25. Керівний склад (5 осіб) військової частини Х., на території якої розташовувалися склади з боєприпасами, за попередньою змовою із окремими військовослужбовцями, які виконували обов’язки із охорони й забезпечення схоронності боєприпасів, заволоділи і збули боєприпаси на суму 3 млн 500 тис. грн. Знаючи про плани Міністерства оборони провести масштабну позапланову перевірку, вказані особи вирішили підірвати Пів- денно-Західну частину військового складу з метою імітації діяльності підривних груп зовнішнього ворога й ліквідації доказів своїх злочинних дій. На реалізацію цього умислу вони підпалили частину складу, унаслідок чого державі було заподіяно збитки на суму понад 250 млн грн, а кілька мешканців навколишніх сил отримали легкі й середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Кваліфікуйте дії цих осіб. Яке значення при кваліфікації диверсії має суб’єктивна сторона складу злочину?
Рекомендована література
1.Брящей Р.І., Клименко О.А. Актуальні питання кваліфікації та розмежування терористичного акту та диверсії за КК України. Протидія проявам тероризму, сепаратизму, екстремізму та нелегальній міграції в сучасних умовах: сатн, пробле-
ми та перспективи: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 28 жовт. 2016 р.). Дніпро: ДДУВС, 2016. С.141–145.
2.Гізімчук С.В. Про питання про конституційні засади кримінальної відповідальності за посягання на основи націона-
льної безпеки України. Актуальні проблеми кримінальноправової охорони основ національної безпеки України: матер.
кругл. столу (м. Харків, 26 трав. 2017 р.). Харків: Юрайт, 2017.
С. 28–33.
3.КлимосюкА.С.Безпосереднійоб’єктдиверсії(стаття113
ККУкраїни).Проблемизаконності. 2017.Вип.137.С.101–112.
4.Климосюк А. С. Інформація як предмет диверсії (ст. 113 КК України). Безпека людини в умовах глобалізації: сучасні правові парадигми: матеріали VII Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, НАУ, 24 лют. 2017 р. Том І. Тернопіль: Вектор, 2017.
С. 296–298.
122
5.Климосюк А. С. Про кримінально-правову характеристику предметів диверсії та необхідність удосконалення їх законодавчого формулювання в статті 113 КК України. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2016. Вип. 5.
Том 2. С. 101–106.
6.Климосюк А.С. Концептуальні підходи до визначення безпосереднього об’єкта диверсії (ст. 113 КК України). Актуа-
льні проблеми кримінально-правової охорони основ національної безпеки України: матер. кругл. столу (м. Харків, 26 трав. 2017 р.). Харків: Юрайт, 2017. С. 135–139.
7.Климосюк А.С. Про життя і здоров’я людей як об’єкти національної безпеки України та їх охорону за ст. 113 КК Украї-
ни. Кримінально-правове забезпечення сталого розвитку України
вумовах глобалізації: матер. міжнар. наук.-практ. конф. (м. Хар-
ків, 12-13 жовт. 2017р.). Харків: Право, 2017. С. 531–533.
8.Сичевський В.В., Харитонов Є.І., Олєйніков Д.О. На- уково-практичний коментар до розділу I Особливої частини Кримінального кодексу України (Злочини проти основ національної безпеки України). Харків: Право, 2016. 232 с.
9.Скулиш Є.Д., Звонарьов О.Ю. Злочини проти основ національної безпеки України: навч. посібник. Київ: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2011. 220 с.
10.Тацій В.Я. Злочини проти основ національної безпеки України (розділ ІІ) // Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / за ред. В. Я. Тація, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. 5-те вид., переробл. і допов. Харків: Право, 2015. С. 25–38.
11.Тацій В.Я. Питання кримінально-правової охорони основ національної безпеки України (розд. 2) // Актуальні питання кримінального законодавства України та практики його застосування : монографія / В.Я. Тацій, В.І. Борисов, Л.М. Демидова та ін. Харків: Право, 2017. 400 с.
12.Хавронюк М.І. Злочини проти основ національної безпеки України (гл. 3) // Кримінальне право (Особлива частина): підручник / за ред. О.О. Дудорова, Є.О. Письменського.
Т. 1. Луганськ: Елтон-2, 2012. С. 52–62.
13.Чорний Р.Л. Відповідальність за диверсію: проблеми нормативного закріплення за КК України. Науковий вісник Уж-
123
городського національного університету. Серія ПРАВО. 2013. Вип. 21. Ч. ІІ. Т. 3. С. 100–103.
14.Чорний Р.Л. Проблеми визначення основного безпосереднього об’єкта злочинів проти безпеки держави в економічній сфері. Науковий вісник Ужгородського національного уні-
верситету. Серія ПРАВО. 2013. Вип. 20. Ч. ІІ. Т. 3. С.82–85.
15.Чорний Р.Л. Соціальні ознаки предмета складу диверсії. Юридичний науковий електронний журнал. 2014. № 2. С. 89–93.
Те м а 8. Проблеми кваліфікації посягання на життя
державного чи громадського діяча (ст. 112 КК)
(вирішення завдань та обговорення дискусійних питань)
Питання до обговорення
1.Посягання на життя державного чи громадського діяча в системі Особливої частини КК України. Загальна характеристика складу злочину.
