новини притупляє раціональне, логічне у її розумінні. Оскільки комунікат рідко коли є свідком подій, про які йде розповідь, йому залишається сприймати інформацію на віру, йти за логікою викладу й оцінкою подій так, як пропонує журналіст. Комунікат через те є керованим, він легко піддається навіюванню й дивиться на світ очима журналіста.
Під час сприймання новин комунікати поляризуються на різні масові аудиторії, об’єднані спільністю емоцій, настроїв, думок, оцінок тощо.
Повідомлення як засіб масового впливу. Дуже глибоко суть повідомлен-
ня розкрив Д. В. Ольшанський: “ У найпростішому розумінні комунікативне повідомлення — це згусток інформації про якийсь факт, що трапився. Про- те якщо інформаційні факти в житті і бувають “ самі по собі”, то інфор- маційних повідомлень про “ самі по собі” факти у масовій комунікації не бу- ває. З різних, до того ж неминучих, причин нема і не може бути повідом- лення про факт “ у чистому вигляді”. Так чи інакше, об’єктивно або суб’єк- тивно, свідомо чи несвідомо, цілеспрямовано чи спонтанно, до інформації про факт завжди додається ставлення до нього… Один і той же вибух, не- хай у Чечні, може бути і “ черговим злочином бандитів”… і… “ ще одною ус- пішною операцією повстанців”. Тут усе залежить від загальної політики комунікатора [мовця] (уточнення наше.— В. Р.)” ( Ольшанский Д. В. Психология масс.— СПб: Питер, 2001.— С. 299).
Ставлення до фактів, висловлене через ЗМІ, є чи не першим джерелом масових настроїв.
Думка про неминучу оцінність факту суперечить сучасному популярному
розумінню журналістики і явищ журналістської діяльності.
Треба розрізняти журналістику, якою вона є реально і якої хотілося б в
ідеалі. Наближення до ідеального варіанта залежить від багатьох чинників. Один із них — соціально-політичні й економічні умови функціонування
журналістики в суспільстві. Зрозуміло, що вона у тоталітарному режимі, перехідному й демократичному — різна журналістика. Ідеальна — це журналістика ідеального суспільства.
Журналістика різних епох відрізняється методами роботи, подачею фак-
тів тощо. Але незмінним для неї залишається одне: фіксація й відображен-
ня сьогодення в авторському викладі (тобто авторське інформування); спрямованість журналістики на сучасника-комуніката як учасника масових рухів, процесів (якщо ми розглядаємо журналістику в контексті масового спілкування і діяльності ЗМІ); дієвість слова; надання інформації з метою консолідувати маси на засадах правової та моральноетичної поведінки й загальнолюдських цінностей.
Надання інформації з метою допомогти людині розібратися в подіях, аби вона зрозуміла, як ці події впливають на неї і що треба робити для виходу з певної ситуації, — це все-таки вторинна функція журналістики саме в кон-
Частина друга |
171 |
тексті масовоінформаційної діяльності ЗМК. В умовах масової комунікації ця функція стає реальною лише за умови, що читач, глядач, слухач є підготовленим, навіть професійним комунікатом, здатним протистояти природі масового спілкування, не піддаватися масовим настроям і суспільній думці, спроможним аналізувати масові повідомлення, масову інформацію, робити власні висновки і приймати необхідні рішення. Таке можливо лише за від-
повідного рівня як політичної культури, так і загальної високої освіченості громадян, їхньої здатності мати свою позицію, свої ідейні установки, потужну енергію думки, власну волю і прагнення. Простіший випа-
док, коли читач, глядач, слухач спеціально звертаються до ЗМІ за необхід-
ною їм інформацією, вони у пошуках тої інформації і беруть її для прийнят-
тя власного рішення. Але й цей факт не гарантує людині уникнення дії ЗМІ на неї.
Журналістика завжди позиціонує людину, групу людей, явища, процеси в
соціумі. Соціальне позиціювання є основою журналістики. Вона виражає не
так наукове бачення явища, як соціально детерміноване бачення його. Виражає оцінку суспільством чи мікросоціумом цього явища, ставлення людей до нього. Через те журналістика завжди є вираженням “ точки зору”. І її не
можна звинувачувати за це. Це її сутність. За це її можна тільки вбити! Об’- єктивність і правдивість журналістики полягає в тому, що вона правдиво
показує, що думають люди про це або що вони можуть про це думати. Звичайно, через це журналістика завжди чинить вплив на громадську думку, має суб’єктивний характер.
