Материал: Teoriya_mas_com

методи професійної масовокомунікаційної діяльності. Зрозуміло, що спрямування процесу масифікації, його смисл та способи керування масами залежать від цілей, потреб, мотивів організаторів масової комунікації. Боятися треба не самої природи масової комунікації, а тих, хто її організовує. Ці речі можна пускати на самоплив, не брати їх до уваги під дією модних і нібито сучасних підходів до процесу масової комунікації. Але ми не зможемо обдурити природи масового спілкування чи змінити її, можемо лише пустити на

самоплив цей процес, і масифікування відбуватиметься так, як йому і належить відбуватися,— стихійно, за своїми законами, виходячи з тих змістових

параметрів, які закладено масовоінформаційною продукцією, але вже неор-

ганізовано і неконтрольовано. Згодом лише будемо констатувати факт, на-

приклад, зростання масової злочинності, розпусти, бідкаючись, що недогледіли вчасно, недовиховали, недовчили.

Роль ЗМК в масифікації людини. Виправдовуючи і захищаючи негатив

масової комунікації, спрямовуючи її результати у річище благородних

справ, витворюють ідеї-міфи сучасного призначення масової комунікації взагалі і ЗМК зокрема. Однак, треба йти не по шляху міфологізації масового спілкування і ЗМК, а по шляху вивчення реальної суті й реального призна-

чення масоподібних явищ, а також, з метою послаблення масифікації, якщо це потрібно, по шляху керування нею, ретельного суспільного моніторингу

її проходження та результатів того проходження.

Ідеї-міфи ведуть до самозаспокоєння, самообдурювання і, як результат, до небажаних наслідків процесу “ одурманення” мас. Так, на думку Г. Шил-

лера, у США головними ідеями, що стверджують панування правлячої еліти, є 5 соціальних міфів про індивідуальну свободу і власний вибір поведінки

громадян. Серед них: нейтралітет найважливіших політичних інститутів, в тому числі й ЗМІ, та плюралізм ЗМІ, які насправді, попри їхній величезний

масив, контролюються впливовими рекламодавцями та урядом і становлять єдину індустрію ілюзорної свідомості — свідомості, що тримається на міфах (Цит. за: Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Під заг. ред. В. І.

Воловича.— К.: Укр. центр духовн. культури, 1998.— С. 297.).

Але річ не в цьому, а в тому, що міфічною є сама участь засобів МАСОВОЇ комунікації в забезпеченні індивідуальної свободи і власного вибору поведінки громадянином. Це та річ, яка, по суті, суперечить природі масової комунікації.

Індивідуальна поведінка людини детермінована позиціями певних соціальних груп, масовою свідомістю та культурою. Плюралістична система ЗМК лише варіює детермінованість, а не відміняє її. Ця система замінює одну масу багатьма масами (масовими рухами і на їх основі різними партіями, групами, організаціями), роздрібнює суспільство на окремі соціальні групи, створюючи ілюзію повної індивідуальної свободи та індивідуального вибору

людини. Але існування багатьох мас і є відносно демократичною основою життя суспільства та людини. Правда, й тут є певна критична межа цього процесу: чим більша суспільна роздрібненість — тим ближча деградація суспільства як єдиного організму.

Реальний нейтралітет і плюралізм завжди обмежений, а у випадку його абсолютизації виступає ще й засобом маніпулювання (бо сам факт повного плюралізму вже є напівправдою). Індивідуальна свобода та індивідуальний

вибір є більшою мірою бажаними, гіпотетичними речами. Бажане, гіпотетичне і реальне — це різні речі. Ілюзія створюється через підміну реального

бажаним і нерозуміння відносності цих речей. Але тут є й позитивний мо-

мент: бажане завжди є мотивом суспільної та індивідуальної діяльності. Ілю-

зія дає віру, що є основою для упертої реалізації бажань.

Завдання ЗМК у цій ситуації — створити суспільну думку на основі ідеїілюзії, що всі, весь народ користується правом вільного вибору та індивіду-

альної свободи через переконання конкретного громадянина у можливості

користуватися цим правом. Бо окремий громадянин, навіть найвільніший у своїй поведінці, не зможе зреалізувати свої можливості, якщо оточення буде іншого переконання і не підтримуватиме ідею індивідуальної свободи й ві-

льного вибору. Тільки коли у ці ідеї повірять усі, коли це стане суспільною думкою і нормою масової культури та поведінки (нехай це і буде ілюзорна

ідея, головне, щоб у неї вірили і демонстрували повсякчас її в дії),— тільки тоді ЗМК виконає свою функцію, а кожна людина зможе на повні груди зая-

вити про свою свободу. Тільки на фоні масової свободи свобода кожного стає реальністю, хоч, може, й ілюзорною.

