Діяльність торговельної галузі
споживчої кооперації за вказаними напрямами буде сприяти росту роздрібного
товарообороту та прибутку, підвищить соціально-економічну ефективність її
функціонування[3].
Розділ ІІІ. Проблеми діяльності
підприємств споживчої кооперації в Україні
.1 Проблеми функціонування
підприємств споживчої кооперації в Україні
Споживча кооперація України в системі економічних відносин за своєю суттю не має принципових відмінностей від інших галузей і сфер народного господарства України. Але в якісній характеристиці, змісті, функціях можна відмітити низку особливостей, зумовлених природою, багатофункціональністю й організаційною побудовою системи споживчої кооперації. Основні з них - це:
- наявність комбінованої соціально-економічної системи, багатогалузевий і багатоцільовий характер діяльності, багатоступеневість і комплексність системи управління;
- демократичність управління власністю і розподілу прибутку, специфіка володіння, користування та розпорядження майном споживчих товариств, функціонування на основі самодіяльності пайовиків;
- специфіка міжгалузевих економічних зв’язків зовнішньоекономічної діяльності, участь у міжнародному кооперативному русі;
- сприяння соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, органічний (традиційний) зв’язок з сільським господарством[9].
На наш погляд, основні економічні проблеми споживчої кооперації України у ХХІ ст. - це:
- неефективність законодавчої бази, державної регуляторної політики, недостатня якість інформаційного простору країни, відсутність масштабних інформаційних систем управління підприємствами;
- неефективне використання наявних ресурсів і ліквідного майна;
- низький рівень інноваційної діяльності в умовах слабкої адаптованості політико-економічної системи держави до умов сучасного ринку;
- відсутність ефективної динамічної системи управління;
- недостатній рівень інвестицій у підвищення ефективності виробництва та якості послуг;
- дефіцит знань про світовий досвід і можливості використання прозорих і демократичних методів управління, ефективних прийомів соціального і господарського менеджменту, практики маркетингу, бізнес-планування, сучасних методів і форм управління та організації господарської діяльності, низький рівень консалтингу та бізнес-освіти у вищій школі.
Трансформаційний період розвитку сучасної української економіки обумовив негативні тенденції розвитку споживчої кооперації, серед яких основними є:
- недостатня адаптація української споживчої кооперації до ринкових форм і методів господарювання;
- істотне руйнування економічного і ресурсного потенціалу кооперації в умовах глобальної кризи перехідного періоду;
- проблема неефективного використання наявних ресурсів і ліквідного майна;
- проблема структурної закритості;
- проблема соціального характеру, яка пов’язана зі складним становищем сільського населення, соціально-демографічною ситуацією, низьким соціально-культурним рівнем розвитку сільської місцевості України.
У такій ситуації ускладнюється процес посилення конкурентоспроможності підприємств та організацій споживчої кооперації. В той же час, саме конкуренція виступає найсуттєвішим фактором ринкової економіки, яка спроможна відновити стан кооперативної сфери.
В умовах сучасної ефективної конкуренції спостерігається домінування нецінових методів, оскільки суперництво передбачає боротьбу за диференційований попит. Розробляючи стратегію і тактику здійснення своєї діяльності на ринку, підприємства споживчої коопераціїзаймаються створенням продукції, яка за своїми якостями відповідає попиту споживачів. Але слід врахувати, що паралельно з підвищенням якості та розширенням асортименту продукції відбувається значний ріст затрат на її виготовлення, що призводить до росту цін, а це вже небажаний показник у конкурентній боротьбі.
Сучасні умови, пов’язані зі становленням ринкових відносин в Україні, поставили споживчу кооперацію перед необхідністю розв’язання складних проблем, зокрема недопущення збиткової діяльності.
Складові ефективної діяльності підприємств споживчої кооперації:
1) компетентність керівництва;
2) рівень економічної підготовки спеціалістів;
) рівень управління фінансовими ресурсами;
) контроль за управлінням власністю;
) недосконалість податкового законодавства;
) рівень маркетингу.
У результаті незадовільної економічної підготовки керівництва та працівників, підприємства споживчої кооперації виявились неадаптованими до ринкових форм і методів господарювання. Тому виникають труднощі при організації аналітичної, прогнозної, фінансової роботи та забезпечення фінансової стабільності.
Значні причини збитковості споживчих підприємств та організацій полягають у неефективному управлінні фінансовими ресурсами. Основна причина цього - недотримання принципу самоокупності: доходи підприємства не покривають його витрат. Крім того, відсутність зацікавленості керівництва в збільшенні обсягів господарської діяльності призвела до перевищення витрат обігу над отриманими доходами.
Доходи підприємств мають тенденцію до скорочення, оскільки продовжують скорочуватись обсяги господарської діяльності в торгівлі (оптовій та роздрібній), на заготівельних і виробничих підприємствах, знижується ефективність праці. На підприємствах показники, які характеризують ліквідність, платоспроможність, фінансову стійкість підприємств, розрахунки з мінімізації податків і максимізації прибутку не відповідають оптимальним значенням. Крім того, на підприємствах не здійснюється бізнес-планування.
