заради його блага та процвітання”! Через це масова комунікація ви- ступає особливою формою соціального регулювання і є окремим видом соці- альних комунікацій.

Але є ще одна, супровідна роль масової комунікації, яку вона “ невинно

виконувала й виконує” по відношенню як до штучних, так і стихійних мас:

впливати на них через свої засоби “ між іншим”. Цей принцип забезпечується існуванням у стихійних масах так званих “ лідерів думок” (термін ввів у ХІХ ст. французький учений-правознавець та соціолог Габрієль Тард), тих

вожаків, яких висувають самі члени стихійних мас і яким вони довіряють як

собі. Лідерів думок можуть спеціально шукати серед громади, якщо сама громада їх не висуває, “ запускати” у середину громади. Лідери думок пропускають через свою свідомість почуте, побачене й прочитане і в своїй інтер-

претації подають “ рідній” громаді. Лідери думок мають більший вплив на членів маси, ніж самі ЗМК. У штучній масі міжперсональне спілкування ви-

ступає формою поширення необхідної масової інформації, її адаптації до масової свідомості.

Таким чином, історично масова комунікація має два рівні: нижній, між-

особистісний, який забезпечує трансляцію інформації, отриманої з масової комунікації лідерами думок, та верхній — рівень безпосередньо масової ко-

мунікації, яка забезпечується комунікантами-професіоналами, лідерами штучних мас.

Отже, для розуміння явища масової комунікації важливо збагнути: Який характер масового спілкування?

Чим вона відрізняється від інших видів спілкування?

Яка система й структура масової комунікації?

Які бувають форми масової комунікації?

1.2.1. Характер масової комунікації.

Спілкування може бути простою дією, спрямованою на інших людей, які виступають у ролі об’єк-

тів дії, простою реакцією на інших людей, що є суб’єктами спілкування,

або мати складну форму — і бути системою дій при рівноправних взаєми- нах (взаємодії) “ суб’єкт— суб’єкт” .

Тобто комунікація є впливом комуніканта на комуніката, відповіддю на зовнішні дії, стани, ситуації або взаємовпливом.

Особливістю масового спілкування є те, що воно відбувається переважно між комунікантом-професіоналом та обов’язково реальною або уявною, по-

тенційною масою. У ролі комунікантів можуть виступати також аматори спілкування з масами.

Характер масової комунікації такий, що вона є дією (впливом) комунікан-

та на комуніката. Прояви взаємодії (взаємовпливу) у масовій комунікації є нічим іншим, як симуляцією інших видів спілкування переважно під упли-

вом громадськості демократизувати стосунки між медіа й іншими комуні-

кантами та їхньою аудиторією.

Те, що за ЗМІ, владою, рекламними агенціями та іншими комунікантами закріплена функція прямого впливу, а не демократичного обміну думками між ними й співбесідниками, то це не недолік тоталітарних ідеологій (вони

тут взагалі ні до чого), а природна для масового спілкування функція кому-

нікантів — забезпечити суб’єктно-об’єктні стосунки між мовцем та масовою аудиторією з метою впливу на об’єкт у контексті масової культури, масової психології, соціальної поведінки і т. д. Тобто масова комунікація виконува-

ла й виконує суспільну функцію насамперед соціального регулювання. Тут доречно згадати думку засновника однієї з теорій масової комунікації

Г. Тарда про те, що є помилкова думка, ніби розвиток засобів комунікації ве- де до більшого демократизму та до більш масової участі населення у соці- альному житті суспільства. Але це не зовсім так. Повернімося на багато тисячоліть назад, коли розмова займала головне місце у формуванні думок людей. Саме тоді люди розмовляли віч-на-віч, обмінювалися ідеями, задава- ли питання та відповідали на них. Вони перебували в однаковому становищі й кожен із них однаково впливав одне на одного. У сучасному суспільстві ко- жен залишається один на один з газетою, телебаченням, радіо і відносно однаково реагує на їхні повідомлення та впливи. Тобто відносини взаємнос- ті співрозмовників перетворюються на відносини невзаємності між чита- чем, слухачем, глядачем, з одного боку, та мас-медіа — з іншого. Людина може дивитися, слухати, але не має можливості заперечити або просто спитати (винятком тут є так звані інтерактивні передачі, які стали попу- лярними в останній час). Крім того, ізоляція читача чи слухача не дозволяє йому дізнатися, як багато людей поділяє чи не поділяє його думки. Нерів- ність між журналістами та публікою призводить до певної значної аси- метрії можливості впливу: публіка іноді реагує на журналіста, але сам він діє на неї постійно (Цитовано за: Корнєв М. Н., Фомічова В. М. Психологія масової поведінки.— К., 2000.— С. 104—105).

