Материал: MPiZ_214

лкою назвати це явище безпрецедентним. Стиснуті шестернями брудної війни, ми стогнемо. Ми знаємо, що ми повинні висловити свій протест проти війни, але замість того, щоб виплеснути свій гнів і зруйнувати ці шестерні, ми стогнемо… Душа у нас йде в п’яти. ми здаємося державі і прославляємо смерть, охоплені страхом смерті.

Раптово ми стаємо конфліктними – і під час наших гарячкових дебатів, і тоді, коли ми просто п’ємо гарячий чай під прохолодним вітерцем кондиціонера. Ми говоримо про право нації на самовизначення. Ми говоримо про те, що не повинно бути ніяких перешкод реалізації цього права. Ми намагаємося пояснити, що визнання курдського народу і його культури – це важливий крок. Причина війни на Близькому Сході

–американський імперіалізм, і ми думаємо, що, якщо ми дійсно хочемо бути людьми, нам необхідно виступити проти цієї війни…

Раптово нас переповнює гнів, і ми встаємо на захист прав людини. Військова влада обіцяє «не залишити каменя на камені». Висловлений ними намір винищити цілу націю луною звучить у наших вухах. «Операції будуть проводитися не тільки в південному сході, а також і на заході. Це стосується тих, хто допомагає терористам»,

–додає один з військових авторитетів, і, звичайно ж, він не забуде упевнитися, що ця інформація дійшла до преси. І тут ми забуваємо, що, за нашими власними словами, брудна війна не може закінчитися нічим іншим, крім як поразкою. Ми забуваємо аксіому, що єдиний спосіб протистояти війні – це почати справедливу війну. Ми хочемо забути це. Падаюча на Тендюрек бомба вибухає і в наших серцях. «Як шкода, – каже хтось із нас. – Навіщо проливати стільки крові? Хіба курдська і турецька нації – не брати?». І він починає говорити як зазвичай»

(…)

8.В обвинувальному акті, датованому 29 вересня 1993 року, Прокурор Стамбульського Суду Державної Безпеки звинуватив заявницю в пропаганді, спрямованій проти цілісності Держави, шляхом публікації вищезгаданої статті. Звинувачення пред’явлені відповідно до розділу 8 Закону «Про запобігання тероризму» 1991 р. (...)

9.Під час процесу в Стамбульському Суді заявниця заперечувала пред’явлені їй звинувачення і стверджувала, що стаття не містить сепаратистської пропаганди, а метою порушення кримінальної справи проти неї як власниці і відповідального редактора було покарати журнал, оскільки автор оспорюваної статті, чия фотографія була опублікована разом зі статтею, жодним чином не переслідувався (…)

10.Рішенням від 5 липня 1994 року Стамбульський Суд визнав заявницю винною у злочині, передбаченому розділом 8 §1 «Зако-

72

ну 1991 року». Суд засудив заявницю до тюремного ув’язнення строком на шість місяців і штрафу в 50,000,000 турецьких лір. Суд також віддав розпорядження про конфіскацію публікації, що порушує закон.

11. У мотивувальній частині рішення Суд постановив, що в оспорюваної статті певна частина території Туреччини була згадана як «Курдистан»; стверджувалося, що люди, які живуть там, - курдські громадяни, що курдську націю хочуть винищити, що мав місце геноцид, що територія, визначена як "Курдистан", піддавалася бомбардуванням і використання хімічної зброї та горіла. На цій підставі Суд порахував, що стаття в цілому пропагує сепаратизм щодо Держави. (…)

16. 17 листопада 1995 року Стамбульський Суд також визнав автора оспорюваної статті, Ерхан Алтуна, винним у злочині, передбаченому розділом 8 § 1 "Закону 1991 року"…

II. Відповідне національне законодавство

…

A. Законодавство про запобігання тероризму

18. Стаття 8 Закону «Про запобігання тероризму» передбачає злочин у вигляді порушення територіальної цілісності Республіки Туреччина або неподільної єдності нації шляхом письмової та усної пропаганди, мітингів, зборів і демонстрацій, незалежно від використовуваних методів і намірів. Будь-яка особа, залучена до подібної діяльності, може бути засуджена до ув’язнення або штрафу, що в даний час може становити для редактора друкованих видань позбавлення волі строком до 2 років і штраф до трьохсот мільйонів турецьких лір (…)

ПРАВО

I. Передбачуване порушення статті 10 Конвенції

25. Заявниця стверджувала про невиправдане втручання влади в її право на свободу вираження поглядів, гарантоване статтею 10 Конвенції, яка вказує наступне:

«1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без будь-якого втручання з боку органів державної влади і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальнос-

73

тям, умовам, обмеженням або санкціям, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду». (…)

A.Наявність втручання

27.Суд звертає увагу на явний і безперечний факт того, що ма-

ло місце втручання в право заявниці на свободу вираження поглядів, оскільки їй було винесено обвинувальний вирок, і її було засуджено до тюремного ув’язнення згідно з розділом 8 «Закон 1991 року».

B.Виправдання втручання

28.Це втручання порушило б статтю 10 Конвенції, якби не

було «встановлено законом», не переслідувало б одну або більше законних цілей, згаданих у ч. 2 ст. 10, і не було б «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої мети або цілей. Суд розгляне кожен з цих критеріїв по черзі.