Збиткові підприємства споживчої кооперації характеризуються нестачею власного оборотного капіталу. Одночасно з нестачею оборотного капіталу на підприємствах знаходиться надлишок основних засобів, у порівнянні їх з фактичним обсягом діяльності. Неефективне використання матеріально-технічної бази підприємств споживчої кооперації збільшує збитки підприємств. Велика частина виробничих потужностей або простоює, або здається в оренду. Однак, надання в оренду торгових приміщень на короткий термін (один рік) не стимулює орендарів вкладати кошти у зміцнення і підтримання у належному стані матеріально-технічної бази діючих підприємств торгівлі та громадського харчування. Кошти за оренду приміщень перераховуються ними на рахунок райспоживтовариства, а на ремонт приміщень не повертаються. Ремонти приміщень, заміна торгово-технологічного обладнання, особливо холодильного не проводиться роками, що негативно відображається на якості та культурі торговельного обслуговування населення. Крім того, відчуження об’єктів нерухомості (магазинів, промислових підприємств), які знаходяться в районних центрах, призвело до втрати вигідного сегмента споживчого ринку.
Однією з проблем розвитку споживчого ринку є те, що значна частка юридичних осіб перереєстровується у фізичних осіб-підприємців, що займаються підприємницькою діяльністю в цій сфері, а товарооборот їх діяльності не враховується в загальний обсяг.
Основними причинами зменшення кількості юридичних осіб є:
- неприйнятність механізму оподаткування юридичних осіб, звітності;
важка процедура одержання кредитів і висока процентна ставка.
Складна ситуація на підприємствах торгівлі споживчих товариств.
Велика кількість приміщень, що належить споживчим товариствам, потребує або капітального ремонту, або вже напівзруйновані. У місцевих суб’єктів підприємництва кошти на придбання таких приміщень відсутні.
Крім того, рівень маркетингових досліджень, робота управлінського апарату, придбання товарів, які слабко користуються попитом, призвели до різкого зниження оборотності товарів на підприємствах торгівлі споживчої кооперації. В умовах конкуренції ефективність організації в значній мірі залежить від знання ринку та активного використання ринкової кон’юнктури.
Деякі науковці вважають, що беззбитковість та конкурентоспроможність підприємств споживчої кооперації в значній мірі залежить від економічної підтримки пайовиками. Основна мета співпраці з пайовиками - відновити їх економічну зацікавленість до результатів господарської діяльності підприємства. Лише на цій основі можна досягти економічної підтримки пайовиків, а саме: їх участь у реалізації товарів в якості покупців і збільшення пайового фонду. На даний час пайові внески складають незначну частку в оборотних активах підприємств.
Ця підтримка повинна заохочуватись кооперативними виплатами в різних формах (сплата відсотків на пайовий капітал, сплата дивідендів тощо). Крім того, при купівлі товарів у власних магазинах споживчого товариства в кінці року кожному споживачеві, відповідно до величини придбання товарів, має повертатись певна сума грошових коштів. Саме цим забезпечується вигода члена споживчого товариства відучасті в ньому.
Декларативний характер інституційної бази поглиблення участі кооперації України, необхідність адаптації кооперативного сектора української економіки до змінних умов ринкового середовища потребують нових законодавчих актів, нормативно-розпорядчих документіві міжнародних угод щодо кооперативного співробітництва.
Соціальний стан сільського населення, соціально-демографічна ситуація, зменшення купівельної спроможності міського населення в результаті зниженням їх грошових доходів, рівень розвитку інфраструктури аграрного ринку, недостатнє впровадження інноваційних технологій спричинило звуження ємкості ринку сільськогосподарської продукції. Одноосібні виробники сільськогосподарської продукції немають змоги та достатніх коштів на перевірку якості своєї продукції.
Більша її частина реалізується на стихійних ринках, а не підприємствами споживчої кооперації. Крім того, система споживчої кооперації утримує структури, які майже не працюють та використовуються не за призначенням. Саме вони могли б бути використані для розвитку інфраструктури села.
Розробка конкурентної стратегії для
підприємства споживчої кооперації передбачає, по-перше, детальне осмислення
його позиційна ринку товарів і послуг, по-друге, визначення місії, системи цілей
стратегії та комплексу заходів для її досягнення, по-третє, об’єднання всіх
відокремлених планів в єдиний, по-четверте, реалізацію та оцінку стратегічних
напрямів розвитку. Таким чином, слід проаналізувати всі аспекти ринкової
діяльності підприємства та розробити концепцію для посилення його конкурентних
позицій.
.2 Актуальні аспекти реформування
системи споживчої кооперації в Україні
В Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху й посиленню його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» кооперація визнана важливим фактором реалізації структурних змін в економіці України й формування її багатоскладовості на базі реформування майнових відносин. Зростаюча роль кооперативної власності в багатоукладній економіці вимагає уточнення її сутності й змісту відповідно до ринкових умов її реалізації. Згідно з соціально-економічною природою, власність споживчої кооперації відноситься до колективної. Вона закріплена законодавством й держава гарантує її захист нарівні із власністю господарчих товариств і громадських організацій. Колективна власність є окремим самостійним типом. Відзначимо, що колективна форма власності не однорідна, вона складається з різновидів - кооперативної, акціонерної, суспільної власності.
