Материал: Teoriya_mas_com

ский Д. В. Психология масс.— СПб: Питер, 2001.— С. 212).

Прийнято вважати, що на формування масових настроїв впливає реальність (соціальні, економічні, політичні умови життя), яка безпосередньо діє на людей і змінює можливості реалізації домагань, бажань, хотінь, і віртуальна дійсність (пропаганда, ідеологія, реклама, журналістика і т. д.), яка через масову комунікацію впливає на свідомість громадян, маніпулюючи домаганнями і бажаннями, потребами людей.

У цьому плані цікавим є суб’єктно-суб’єктний підхід до масової комунікації, коли враховуються потреби аудиторії. Власне, їх врахування часто і є

основою для маніпулювання, оскільки віртуально акцентуються, актуалізу-

ються, обігруються потреби аудиторії з метою привернути увагу до ЗМІ,

зробити аудиторію своєю, не зважаючи на реальну можливість задоволення потреб: аудиторії пропонується віртуальний світ повного або часткового (а навіть і неможливого) задоволення її потреб, що не завжди відповідає реаль-

ності.

Таким чином, масові настрої виростають і на ґрунті обігрування сподівань і бажань людей, які під упливом масової комунікації починають жити в ілюзорному світі відповідності між домаганнями і можливістю їх досягнен-

ня (стабілізація настрою), відставання можливостей реалізації домагань (зростання невдоволення) і збігу домагань та можливості їх реалізації чи навіть

перебільшеної можливості (масовий ентузіазм).

Ілюзорний світ має два настроєві виміри, що випливає з необхідності забезпечувати:

1)або позитивні настрої (умови гірші, ніж домагання аудиторії і треба забезпечити спокій у суспільстві; умови нормальні чи кращі і треба викликати

захоплення у людей),

2)або негативні (умови нормальні чи навіть кращі, але треба посіяти сму-

ту; умови гірші й треба "завести" народ).

Нормальні умови життя не викликають масових настроїв, бо це сприймається як належне, нульові настрої не бродять серед людей. Бродіння ж на-

строїв — це перший обов’язковий етап, етап їх зародження (але для того у

суспільстві має бути або невдоволення, або захоплення; якщо його немає, то його слід зробити, інакше не виникнуть масові настрої і не сформується маса, а значить не буде об’єкта діяльності для масової комунікації). Річ у тім, що маса не може створюватися на основі простого гурту людей, не охопленого настроєм. Це має бути спільнота, заражена спільним настроєм, або цей настрій треба посіяти, щоб згуртувати людей. Тільки така спільнота може перетворюватися у масу.

Після бродіння масові настрої кристалізуються (під упливом, зокрема, ЗМК), потім знаходять дієвий вихід і гаснуть. До речі, роль ЗМК у гасінні настроїв теж помітна. У цьому зв’язку варто пригадати думку М. Маклюена

про те, що настане час, коли “ ми зможемо запрограмувати на двадцять го- дин більше телевізійних передач для Південної Африки на наступному тиж- ні, щоб знизити температуру настроїв племен, яка піднялася через радіопе- редачі на попередньому тижні. Усі культури могли б програмуватися так, щоб їхній емоційний клімат постійно залишався стабільним” ( Перекладено за: Ольшанский Д. В. Психология масс.— СПб: Питер, 2001.— С. 151).

Сучасний світ має один ґандж, позбутися якого практично неможливо:

якщо людство створило масову комунікацію як індустрію, виробництво, то воно саме стало заручником масифікації, воно прирекло себе на продукуван-

ня масових настроїв інститутами масової комунікації і на “ споживання” їх.

Психологія виникнення масових настроїв така, що вони легко заквашу-

ються і бродять. Ця легкість зумовлена, по-перше, об’ єктивним станом суспільного розвитку, по-друге, власне природою масової комунікації.

Для розкриття впливу суспільного розвитку на формування масових на-

строїв і психіки в цілому знову звернімося до Д. В. Ольшанського:

“ Загальні висновки більшості дослідників процесів масовізації життя су- часного суспільства включає як найбільш значущі такі зміни масової психо- логії. По-перше, масове промислове виробництво на основі досягнень науко- во-технічної революції породило особливий динамізм життя, що виража- ється, між іншим, у стрімкому зростанні потреб людей…

По-друге, зросли не тільки потреби, а й можливості їх задоволення… лег- кого їх досягнення. Сучасний світ не тільки має значні багатства, поро- джуючи все нові потреби. Одночасно життя ніби навіює людям певну упев- неність у тому, що завтра світ буде ще багатшим, а задоволення потреб

— ще реальнішим… “ Те, що раніше вважалося б особливою усмішкою долі і викликало безмежну вдячність, тепер розглядається як законне благо, за яке не дякують, яке вимагають… Тому відзначимо дві основні риси в психо- логічній діаграмі людини маси: нестримне зростання життєвих бажань, а значить і особистості, і принципову невдячність за все, що дозволило так добре жити” ( Ортега-і-Гасет…).