Однак це зовсім не означає, що ЗМК не можуть надавати кожному грома-

дянинові можливості вільного вибору думки, позиції, погляду, рішення. Безперечно, кожна газета кожній людині створює таку можливість, але що з ці-

єю можливістю робити, коли нею не користується маса. Не можна зреалізу-

вати своє право на щастя, коли всі нещасні; не можна почувати себе вільним, коли всі раби; не можна радіти, коли всі плачуть. Усі ми розумні й сміливі щодо вираження своїх почуттів тільки у масі таких же сміливців, тільки на фоні існуючого піднесення відповідних емоцій та відповідних станів.

ЗМК можуть надавати кожному громадянинові можливості вільного вибору, але це не є їхньою основною функцією, яка випливає з “ масової приро-

ди” засобів. Завдання ЗМК створювати масові настрої та формувати сус-

пільну думку з приводу тих чи інших ідей, створювати той суспільний фон, який дозволить кожному громадянинові зреалізувати своє “ я”.

Пригадайте, як ми, радянські громадяни, під упливом і ЗМІ і всієї пропагандистської машини, свято вірили в непереможність комуністичної ідеоло-

гії, у те, що радянська людина — найвільніша у світі, а вони там, у тій же Америці, Англії, Франції, одурманені правлячою елітою, невільні у своїх поглядах і своїй поведінці, бо все там продається й купується, і совість теж. І тільки з розпадом СРСР зрозуміли, що жили в ілюзорному, міфічному світі, створюваному тими ж газетами, радіо і телебаченням. Будь-яка ідея, найпрекрасніша, яка зводиться до абсолюту і розкручується ЗМК як панацея від усіх бід, є міфічна ідея!

Підсумовуючи, можемо сказати, що зашорені радянською пропагандою щодо буржуазності масових явищ, залякані живими некращими прикладами

масифікацій у західному, капіталістичному світі, які певно що існують, як це

є у будь-якому суспільстві,— ми намагаємося до сих пір витворити міф

нібито благородності наших ЗМК, які є настільки цнотливими щодо питань масифікації, що не роблять цього, а служать людині. Це відбувається також і під упливом західної пропаганди, яка і за гранти і без них експортує міфічну

ідею повної свободи як вишуканий маніпулятивний засіб впливу на масову

свідомість пострадянських держав, що програмує наших людей на глибшу відокремленість одне від одного, на зведену до абсолюту незалежність свого “ я”. Це, до речі, знищує народжені радянською масовою культурою об’єдну-

вальні цінності — гарні й погані — і отримує в плані масової культури й масової свідомості нову tabula rasa, яка стає зручною основою для формування

іншої масової культури, масової поведінки.

Наш час — то час формування глобальних спільнот на засадах спільних для глобального світу соціокультурних стандартів: однаково думаємо, одна-

ково говоримо, одне й те саме дивимося та слухаємо, їмо і носимо незалежно від того, в якій країні живемо!

Цілком слушним у цій ситуації є зауваження й застереження професора В. І. Шкляра:

“ Сучасна журналістика стрімко втрачає національне обличчя, активно впроваджує у свідомість аудиторії якісь «посередні» стереотипи масової свідомості й поведінки. Усе подається під гаслом «загальнолюдських цінно- стей». Процес ідентифікації журналістики й суспільства прямо пов'язаний з наявністю державної національної ідеї, зрозумілої ідеології. У XIX ст. пла- новою була концепція офіційної народності, за часів радянської влади — партійність, а сьогодні — вакуум.

Мабуть, найсерйозніше питання, що з'являється при постановці пробле- ми ідентичності ЗМІ і суспільства, пов'язане з культурною традицією, мен- тальністю народу. Саме тут сталися найсерйозніші втрати: замість ко- лективності, «соборності» — індивідуалізм, наполегливо впроваджується

Транспортування ідей можливе на основі існуючих у суспільстві-спожи- вачеві потреб на такі ідеї: пострадянському просторові ідея вільної людини необхідна, бо вона руйнує стару масову культуру, свідомість та психологію, що трималася на ідеї колективізму та братерства. У той же час для західного світу, індивідуалізованого, масова свідомість якого вже обтяжена ідеєю індивідуальної свободи, благодатною є ідея громадянського суспільства, ідея, якою радянські народи хворіли майже 70 років.

У цій ситуації залишається лише пожартувати словами російського гумориста М. Жванецького, який сказав: що з людиною не роби, а вона настійно

повзе на цвинтар. Так і з ЗМК, що з ними не роби, як їх не облагороджуй,

все одно не вдасться уникнути законів існування маси, масової комунікації,

масової психології. За таких умов найщиріші, найдемократичніші принципи журналістики в результаті можуть постати найвишуканішими, найпотворнішими формами сугестії (навіювання) — формами маніпуляції свідомістю

мас. Тому відверта щодо своїх позицій і методів журналістика є найбільш

довірливою і найбільш доступною та зрозумілою системою впливу. У цьому зв’язку відверта пропагандистська радянська журналістика — лише ягідки у порівнянні з можливою вишуканою щодо прихованої маніпулятивності віль-

ною й незалежною пресою.

