ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1 Відновлення у процесі тренувальної діяльності спортсмена
.2 Визначення та характеристика води як засобу відновлення працездатності спортсмена
.3 Тонічна активність м’язової системи як показник працездатності спортсмена
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
.1 Методи дослідження
.2 Організація дослідження
РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
.1 Програма відновлення працездатності спортсменів за допомогою структурованої води
.2 Вплив структурованої води на організм спортсмена
ВИСНОВКИ
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. З моменту народження і до першого року життя тіло дитини містить 80-85% води. У 18 років вміст води зменшується до 70%. У старості в організмі людини залишається менш, ніж 60% води [12]. Саме в забезпеченні організму якісною водою та в необхідній кількості і полягає секрет збереження здоров’я. Однією із необхідних складових відновлення здоров’я спортсмена є вода як реабілітаційний засіб, в тому числі вживання структурованої води. Дія реабілатаційних процедур визначається фізичними та структурними властивостями води. Рефлекторно, через центральну нервову систему ці подразнення викликають відповідну реакцію збоку всіх органів та систем організму. Процедури з використанням структурованої води в комплексі фізичної реабілітації дозволяють індивідуально підібрати для кожної людини таку процедуру, яка відповідала б її функціональним можливостям та реактивності організму. Дія води заснована на тому, що між людиною і навколишнім середовищем відбувається обмін речовин та енергії.
Одна із задач відновлення за допомогою води, як і інших методів використовуючих природні фактори є досягнення благоприємної реакції організму, що забезпечується правильним дозуванням процедур. Відновлення за допомогою води широко застосовується для загартовування організму, а також при відновленні порушених функцій. Вода змінює процеси обміну речовин, діяльність дихальної, судинної, ендокринної, м’язової систем. Особливо корисною вважається структурована вода, яка за основними фізико-хімічними характеристиками відповідає воді, що міститься у клітинах організму людини.
Об’єкт дослідження: спортсмени у процесі відновлення.
Предмет дослідження: вплив структурованої води на процес відновлення спортсмена.
Гіпотеза роботи: передбачалось, що застосування структурованої води у процесі відновлення спортсмена може привести до:
. Нормалізації кислотно-лужного балансу внутрішнього середовища організму;
. Підвищення тонічної активності м’язової системи спортсмена;
. Підвищення фізичної працездатності спортсмена;
Мета роботи: вивчити особливості впливу структурованої води на процес відновлення спортсмена.
Завдання роботи:
1. Проаналізувати літературні джерела щодо особливостей процесу відновлення спортсмена.
2. Вивчити особливості води як засобу відновлення працездатності спортсмена.
3. Розробити програму відновлення працездатності спортсмена за допомогою структурованої води.
4. Зробити висновки та розробити практичні рекомендації щодо використання структурованої води у процесі відновлення спортсмена.
Теоретичне значення: В результаті аналізу отриманих даних була розроблена програма відновлення працездатності спортсмена за допомогою структурованої води. Розробка та впровадження програми з фізичної реабілітації спорсменів за допомогою структурованої води є доволі актуальною, додає певну новизну у теоретичну складову відновлення працездатності спортсмена та має практичне значення.
Практичне
значення:
Розроблена
автором програма відновлення працездатності спортсмена за допомогою
структурованої води може
бути рекомендована в практиці спортивної медицини, фізичної
реабілітації та сучасного спортивного тренування як ефективний засіб
відновлення працездатності спортсмена.
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
1.1
Відновлення у процесі тренувальної діяльності спортсмена
Відновні процеси - найважливіша ланка працездатності спортсмена. Здатність до відновлення при м'язовій діяльності є природною властивістю організму, який істотно визначає його тренованість. Тому швидкість і характер відновлення різних функцій після фізичних навантажень є одним з критеріїв оцінки функціональної підготовленості спортсменів.
Під час м'язової діяльності в організмі спортсменів відбуваються пов'язані один з одним анаболічні і катаболічні процеси, при цьому дисиміляція переважає над асиміляцією. Всяка реакція розщеплення викликає або посилює в організмі реакції ресинтезу, які після припинення трудової діяльності ведуть до переваги процесів асиміляції. У цей час поповнюються витрачені під час тренувальної та змагальної роботи енергоресурси, ліквідується кисневий борг, видаляються продукти розпаду, нормалізуються нейроендокринні, анімальні (соматичні) і вегетативні системи, стабілізується гомеостаз. Вся сукупність відтворюючих в цей період фізіологічних, біохімічних і структурних змін, які забезпечують перехід організму від робочого рівня до вихідного (до робочого) стану, і об'єднується поняттям відновлення [44].
