Розвиток і вдосконалення довгострокової адаптації під час тренувань до фізичних навантажень проявляється на різних етапах діяльності, а також і в період відновлення. Відновні процеси, що відбуваються в різних органах і системах, схильні до тренуємості. Іншими словами, в ході розвитку адаптованості організму до навантажень відновні процеси поліпшуються, підвищується їх ефективність. У нетренованих осіб відновний період подовжений, а фаза надвідновлення виражена слабо. У висококваліфікованих спортсменів відзначається нетривалий період відновлення і більш значні явища суперкомпенсації.
Аналіз фізіологічних закономірностей відновних процесів свідчить не тільки про певний теоретичний інтерес, а й істотне прикладне їх значення. Важлива роль медико-біологічних особливостей відновлення та їх реалізація в практиці тренувальної діяльності сприятимуть досягненню високих результатів, правильному застосуванню відновлюючих заходів і найголовніше - збереження здоров’я людини.
Всі заходи, спрямовані на прискорення відновних процесів, ділять на педагогічні, психологічні, медичні та реабілітаційні.
У сучасному спортивному тренуванні з великими навантаженнями повторна тренувальна робота виконується, як правило, на фоні загального і локального недовідновлення функціональних можливостей організму спортсмена після попередніх тренувальних навантажень [19; 24].
Специфіка процесу стомлення і відновлення в змагальних і тренувальних умовах залежить від ряду факторів:
. Виду спорту;
. Типу м’язового скорочення;
. Кількості та маси м’язів, що беруть участь у русі;
. Характеру й інтенсивності виконуваної роботи;
. Ступеня тренованості, віку і статі.
При однаковому виді діяльності в тих самих осіб розвиток стомлення і можливість його компенсації залежать і від спрямованості тренувальних занять.
Подолання труднощів, зумовлених пошуками оптимального режиму тренувальних навантажень в окремих заняттях і мікроциклах, створення адекватних умов для перебігу відновлювальних і спеціальних адаптаційних процесів може здійснюватися в двох напрямах:
. Оптимізації планування навчально-тренувального процесу;
. Направлено-цільовому застосуванні різних засобів відновлення працездатності спортсменів [12].
У спортивній практиці розрізняють два аспекти відновлення. Перший - це використання відновлювальних засобів у період змагання для спрямованого впливу на процеси відновлення не тільки після виступу спортсмена, але і перед початком змагань та в процесі їх проведення.
Другий аспект включає використання засобів відновлення в повсякденному навчально-тренувальному процесі з метою ефективного розвитку рухових якостей і підвищення функціонального стану організму спортсмена. При цьому варто пам’ятати, що відновлювальні засоби самі по собі нерідко служать додатковим фізичним навантаженням, що підсилює їх вплив на організм. Тому знання закономірностей застосування засобів відновлення дає можливість досягти феноменальних спортивних результатів.
Найбільш ефективним є їх сукупне використання у формі визначених комплексів, сформованих з урахуванням специфічних особливостей перебігу відновлювальних процесів у спортсменів різної спеціалізації, рівня підготовленості, етапу тренування й індивідуальних можливостей спортсменів.
У проблемах відновлення центральне місце приділяється педагогічним факторам, що припускають керування працездатністю спортсменів і відновлювальних процесів за допомогою доцільно організованої м’язової діяльності з обліком її спрямованого впливу на організм.
До педагогічних засобів відновлення відносять: підбір, варіативність і особливості поєднання методів і засобів у процесі побудови програми тренувальних занять, різноманітності і особливості поєднання навантажень при побудові мікроциклів.
Педагогічні засоби відновлення працездатності спортсмена базуються на багатоваріантних поєднаннях фізичних вправ, різних за структурою, інтенсивністю впливу на організм, об’єднаних у конкретні програми тренувальних занять.
Вміле використання педагогічних засобів відновлення підвищує працездатність спортсмена, знижує ризик виникнення передпатологічних і патологічних станів, сприяє спортивному довголіттю.
Ефективність навчально-тренувального процесу залежить не тільки від його об’єму, інтенсивності та напруженості, але і всій його структурі, тобто зміни тренувальних навантажень і відпочинку. Більш детальний облік і аналіз основних параметрів підготовки дає можливість об’єктивно і конкретно підбирати рекомендації щодо організації і проведення відновлювальних засобів. Підбір різних відновлювальних засобів необхідно варіювати в залежності від різноманіття завдань тренувального процесу в кожному виді спорту. Виділяють три основних напрями використання засобів керування працездатністю і відновлювальними процесами.
Перший напрям полягає в найшвидшому усунені стомлення, що є наслідком виконаної роботи. При такому підході вдається інтенсифікувати виконання окремих тренувальних вправ, скоротити паузи між вправами, підвищити сумарний об’єм тренувальної роботи в заняттях за визначений проміжок часу, що дозволяє збільшити кількість занять з великими навантаженнями, які включаються в мікроциклі.
