Материал: Teoriya_mas_com

здійсненні контролю.

2.1.6. Масифікація.

Механізм масифікації. Не можна ототожнювати масу зі звичайною сукупністю людей, навіть великою, тільки виходячи з того, що наша психіка всетаки соціальна і має багато спільного для кожного. Спільне для кожного є лише матеріалом, з якого формується маса як явище, що в результаті має

свою свідомість і поведінку. Через це важливим є розуміння того процесу, який перетворює людину в члена маси.

Людина в масі починає чинити за її законами і на основі дії механізмів

творення маси стає її частинкою, втрачаючи своє я. Для нас це важливо хоч

би з тої точки зору, що сучасні ЗМІ “ працюють” не стільки з масами, як конкретною людиною, яка найчастіше сама сидить перед радіоприймачем, телевізором або читає газету. Поки вона це робить, вона не є частинкою маси; зі

свідомістю людини мають відбутися певні трансформації на основі тієї “ ма-

сової людини”, яка продовжує жити в кожному з нас, щоб стати повноправним членом маси. Таким чином, ЗМІ працюють безпосередньо з масовою людиною, яка має потенційні характеристики, властиві масі, і масифікують

людину.

У науковій літературі в цілому описано механізм масифікації, процес пе-

ретворення людини в члена маси. Оскільки “ маса являє собою певне нове ціле, що не зводиться до суми людей, які в нього входять”, і “ за законами системного підходу… система не дорівнює сумі складників”, а “ кожна нова людська система, група або маса, утворює нову соціально-психологічну якість, яку можна зрозуміти тільки через розгляд цієї системи, але не через дослідження окремих індивідів” ( Ольшанский Д. В. Психология масс.—

СПб: Питер, 2001.— С. 33),— то розгляд питання масифікації індивіда має

здійснюватися з погляду виділення тих його психологічних процесів, які змушують індивіда перетворюватися в члена маси.

“ Ми вважаємо,— пише Д. В. Ольшанський,— що в основі психологічних механізмів формування маси лежать не стільки активні фактори (чиїсь прагнення заражати, навіювати, переконувати), але і фактори “ пасивно- го” роду (згода, готовність піддаватися відповідним прагненням). Тим біль- ше, масовий стан — це, історично, найбільш природний стан людей, який диктувався їм необхідністю виживати й протистояти природі. Для такого стану була природною наявність факторів “ пасивного роду” (Там само.—

С. 81—82).

Відомо, що при сучасному підході до аналізу масового спілкування, його організації виходять із того, що аудиторія виконує активну роль. “ … Люди значною мірою по-своєму протидіють мас-медіа. Ніхто не заперечує, що

мас-медіа впливають на людей. Але їхні впливи не є однозначно визначеними чи абсолютними, як вважалося раніше… аудиторію не можна обґрунтова- но розглядати лише як “ жертву” медіа-впливу” ( Джеймс Лалл. Мас-медіа,

комунікація, культура. Глобальний підхід.— К.: “ К.І.С”, 2002.— С. 94)*. Таким чином, науковці нині обирають суб’єктно-суб’єктний підхід до ма-

сової комунікації, визнаючи за масами право бути суб’єктом масового спіл-

кування, проте залишаючи за мовцем право розглядати масу як об’єкт свого впливу.

Підставою для такого твердження є й та теза, що масова комунікація не

стільки процес спілкування з масами, скільки процес масифікації людей, тобто процес створення маси через підключення індивіда до масової свідомості. Відповідно, ЗМК чи ЗМІ мають справу не так із кінцевим результатом (сформованою масою), як з масою у процесі її становлення.

Усі інститути й засоби масової дії — релігія, мода, чутки й плітки, рекла-

ма, зв’язки з громадськістю (PR), політичні партії і масові рухи — мають су-

гестивний компонент неминуче. Все залежить від політичної й загальної культури суспільства, політичної волі народу й влади. Сугестія може бути спрямованою на зло і на добро, бути гіпертрофованою і зведеною нанівець.

Протидія прямій, гіпертрофованій сугестії залежить від сили індивідуалізації свідомості. Сильній особистості потрібна плюралістична система ЗМК як су-

гестивних інститутів, щоб протистояти масифікації ж себе. Але й плюралістична система не є запорукою уникнення сугестії. Весь секрет у “ добровільному” виборі собі сугестора, що зумовлено збігом поглядів, позицій,

потреб тощо. Як пише Д. В. Ольшанський: “ Найбільш дивне полягає в тому,

що нас ніхто не примушує робити це. Як кажуть, “ добровільно і з піснею” ми щоразу віддаємося тій масовій людині, яка… постійно прокидається в нас” (Ольшанский Д. В. Психология масс.— СПб: Питер, 2001.— С. 10). Так

відбувається тому, що спрацьовує природний психологічний механізм

масифікації, який закладено в нас і суть якого полягає в необхідності ідентифікації себе з іншими для нормального існування в соціумі. Ця ідентифікація полягає в знаходженні спільного для всіх у собі.