При характеристиці відновних процесів слід виходити з того, що процеси виснаження і відновлення в організмі (діяльному органі) тісно пов'язані між собою і з процесами збудження і гальмування в центральній нервовій системі. Це положення повністю підтверджено експериментальними дослідженнями в яких було встановлено тісний зв'язок між процесами виснаження і відновлення функціональних потенціалів в працюючому органі. Показано також, чим більше енергетичні витрати під час роботи, тим інтенсивніше процеси їх відновлення. Однак, якщо виснаження функціональних потенціалів у процесі роботи перевищує оптимальний рівень, то повного відновлення не відбувається. У цьому випадку фізичне навантаження викликає подальше пригнічення процесів клітинного анаболізму. При невідповідності реакцій оновлення в клітинах катаболічних процесів в організмі можуть виникати структурні зміни, що ведуть до розладу функцій і навіть пошкодження клітин.
Після закінчення фізичних навантажень в організмі людини деякий час зберігаються функціональні зміни, властиві періоду спортивної діяльності, і лише потім починають здійснюватися основні відновні процеси, які носять неоднорідний характер. При цьому важливо підкреслити, що внаслідок функціональних і структурних перебудов, що здійснюються в процесі відновлення, функціональні резерви організму розширюються і настає надвідновлення (суперкомпенсація) [25; 26].
Процеси відновлення різних функцій в організмі можуть бути розділені на три окремих періоди. До першого (робочого) періоду відносять ті відновні реакції, які здійснюються вже в процесі самої м'язової роботи. Робоче відновлення підтримує функціональний стан організму і допустимі параметри гомеостатичних констант в процесі виконання м'язового навантаження.
Робоче відновлення має різний генезис залежно від напруженості м'язової роботи. При виконанні помірного навантаження надходження кисню до працюючих м'язів і органам покриває кисневий запит організму і ресинтез аденозинтрифосфату здійснюється аеробним шляхом. Відновлення в цих випадках протікає при оптимальному рівні окисно-відновних процесів. Однак при прискоренні, а також у стані «мертвої точки» аеробний ресинтез доповнюється анаеробним обміном.
Змішаний характер ресинтезу аденозинтрифосфату і креатинфосфату по ходу роботи властивий вправам, які знаходяться у зоні великої потужності. При виконанні роботи максимальної і субмаксимальної потужності виникає різка невідповідність між можливостями робочого відновлення і швидкістю ресинтезу фосфагенів. Це одна з причин швидкого розвитку втоми при цих видах навантажень.
Другий період відновлення спостерігається безпосередньо після закінчення роботи легкої та середньої тяжкості протягом декількох десятків хвилин і характеризується відновленням вже названих показників, а також нормалізацією кисневої заборгованості, глікогену, деяких фізіологічних, біохімічних і психофізіологічних констант.
Раннє відновлення лімітується головним чином часом погашення кисневого боргу. Погашення алактатної частини кисневого боргу відбувається досить швидко, протягом декількох хвилин, і пов'язане з ресинтезом аденозинтрифосфату і креатинфосфату. Погашення лактатної частини кисневого боргу обумовлено швидкістю окислення молочної кислоти, рівень якої при тривалій і важкій роботі збільшується в 20-25 разів в порівнянні з вихідним, а ліквідація цієї частини боргу відбувається протягом 1,5-2 годин [37].
Третій період відновлення відзначається після тривалої напруженої роботи і затягується на кілька годин або діб. У цей час нормалізується більшість фізіологічних і біохімічних показників організму, видаляються продукти обміну речовин, відновлюється водно-сольовий баланс, гормони і ферменти. Ці процеси прискорюються правильним режимом тренувань і відпочинку, раціональним харчуванням, застосуванням комплексу медико-біологічних, педагогічних і психологічних реабілітаційних засобів.
Як і будь-який процес, що відбувається в організмі, відновлення регулюється двома основними механізмами - нервовим і гуморальним. При цьому одні автори вказують на провідну роль нервової регуляції при відновленні, інші повідомляють про домінуючий вплив гуморальної. На думку останніх, саме накопичення продуктів обміну речовин і гормональні зміни в процесі фізичних навантажень визначають швидкість, інтенсивність і тривалість відновних процесів.
Перш за все слід мати на увазі, що в цілісному організмі, особливо під час відповідальної і напруженої роботи і після її закінчення, відокремлювати один механізм від іншого не можна. У будь-якому періоді відновлення регуляція цього процесу здійснюється за участі як нервового, так і гуморального механізмів. Разом з тим очевидно, що на різних етапах діяльності людини їх роль не однакова.
Нервовий механізм регуляції, як більш швидкий, насамперед спрямовує і здійснює відновлення в період самої діяльності і в ранньому періоді відновлення. За допомогою нервового механізму переважно регулюється нормалізація внутрішнього середовища організму, головним чином через серцево-судинну і дихальну системи.
