Материал: Зарубіжний досвід функціонування системи споживчої кооперації

У перші роки НЕПУ бракувало коштів для відродження легкої промисловості, більшовики з метою поліпшення виробництва товарів для населення не заперечували проти розвитку місцевої промисловості кооперативних організацій. Не випадково 14 грудня 1922 р. VІІ Всеукраїнський з’їзд Рад ухвалив постанову «Про промисловість», у якій наголошувалось на тому, що потрібно рішуче уникнути перебоїв у роботі основних галузей промисловості. Для відродження та стабілізації діяльності промислових підприємств визнавалася необхідність надання їм максимальних пільг при оподаткуванні [8, С.9-12].

На початок 1923 р. припадає підйом промислової діяльності райспоживспілок (табл. 1).

Таблиця 1

Промислова діяльність райспоживспілок України на початок 1923 р.

Джерело: Складено на підставі [15]

За даними 1920-х рр., з-поміж підприємств райспоживспілок переважали харчові підприємства, серед яких було 72 млини, 12 овочевих та фруктових сушилок і 7 олійниць. Серед підприємств з обробки тваринних продуктів налічувалося 9 шкіряних заводів та 7 миловарних. У числі підприємств з обробки дерева були столярні, бондарні, кошикарські та бричкові виробництва. У числі керамічних підприємств - 5 цегельних заводів. Серед підприємств хімічного виробництва - 2 смолоскипидарних заводи, 1 завод колісної мазі і сірникова фабрика[15, С.133]. Перелік промислових підприємств райспоживспілок свідчить про те, що місцева кооперація всіляко намагалась задовольняти потреби членів товариств і населення в цілому у товарах, яких у той час державна промисловість або взагалі не випускала, або випускала у вкрай обмеженій кількості. З усієї кількості підприємств райспоживспілок (149 одиниць) власних було 56 (37,6 %) і орендованих 93 (62,4 %), що свідчить, з одного боку, про бажання розвивати власне виробництво, а з другого - про обмеженість для цього власних коштів (Рис.1).

Рис. 1. Структура підприємств споживчої кооперації у 1923 році

Серйозною перешкодою для виробничої діяльності споживчої кооперації стала економічна криза, яка загострилася навесні 1923 р. Хлібні ціни різко впали, а вартість промислових товарів почала швидко зростати. Збільшення цін на продукцію державної промисловості виявило основне протиріччя між інтересами споживча і виробника.

У період посилення економічної кризи протягом другої половини 1923 р. споживча кооперація намагалася зберегти власні, навіть збиткові, виробництва з тим, щоб забезпечити населення товарами першої необхідності за помірними цінами. Щоб підтримати виробничу діяльність своїх дрібних підприємств, ВУКС у липні-серпні 1923 р. була змушена домоволятися з Українбанком про надання кредитів [17].

У 1939 р. Західна Україна об´єдналась з Українською РСР. Відразу ж розпочалось реформування кооперації. Причому все це робилося без дотримання будь-яких правил. Так, про ліквідацію РСУК було просто оголошено на зборах її працівників 12 грудня 1939 р. В такий спосіб перестали існувати кредитна та споживча міська кооперації, майно яких перейшло до держави. Було проведено націоналізацію найважливіших підприємств виробничої кооперації, зокрема, «Суспільного промислу» у Львові, «Будучості» у Тернополі, ткацької фабрики у Перемишлі. На селі залишилися лише сільські споживчі товариства (ССТ). Повітові об’єднання були замінені райспоживспілками (РСС). Вони розподілялися між обласними споживчими спілками (ОСС). У грудні 1939 р. відбулася нарада окружних представників кооперативних центрів, уповноважених кооперативних окружних спілок і представників споживчих товариств західних областей, яка прийняла ухвалу про злиття всіх споживчих товариств з Укоопспілкою.

В період Великої Вітчизняної війни люди вдавалися до традиційних форм суспільної самодопомоги і самопорятунку. Уже восени 1941 р. самочинно почали відновлюватися споживчі кооперативи по селах і містах, налагоджувалася охорона майна, яке не було ще розграбовано. Німецька адміністрація спочатку допускала відновлення кооперації, хоч офіційно її не визнавала. Зрозуміло, що така обмежена діяльність української кооперації проходила без визначеної регламентації правовими нормами, 6 жовтня 1941 р. відновила свою діяльність «Вукоопспілка».