Така природа журналістики йде від природи спілкування й мовлення (ці процеси журналістика й експлуатує!). Мовлення й спілкування завжди існує
в системі координат “ я так думаю” — “ ми так думаємо” і т. п. Навіть посилання на наукові дані завжди вплетено в систему цих координат.
Є мовна рефлексія (вираз стану) і мовна комунікація. Рефлексія може бути включена в комунікацію. Журналістика — це не засіб рефлексії, це засіб масового спілкування. Рефлексивна журналістика ніби й заманлива своєю
неупередженістю, але вона примітивна щодо суспільних смислів і через те
може бути легко керованою, бо для рефлексії не важливий аналіз й не важлива самооцінка та розуміння доцільності. Тож краще самодостатня комунікаційна журналістика, яка дає погляд збоку, але несе відповідальність за те, що робить.
Нині створюється враження, що журналісти почали свято вірити у безмежно неперевершений розум кожного індивіда. Сьогоднішнє журналістикознавство демонструє справді унікальну віру в розум, високу самосвідомість, самодостатність і незалежність громадян, навіть позбавляючи їх природного права на соціологізацію власного “ я”, психологічний статус людини масової, конформістської. Масова ж комунікація якраз і експлуатує ці при-
172 |
Частина друга |
родні якості людини, це для неї є той живильний і живий матеріал, на якому вона й паразитує, виростає, міцніє і тримається як індустрія.
Проте не будьмо ідеалістами і не сподіваймося на часи, коли громадяни стануть набагато розумнішими, ніж ті, хто є професійними комунікаторами. Не може бути дурна журналістика у розумному суспільстві.
Чи можуть люди протистояти впливові ЗМК на них? Можуть, але для цього люди повинні бути сильними особистостями.
Чи можуть ЗМК самостійно, за власним бажанням зменшити рівень упливу на людей? Можуть, якщо того хочуть журналісти і до того готові люди.
При низькому рівні загальної й політичної культури людей усілякі спроби
журналістів творити для людей добро є сізіфовою працею: безвольний і не-
розумний люд все одно збиватиметься в масу. Єдина тут відрада і розрада, що цілі журналістські високі і благородні: гуртуватися навколо правди краще, ніж навколо брехні! Тому ідея громадських ЗМІ — це гарна ідея, бо вона
пронизана любов’ю до людей і людини.
Процес авторського інформування не є абсолютно незаангажованим та точним процесом відображення дійсності. Суть цього процесу залежить від багатьох чинників. Можна лише говорити про ідеалізований процес інфор-
мування, яким він має бути, маючи на увазі його абсолютну незаангажованість і незалежність.
На жаль, інформування — не є результатом тільки дослідження дійсності. Воно є результатом і споглядання й апперцептивного відображення, суб’єктивного переживання дійсності. Новина, яка лежить в основі інформування,
є також результатом захопленого споглядання життя, і вона лежить не в площині об’єктивної реальності, а суб’єктивного переживання світу. Техноло-
гічно процес інформування можна звести лише до сфери дослідження й заборонити журналістам інформувати, якщо факти не пройшли наукового оп-
рацювання. Але тоді зникне журналістика як явище звичне і перетвориться у процес звітування науковців. Чи можна йти на таку жертву? Чи варто стирати з лиця землі сферу, позначену суб’єктивно-емоційним, довірливим з боку
аудиторії до авторів, по-авторськи неповторним, суспільно визнаним й очі-
куваним представленням дійсності, включеним у реальний авторський життєвий досвід і наділеним великою життєвою силою переконання? Це відбулася б нерівноцінна заміна. Тому реально журналістика як така повинна йти по шляху залучення наукових методів бачення дійсності без втрати свого “ я”. Вона має бути плюралістичною, що й забезпечить конкурентноздатність ЗМІ та авторів. Треба боятися не оцінних, а фактологічно фальшивих су-
джень. Оцінне судження, яке базується на відносно достовірних фактах,
—це публіцистична класика і якість!
Журналістика — то насамперед творчість, власна чи колективна, але
творчість, яку не слід обмежувати тільки вмінням використовувати тропи, а
Частина друга |
173 |
розглядати як авторську працю, спрямовану на виготовлення неповторного інформаційного продукту, в якому тісно переплетене довірливе з боку суспільства, особистісне, індивідуальне бачення і розуміння дійсності із загальноприйнятим, науково доведеним. Ця творчість може більшою чи меншою мірою схилятися до наукових підходів відображення дійсності. Але на відміну від науки, яка уникає публічності, зациклюється на об’єкті пізнання, журналістика завжди залишатиметься сферою публічною і буде приносити в
жертву об’єктивність, точність — розголосові, демонстрації, переконанню. Сучасній теоретичній думці в журналістиці властивий такий собі “ наїв-
ний техніцизм”: якщо відокремити оцінку від факту, то таким чином забез-
печиться об’єктивність. У тім-то й причина, що факт — річ об’єктивно суб’-
єктивна, оскільки сфера людського відображення, відчуття позначені суб’ єктивізмом, в тому розумінні, що належать суб’єктові.
