Міністерство освіти і науки України
Хмельницький кооперативний коледж
Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту
Циклова
комісія облікових та фінансових дисциплін
Зарубіжний
досвід функціонування системи споживчої кооперації
Виконала: Лісневcька О.О.
студентка ІІІ курсу фінансового відділення
Керівник: Кашперська
О.В.
Хмельницький-2013
Зміст
Вступ
Розділ І. Історичні аспекти підприємств споживчої кооперації
1.1 Поняття підприємств споживчої кооперації
1.2 Історичні тенденції розвитку споживчої кооперації
Розділ ІІ. Аналіз функціонування підприємств споживчої кооперації
.1 Зарубіжний досвід діяльності підприємств споживчої кооперації
.2 Функціонування підприємств споживчої кооперації в Україні
Розділ ІІІ. Проблеми діяльності підприємств споживчої кооперації в Україні
.1 Проблеми функціонування підприємств споживчої кооперації в Україні
.2 Актуальні аспекти реформування системи споживчої кооперації в Україні
.3 Основні шляхи вдосконалення діяльності підприємств споживчої кооперації
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми. Кооперація - один із найцікавіших феноменів людської культури, витвір духу Людини, живильна сила якого, пригашена тоталітаризмом, зараз знову стає підставою утвердження української нації серед вільних людей світу.
Поширившись за свою майже 200-літню історію на всі галузі економічного життя,вона набула специфічних видовищ характеристик. Один з найпопулярніших і найпоширеніших у світі її видів - споживча кооперація, завдання якої задовольнити потреби і прагнення людей як споживачів та захистити їх економічні інтереси.
Генеральна Асамблея ООН проголосила 2012 рік Міжнародним роком кооперативів, підкреслюючи вклад кооперативів у соціально-економічний розвиток, зокрема їх вклад у боротьбу з бідністю, створення робочих місць і соціальну інтеграцію.
Сьогодні, особливо в період світової кризи, кооперативний сектор економіки в Україні знаходиться на стадії транзитивних змін. Він охоплює кооперативи та їх об’єднання різних типів кооперації: і ті, що історично склалися, і ті, що вважаються новими для вітчизняної кооперації. У цілому в кооперативному секторі налічується нині близько 31 тис. кооперативів.
Головна мета широкомасштабного розвитку багатофункціонального кооперативного сектора національної економіки полягає в реалізації невичерпних можливостей кооперації та ефективному використанні її потенціалу для економічного зростання і соціальної орієнтації багатоукладної економіки України.
Перспективний розвиток споживчої кооперації в умовах ринкового середовища, жорсткої конкуренції, глобалізації та інтернаціоналізації економіки неможливий без використання досвіду кооперативного руху в країнах з розвиненою і перехідною економікою.
Питання розвитку системи споживчої кооперації України досліджували провідні вчені: М.І. Туган-Барановський, А.В. Чаянов, А.М. Фрідман, В.В. Апопій, С.Г. Бабенко, С.Д. Гелей, А.Р. Бернвальд, В.І. Блістер, В.С. Марцин, В.Т. Смірнов, В.Т. Жигалов, Я.А. Гончарук, І.А. Маркіна, М.П.Овчарук, Н.М. Ушакова та інші. У своїх працях дослідники визначили сутність, особливості, стадії розвитку споживчої кооперації на сучасному етапі, зупинилися на аналізі факторів, що впливають на процес функціонування організацій і підприємств системи в умовах мінливого конкурентного середовища.
Роботи багатьох вчених свідчать про невирішеність і практичну значущість подальшого розкриття питань формування і впровадження ефективного механізму управління розвитком системи споживчої кооперації України в ринкових умовах господарювання.
Предмет дослідження. Предметом дослідження є підприємства споживчої кооперації. Об’єктом дослідження виступає зарубіжний досвід діяльності підприємств споживчої кооперації та можливість його впровадження для покращення діяльності підприємств цього виду в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є вивчення зарубіжного досвіду діяльності підприємств споживчої кооперації.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
- розкрити поняття підприємств споживчої кооперації та їх функції;
- висвітлити історію розвитку підприємств споживчої кооперації;
- дослідити зарубіжний досвід діяльності підприємств споживчої кооперації;
- проаналізувати сучасний стан діяльності підприємств споживчої кооперації;
- визначити проблеми діяльності підприємств споживчої кооперації;
- розглянути аспекти реформування підприємств споживчої кооперації;
- запропонувати заходи, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємств споживчої кооперації.