Спрямоване використання відновлювальних засобів, органічно пов’язане з величиною і характером навантажень у тренувальних заняттях, дозволяє на 10-15% збільшити об’єм тренувальної роботи в ударних мікроциклах при одночасному поліпшенні якості роботи.
Систематичне використання відновлювальних заходів у першому напрямку сприяє приросту сумарного об’єму тренувальної роботи, спеціальних фізичних якостей і спортивних результатів, підвищує функціональні можливості систем енергозабезпечення. При цьому варто враховувати, що застосування засобів прискорення відновлювальних процесів найбільш доцільним є в процесі навчально-тренувальних занять, спрямованих на удосконалення тактичних дій і техніки виконання складнокоординаційних рухів, розвиток і підвищення спринтерських якостей.
Другий напрям використання відновлювальних засобів заснований на можливості впливу на ланки функціональних систем, які найменше задіяні у виконанні даного тренувального заняття, однак у наступних тренуваннях до них будуть пред’явлені максимальні вимоги. Прискорене виборче відновлення цих функціональних систем підготовлюють їх до наступного заняття, у якому найбільший об’єм фізичного навантаження повинен забезпечуватися за рахунок граничної напруги найменш навантажених на попередньому занятті систем організму.
Доцільно застосовувати в цьому напрямку відновлювальні засоби, що мають виборчу дію. Вони повинні прискорювати відновлення працездатності, пов’язаної з аеробними механізмами енергозабезпечення, і в той же, час підсилювати стомлення, викликане заняттям, у якому виконувалася робота анаеробної спрямованості. Найбільш раціонально призначати відновлювальні процедури в найближчий період, що настає відразу після завершення тренувального заняття. У цьому випадку спостерігається підвищення об’єму і якості тренувального навантаження в наступному занятті.
Третій напрям застосування засобів відновлення припускає попередню стимуляцію працездатності спортсменів перед початком тренувального навантаження. При цьому активізується діяльність функціональних систем, що приймають основну участь у роботі, підвищуючи її об’єм та інтенсивність. Така стимуляція поліпшує загальне самопочуття спортсмена, усуває залишкові явища недовідновлення після попередніх занять [3; 14; 24].
При цьому переважно спрямовуюючий вплив відновлювальних заходів, використовуваних з метою попереднього стимулювання працездатності організму спортсмена, повинен збігатися зі спрямованістю майбутнього тренувального заняття і проводитися у віддалений відновлювальний період після попереднього заняття.
Варто підкреслити, що характер
фізіологічних змін в організмі спортсменів під впливом відновлювальних заходів,
проведених перед початком тренувального заняття, повинен відповідати змінам, що
виникають у ході самого заняття, відрізняючись лише кількісними величинами,
обумовленими об’ємом та інтенсивністю виконання тренувальної роботи.
1.2 Визначення та характеристика води як засобу відновлення працездатності спортсмена
тренувальний спортсмен структурований вода
Вода одна з найважливіших сполук в організмі людини. Без води не можуть здійснюватися процеси життєдіяльності, без води неможливе і саме життя. Від вмісту води в організмі залежить фізична працездатність спортсмена, швидкість протікання процесів відновлення, здатність протистояти різноманітним стресам і сам стан здоров'я.
Вода є важливим елементом біосфери, вона визначає всі прояви життя, тому не достатнє вживання води або повне водне голодування викликає з боку організму дуже важкі реакції. При його зневодненні посилюється процес розпаду тканинного білка, порушується водно-сольовий баланс в організмі, а також діяльність органів внутрішньої секреції, нервової і серцево-судинної систем, знижується працездатність, погіршується самопочуття людини. Водне голодування, як правило, через кілька діб призводить до смерті. З цього випливає, що організм потребує постійного надходження певної кількості води. За добу здорова людина повинна вживати не менше 1,5-2,5 літрів рідини.
У той же час цілком очевидно, що нині людство стикається не тільки з проблемою задоволення потреб людини в певному обсязі води, але і з проблемою її якості. Вже стає зрозуміло, що основа для виживання людства на нашій планеті - чиста, придатна для пиття вода. У цьому зв'язку ми хотіли б особливо відзначити, що збереження чистої води на планеті важливіше для людини, ніж винахід і конструювання технічних систем.
Вода - один із найбільш істотних природних компонентів великого біологічного кругообігу. Без їжі, але споживаючи воду, людина здатна прожити близько 2 місяців, без води життя триває всього кілька днів. Вода - життєво необхідний елемент природного середовища. Величезне значення для загартовування організму і підтримки здоров'я мають водні процедури, що дають цілющий ефект при багатьох захворюваннях, а також води мінеральних джерел, геотермальні води.
Життя зароджується в тілі матері, і плід починає свій розвиток, плаваючи у воді, якою наповнений плодовий міхур. Коли приходить час, дитина виштовхується з водами в світ світла, і перше, що йому буде потрібно в цьому світі - материнське молоко. І далі протягом усього життя людині необхідна вода.
Вода виражається простою формулою H2О. Але в дійсності вода - не така проста речовина. Сполуки кисню і водню у воді різноманітні і складні: це НОН - гідрол (суха вода або пар), НОН2 - дигідрол (природна вода), НОН3 - тригідрол (лід або тверда вода) [59].