У різних країнах реформування відносин власності кооперації відбувається з урахуванням національних особливостей трансформації суспільного ладу, економічної системи. Для споживчої кооперації найбільш прийнятним визнане поетапне реформування власності за схемою: розмежування - персоніфікація - закріплення власності. В основу реформування власності споживчої кооперації України за цією схемою були покладені наступні принципи:
- забезпечення соціальної справедливості й захищеності пайовиків, трудових колективів, юридичних осіб;
- сполучення безкоштовного й платного характеру передачі власності;
- персоніфікація, закріплення об'єктів власності за реальнимй ефективним власником. Виходячи з визначальної ролі власності в розвитку й функціонуванні споживчої кооперації, а також з урахуванням складності науково-теоретичних і практичних аспектів її реформування для кожного етапу були розроблені наукові концепції, комплексні програми, що обговорювалися на XVI (1994 р.) і XVIII (позачерговому, 2000 р.) з'їздах споживчої кооперації, засіданнях Ради Укоопспілки, у кооперативних організаціях всіх рівнів [18].
У стратегії реформування власності споживчої кооперації вихідним моментом є розмежування (перерозподіл) власності. Це обумовлено тим, що кооперативна власність у процесі усуспільнення була піддана надмірної концентрації в спілках (вищих структурних ланках). Усуспільнення серйозно деформувало співвідношення часткових і спільних частин власності. Так, у базових ланках споживчої кооперації - споживчих товариствах - напочатку реформування було зосереджено лише 30,7% майна. Що стосується співвідношення частковий (діленої) і спільної (неподільної) частин власності, то воно було вкрай деформованим -0,003:0,97.
Внаслідок перерозподілу власності тільки 32% майна залишилося власністю спілок у вигляді об'єктів інфраструктурного обслуговування. Основна частина (68%) зосередилася в споживчих товариствах, які, за своєю сутністю, є основними об'єктами господарської діяльності: магазини, підприємства громадського харчування, заготівельні та переробні підприємства.
Перерозподіл, безумовно, дозволяє зміцнити базові ланки споживчої кооперації, забезпечити нормальне функціонування кооперативних об'єктів різних галузей діяльності. Однак, цього недостатньо для підвищення стимулів і мотивації самих пайовиків, працівників споживчої кооперації, сполучення колективних й особистих інтересів. Крім того, потрібно розмежувати складову власності, тобто встановити оптимальні співвідношення між діленою й неподільною частинами кооперативної власності.
Спроби підштовхнути до персоніфікації неподільної частини кооперативної власності носять руйнівний характер для споживчої кооперації. Міжнародний кооперативний альянс у резолюції Генеральної асамблеї рекомендує визнати із суспільним надбанням. Тому Укоопспілкою були обрані інші підходи для першого й другого етапів реформування власності споживчої кооперації.
Перший варіант ґрунтувався на участі пайовиків у формуванні потенціалу підприємств споживчої кооперації. При цьому було враховано, що власність споживчої кооперації нарощувалась багатьма поколіннями пайовиків. Крім того, в увагу приймалося й те, що широка мережа великих і капіталомістких об'єктів створювалася на загальні кошти Укоопспілки та споживчих спілок інших республік колишнього СРСР. Такий підхід дозволив встановити частку неподільної власності в статутному капіталі на рівні не менш 51%. Відповідно, пайова власність неповинна перевищувати 49%. Це співвідношення гарантувало цілісність і стабільність розвитку споживчої кооперації, але несприяло високій мотивації й активності пайовиків, тому в 2000 р.був реалізований другий підхід.
З економічної точки зору, пайові внески є формою залучення інвестицій та сприяють підвищенню ліквідності підприємств споживчої кооперації. Дійсно, з початку реформування власності, за період 1995-2000 р. пайовий капітал збільшився більш,ніж в 100 разів. Такі темпи позитивно вплинули на формування обов'язкового й додаткового пайового капіталу - він виріс на 50 млн. грн. Але, багатоступенева система споживчої кооперації, її велика розгалуженість, особливо в сільській місцевості, не створюютьумов для її гнучкості в умовах ринкової економіки. Проведене реформування власності споживчої кооперації не сприяло підвищенню конкурентоспроможності її підприємств. Крім того, персоніфікація власності не визначає чіткого закріплення за пайовиком об`єкту власності, а визначає тільки грошові нарахування на частину паю. До неподільної частини відносять великі підприємства, які є частиною інфраструктури регіону або місцевості, в такому разі виникає питання, які об`єкти відносять до розподільної частини та яким чином здійснюється цей розподіл. Ця невизначеність створює низку проблем в частині розподілу власності невеликих об`єктів.