Материал: Teoriya_mas_com

організацією, яка “ продукує” ток-шоу, спілкування все одно не відбувається у вигляді діалогу.

Організоване зараження як форма масової комунікації. Масове спілку-

вання є впливом, що здійснюється у трьох формах — формі зараження, формі сугéстії (навіювання) та маніпуляції (прихованого впливу).

Організоване зараження є такою формою масового спілкування, за якої відбувається керований комунікантом емоційний вплив на комуніката. Це,

як відомо, процес передачі емоційно-збудливих станів від комуніканта до членів маси, який відбувається на психофізіологічному рівні контактів поза

поняттєвим впливом або паралельно з ним.

Організоване зараження, однак, не виключає простих форм психофізіоло-

гічного запалювання поза свідомістю комунікаторів як учасників масового спілкування. Організоване зараження може тільки підсилюватися позасвідомим емоційним впливом комуніканта на комуніката.

Організована сугестія як форма масової комунікації. Сугестія є таким

психологічним впливом комуніканта на комуніката, що передбачає “ акту-

алізацію або зміну певних установок, ціннісних орієнтацій чи вчинків у лю-

дини” ( Психологічний словник.— К.: Вища школа, 1982.— С. 98).

Сугестія буває різних видів. Для масової комунікації притаманні всі види. Так, для сучасних телеабо радіоновин властива непряма, опосередкована,

неосмислена, випадкова сугестія. Прямою, осмисленою, планованою є сугестія, що здійснюють її агітатори, пропагандисти, рекламісти, проповідники, фахівці зі зв’язків з громадськістю тощо.

Проте навіювання (сугестія) є невід’ємним атрибутом впливу під час будь-якої комунікації. Сподіватися, що може існувати комунікаційний вплив

поза сугестією, не варто: будь-які комунікаційні форми, засоби, методи є сугестивними. Інша річ, який зміст того навіювання, яка його сила та

ефективність, які засоби й методи використовуються.

Отже, для масового спілкування характерне, поряд зі звичайною, природною сугестією, організоване, спрямоване, підконтрольне комунікантові наві-

ювання.

Організована маніпуляція як форма масової комунікації. Це одна з оче-

видних, закономірних і природних форм комунікації взагалі та масової зокрема. Перевагою масових маніпуляцій є те, що вони технологізуються і набувають виробничих форм в інформаційній галузі.

Маніпуляція, як прихований вплив на людину, коли вона не розуміє, що на неї впливають, може бути різною, подібно до сугестії. Але на відміну від навіювання маніпуляція у масовій комунікації ніколи не буває не планованою і не усвідомлюваною комунікантом. Вона завжди є результатом бажань, сподівань, надій, планів комуніканта змінити установки, ціннісні орієнтації або вчинки людей таким чином, щоб люди і не здогадалися про це. На відміну

від маніпуляції сугестія є відкритим для комунікаторів або просто не контрольованим ними процесом. Крім того, існує ще одна суттєва різниця між маніпуляцією та сугестією. Сугестор завжди досягає того, чого він хоче, шляхом переконання, психологічного тиску і т. п. Його мета відкрита, зрозуміла. Для маніпулятора справжня мета є прихованою від комуніката, маніпулятор веде “ подвійну гру”.

Розповідь як форма масової комунікації. Можна виділити три основні

типи поведінки й діяльності комуніканта, які дозволяють йому досить ефективно досягати мети під час масової комунікації: 1) вдатися до розповіді; 2) організувати розвагу, видовище, демонстрацію; 3) дати пояснення, комен-

тар подіям, висловити свою точку зору. Залежно від виду масової комуніка-

ції використовують ті чи інші форми спілкування або специфічно комбінують їх.

Розповідь як форма масової комунікації використовується переважно

журналістами для новин та інших програм, журналістських творів, в основі

яких лежать повідомлення про події, людей, явища тощо.

Для розповіді важливою є мотиваційна основа мовлення, меншою мірою цільова та смислова (стандартна відповідь журналіста на запитання “ Яка

мета повідомлення?” — повідомити, інформувати). Тобто журналіст, готуючи новину, як правило, не переймається тим, для чого він її готує; однак

глибина проникнення у життя, фактоподіл, визначення актуальності, критерії відбору фактів залежать від мотивацій журналіста, розуміння ним суспільної реальності, соціальних проблем.