2.Об’єкт і потерпілий при посяганні на життя державного чи громадського діяча, їх значення для кваліфікації.
3.Проблеми кваліфікації посягання на життя державного чи громадського діяча за об’єктивною стороною злочину.
4.Проблеми кваліфікації посягання на життя державного чи громадського діяча за суб’єктивними ознаками злочину.
5.Проблеми співвідношення посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) із суміжними злочинами.
Під час відповіді на перше питання треба узагальнено розглянути посягання на життя державного чи громадського діяча в кількох підсистемах чинного КК України: а) злочинів проти основ національної безпеки України (ст. 109 – 1141 КК), б) посягань на життя людини (ст. 112, 115, 116, 118, 348, 3481, 379, 400, 404, 443 КК), в) посягань, потерпілим від яких виступає державний чи громадський діяч (ст. 112, 345, 346, 347, 348, 350,
124
352, 377–379 КК). При цьому даний злочин може бути учиненим на реалізацію іншого умисного злочину (напр., передбаченого ст. 109 чи 110 КК), що вимагає кваліфікації за сукупністю. Також доцільно простежити зміни до цієї статті за період з 2014 р. і по нині. Розширення переліку потерпілих за рахунок осіб, які залучені до сфери здійснення правосуддя та боротьби з корупцією, відображає тенденції сучасної кримінально-правової політики в Україні.
Висвітлюючи друге питання, спершу слід з’ясувати, що визначається об’єктом злочину. Виходячи із диспозиції ст. 112 КК діяння, передбачені в ній, спрямовані на заподіяння смерті спеціальному потерпілому у зв’язку саме з його діяльністю, яка нерозривно пов’язана з родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом І Особливої частини КК як «основи основ» національної безпеки. У зв’язку з цим основним безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини щодо забезпечення нормального функціонування політичної системи, гілок й інститутів державної влади. Додатковим (але не другорядним) обов’язковим об’єктом виступають суспільні відносини щодо охорони життя людини.
Далі слід зупинитися на тому, що специфічною ознакою складу посягання на життя державного чи громадського діяча є потерпілий від злочину. При цьому у статті згадані узагальнені назви груп потерпілих: а) державний діяч (перелік посад вичерпно зазначається в диспозиції статті), б) громадський діяч (керівник будь-якої політичної партії). Остання група законодавцем іменується невдало, зважаючи на розмежування згідно з чинним законодавством понять «громадська організація» й «політична партія». Важливо, що потерпілим від цього злочину є особа, котра перебувала на відповідній посаді або була керівником політичної партії: а) під час вчинення злочину, б) у будьякий час до вчинення злочину. На відміну від спеціальних видів посягань на життя, передбачених в інших статтях КК, близькі родичі не є потерпілими за ст. 112 КК.
Відповідь на третє питання передбачає розгляд об’єктивної сторони цього злочину. Отже, передусім необхідно зосередитися на змісті наскрізного терміна «посягання», формах
125
об’єктивної сторони злочину й моменті закінчення злочину. Спираючись на системне тлумачення словосполучення «посягання на життя», що неодноразово використано в Особливій частині КК шляхом визначення його як убивства або замаху на вбивство (див. напр., ст. 348, 379, 400, 443 КК), слід акцентувати на тому, що посягання може набувати двох форм: 1) замах на вбивство; 2) вбивство. Обидві ці форми передбачають учинення суспільно небезпечного діяння – дії (фізичної чи інформаційної) або бездіяльності. Для другої форми необхідно встановити суспільно небезпечний наслідок – смерть людини, а також причин- но-наслідковий зв’язок між діянням і цим наслідком. Відповідно, у першій формі злочин сконструйовано усічено, а тому він уважається закінченим уже з моменту вчинення дій, безпосередньо спрямованих на протиправне заподіяння смерті іншій особі, яка при цьому є потерпілим від цього злочину, у другій – як з матеріальним складом (момент закінчення зумовлений настанням суспільно небезпечного наслідку). Злочин же у цілому треба розглядати як такий, що має усічений склад, з огляду на що йому притаманні особливості (винятки) щодо застосування окремих інститутів Загальної частини КК (наприклад, у контексті положень ст. 16, 17, 31 і 68 КК). Оскільки форми вчинення цього злочину полягають в умисному вбивстві й замаху на нього, то для встановлення загальних для всіх видів вбивств ознак, необхідно також проаналізувати ч. 1 ст. 115 КК і роз’яснення ПВСУ у постанові від 07.02.2003 р. № 2.
Готуючись до висвітлення четвертого питання, треба окреслити обов’язкові суб’єктивні ознаки посягання на життя державного чи громадського діяча. При цьому суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що досягла чотирнадцятирічного віку (загальний суб’єкт, «знижений вік»); суб’єктивна сторона характеризується умислом і мотивом убивства (замаху на вбивство) у зв’язку з державною чи громадською діяльністю потерпілого.
Слід пам’ятати, що при встановленні мотиву варто виходити з такого:
1) його зміст зумовлений зв’язком діяння винного з діяльністю потерпілого, а тому за критерієм співставлення часу
126