Більш повільний гуморальний механізм регуляції забезпечує перш за все відновлення водно-сольового обміну, запасів глюкози і глікогену, а також ферментів і гормонів. Однак в процесі діяльності людини регуляція органів, систем та їх функцій в цілому здійснюється тільки спільним, нервово-гуморальним шляхом.
Численні спостереження за ходом відновлення різних функцій організму людини виявляють деякі особливості в регуляції цих реакцій. При вивченні функцій гемодинаміки в періоді раннього відновлення після навантажень чітко простежувалися своєрідні співвідношення адренергічних і холінергічних впливів на регуляцію серцево-судинної системи. Так, відносно швидке відновлення частоти серцевих скорочень, ударного об'єму крові та часом систоли вказує на переважно адренергічний вплив. Більш повільно регулювалися і нормалізувалися артеріальний кров'яний тиск, час діастоли, тонус м'язових артерій і периферичний опір кровотоку. Такі особливості на даному етапі відновлення забезпечують своєрідну економізацію метаболічних процесів, що виражається в загальному зниженні споживання кисню і акумуляції лактату - холінергічний вплив [45].
Як і всякі системи зі зворотним зв'язком, відновлювальні процеси внаслідок функціональних і структурних перебудов призводять до супервідновлення. Це явище становить одну з найважливіших фізіологічних основ тренування, яке розширюючи функціональні резерви організму, забезпечує зростання сили, швидкості та витривалості.
Основні фізіологічні закономірності відновних процесів зводять до наступного:
1. Їх нерівномірності.
2. Гетерохронності.
3. Фазовому характеру відновлення працездатності.
4. Вибірковості відновлення та її тренуємості.
Отже, відразу після закінчення роботи відновлення йде швидко, а потім швидкість його знижується і спостерігається фаза повільного відновлення. У подальшому було показано, що наявність двох фаз відновлення відзначається, як правило, після важкої фізичної роботи. Після помірних навантажень погашення кисневого боргу носить однофазний характер, тобто спостерігається тільки фаза швидкого відновлення.
Факт нерівномірного відновлення був відзначений у динаміці показників серцево-судинної системи, органів дихання, нервово-м’язового апарату, картини периферичної крові та обміну речовин. Фізіологічні константи організму відновлюються на різних етапах післядії з різною швидкістю. Цей факт становить принципову особливість після робочого функціонального зрушення, яке слід враховувати при регламентації режимів праці та відпочинку і виборі тактики застосування різних засобів рекреації.
В основі гетерохронності відновлення лежить принцип саморегуляції, що свідчить в даному випадку про те, що неодночасне протікання різних відновних процесів забезпечує найбільш оптимальну діяльність цілісного організму. Відразу після закінчення фізичних навантажень відновлюються алактатна фаза кисневого боргу та фосфагена. Через кілька хвилин відзначається нормалізація пульсу, артеріального тиску, ударного і хвилинного об’єму крові, швидкості кровообігу, тобто тих показників, які забезпечують відновлення лактатної фази кисневого боргу. Через кілька годин після навантажень відновлюються показники зовнішнього дихання, глюкоза і глікоген. Обмін речовин, периферична кров, водно-сольовий баланс, ферменти і гормони відновлюються через кілька діб. Таким чином, в різні часові інтервали відновного періоду функціонального стану організму є неоднозначним. Це слід брати до уваги, плануючи характер навантажень реабілітаційних заходів.
Наступною особливістю після робочих змін є фазність відновлення, яка зокрема виражається в зміні рівня працездатності. В динаміці відновлення працездатності розрізняють три фази:
. Відразу після напруженої роботи спостерігається тенденція до відновлення до вихідного рівня, що відповідає фазі зниженої працездатності. Повторні навантаження в цей період виробляють витривалість;
. В подальшому відновлення продовжує збільшуватися, настає надвідновлення, відповідне фазі підвищеної працездатності; повторні навантаження в цю фазу підвищують тренованість;
. Відновлення до вихідного рівня відповідає фазі вихідної працездатності; повторні навантаження в цей час мало ефективні і лише підтримують стан тренованості [44; 56].
Різний характер діяльності людини надає вибірковий вплив на окремі функції організму, на різні сторони енергетичного обміну. Вибірковість відновних процесів підпорядковується цим самим закономірностям.
Розуміння виборчого характеру навантажень, а також виборчого характеру відновлення дозволяє цілеспрямовано і ефективно керувати руховим апаратом, вегетативними функціями і енергетичним обміном.
Вибірковість відновних процесів після навантажень визначається і характером енергозабезпечення. Після роботи переважно аеробного спрямованості відновні процеси показників зовнішнього дихання, фазової структури серцевого циклу, функціональної стійкості до гіпоксії відбуваються повільніше, ніж після навантажень анаеробного характеру. Така особливість простежується як після окремих занять, так і після тижневих мікроциклів.