Використовуючи розповідну форму, журналіст працює за принципом:

прийшов, побачив, розповів.

Демонстрація та розвага як форми масової комунікації. Особливістю цих форм є наявність емоційної реакції аудиторії, адекватної задумові кому-

ніканта. Вплив на емоційну сферу комунікатів здійснюється через спеціально організовані видовища, розважальні програми, твори, демонстрування кращих або гірших зразків чогось. Розважальну функцію виконують також

художні твори, фільми, мистецькі та науково-пізнавальні програми, що де-

монструються засобами масової інформації. Проте ці програми, поряд із розважальною, виконують й інші функції — естетичну, пізнавальну тощо.

Дуже часто у медіасфері поєднуються розповідна та демонстративно-роз- важальна форми. Проте розповідна іноді є вторинною, супровідною відносно демонстративно-розважальної: повідомлення служать тій самій меті — отримати емоційну реакцію від публіки. Це властиво, наприклад, інформа- ційно-розважальним радіопрограмам, насиченим музикою, де ведучі працюють фактично диджеями.

Під час рекламних чи PR-кампаній повідомлення є основним, а демонст- ративно-розважальна форма використовується як благодатна основа для

просування ідеї, поняття, образу до публіки з метою привернути увагу, заохотити, захопити, зацікавити. Так, рекламіст працює за принципом: при-

йшов, показав, зацікавив; агітатор — прийшов, показав, закликав.

Ефективним є поєднання демонстрації й розваги з роздумами в масовій комунікації. Це властиве ток-шоу, публіцистичним та аналітичним програмам і творам тощо.

Роздуми як форма масової комунікації. Надзвичайно популярна форма

поряд з розповідною. Її ще можна назвати публіцистично-аналітичною формою, вона передбачає таку роль комуніканта в спілкуванні з аудиторією, яка

є соціально активною, відповідальною, комунікативно настирливою (в пози-

тивному значенні слова), ініціативною, суспільно мотивованою, цілеспрямо-

ваною та осмисленою. Усі комуніканти, які виконують таку роль, незалежно від професії, називаються публіцистами, тобто людьми, що живуть інтересами й проблемами суспільства, здатні відводити свої, власні інтереси на зад-

ній план і віддавати перевагу соціальним питанням. Публіцисти говорять

завжди на піднесенні, переконливо, аргументовано, полум’яно, вони люблять коментувати, висловлювати власну точку зору. Психологічно публіцисти схильні до монологічної форми спілкування, вони егоцентричні, переко-

нані у своїй правоті.

Публіцистично-аналітичною формою масової комунікації користуються

найчастіше аналітики в мас-медіа, коментатори, ведучі авторських програм, пропагандисти, піарники, проповідники, які працюють за принципом — при-

йшов, побачив (показав), переконав.

1.3.2. Формати масової комунікації.

Під форматом масової комунікації слід розуміти такі типи процесів створення масовокомунікаційних продуктів (програм, творів, видовищ, акцій то-

що), які виконано в межах певної форми (або форм) спілкування, що забезпечує досягнення очікуваного результату — потрібної реакції комуніката.

Так, формат ток-шоу означає, що процес масової комунікації має бути ор-

ганізовано з використанням тих форм спілкування, які властиві процесу ток-

шоу.

Форматів може бути стільки, скільки є типових продуктів масового спілкування: формат прямого ефіру, формат новин, формат публіцистичної програми, формат рекламної акції і т. д.

1.3.3. Використання масової комунікації в інших форматах.

Масова комунікація може використовуватися в інших форматах, пов’язаних з інформаційно-комунікаційною діяльністю. Переважно мова йде про великі інформаційно-комунікаційні кампанії, виборчі кампанії, кампанії в

ЗМІ, інформаційні війни і т. д., де використовуються масовокомунікаційні засоби, методи, техніки, технології.

Для прикладу розглянемо інформаційну війну (використано інтернет-ре-

сурс http://kovalevsky.webs.com.ua/uis/uis8.htm.— В. Р.).

Інформаційна війна належить до великих інформаційних технологій соціального впливу з метою дестабілізації ситуації, в якій перебуває опонент або ворог, зміни масової свідомості ворога, послаблення його позицій.