Вміст води в організмі залежить від віку, статі та поточного функціонального стану. В організмі дорослої людини вода становить приблизно 2/3 маси тіла, або близько 42 кг: у чоловіків - близько 60%, у жінок - 50% загальної маси тіла. У дітей вміст води у перерахунку на 1 кг маси тіла в 2-4 рази більше, ніж у дорослих.
Вода нерівномірно розподіляється серед окремих тканин, її зміст варіюється від 0,3% в зубній емалі до 99% в біологічних рідинах. Половина всієї води організму доводиться на м'язи, близько 1/8 - на скелет, 1/20 - на кров.
Вміст води в організмі змінюється протягом життя людини: найбільша кількість - в ембріоні (до 97%), найменша - в старіючому організмі (до 50%). Близько 63% води організму знаходиться всередині клітин. Це внутрішньоклітинна вода. Решта води становить біологічні рідини організму: плазма, міжклітинна рідина, лімфа та ін. Це позаклітинна вода. В організмі вода знаходиться в різних станах, тому надає різний вплив на біохімічні процеси.
Залежно від ступеня пов'язаності виділяють наступні три стани води: вільна, гідратаційна та іммобілізована.
Вільна вода становить основу багатьох біологічних рідин: крові, лімфи, слини, сечі тощо. Вона бере участь в обміні речовин між клітинами тіла і зовнішнім середовищем, в доставці поживних речовин, видаленні продуктів внутрішньоклітинного обміну, в підтримці температури тіла, а також виконує механічну роль, сприяючи ковзанню тертьових поверхонь суглобів. Крім того, вона проявляє властивості унікального розчинника речовин. При затримці в організмі вільна вода збирається під шкірою і утворює набряки. При її втраті зменшується об’єм плазми крові, кровопостачання тканин, а отже, доставка до них кисню і поживних речовин, що впливає на діяльність мозку, серцево-судинної системи і скелетних м'язів.
Гідратаційна вода входить до складу гідратних оболонок неорганічних іонів, білків, полісахаридів, нуклеїнових кислот. Вона бере участь у формуванні просторових структур більшості біополімерів. Гідратаційна вода не замерзає при температурі нижче 0°С і не проявляє властивостей розчинника. Протягом життя її кількість майже не змінюється. Тільки при старінні організм втрачає цю воду. Втрата гідратаційної води призводить до "усихання" тканин, зокрема до зморщування шкіри.
Іммобілізована вода зосереджена в замкнутих структурах різних молекул або мембран, але не входить до складу їх гідратних оболонок. Ця вода знаходиться в порах, пронизуючи біологічні мембрани і рибосоми, в ядрах, мітохондріях, інших структурах, які міцно з ними пов'язана. На відміну від гідратаційної іммобілізована вода замерзає при температурі нижче 0°С, розчиняє речовини і бере участь в реакціях обміну.
Між різними видами води існує динамічна рівновага з можливістю їх взаємопереходів. Наприклад, зміст гідратаційної води може збільшуватися за рахунок її іммобілізаційної та вільної фракцій.
Вода бере участь в наступних процесах:
. В розчиненні багатьох речовин, що сприяє збільшенню швидкості хімічних реакцій;
. У транспорті речовин при засвоєнні їжі в шлунково-кишковому тракті, доставці поживних речовин до клітин організму і виділення з організму продуктів обміну з сечею і потом;
. У підтримці структур і функцій клітинних органел; завдяки цій властивості досягається тонка впорядкованість хімічних процесів в організмі; збільшення кількості води в організмі може викликати, наприклад, набухання мітохондрій, що веде до зміни енергоутворення у них;
. В біохімічних реакціях обміну вуглеводів, ліпідів, білків, аденозинтрифосфата (гідроліз, гідратація, дегідрування); наприклад, реакція розпаду аденозинтрифосфата протікає за участю води і називається гідролізом аденозинтрифосфата;
. У підтримці кислотно-лужної рівноваги середовища організму, так як вода частково дисоціює на іони Н+ і ОН- ;
. У створенні осмотичного тиску, залежного від концентрації органічних і неорганічних речовин, розчинених у ній, а також від гідратації білків;
. У механічному захисті тертьових поверхонь (в якості мастила), таких як суглоби, зв’язки, м’язи;
. У процесах терморегуляції організму, так як близько 50% віддаваємого тепла виділяється з організму шляхом випаровування води.
Таким чином, вода підтримує динамічну сталість хімічного складу, осмотичного тиску, метаболічних реакцій і температури тіла, що забезпечує постійність внутрішнього середовища (гомеостаз) та кислотно-лужну рівновагу організму.
Особливої уваги заслуговує природна вода, яка включає в себе, крім кисню, різні корисні органічні речовини і певну кількість радіоактивного випромінювання. Більш того, завдяки унікальному хімічному складу природна вода викликає особливі реакції в організмі. Тому берегти і охороняти природну воду - наше першочергове завдання.