По-третє, виросла масова готовність до активних дій. Підкреслимо про- вокуючий вплив засобів масової комунікації, реклами, політичної агітації, пропаганди і навіть моди… Діючи на масу, ці засоби не просто пробуджу- ють ті чи інші потреби і демонструють способи їх досягнення. Вони праг-

нуть викликати безпосередню масову реакцію у вигляді конкретних дій та акцій.

На кінець, по-четверте, як наслідок названих змін, виникає головне: ви- значальними у поведінці мас все більше стають не зважені, усвідомлені по- зиції, а швидко втягувальні настроєві фактори, що зумовлені змінами умов виробництва і життя, характеру потреб і можливості їх задоволення, а

також загального зростаючого динамізму життя” ( Там само.— С. 151—

152).

Як бачимо, сучасне життя дарує людям настроєву легкість і динаміку, і не треба прикладати багато зусиль, щоб викликати ті чи інші настрої у суспільстві.

Повертаючись до витоків розгляду означених питань і підсумовуючи сказане, зробімо висновок, що масові настрої великою мірою формуються під

упливом природної здатності масової комунікації їх формувати.

На завершення розмови про масові настрої зауважимо таке: необхідно

розрізняти поняття масових і суспільних (соціальних) настроїв. З одного бо-

ку, масові й суспільні настрої — це те саме, оскільки мова йде про настрої

спільнот. З іншого — маємо суттєву відмінність: по-перше, спільноти можуть бути організованими, структурованими й неорганізованими, неструктурованими (масами), по-друге, соціально однорідними й неоднорідними

(неоднорідність властива масам), по-третє, спільноти можуть дотримувати-

ся і не дотримуватися суспільних норм, що історично склалися. Таким чином, суспільні настрої є настроями спільнот, у тому числі й мас як їх різновиду.

Масові настрої — це також вияв невдоволення чи захоплення від відповідності суспільним настроям, що відповідають суспільним нормам. І якщо

масові настрої не враховуються, а беруться до уваги тільки суспільні і під них підганяється оцінка поведінки людей, то керування спільнотою набуває маніпуляційного характеру, замість того, щоб сприяти, допомагати людям,

задовольняти їхні домагання.

Настрої мають особистісний вияв у вигляді емоцій, певних зрушень у сві-

домості. Суспільні ж настрої — це емоційні стани, пов’язані зі здійсненням чи неможливістю здійснення чогось, з різними фазами боротьби за здійснен-

ня тих або інших надій і сподівань, думок і задумів цілих спільнот. Масові настрої, таким чином, виникають і розвиваються на основі настроїв індивідуальних як однакових переживань сукупності індивідів з приводу відповід-

ності суспільному настроєві, що вважається нормою, власних внутрішніх

станів. Якщо всі у суспільстві чимось задоволені, то невдоволення певної частини людей, яке їх об’єднує, розглядається вже як настрій цієї маси людей, що не відповідає суспільному настроєві.

Проте масові настрої необов’язково конфліктують із суспільними. Крім того, масові настрої набувають статусу суспільного, якщо їх починають визнавати різні соціальні інститути, в тому числі й влада, та реагувати на них.

2.2.2. Суспільна думка.

Масові настрої є перехідними від емоційних станів до раціональних. Нау-

ковці вважають, що, переходячи на свідомий рівень, масовий настрій на-

буває статусу такого виду суспільної думки, яка має хоч і свідомий, але ще не концептуалізований і не завжди стійкий характер.

Перебуваючи в певному настрої, члени маси під упливом виниклих емоцій обговорюють питання, що спровокувало той настрій. При цьому використовуються погляди, ідеї, факти, судження, що існують у суспільній свідомості. Крім того, на масу під час обговорення здійснюють вплив зовнішні чинники: ЗМК, лідери думок тощо. Під час такого обговорення виношується

думка, яка починає керувати поведінкою членів маси. Утворена думка має статус суспільної.

Суспільна думка проходить різні етапи свого розвитку і за змістом є неод-

наковою в часі, в різні періоди суспільного розвитку. Вона може бути про-

дуктом як несвідомих елементів суспільства, так і результатом логічних міркувань експертів, вчених, політиків тощо. Проте суспільна думка завжди залишатиметься спільним суспільним витвором і їй протистоятиме власне

наукова думка.