Масова комунікація по суті не має також і характеру реакції на вплив інших людей, оскільки аудиторія принципово не впливає, наприклад, на медіа

і врахування того впливу технологічно не закладається у діяльність ЗМК. Планування змісту і форм роботи ЗМК визначається не тим, як впливають люди на медіа, а навпаки — необхідністю впливати на людей. При плануванні роботи беруться до уваги потреби людей, проблемні суспільні питання, але така реакція медіа на запити громадян в основі своїй не є відповіддю на запити (медіа — це не довідкове бюро, не служби допомоги): проблеми людей використовуються тільки як фактичний матеріал для роботи ЗМК.

Проте в інформаційний період розвитку суспільства, який розпочинається з появою віртуальної комунікації, масова комунікація набуває особливого

характеру — саморегулятивного, коли маса у віртуальному просторі форму-

ється і трансформується як публіка на майдані при відсутності явного ліде-

ра: маса нагадує спільноту в комунальній квартирі, мешканці якої самостійно вирішують проблемні питання, встановлюють правила проживання. Маса постійно висуває нових лідерів зі свого середовища, вона кипить, шумує, бу-

рлить,— і на тому шумовинні хтось, хоч на мить, стає вожаком.

Елементи віртуальної масової комунікації проникають у традиційну масову у вигляді інтерактивів, передач із майданів. Але традиційна масова комунікація досить консервативна і намагається пристосуватися до нових умов,

лише б не розчинитися у віртуальній.

1.2.2. Система масової комунікації.

Від характеру залежить система масової комунікації. Класичною є така система (схема 1), в основі якої лежать суб’єктно-об’єктні зв’язки (комуні-

кант як суб’єкт, виконує активну роль у спілкуванні; комунікат як об’єкт, виконує пасивну роль у спілкуванні й залежить від комуніканта):

комунікант

|

повідомлення (висловлювання)

|

засоби спілкування

|

комунікат

|

(ефективна) реакція комуніката

Схема 1.

Класична система масової комунікації відображає природу масового спілкування, суть якої полягає в тому, що комунікант завжди воліє до “ підкорення” комуніката, отримання ефекту порозуміння, згоди, але при цьому не бе-

реться до уваги чи навіть не допускається конфлікт між комунікаторами, який виражається у “ непокірності” комуніката, у його небажанні розуміти, співпереживати, реагувати відповідним чином.

“ Непокірність” комуніката розглядається як чинник, що знижує ефективність масового спілкування, заважає порозумінню, якого прагне комунікант.

Схема класичної системи масової комунікації завжди відображає спілкування, що має успішний результат, коли стовідсоткову ефективність комуні-

каційного процесу забезпечено.

Класична система масового спілкування приховує в собі глибинну суть

суспільства як цілісного соціального організму, необхідною умовою норма-

льної життєдіяльності якого є порядок, що забезпечується системою соціаль-

них норм. Так, на думку правознавців, під суспільним порядком слід розуміти врегульованість, стабільність, узгодженість, злагодженість відносин, пев-

ну гармонію в поведінці людей. “ Суспільний порядок не виникає сам по собі, він — наслідок урегульованості, упорядкованості соціальних відносин” ( Тол-

качова Н. Звичаєве право.— К, 2006.— С. 37). Призначення масової комунікації якраз і полягає у поширенні та підтриманні суспільного порядку, оскільки вона оперує насамперед категорією соціальної поведінки аудиторій,

людей, мас, натовпів, публік, інших соціальних утворень.

Таким чином, природа масової комунікації не в забезпеченні особистих

бажань, а в суспільних інтересах, потребах, завданнях. Однак вона може виступати проміжною ланкою в забезпеченні особистих бажань (збагачення, зведення рахунків тощо), бути засобом власного задоволення, але все одно

масова комунікація залишається формою соціального регулювання, впливу на великі групи, є засобом соціального перерозподілу, гуртування людей, за-

лучення їх на свій бік (наприклад, у політичній боротьбі), хоч кінцево результати соціального регулювання можуть бути засобом власного задоволен-

ня, навіть маніякальної насолоди з того, що вдалося підкорити для своїх корисливих цілей величезні групи людей, здійснити керування ними, вплинути на долю мільйонів, цілу країну, а то й увесь світ!

Вивчення реального процесу масової комунікації переконує в тому, що

спілкування може проходити різні проміжні етапи: від невизначеності — до взаємозгоди; від невизначеності — до конфлікту; від невизначеності — через конфлікт — до порозуміння і т. д. Тобто пасивна роль комуніката змінюється активною роллю. Через те класична система масового спілкування мо-

же мати варіанти. Одним із них є система з суб’єктно-суб’єктним зв’язком

(суб’єктно-суб’єктний підхід до масової комунікації, коли масі відводиться активна роль у процесі спілкування — схема 2).

Уявлення про масу як суб’єкта передбачає її здатність фільтрувати інформацію, брати до уваги тільки те, що відповідає системі масових цінностей, масовим настроям, громадській думці. В результаті реакція комуніката може