Таким чином, “ з піснею і добровільно” піддаємося сугестивній дії ЗМК, якою б плюралістичною системою ці засоби не були і яким би правом віль-

ного вибору ми не володіли. “ Не дивлячись ні на що, вона все ще жива, ця геть нецивілізована “ масова людина”. І щезнувши на деякий час із навчаль- них програм та університетських курсів, вона постійно продовжує показу- вати себе — то в страйках шахтарів, то в діях мешканців тих чи тих регі- онів на перекривання автомагістралей з метою протесту проти дій влади, то в акціях громадянської непокори. Не треба далеко ходити за прикладами

* Цит. зі змінами через помилки в тексті перекладу.

— вона продовжує показувати себе в мітингах і пікетах опозиції, у походах націоналістичних організацій, а також у наймасовіших виставах сучас- ності — виборчих кампаніях” ( Там само.— С. 7).

Причини масифікації особистості. Причиною того, що люди піддають-

ся масифікації, є їхня психологія, в якій домінують дві протилежні тенден-

ції: тенденція до індивідуалізації та тенденція до інфляції особистості.

Інфляція особистості проявляється в намаганні розчинитися в масовій

культурі, жити на рівні потреб тієї субкультури, апологетом якої стає людина.

Основною причиною втягування людини в масу є її психологічна готов-

ність стати частинкою маси і без впливу масифікатора. Маса впливає на лю-

дину, змінюючи її свідомість і поведінку. З. Фрейд намагався пояснити, що відбувається з людиною у масі, посилаючись на Г. Ле Бона: “ У масі… сти-

раються індивідуальні досягнення окремих людей і тим самим щезає їхня своєрідність. Расове несвідомо виходить на перший план, гетерогенне гу- биться в гомогенному. Ми сказали б, що зноситься, знесилюється психічна надбудова, по-різному розвинена в окремих людей, і оголюється (стає діє- вим) підсвідомий фундамент, у всіх однаковий.. Ле Бон… вважає, що у цих індивідів наявні і нові риси, яких вони не мали” ( Фрейд Зигмунд. Психоанали-

тические этюды.— Минск: ООО “ Попурри”, 2001.— С. 424—425).

На думку З. Фрейда, який цитує Ле Бона, є три причини масифікації. Перша. Індивід у масі отримує почуття незбагненної потужності, якому він може віддатися, чого не зробить наодинці, стримуючи себе. В анонімній і без-

відповідальній масі почуття відповідальності щезає. Друга. Людина в масі вільно піддається зараженню, запалюванню, під упливом чого легко відмов-

ляється від власних інтересів на користь масовим. Третя. Здатність людини у масі легко піддаватися навіюванню. При цьому повністю губиться свідома

особистість, воля і здатність відрізнятися відсутні, всі почуття і думки орієнтовані в напрямку, заданому кимось. “ Відповідно,— цитує Фрейд Ле Бона,

класика теорії мас,— головні розрізнювальні ознаки індивіда, який знаходи- ться у масі, такі: втрата свідомої особистості, перевага несвідомої особи- стості, орієнтація думок і почуттів в одному і тому ж напрямку внаслідок навіювання і зараження, тенденція до безвідмовного втілення навіюваних ідей. Індивід не є більше сам собою, він став безвольним автоматом” ( Там само.— С. 427).

Невже людина добровільно кидається в масу? Що її спонукає до цього? У науці є на ці запитання відповідь.

“ На наш погляд,— пише Д. В. Ольшанський,— в історії людства ніколи б не виникало ніяких мас, якби індивіди самі не мали особливої потреби об’єд- нуватися в такі маси. Тільки власні, внутрішні потреби людини народжу-

78 Частина перша

ють особливий мотив — об’єднання з собі подібними заради самозбережен- ня, досягнення якогось зиску або внутрішнього стану…” Внутрішніми станами є “ насамперед емоційно-афективні стани (до того ж як позитивні, так і негативні), для регуляції яких людині треба бути у масі. Як правило, така потреба має неусвідомлюваний характер… ” І далі: “ В основі виник-

нення маси лежать індивідуальні потреби в ідентифікації себе з великою кількістю людей для регуляції своїх емоційних станів. До того ж ця по-

треба найчастіше актуалізується в тих випадках, коли мова йде про сильні емоційні стани, з якими сам індивід впоратися не може. Тоді йому і по- трібна особлива ідентифікація — не психологічне ототожнення себе з ін- шими, а фізичне об’єднання з ними (виділення наше.— В. Р.)” ( Ольшанский

Д. В. Психология масс.— СПб: Питер, 2001.— С. 35).