2.1.7. Натовп і публіка.

З погляду теорії масової комунікації та функціонування ЗМК найбільший інтерес для нас становлять ті маси, які прийнято називати публікою (зібра-

ною і незібраною). Відмінність публіки, скажімо, від натовпу очевидна. За визначенням Ю. Шерковина, натовп — це насамперед “ контактна, зовні не організована спільнота, яка відзначається високим ступенем конформізму індивідів, що її складають і які діють надзвичайно емоційно та одностайно

(виділення наше.— В. Р.)” ( Социальная психология. Краткий очерк / Под ред. Г. П. Предвечного и Ю. А. Шерковина.— М.: Политиздат, 1975). Контактність членів маси, безпосередня активна участь людей у масових акціях

—обов’язкова вимога до натовпу.

Виділяють чотири основні типи натовпу:

1)випадковий натовп (як приклад, натовп на вулиці, де трапилася пригода);

2)експресивний натовп (сукупність людей, що виражають радість або горе, гнів або протест);

3)конвенційний натовп (нагадує зібрану публіку на спортивних змаганнях, політичних мітингах; керується у своїй поведінці певними правилами, нормами);

4)діючий натовп (агресивний, панічний, здирницький, повстанський).

Від натовпу публіка відрізняється, якщо так можна сказати, більшою інтелігентністю, відносною раціональністю, толерантністю, певним спокоєм, зовнішньою пасивністю. Але ці ознаки легко втрачаються під упливом емоційного збудження, афекту. Скажімо, зібрана публіка на мітингу, зборах швидко трансформується в натовп.

Зібрана публіка, як, зрештою, й натовп, може бути об’єктом впливу ЗМК (збір біля радіоприймача, телевізора, у кінотеатрі і т. д.). Вона, як і натовп в

окремих випадках, може виводитися засобами масової інформації на вулиці, мітинги, збори. Після зовнішнього, фізичного об’єднання в одному примі-

щенні під дією впливу на всіх одних і тих самих стимулів, наприклад ЗМІ,

серед публіки, вважає Д. В. Ольшанський, утворюються певні подібні або

загальні реакції, переживання або стійкі орієнтації. Ця публіка швидко усвідомлює свої настрої, що підсилює враження. До зібраної публіки входять люди, які не тільки мають подібні емоційні переживання, а й просто цікавля-

ться одним і тим самим предметом. Це породжує певний раціональний ком-

понент, що нівелює надмірні емоції. Окрім загальних емоцій, зібрана публіка відзначається подібністю установок, орієнтацій і готовністю до певного типу дій.

За визначенням Я. Щепанського, “ зібрана публіка — це гуртування пев-

ної кількості людей, які відчувають подібне очікування певних переживань або цікавляться одним і тим же предметом. Ця загальна зацікавленість і

поляризація установок навколо одного й того самого предмета або однієї й тієї самої події — основа її відокремлення. Наступною рисою є готовність реагувати певним чином. Ця подібність установок, орієнтацій і готовність діяти — основа об’єднання публіки (виділення наше.— В. Р.)” ( Щепан-

ский Я. Элементарные понятия социологии.— М.: Прогресс, 1969). Звертаємо увагу на ознаку “ готовність”, що принципово відрізняє публіку від натов-

пу. Натовп завжди діє певним чином, публіка лише готова до дії.

Найбільш цікавою з погляду масової комунікації та журналістики є незібрана публіка. Це та публіка, про яку Г. Тард писав як про особливий, штуч-

ний натовп, що виникає під упливом мас-медіа, це видозмінений натовп, ко-

ли “ замість людей,— пишуть М. Н. Корнєв і В. М. Фомічова, аналізуючи те-

орію Тарда,— які зібрані на одному просторі в один і той же час, з'являю- ться розсіяні індивіди, що стають об'єктами впливу мас-медіа. Іншими словами, замість натовпу з'являється публіка. Тард каже, що засоби кому- нікації зробили некорисним зібрання людей, де вони мали можливість інфор- мувати, а також наслідувати одне одного. Мас-медіа проникають до кож- ного дому, впливають на кожного окремого індивіда та перетворюють йо- го на члена певної маси (публіки) — читачів, слухачів, глядачів. Тард заува- жує, що, не дивлячись на те, що всі індивіди знаходяться у себе вдома окре- мо, вони все одно існують разом. При всій своїй несхожості вони є подібни-