Материал: Teoriya_mas_com

Розділ 3. Професіонали масового спілкування

3.1. Професійні комуніканти в системі масового спілкування.

Масова комунікація є середовищем, в якому працюють різні фахівці сло-

ва. Одні з них працюють за законами середовища, інші намагаються обійти ці закони, ще інші відважно борються за зміну середовища.

3.1.1. Поняття про професійного комуніканта.

Комунікантами називають осіб, які ініціюють, проводять, підтримують або завершують процес спілкування. У ролі комунікантів масового спілкування виступають професійні комуніканти або аматори організованого спіл-

кування, які намагаються діяти за правилами професіональної комунікації.

До професійних комунікантів або комунікантів-аматорів належать ті, які для спілкування використовують: а) мову або знакові системи, що створені на основі мови: агітатори, ведучі, вихователі, журналісти, іміджмейкери, пі- арники (фахівці зі зв’язків із громадськістю), представники влади, прес-сек- ретарі, пропагандисти, проповідники, публіцисти, редактори, рекламісти,

учителі; б) парамовні зображальні засоби — мову жестів, рухи тіла, голос тощо: співаки, танцівники і т. д.; в) художні образи, а також створені за уяв-

ними образами предмети: майстри народних ремесл, скульптори, художни-

ки тощо. До роду професійних комунікантів належать й інші фахівці масового спілкування. Звичайно, комуніканти групи в є учасниками масового

спілкування тільки тоді, коли вони використовують створені ними предмети для впливу на людей — на їхні почуття, свідомість. Такі комуніканти, як, на-

приклад, агітатори, журналісти, іміджмейкери, пропагандисти, рекламісти тощо дуже часто використовують одночасно різні засоби спілкування: слово й образ, слово й жести і т. п.

Професійні комуніканти групи а називаються також професійними мов-

цями, оскільки вони для спілкування використовують мову або знакові системи на основі мови, тобто письмо.

Спілкування між професійним мовцем і комунікатом та непрофесійним мовцем і тим же комунікатом відрізняються. У першому випадку комунікаційний процес матиме більшу осмисленість і чіткість, відсутніми будуть зайві акти мовлення, тематичні відхилення і т. д.; у другому випадку процес спілкування може бути підпорядкований асоціативній роботі пам’яті, позначений зайвими мовними операціями й діями.

Професійне мовлення суттєво відрізняється від непрофесійного, звичайного, нормального мовлення. Різниця полягає в тому, що звичайне, нормаль-

не мовлення завжди зумовлено тими чинниками, які його й породжують, тобто нормальне мовлення в конкретній ситуації мотивоване, цілеспрямоване, осмислене, через що воно завжди є актуальним. Якщо звичайне мовлення не відповідає хоч одному чиннику (наприклад немотивоване чи безцільне), воно тоді сприймається як ненормальне (аномальне). Професійне ж мовлення не завжди має внутрішньо-особистісну мотивацію і підпорядкування внутрішньозумовленим цілям мовця. Часто професійне мовлення є штучно

породжене, тобто “ зроблене”, виконане професіоналом за певними правилами, зразками, форматами, який ніби імітує нормальне мовлення, виконуючи

виробниче, наприклад редакційне, завдання. Професіоналізм мовця в тому й

полягає, щоб знати правила й принципи породження висловлювання, уміти

імітувати нормальний акт висловлювання. Тому для професіонала важливими є такі поняття, як актуальність теми, її розробка, подача, що зовсім незрозумілим може бути для звичайних мовців, які завжди говорять актуально

в межах своєї компетенції, зовсім не розуміючи, що таке актуальність.

Професійними мовцями стають у процесі вивчення й усвідомлення актів породження висловлювання, механізмів виникнення твору, тих факторів (чинників), які впливають на мовця під час мовлення. Тому ці спеціальні

знання та вміння користуватися ними для організації власного мовлення й мовлення інших входять у професіограму фахівця й визначають рівень його

професіоналізму. Знання про природу породження висловлювання лежать в основі технології праці професійного мовця.