При написанні даної роботи використано теоретичну базу літературних джерел з питань дослідження, а також глобальну мережу Internet.
Структура роботи. Робота складається
зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ І. Історичні аспекти
підприємств споживчої кооперації
.1 Поняття підприємств споживчої
кооперації
Кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.
Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.
Основними завданнями кооперації є:
- підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав;
- створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб'єктів господарювання;
- залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення;
- створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах;
- сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства,підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав;
- створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб'єктів господарювання;
- залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення;
- створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах;
- сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства[1].
Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.
Кооперація базується на таких основних принципах:
- добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації;
- соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва;
- рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос);
- вільного вибору напрямів і видів діяльності;
- демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій;
- безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності [1].
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.
Виробничі кооперативи - обов’язкова трудова участь, членами можуть бути тільки фізичні особи, ставить за мету отримання прибутку.
Обслуговуючі кооперативи - створюються для надання послуг переважно членам кооперативу, членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу.
Споживчі кооперативи -утворюються шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг [12].
1.2 Історичні тенденції розвитку
споживчої кооперації
Ранні кооперативні суспільства, безперечно, виникали стихійно і розрізнено, але це відбувалося не на порожньому місці й, звісно, не раптом. Досвід колективного побуту, спільної праці та управління господарством люди накопичували поступово багато років.
Згодом під впливом змінених економічних умов, передусім ринкової конкуренції, вони почали перероджуватися, зникати. Вже вперіод розпаду феодалізму та становлення капіталізму з'явилися перехідні форми до утворення кооперативів. Виникали вони, попри перешкоди влади, об'єднували переважно ремісників, селян, робітників і найчастіше носили напівкооперативний, предкооперативний характер. За деякими принципам своєї діяльності, виконуваних функцій та внутрішньому влаштуванню перехідні форми нагадували кооперативи, які склалися згодом.
До їх організації трудове населення спонукали життєві умови. Спілки підмайстрів створювалися задля забезпечення їх роботою. Універсальні функції виконували синдикати сільських кустарів селян. У різних станах найширше практикувалася складчина. Дрібні товаровиробники застосовували складчину переважно у своєї підприємницької діяльності - на купівлю знарядь виробництва, сировини й матеріалів. А споживачі - з єдиною метою вигідного придбання продуктів харчування та інших товарів. Спочатку складчина оформлялися простою письмовим угодою, а пізніше її стали оформляти статутами.
Кооперативні об'єднання працюючих є породженням капіталізму. Причинами виникнення кооперативного руху і кооперації стало соціально-економічні наслідки початку капіталістичному способу виробництва.
Відрізняються соціально-економічні та юридичні передумови виникнення кооперативного руху.
Економічні передумови були за капіталізму загальними товарно-грошовими відносинами, переважно капіталістичної кредитно-банківської системи. Ще в надрах рабовласництва набули поширення такі форми капіталу, як торговельний і лихварський. Проте, попри це, найважливішою особливістю рабовласницького і феодального суспільства було панування натурального господарства. Умови безпосередньо споживчого характеру виробництва виключали можливість появи кооперативів, бо останні ще не мали реальних шансів заощадити кошти, необхідні як для нарощування колективної власності, так і для видачі дивіденда своїм членам-пайовикам. Можливість накопичення коштів для зазначених цілей кооперативи отримали завдяки операціям купівлі-продажу товарів на капіталістичному ринку.
Серед юридичних передумов слід виділити проголошення формальних буржуазно-демократичних свобод громадян і права буржуазії створювати акціонерні товариства.