Факт — це відображене у свідомості явище, про яке є знання і яке оціню-
ється як істинне знання. А хто оцінює? Пристрій, незалежний комп’ютер?
Чи сама ж людина, яка виокремила з дійсності цей факт і запевнила, що він справжній?
Оцінка, коментар можуть існувати не тільки у формі розгорнутого ви-
словлювання і бути вербалізованими. То найпростіший і найпримітивніший спосіб сучасного коментування. Він може виражатися й паралінгвістичними
засобами, акцентуванням певних слів, вживанням слова у переносному значенні тощо.
Отже, повідомлення — це складна система змісту, в якій переплетено
фактаж, ідею, емоційно-вольові відтінки. Тому воно є не тільки засобом інформування, одночасно повідомлення приховує й елементи пропагування,
агітації. Тільки спеціальним чином сконструйоване повідомлення може бути відносно «очищеним» від тих чи інших елементів змісту. Зробити його у чи-
стому вигляді інформативним неможливо через відсутність інформативно чистих засобів вираження.
Є й інша причина відсутності стерильної інформативності: у процесі збо-
ру фактів, їх селекції та сортування, обробки “ до інформаційного факту все одно неминуче приєднується значна частка суб’єктивного ставлення тих людей, які задіяні в цьому процесі. Це ставлення до факту, до своєї праці, до керівництва, до платні, до аудиторії і т. п… Виходячи з цього комунікатив- не повідомлення і визначають як “ факт, спресований зі ставленням до ньо- го. Ставлення може бути різним — ідеологічним або комерційним, свідомим або несвідомим. Але воно є завжди, і ігнорувати це — значить відмовити-
ся від розуміння механізмів дії масової комунікації” ( Там само.— С. 300).
174 |
Частина друга |
5.3.2. Методи масовокомунікаційного впливу.
Будь-яка праця, а значить і робота професійного комуніканта, як певним чином організований виробничий процес, передбачає систему відпрацьованих, науково обґрунтованих операцій, прийомів, необхідних для досягнення виробничих результатів. Кожна така відносно замкнута система операцій, прийомів утворює технологічний спосіб виконання, що використовується для отримання певного ефекту. Технологічні способи і є методами праці.
Володіння методами — це володіння відповідними методиками, тобто тим операційним арсеналом і знаннями про нього, який необхідний для ус-
пішної праці.
Володіти методикою означає володіти сукупністю і послідовністю засто-
сування методів. Успішне ж володіння методикою лежить в основі техніки, майстерності фахівця.
Існує багато методів і методик впливу на людину та людей. Розглянемо
для прикладу кілька з них.
Метод "промивання мізків". Цей метод досить популярний у масовій комунікації і використовується майже в усіх масовокомунікаційних технологіях. Його основою є прийоми, способи впливу на свідомість людини чи лю-
дей з метою її переформатування, формування нових понять, уявлень, знань. Метод спрямовано на переконання та прищеплення нових ідей шляхом змі-
ни ідейно-концептуальної системи свідомості.
Метод переконання. Належить до ключових прийомів впливу на аудиторію різних засобів пропаганди з метою її «переконання» у тих чи інших про-
голошуваних цінностях, нормах, зразках поведінки. Це, зокрема, «пишні, загальні фрази», тобто використання в пропаганді слів і словосполучень, що
мають загальноприйняте змістове «наповнення» і застосування яких переконує саме по собі (метод взято з дисертації Набруска В. І. “ Формування гро-
мадської думки в умовах легітимації політичної влади (масовокомунікативний вимір)”).
Метод «наклеювання ярликів». Приписування ознак, властивостей, ха-
рактеристик без додаткової аргументації.
Метод асоціативного формування позитивного ефекту. Спирається на престиж чогось аксіоматичного. Наприклад: на Заході ринкова економіка, конкуренція призвели до позитивних результатів у розвитку суспільства; деякі засоби пропаганди, вживаючи словосполучення «розширення ринкових відносин» стосовно до нашого суспільства, розраховують на формування відповідного позитивного ефекту в громадській думці (метод взято з дисертації Набруска В. І. “ Формування громадської думки в умовах легітимації політичної влади (масовокомунікативний вимір)”).
Методи в рекламі. Привернення уваги до рекламного повідомлення досягається за рахунок низки прийомів.
Частина друга |
175 |