Професійні комуніканти є визначальним чинником масового спілкування,

від них залежить, якою буде масова комунікація. Залежно від того, яку соці- ально-професійну роль виконує комунікант,— він журналіст, проповідник,

вихователь чи хтось інший,— таким буде спілкування за змістом і формою: різниця у виборі теми для розмови, формату її подачі, вибору засобів спілку-

вання тощо. Об’єднує кожного з професійних комунікантів уміння усвідом- лювати комунікаційний процес, організовувати його за певними технологіями з використанням визначених способів, процедур спілкування (визначе-

них технік), ставитися до спілкування як до роботи, виробничої діяльності,

що передбачає, зокрема, постановку виробничих цілей. Виробничі цілі завжди включають саму процедуру створення інформаційного продукту або про-

ведення інформаційної акції. Для професійних мовців мовлення найчастіше виступає самоціллю, а не засобом досягнення цілей. Ця особливість є досить суттєвою для розуміння поведінки професійних комунікантів.

Існує дві стихії спілкування професійних комунікантів: (а) звичайна, людська, особистісна і (б) виробнича, фахова, надособистісна, але яка за певних умов може збігатися з першою і бути професійним виявом її.

Виробниче мовлення здійснюється за певними стандартами, зразками, заготовками, з використанням прийнятих способів, правил, принципів створення повідомлення, сюжету, рекламного тексту тощо. Для професійного мовця на задній план відходять питання особистісної мотивації, мети, смислу висловлювання, нівелюється самооцінка мовця з погляду того, наскільки його позиція є коректною, доречною, посутньою, важливою, толерантною, справедливою і т. д. Праця професійного мовця технологізується й автома-

тизується, втрачає авторське творче начало. Фахівець із мовлення ставиться до свого висловлювання як до продукту, товару, який треба технологічно і

вчасно зробити та реалізувати.

Завдяки усвідомленню комунікаційного процесу і себе в ньому професій-

ні комуніканти здатні позиціонуватися у масовій комунікації певним чином. Позиціонування може мати суперечливий характер: представники однієї й тієї ж професії по-різному уявляють себе в соціумі. Так, журналісти в ко-

лишньому СРСР позиціонувалися агітаторами й пропагандистами або публі-

цистами, що пропагують і відстоюють соціалістичні й комуністичні цінності, виховують народ у комуністичному дусі. У незалежній Україні журналісти позиціонують себе інформаторами суспільства, незалежними носіями ін-

формації, незаангажованими виробниками новин, а також представниками інтересів громади, борцями за свободу слова і демократію.

3.1.2. Професійний і соціальний аспекти діяльності професійних комунікантів.

Професійні комуніканти є визначальним фактором масового спілкування через те, що вони визначають форму і зміст комунікаційного процесу. Ос-

кільки на поведінку і діяльність комунікантів впливають певні чинники, то зміст цих чинників визначає те, яким буде комунікаційний процес. Залежно

від характеру участі в комунікаційному процесі поділяють професійних ко-

мунікантів на різних фахівців масової комунікації.

Нижче наведено таблицю як приклад поділу професійних комунікантів на

фахівців, праця яких зумовлена впливом неоднакових за змістом чинників.

При цьому розглядаються ті комуніканти, для яких спілкування є просто роботою, а не обов’язково відповідає їхнім внутрішнім природним потребам (ми не беремо до уваги випадки, коли професіонал займається справою, яка приносить йому внутрішнє задоволення, бо відповідає його власним потребам, а також випадки, коли професіонал поводить себе неадекватно).

Кожен із зазначених у цій таблиці фахівців здатен керуватися не суто виробничими мотивами і ставити не суто виробничі цілі, а й бути на вістрі ча-

су та виконувати роль соціально активних людей, позиціонувати себе в сус-