Умови діяльності кооперативів і союзних об´єднань були дуже складними. Особливо нелегко було добиватись від окупаційної влади дозволу на постачання населенню необхідних товарів, зокрема, таких, як сіль, мило, сірники, інші промислові товари домашнього вжитку. Кооперативному центрові було важко забезпечувати зв´язок з низовими ланками. Однак стосунки між населенням і його кооперативною організацією все ж таки були. Остання сприяла створенню суцільної масової громадської організації, через яку здійснювався зв´язок з найвіддаленішими районами України. Але саме це найбільше не подобалося німецькій владі, вона почала вдаватися до арештів і розстрілів провідних діячів кооперативного руху. Так, у 1943 р. гестапо розстріляло голову «Вукоопспілки» Г. Перевернута разом з дружиною і донькою та члена правління П.Бондаренка. Згодом було ліквідовано діяльність кооперації. Така ж доля спіткала й кооперацію в західноукраїнському краю. Після тривалих домагань у жовтні 1941 р. влада затвердила об´єднання української кооперації під керівництвом РСУК.

З великими труднощами була відновлена діяльність сільськогосподарської, міської споживчої кооперації. Але найбільші перешкоди німці ставили в організації кредитних кооперативів.

грудня 1947 р. постановою ЦК ВКГТ(б) та Ради Міністрів СРСР було скасовано карткову систему на всі товари і по всій території Радянського Союзу. Конфіскаційна грошова реформа, проведена одночасно з ліквідацією карткової системи, повинна була усунути загрозу швидкого вимивання товарів з крамниць. Комерційну торгівлю було ліквідовано, а на товари в державних і кооперативних крамницях встановлені єдині роздрібні ціни.

На початок 1951 р. споживча кооперація УРСР об´єднувала вже 8,9 млн. осіб. Повністю відновилась її організаційна структура. На кінець 1960 рр. в ній існували 7772 споживчих товариства, які об´єднувались в 765 райспоживспілок. Районні споживчі спілки гуртувались у кожній області УРСР в облспоживспілку, а ті, в свою чергу, в Укоопспілку.

Отже, протягом другої половини 40-х років споживча кооперація України в основному відбудувала своє зруйноване господарство, а в окремих галузях перевершила довоєнний рівень. Відновилася її традиційна, відповідно до умов радянської дійсності, структура. Утвердилися основні напрями діяльності, значення яких у подальший період змінювалося в залежно від ваги завдань, що стояли в той чи інший час.

У 1954 р. в системі споживчої кооперації УРСР сталися певні структурні зміни. На 1955 р. у систему споживчої кооперації України входило 25 обласних і 470 районних споживспілок, 3297 споживчих товариств.

У серпні 1960 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про заходи подальшого поліпшення торгівлі», де викладалась ціла програма вдосконалення й розвитку як державної, так і кооперативної торгівлі і визначались основні завдання цієї сфери на 1960-1965 рр., 15 вересня 1964 р. - «Про заходи щодо розширення прямих договірних зв´язків споживчої кооперації з промисловістю», а в березні 1965 р. - «Про поліпшення торгівлі і громадського харчування». В них пропонувалися заходи, що їх повинні вжити кооперативи споживачів та радянська держава для поліпшення організації торгівлі, впровадження прогресивних методів обслуговування покупців, рекламування товарів, вивчення попиту населення і розвитку матеріально-технічної бази.

У другій половині 60-х років процеси модернізації тривали. Сприяла цьому, зокрема, економічна реформа, яка почалась 1965 р. Вона була спрямована на розширення господарської самостійності підприємств, розвиток місцевої ініціативи та широке використання економічних стимулів до праці. Реформа безпосередньо зачепила кооперацію. 31 липня 1965 р. як експеримент на новий порядок планування та оцінки господарської діяльності було переведено ряд організацій споживчої кооперації Донецької, Київської, Львівської та Харківської областей. Передбачалось оцінювати торговельну діяльність кооперативів за двома показниками - товарооборотом та прибутком.

У 1979 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про подальший розвиток і поліпшення діяльності кооперації», в якій відзначилось не лише досягнення, а й найбільш суттєві недоліки в її господарській діяльності і пропонувалися конкретні заходи для їх подолання. Результати проведеної роботи, однак, виявилися не надто успішними, що визнавалось у постанові «Про заходи по дальшому розвитку споживчої кооперації», прийнятій в 1988 р. вже в умовах так званої «перебудови». У ній проголошувалася необхідність «відродження» кооперації на традиційних світових засадах, але як організації «високоефективної», добре технічно оснащеної, здатної виробляти продукцію та послуги вищої якості, конкурувати з вітчизняними підприємствами та зарубіжними фірмами.

Отже, споживча кооперація УРСР в 1945-1990 рр. становила значну економічну силу і відігравала важливу роль у народному господарстві України. Згідно в розрахунками владних структур вона повинна була забезпечувати заготівлю, зберігання, переробку сільськогосподарської продукції та її реалізацію, а також сприяти піднесенню сільського господарства та подоланню соціально-економічної і культурно-побутової різниці між містом та селом.

Розділ ІІ. Аналіз функціонування підприємств споживчої кооперації

2.1 Зарубіжний досвід діяльності підприємств споживчої кооперації

Заслуговує уваги діяльність кооперації Західної Європи, де кооперативи, поряд з важливими економічними, виконують ще й корегувальні соціальні функції. У Західній Європі представлені моделі реформування кооперативних секторів країн з перехідною економікою.