1. «Встановлено законом» (…)

31. Комісія погодилася з Урядом у тому, що втручання було встановлено законом. (…)

2. Законна мета (…)

34. Уряд заявив, що метою даного втручання було забезпечення «національної безпеки» і «громадського порядку». Комісія погодилася з цією думкою. (…)

3. «Необхідність в демократичному суспільстві»

(A) Аргументи сторін

36.Заявниця вказала, що стаття прославляла демократію і права людини і передбачала, що інтелігенція повинна проявляти велику сміливість в захисті останнього зі згаданих пріоритетів. Вона стверджувала, що стаття не закликала вдаватися до тероризму і насильства, а навпаки, критикувала тероризм, спрямований проти людей (…)

37.(…) На думку Уряду, сенс статті полягав у тому, що єдиним засобом для вирішення курдської проблеми було розгортання терористичних дій проти Держави, і що інтелігенція повинна була забезпечити необхідну підтримку таких дій. Уряд вважав, що на тлі хвилі тероризму заявниця мала утриматися від пропаганди, націленої на підтримку теро-

74

ристичного насильства (…)

(В) Оцінка Суду

39.Суд нагадує основні принципи, встановлені в його прецедентному праві стосовно статті 10 Конвенції:

(I) Свобода вираження поглядів є однією з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку

йсамореалізації кожного його члена. Відповідно до ч. 2 ст. 10 це може бути застосовано не тільки до «інформації» або «ідей», які прихильно приймаються або розцінюються як необразливі чи нейтральні, але також і до тих, що викликають образу, роздратування чи занепокоєння. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства». Свобода вираження допускає ряд винятків, які, проте, повинні суворо регламентуватися, а необхідність будь-яких обмежень має бути переконливо доведена.

(IІ) Прикметник «необхідний» відповідно до ч. 2 статті 10 передбачає наявність «гострої соціальної потреби». Держави-учасниці мають певну свободу розсуду при оцінці наявності даної необхідності, але ця свобода не суперечить Європейському контролю, який поширюється як на закони, так і на рішення, які застосовують їх, навіть якщо ці рішення виносяться незалежним судовим органом. Суд має повноваження виносити остаточні рішення про сумісність «обмеження» зі свободою вираження поглядів, в тому вигляді, як вона захищається статтею 10.

(IІІ) Здійснюючи свою контролюючу функцію, Суд повинен розглядати втручання у контексті всієї справи в цілому, у тому числі змісту оспорюваних тверджень та у сенсі, в якому вони були зроблені. Зокрема, Суд повинен визначити, чи є втручання, про який йде мова, «співрозмірним переслідуваним цілям», і чи є причини, висунуті владою, «доречними і достатніми» для того, щоб виправдати це втручання. (…)

40.(…) ч. 2 статті 10 Конвенції допускає досить вузькі рамки обмежень щодо політичних виступів або дискусій з питань суспільної значущості. Крім того, межі допустимої критики ширші стосовно уряду, ніж щодо приватної особи або навіть політичного діяча. У демократичній державі дії, а також помилки уряду повинні бути предметом пильної уваги з боку не тільки законодавчих і судових властей, але також і громадської думки.

Панівне становище, яке займає уряд, саме собою вимагає від нього прояву стриманості в застосуванні кримінального покарання, особливо в тих випадках, коли доступні інші засоби для відповіді на необґрунтовані напади і критику з боку опозиції. Зрозуміло, до повноважень державної влади як гаранту громадського порядку належить ужиття заходів, у тому числі кримінально-правового характеру, що

75

мають на меті відреагувати на подібні зауваження, але при цьому їх реакція повинна бути адекватною і не виходить за рамки необхідності

(…). Нарешті, якщо подібні виступи підбурюють людей до насильства, державна влада користуються більш широкою свободою розсуду при вирішенні питання про необхідність втручання в свободу вираження поглядів.

41.Оскільки заявниця була визнана винною в сепаратистській пропаганді через журнал, редактором якого вона була, оспорюване втручання також має розглядатися в контексті основної ролі преси у забезпеченні належного функціонування системи політичної демократії. У той час як преса не повинна переступати межі, встановлені у тому числі для захисту життєво важливих державних інтересів, таких як національна безпека або загроза територіальній цілісності, від загрози насильства, або з метою запобігання заворушенням чи злочинам, тим не менш, на пресу покладено обов’язок поширювати інформацію та ідеї з політичних проблем, включаючи і дискусійні питання. Якщо завданням преси є повідомляти таку інформацію та ідеї, то громадськість має право отримувати їх. Свобода друку до того ж забезпечує суспільство одним з найдосконаліших інструментів, що дозволяють дізнатися і скласти уявлення про ідеї та позиції політичних лідерів.

42.Суд підкреслює, що обов’язки і відповідальність, якими супроводжується реалізація права на свободу вираження поглядів співробітниками редакцій ЗМІ, набувають особливого значення в напружених

іконфліктних ситуаціях. Дуже обережними слід бути при публікації думок, які містять підбурювання до насильства, спрямованого проти держави, з тим, щоб ЗМІ не стали засобом для розпалювання ворожнечі, нетерпимості і пропаганди насильства. У той же час, якщо подібні погляди не підпадають під зазначені категорії, Держави-учасниці не повинні під виглядом захисту територіальної цілісності або національної безпеки, або запобігання злочинам чи заворушенням обмежувати право суспільства бути проінформованим про ці погляди шляхом покладання кримінально-правового тягаря на ЗМІ.

43.Далі, Суд … враховує стурбованість влади Туреччини з приводу поширення поглядів, які, як вона вважає, могли б загострити серйозні хвилювання, що відбуваються в Туреччині протягом майже 15 років.

44.Суд звертає увагу на те, що журнал заявниці опублікував статтю, написану представником інтелігенції, в якому розкрито погляди на курдську проблему. В оспорюваній статті гостро критикувалася політика Уряду і дії державних сил безпеки у питаннях ставлення до насе-

76