України. Застосування норм міжнародного гуманітарного, національного кримінального та кримінально процесуального права в ході проведення антитерористичної операції на Сході України: матер. міжкафедр. «круглого столу» (Харків, 12 лют. 2015 р.). Харків: Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого, 2015. С. 78–81.
5.Олєйніков Д.О. Уточнення змісту мети злочину, передбаченого ст. 110 КК України. Досудове розслідування: акту-
альні проблеми та шляхи їх вирішення : матер. пост. діючого наук.-практ. семінару (28 жовт. 2011 р.). Харків: Оберіг, 2011. Вип. 3, Ч. 2. С. 132–136.
6.Рубащенко М.А. Видовий об’єкт посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. Теорія і практика правознавства: електрон. наук. фах. вид. 2013. № 2 (4). С. 1–8. С. 6–7. URL: http://tlaw.nlu.edu.ua/article/view/63544/58980.
7.Рубащенко М.А. Деякі питання зміни меж території України: взаємозв’язок кримінально-правових та конституційних норм. Актуальні проблеми кримінально-правової охорони основ національної безпеки України: матер. кругл. столу (м. Харків, 26 трав. 2017 р.). Харків: Юрайт, 2017. C. 88-92.
8.Рубащенко М.А. Кримінальна відповідальність за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України: монографія. Харків: Право, 2016. 286 с.
9.Сичевський В.В., Харитонов Є.І., Олєйніков Д.О. На- уково-практичний коментар до Розділу I Особливої частини Кримінального кодексу України (Злочини проти основ національної безпеки України). Харків: Право, 2016. 232 с.
10.Скулиш Є.Д., Звонарьов О.Ю. Злочини проти основ національної безпеки України: навч. посібник. Київ: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2011. 220 с.
11.Тацій В. Я. Злочини проти основ національної безпеки України (розд. ІІ). Кримінальне право України. Особлива час-
тина: підручник / за ред. В. Я. Тація, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. 5-те вид., переробл. і допов. Харків: Право, 2015. С. 25–38.
12.Тацій В. Я. Питання кримінально-правової охорони основ національної безпеки України (розд. 2). Актуальні пи-
57
тання кримінального законодавства України та практики його застосування : монографія / В.Я. Тацій, В.І. Борисов, Л.М. Демидова та ін. Харків: Право, 2017. 400 с.
13.Хавронюк М. І. Злочини проти основ національної безпеки України (гл. 3). Кримінальне право (Особлива части-
на): підручник / за ред. О.О. Дудорова, Є.О. Письменського. Т. 1. Луганськ: Елтон-2, 2012. С. 52–62.
14.Чорний Р.Л. Проблеми вдосконалення закону про кримінальну відповідальність за деякі злочини проти основ національної безпеки України. Юридичний науковий електронний журнал: електрон. наук. вид. 2015. № 1. С. 186–189. URL: http://lsej.org.ua/1_2015/50.pdf
Те м а 4. Проблеми кваліфікації публічних закликів
іпоширення матеріалів із закликами,
передбачених ст. 109 і 110 КК
(вирішення завдань та обговорення дискусійних питань)
Питання до обговорення
1.Загальна характеристика публічних закликів і поширення розповсюдження матеріалів із закликами, передбачених ст. 109 і 110 КК. Особливості безпосереднього об’єкта публічних закликів і поширення матеріалів із закликами (ст. 109 і 110).
2.Місце заклику в системі ознак складу злочину. Інформація, що містить заклик, як предмет злочину. Особливості форми й змісту закликів.
3.Характеристика заклику з об’єктивної сторони. Проблеми визначення «публічності» заклику.
4.Поняття і ознаки поширенню матеріалів із закликами:
–матеріали із закликами як предмет злочину;
–зміст і види «поширення» як суспільно небезпеч-
ної дії.
5.Проблеми визначення моменту закінчення злочину, учинюваного у формі публічних закликів або поширення матеріалів із закликами.
58
6.Суб’єктивна сторона і суб’єкт публічних закликів і поширення матеріалів із закликами (статті 109 і 110 КК). Проблеми законодавчої диференціації відповідальності за ці дії (кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки).
7.Проблеми співвідношення публічних закликів і поширення матеріалів із закликами між собою.
8.Проблеми відмежування публічних закликів і поширення матеріалів із закликами від підбурювання до вчинення злочину.
9.Проблеми співвідношення публічних закликів із суміжними поняттями (пропаганда, агітація, публічне висловлювання, виправдання та обґрунтування дій). Проблеми використання термінів «екстремізм» і «сепаратизм» у сфері кримінального права.
10.Проблеми забезпечення свободи вираження поглядів при застосуванні ст. 109 і 110 КК з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
11.Проблеми відмежування публічних закликів і поширення матеріалів із закликами (статті 109 і 110 КК) від пропаганди війни (ст. 436 КК).