Відомо ще з історії, що професійні комуніканти, які зорганізовують і ведуть війну, активно використовують мас-медіа для досягнення свої мети. У 20-х роках ХХ ст. США вели радіопередачі на країни Латинської Америки,

Великобританія — на свої колонії, Німеччина — на німців Померанії і Верх-

ньої Сілезії у Польщі, судетів — у Чехії. Відомим фактом стала німецькоавстрійська радіовійна 1933—1934 рр. з приводу приєднання Австрії до рейху. Саме тоді з’явилося поняття “ інформаційний агресор”.

Метою інформаційної війни є послаблення моральних і матеріальних сил

супротивника, посилення власних. Вона передбачає заходи пропагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емоційній галузях.

Перше і головне завдання інформаційних агресій полягає в маніпулюван-

ні масами, у впливі на еліту певних держав або й своєї країни. Мета такої маніпуляції найчастіше полягає у:

∙внесенні у суспільну та індивідуальну свідомість ворожих, шкідливих ідей та поглядів;

∙дезорієнтації та дезінформації мас;

∙послабленні певних переконань, устоїв;

∙залякуванні свого народу образом ворога (у такому випадку маємо підстави говорити про інформаційну війну на своїй території; саме таку

інформаційну війну вела Росія перед збройним конфліктом у Чечні: формуючи образ ворога, російські державні і продержавні ЗМІ називали загони чеченців бандформуваннями, формували загальне негативне ставлення

до чеченців і взагалі – “ осіб кавказької національності” і т. д.);

∙залякуванні супротивника своєю могутністю.

Оскільки в ході інформаційної війни здійснюється вплив на психологічну сферу людини, мас чи певних соціальних груп, — методи її ведення базуються на соціально-психологічних чинниках і дуже часто зводяться до навіювання або використання “ брудних технологій”. Майже ніколи реальні цілі інформаційної війни не афішуються ― навпаки, вони маскуються добропри-

стойним приводом.

Основними напрямками діяльності підрозділів, на які покладається ведення інформаційно-психологічних спецоперацій, є:

∙ підрив морально-політичного стану особового складу збройних сил і населення противника, паралізація їх волі до боротьби;

∙мобілізація свого населення на широку підтримку військових дій, ско-

вування пацифістських настроїв та виступів;

∙забезпечення моральної підтримки дій своїх військ збройними силами та населенням союзників;

∙введення супротивника в оману, дезінформація суспільної свідомості з метою приховування істинних замислів.

Одночасно ведеться обробка світового співтовариства з метою обґрунту-

вання своїх дій та провокування союзницьких настроїв. При цьому інформація фільтрується, дозується та подається у вигідному для тієї чи іншої сторо-

ни світлі.

Іншими словами, метою інформаційних атак на операційному рівні є

створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти чи вести війну координовано та ефективно.

У гіршому випадку відповідь супротивника може включати контратаки проти дружніх інформаційних систем, що не відрізняється від побічних руйнувань “ вогневої підтримки”.

Щодо цілей атак в інформаційній війні, то чим більш залежний супротивник від інформаційних систем при ухваленні рішення, тим більше він

уразливий до ворожого маніпулювання цими системами.

Генеральна мета інформаційної війни таким чином — порушити обмін інформацією в таборі супротивника.

Зрозуміло, що масова свідомість є ареною боротьби різних політичних

систем і в мирний час. Дії протиборчих сторін при цьому можна порівняти з глобальними центробіжними PR-кампаніями. Ці кампанії досить різняться як за цілями, масштабами, так і за аудиторією, на яку спрямовано виборчий

інформаційний вплив. Його мішенню може стати як соціум у цілому, так і певні референтні групи (наприклад, політична чи військова еліта держави).

При цьому можуть застосовуватися дипломатичні методи, пропагандистські та психологічні кампанії, діяльність місцевих ЗМІ, Інтернет-ре- сурси й т. ін.

1.4. Види масової комунікації.

Види масової комунікації розрізняють на основі використання форм масового спілкування у певних сферах для виконання визначених суспільством або професійним комунікантом завдань.

Для прикладу розглянемо кілька видів масової комунікації.

1.4.1. Масмедійні комунікації.

Масове спілкування, у середовищі якого функціонує масовоінформаційна індустрія, що пов’язана з використанням засобів комунікації (преси, телебачення, радіо, інтернет-видань) і передбачає виконання суспільно важливих