Людина — істота соціальна, тому людство має дві проблеми:

1)соціологізувати істоту, тобто зробити її людиною;

2)соціологізувавши істоту, надати їй властивостей досконалої особисто-

сті, тобто виховати в ній людську гідність, самосвідомість.

Виховання особистості тримається на ідеальному уявленні про ізольовану людину, на міфі, на абстракції. Але цей міф для суспільства є життєдайним і

потрібним.

Як говорив Аристотель, тільки боги й звірі можуть жити поза суспіль-

ством. Індивідуум — це абстракція, ідеальне уявлення про ізольовану людину. На практиці міф про індивідуум нездійсненний, людина виникає й існує тільки у взаємодії з іншими людьми і під їхнім упливом.

Історія масовокомунікаційних взаємостосунків — це історія впливу людини на людину, людини на групу людей, групи людей на людину. В цій іс-

торії немає переможців і немає переможених, бо природа людини така, що, з одного боку, вона є індивідом, особистістю, з іншого боку, представником

соціуму, суспільства.

“ Отже, закладена в нас біологічно програма поведінки недостатня для того, щоб ми були людьми. Вона доповнюється програмою, записаною в зна- ках культури. І ця програма — колективний твір. Отже, наша поведінка за- вжди перебуває під дією інших людей, і захистити себе від цієї дії якимось жорстким бар’єром ми в принципі не можемо. Хоч і трапляються такі дубові голови, які намагаються це зробити” ( Кара-Мурза С. Г. Манипуля-

ция сознанием.— К.: Оріяни, 2000.— С. 11).

Людина, як соціологізована біологічна істота, від природи є носієм індивідуального, особистісного і загального, масового. До рук професійних комунікантів потрапляють не стерильні, стовідсотково індивідуалізовані особистості, а вже масифіковані вихованням індивідууми. Робота комунікантів може бути спрямована на пошук і підсилення або масового в індивідуумі, або особистісного в масовій людині. Сфера масового спілкування передба-

чає якраз пошук і увиразнення масових ознак у людині.

Основне суспільно важливе завдання при масовій комунікації — не оголошувати війни впливам і по-донкіхотівськи боротися з вітряками, а знайти можливість прилаштувати у природному масовокомунікаційному контексті різного виду впливів відкриті й гуманістичні способи масифікації.

Заглиблюючись у природу маси та масового індивіда, ми можемо знайти ще один аргумент для пояснення самочинного втягування людини в масу,

який лежить у площині психофізіології людини як істоти. Людині притаманні два незвичайні рефлекси — рефлекс свободи і рефлекс рабської покірно-

сті (Павлов И. П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нер-

вной деятельности (поведения) животных.— М.: Наука, 1973.— С. 240). Ос-

танній природний рефлекс може бути тим психофізіологічним механізмом, який упокорює людину в масі.

Таким чином, “ за задоволення потреби бути в масі й регулювати свої емоції індивіду доводиться розраховуватися відмиканням раціональних ком- понентів психіки, зниженням критичності сприймання, почуття власного “ я” і в цілому тимчасовою деіндивідуалізацією. Однак і це є природним для людської психіки. Якщо погодитися з більшістю психологів, які вважають, що людині притаманна потреба бути особистістю (пов’язана з розвитком індивідуальної свідомості і самовизначення, тобто з вираженням прогре- сивної тенденції загальнолюдського розвитку), то можна передбачити й ін- ше. Людині притаманна і протилежна потреба, регресивного характеру — потреба не бути особистістю, а навпаки, розчинитися в масі... Саме стом- люючись від індивідуальної свободи і, головне, пов’язаної з нею індивідуаль- ної відповідальності, від необхідності жити все більш раціонально, індивід тікає в масу” ( Див.: Ольшанский Д. В. Психология масс.— СПб: Питер, 2001.— С. 37). “ Втеча від свободи” є чи не найбільшою внутрішньою силою

людини, що перетворює її в учасника маси.

Отже, певна потреба штовхає людину в масу. Згодом потреба бути в масі зникає і людина виходить з неї, але вже з тими чи іншими, навіть хронічни-

ми змінами в психіці, що сформувалися під упливом масової психіки, яка

веде до втрати особистості, руйнування соціальних ролей, які виконувала людина, ретроградної амнезії (втрати пам’яті на певні події, що були під час існування маси). Почуття, настрої, емоції в масі мають надіндивідуальний характер. Спрямована на втілення високих ідей, маса більш моральна, колективістська, ніж егоїстична особистість. Перебування в такій масі залишає позитивний відбиток на особистості.

Поняття про масифікацію як процес втягування людини в масу для професійних комунікаторів без сумніву є частиною професійних знань. Очевидним є й те, що від розуміння цього процесу залежать технології, методики й