Функціонуванню суспільної (громадської) думки особлива увага почала приділятися з виникненням індустрії масового спілкування, а також феномена публіки як штучного натовпу, латентної (прихованої) маси. “ І в природно-

му, і в штучному натовпі,— пишуть автори “ Психології масової поведін-

ки”,— проявляється і загальність думок та почуттів, які мають завжди надмірний характер, і ілюзія всемогутності, і відкритість навіюванню. Проте поява публіки суттєво трансформує дуже значний соціальний фено- мен. Мова йде про суспільну думку. Звичайно, суспільна думка існувала і ра- ніше, але тоді вона не відігравала такої значної ролі й не займала такого значного місця у соціальному житті, до того часу, поки не з'явилася публі- ка. Що ж таке суспільна думка? С. Московичи так визначає це явище. Своє пояснення він починає зі звертання до прийомів протиставлень та аналогій. Автор вважає, що суспільна думка займає десь посереднє місце між полю- сом традицій, забобонів, вірувань та полюсом розуму, логіки та особистіс-

ного відчуття. Суспільна думка являє собою більш-менш зв'язану сукупність роздумів та відповідей на запитання сучасності. Ця сукупність, у

свою чергу, являє собою певну статистичну систему, в основі якої є як ро- зум, так і почуття, та яка поділяється різною кількістю людей — від 10 ін- дивідів до декількох мільйонів людей. Для того, щоб ця статистична сис- тема існувала, вважає С. Московичи, треба, з одного боку, щоб кожна людина усвідомлювала подібність своїх суджень судженням інших, а з іншо- го — щоб ці судження стосувалися одного й того ж предмета. Якщо пред- мет нам не відомий, якщо про нього не знають інші люди, то він скоріше не має суспільної значущості і не може бути предметом суспільної думки. А як можна усвідомити схожість наших суджень? Цю можливість Тард пояс-

нює так. Судження починається з певного індивіда, який сказав або написав це судження. Потім це судження, за допомогою преси, розповсюджується між людьми. Так воно стає загальним. Його загальність забезпечується впевненістю індивідів, що це судження поділяється більшістю людей. Так виникає суспільна думка (виділення наше.— В. Р.) (Корнєв М. Н., Фомічова В. М. Психологія масової поведінки / Ін-т післядипломної освіти Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка.— К., 2000.— С. 106—107) *.

Переходові масового настрою у суспільну думку сприяють насамперед ЗМК. Це вони кристалізують, а відтак і раціоналізують настрій, роблять його

усвідомлюваним через багаторазові повтори настрою своїми каналами, ак-

центування уваги аудиторії на тих чи інших його компонентах. Маса, зокре-

ма у вигляді публіки, являє собою благодатний ґрунт для визрівання суспільних ідей та думок, більш благодатний, ніж організовані спільноти — раціональні, структуровані, що мають свою чітку позицію. Такі спільноти

(групи, організації, партії) менш піддатливі дії масових настроїв і суспільних

думок. Вони, навпаки, самі виступають джерелом настроїв і формування громадської думки. Маса ж, як неорганізована, неструктурована, хаотична, нераціональна спільнота, постійно потребує організуючого елемента ззовні,

оскільки внутрішньо не здатна самоорганізуватися; вона, щоправда, може породити зсередини вожака, лідера, але по відношенню до маси він тут же

стає зовнішнім чинником упорядкування її як аморфної спільноти. Через це суспільна думка, яка визріває з масового настрою, повинна кимось бути імплантована у масове середовище, стати її макроформою, тобто реальною

формою існування масової свідомості. Але в тім-то й річ, що маса сама по собі не здатна породити думку, оскільки це не думаючий соціальний суб’-

єкт, а емоційно керований, піддатливий тільки зовнішнім раціональним упливам і зовнішньому регулюванню. У зв’язку з цим різні соціальні інститу-

ти, в тому числі й ЗМК, виконують керівну по відношенню до мас і структурну функцію: вони з деформованого людського утворення шляхом імплантації думок у масове середовище, на основі масових настроїв, відповідно на

основі формування масової свідомості намагаються,— якщо це комусь по-

трібно,— структурувати масу і перетворити її на організовану та керовану спільноту, надати їй внутрішньої енергії для саморозвитку і самоіснування. Таким чином, на основі мас можуть виникати соціально-політичні інститути, партії, рухи тощо. Але якщо маса не доведена до критичної точки переходу в організовану спільноту і зникає дія структуроутворювального елемента, то вона миттю стає некерованою, її поведінка — емоційною й стихійною.

* Цитовано зі змінами орфографічними та пунктуаційними через помилки в оригіналі.