Самі поняття - кооператив, кооперація, кооперативний рух виникли під час експериментів зі створення різних об'єднань взаємодопомоги трудящих, «селищ єднання і кооперації» Роберта Оуена чи вільних «асоціацій», «фаланстерів»(промислових громад, які мали в власності землі) Шарля Фур'є. Вільям Кінг, Філіп Бюще, Луї Блан, Герман Шульце, Делич і Фердинанд Райффайзен та інші ідеологи, займаючись кооперативним рухом усе своє свідоме життя, розробляли статути, різні норми і правила управління господарською і фінансовою роботою, рахівництвом (бухгалтерським обліком, і аналізом), які допомогли кооперативам стати конкурентоспроможними загальногосподарськими організаціями.
У Європі масова освіта кооперативів почалася з другої половини XIX ст. У Великобританії тим часом переважно розвиток отримала споживча кооперація, у Франції - виробнича, а Німеччини - кредитна. Причина такого явища полягала у різних рівнях економічного розвитку, особливостях соціальної структури населення і побудови національних традицій цих країн.
Два перших у Росії споживчих товариства виникли майже одночасно у Забайкаллі та Уралі в квітні 1964 року. У 1867 р. була відкрита громадська лавка, а кошти для цього було отримано від графа Строганова [2].
Наприкінці ХІХ ст. кооперативний рух, що зародився у Західній Європі, досяг українських земель. Тут він зустрів благодатний грунт для усіх форм свого розвитку серед населення, яке з ентузіазмом сприйняло його. Проте подібний тип господарської діяльності не був новим для українців, найстарішими різновидами якої ще у XVI-XVIII століттях були столярні, мулярські, ковальські, крамареві артілі. Змогу розвитку кооперації на теренах Австро-Угорщини дав закон від 1873 року, а вже наступного (1874-го) року Товариство «Просвіта» у Львові (засновано 8 грудня 1868 р.) надрукувало, відповідно до вказаного закону, зразки статутів і ведення справ «забірково-господарських спілок». Вони стали юридичною підставою розвитку кооперації в Галичині до Першої світової війни. Згодом кооперативні господарства почали ширитися на усьому західноукраїнському терені.
Першу кооперативну крамницю міського типу «Народня Торгівля» було засновано у Львові інженером Василем Нагірним.
Велику роль у становленні кооперації в Галичині відіграли західноукраїнський політик Юліян Павликовський, а також відомий національно-політичний діяч, що згодом став головою уряду Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), Кость Левицький. К. Левицький керував Крайовим кредитним об’єднанням та «Центробанком», був співзасновником Товариства взаємних забезпечень кредиту «Дністер» та довголітнім членом його дирекції. Ці установи відіграли важливу роль у розвиткові кооперативного руху в Західній Україні.
Першим вітчизняним організованим кооперативомбуло Споживче товариство, засноване 1864 р. у Харкові М. Беліним (1829-1904) та В. Козловим (1842-1920), які були обізнаними на прикладах західноєвропейської кооперації. 1866 року В. Козлов приїжджає до Миколаєва, де намагається започаткувати кооперативний рух. Тим часом 1868 року у Києві молодий доцент університету Святого Володимира М. Зібер організовує друге споживче товариство.
Споживчий кооперативний рух починає швидко ширитися в Україні, подібні товариства виникають у Харкові, Одесі, Полтаві, Миколаєві, Херсоні, Чернігові, Катеринославі, але їхній потенційний розвиток гальмують господарсько-економічні умови тогочасної Росії, що призводило до частого занепаду новоутворених товариств.
Перший Український Кооперативний з’їздвід бувся у Києві в травні 1917 р., а незабаром у серпні 1917 р. свою роботу провів вже Другий Кооперативний з’їзд. На з’їздах обговорювалися загальні робочі проблеми і опрацьовувалися плани подальшої розбудови кооперації в Україні.
Щодо вирішення проблеми виходу української кооперації на міжнародний ринок, то у 1918 р. для репрезентації вітчизняних союзів і провадження операцій за кордоном було створено Асоціацію Кооперативних Центральних Об’єднань України (АЦУКС). До її складу увійшли три кита тогочасної української кооперації - «Дніпросоюз», «Українбанк» та «Централ».
Національно-визвольна боротьба українського народу завершилася поразкою і втратою державності. На терені України більшовиками було проголошено маріонеточну Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). За радянської влади вже у 1920 р. кооперація потрапила під жорсткий контроль держави. Потім настав 1922 рік, коли не стало навіть паперової суверенності УСРР[6].