Розгляд першого питання необхідно почати з перерахування статей Особливої частини КК, у яких передбачена відповідальність за публічні заклики до тих чи інших дій, й загального аналізу використаних при цьому прийомів законодавчої техніки. Після цього вказується на те, що «публічні заклики…» та «поширення матеріалів із закликами…» є самостійними формами вчинення злочинів, передбачених ст. 109 і 110 КК. Також слід мати на увазі, що вони можуть бути складовими єдиного плану з досягнення мети зміни меж території України і кваліфікуватися в такому разі як «дії, вчинені з метою…». Це пов’язано з тим, що вказані форми вчинення злочину вичерпуються учиненням самих цих дій (так би мовити, «скорочений» умисел), а безпосередній вплив на територію України є чи може бути тільки наслідком учинення дій інших осіб, які ознайомилися зі змістом закликів.
Далі варто з’ясувати особливості об’єкта кримінально-
59
правової охорони при вчиненні «публічних закликів…» і «поширення матеріалів із закликами…» (статті 109 і 110 КК), якими також є основи конституційного ладу (ст. 109) і територіальна цілісність України (ст. 110) відповідно, але ті суспільні відносини, які насамперед порушують указані злочинні дії, можна більшою мірою конкретизувати, указавши на інформаційні відносини, тобто відносини, що виникають з приводу охорони основ конституційного ладу, основ державної влади та охорони територіальної цілісності України, але у сфері реалізації права вільно поширювати інформацію, тобто охорони від поширення інформації такого змісту, сприйняття якого людьми може викликати в них бажання (намір) учиняти відповідні «дії з метою…». При цьому характер суспільної небезпечності «публічних закликів…» та «поширення матеріалів із закликами…» полягає в тому, що вони самі собою не є безпосередньою реалізацією умислу на насильницьку зміну конституційного ладу, його повалення чи захоплення державної влади, або зміну меж території України, хоча й створюють можливість того, що внаслідок цих дій в інших осіб виникне бажання вчинювати «дії з метою…», передбачені у ч. 1 ст. 109 чи ст. 110 КК.
Висвітлюючи друге питання, слід з’ясувати місце заклику в системі ознак складу злочину, яке вказує на його дуалістичну (подвійну) природу, адже він є, з одного боку, предметом відповідних злочинів, а з другого – суспільно небезпечною дією у разі вчинення злочину у формі «публічних закликів…». Із практичної точки зору суб’єкт правозастосування передусім має справу із закликом-текстом – певною інформацією, що характеризується визначеним змістом та різною формою. Далі варто встановити предмет «публічних закликів…», яким є інформація, зміст якої розрахований на те, щоб викликати в людей, яким вона повідомляється, бажання (намір) учинити відповідні «дії з метою…». Особливо необхідно закцентувати увагу на структурі і змісті відомостей, що повідомляються при заклику, яку утворюють два обов’язкові види відомостей в сукупності: 1) основні відомості про дії, зазначені в ч. 1 ст. 109 або ч. 1 ст. 110 КК, які повинен учинити адресат; 2) спонукальні відомості, які повідомляються адресату для формування в нього наміру вчинення за-
60
значених дій. Розглядаючи зміст закликів, доцільно звернути увагу на проблеми його визначення в разі, якщо висловлювання особи є неоднозначними або неконкретизованими щодо того, які саме дії пропонується вчинити та/або в який саме спосіб (правомірний чи протиправний), а також у разі неоднозначності спонукального компоненту заклику.
Третє питання потребує розгляду публічного заклику з об’єктивної сторони. У цьому контексті публічний заклик є інформаційною дією, яка полягає в доведенні до відома значної кількості людей (адресату) в будь-якій формі інформації, зміст якої має викликати в них бажання (намір) учинити відповідні «дії з метою…». Важливо відмітити, що заклик як дія, характеризується тим же механізмом, що й будь-яка інша інформаційна дія (суб’єкт заклику – предмет – рух предмета – адресат заклику – сприйняття адресатом) і може набувати різних форм представлення з використанням вербальних і невербальних засобів комунікації.
Після цього необхідно перейти до проблем встановлення такої ознаки, як «публічність» заклику, який розрахований на сприйняття іншими людьми – публікою задля інформаційного впливу. Проблема публічності заклику – це передусім проблема кількісної характеристики адресата, а також його визначеності, персоніфікованості, зверненості до публіки та сприйняття публікою, безпосередньої її присутності, відкритості й доступності. Усі ці проблеми необхідно обговорити, наводячи наочні приклади. Далі варто вказати на два різних підходи до трактування складових поняття «публічні заклики»: 1) публіка як адресат інформаційного впливу – ті особи, яким адресовані відомості, що встановлять зміст закликів, 2) публіка як адресат інформаційного повідомлення – безпосередній одержувач інформації, тобто ті, кому відповідні відомості фактично доводилися до відома. При цьому обидві ці ознаки обов’язкові для констатації публічності заклику.
Аналізуючи четверте питання, необхідно зосередитись на двох проблемних моментах. По-перше, слід розглянути ознаки «матеріалів» як предмета «поширення матеріалів…»: матеріальність, рухомість, інформаційність, особливий право-
61