Економічні системи країн Центральної та Східної Європи найбільш подібні українській, тому позитивні тенденції в кооперативному русі цих країн можна застосувати до України. Розвиток кооперативного сектора в країнах з перехідною економікою, а саме в країнах Центральної та Східної Європи, характеризується такими особливостями:

)     держава, усвідомлюючи значення споживчих кооперативів для розвитку національної економіки та для інтеграції національних економік у світове господарство, сприяє кооперативній діяльності;

2)      кооперативні організації розвинених країн ЄС підтримують трансформаційні процеси в кооперативах Центральної та Східної Європи з метою їх пристосування до вимог глобалізації;

3)   кооперативи Центральної та Східної Європи підвищують свою конкурентоспроможність на національному та світовому ринках, застосовуючи позитивний досвід споживчих кооперативів країн з розвиненою економікою і використання прогресивних інноваційних методів діяльності[7].

В Україні державні органи не цілком усвідомлюють важливе значення кооперативного сектора для економіки країни. Майже всі інвестиції Європейського банку реконструкції та розвитку, а також Світового банку зосереджені в приватному секторі. Така пасивна позиція органів влади у використанні інтеграційного потенціалу міжнародної кооперації може продовжити кризові явища в кооперативному секторі.

З метою підтримки і розвитку спільних (загальноєвропейських) кооперативних підприємств (організацій) на території ЄС було створено Європейське кооперативне об’єднання (ЄКО). До нього ввійшли 6 європейських кооперативних об’єднань і 171 національна кооперативна організація з різних країн Європейського Союзу. Кооперативні об’єднання, що вступили до ЄКО діють в усіх основних секторах економіки: сільському господарстві, промисловості, банківській справі, будівництві і утриманні соціального житла, послугах, аптечній справі, роздрібній торгівлі. Ці кооперативи об’єднують 163 млн членів, мають 267 тис. кооперативних підприємств з числом працівників 5,4 млн.

Стратегічним завданням ЄКО на 2007-2010 рр. є розвиток представництва та визнання кооперативів у державних і загальноєвропейських структурах рівноправним партнером у Європейському соціальному діалозі.

Враховуючи досвід країн Європейського Союзу та країн з перехідною економікою, державна підтримка споживчої кооперації як напрям підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності кооперативів набуває все більшого значення. Взаємодія з загальнодержавними та регіональними органами управління в Україні повинна розпочатися з внесення змін і доповнень у чинні закони та нормативні акти стосовно надання преференцій підприємствам споживчої кооперації залежно від статусу території їх діяльності та рівня виконання ними соціальних функцій. Для досягнення високих результатів діяльності Українські кооперативи повинні побудувати співробітництво з органами влади на спільних угодах, наприклад, співпрацювати у сфері державних замовлень на продукцію кооперативних підприємств.

Значної уваги серед усіх західно-європейських кооперативних рухів заслуговує кооперативний рух Швеції. Ця країна характеризується динамічністю і інноваційністю кооперативної діяльності. Шведські кооператори використовують найсучасніші технології і методи бізнесу. Споживча кооперація Швеції ґрунтується на системі самообслуговування та системі супермаркетів. Широке застосування технології глибокозаморожених продуктів дозволило стати споживчим кооперативам Швеції провідними експортерами даних продуктів. Споживча кооперація Швеції входить у десятку кращих торгових компаній країни.

Таких успіхів в кооперативній сфері Швеція досягла завдяки таким принципам діяльності:

-       демократичний характер управління, заснований на рівноправності всіх членів і принципах демократичної побудови організаційної структури кооперативів;

-             неприпустимість збагачення одного члена кооперативу за рахунок іншого, справедливий розподіл прибутку між членами, а саме пропорційно до їх економічній діяльності;

-             обов’язковість відрахувань до фондів згідно зі статутом;

-             відсоток нарахувань на пайовий капітал у разі розподілу прибутків має бути суворо обмежений.

Споживча кооперація Швеції є найкращим прикладом здійснення кооперативної діяльності не тільки для України, але і для багатьох розвинених країн світу.

Цікавим є досвід Італії у сфері споживчої кооперації. На відміну від інших країн, розквіт споживчої кооперації Італії відбувся в середині 80-х років, а саме у період спаду кооперативного руху в інших європейських країнах. Це було спричинено головним чином незначною участю кооперативів в економіці країни післявоєнного періоду, а також релігійною і політичною роздробленістю кооперативного руху.

Парадоксально, але повільний розвиток кооперативного руху в Італії в післявоєнний період позитивно вплинув на подальшу кооперативну діяльність країни. Тісні зв’язки з коопераціями інших країн дозволили врахувати їх досвід і уникнути помилок. Сьогодні в Італії близько половини супермаркетів належать кооперації.

Діяльність італійських кооперативів ґрунтується на таких принципах: