Одним із перших препаратів із анорексигенними властивостями був фенамін. Для нього типова центральна і периферична непряма адреноміметична дія. Фенамін посилює виділення із нервових закінчень норадреналіну і дофаміну, порушує їх зворотне нейрональне захоплення. Фенамін стимулює центр насичення, що супроводжується зменшенням активності центру голоду. Препарат є потужним психостимулятором, тому анорексигенний ефект супроводжується масою побічних ефектів: неспокоєм, безсонням, тахікардією, підвищенням артеріального тиску. Препарат може стати причиною розвитку психічної і фізичної лікарської залежності.
У медичній практиці як анорексигенні засоби застосовують аналоги фенаміну: фепранон і дезопімон. Механізм дії у них такий самий, як і у фенаміну. Препарати поступаються фенаміну за анорексигенною дією, меншою мірою стимулюють центральну нервову систему, у них менше виражені периферичні побічні ефекти. Призначають препарати всередину за 30 хвилин до їди в першій половині дня. Можливі побічні ефекти у вигляді тахікардії, аритмії, підвищення артеріального тиску, неспокою, порушення сну. До препаратів розвиваються звикання і лікарська залежність.
Мазиндол за анорексигенною активністю перевищує фенамін у 5–10 разів. Механізм його дії подібний до фенаміну. Крім того, препарат пригнічує всмоктування тригліцеридів у шлунково-кишковому тракті, пригнічує їх синтез, знижує рівень холестерину. Ризик розвитку лікарської залежності при застосуванні мазиндолу незначний. Приймають мазиндол після їди у першій половині дня. Можуть бути такі побічні ефекти, як порушення сну, сухість у роті, диспептичні розлади, алергічні реакції.
Засоби, які впливають на катехоламінергічну
і серотонінергічну системи
Фенфлурамін і сибутрамін виявляють седативну дію на центральну нервову систему і не підвищують артеріальний тиск. Механізм їх дії пов`язаний зі стимулюванням вивільнення із пресинаптичної мембрани катехоламінів і серотоніну. Крім того, препарати пригнічують зворотне захоплення цих медіаторів нервовими закінченнями. Підвищується метаболізм серотоніну у тканинах мозку. Препарати впливають на обмін ліпідів, пригнічуючи їх усмоктування із кишечника і гальмуючи синтез тригліцеридів. Із побічних ефектів можливі підвищення артеріального тиску, диспепсії, тахікардія, порушення сну, депресія.
Останніми роками були створені анорексигенні засоби, які блокують канабіноїдні рецептори (СВ-1). Представником цієї групи препаратів є римонабант. Препарат призначається всередину, легко всмоктується в кров, де зв`язується з білками. Метаболізм його проходить у печінці, продукти метаболізму виводяться в основному з каловими масами. Ефективність римонабанту близька до ефективності сибутраміну. Препарат добре переноситься хворими. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспепсія, запаморочення, депресія.
ЗАСОБИ, ЯКІ СТИМУЛЮЮТЬ ЛІПОЛІЗ
І ТЕРМОГЕНЕЗ (3-АДРЕНОМІМЕТИКИ)
Відкриття 3-адренорецепторів у жировій тканині та їх здатності при стимулюванні активізувати ліполіз і термогенез дозволили створити препарати для лікування ожиріння з принципово новим механізмом дії. Застосування цих препаратів супроводжується зниженням ваги у всіх пацієнтів, однак широкого застосування препарати поки що не набули.
ЗАСОБИ, ЯКІ ПОРУШУЮТЬ
ВСМОКТУВАННЯ ЖИРІВ У КИШЕЧНИКУ
До цієї групи відносять орлистат (ксенікал). Препарат порушує всмоктування жирів у кишечнику за рахунок блокування ферменту ліпази шлунка та кишечника. У результаті порушується гідроліз тригліцеридів і зменшується всмоктування їх та холестерину приблизно на 30%. Орлистат виводиться кишечником переважно у незміненому вигляді впродовж 3–5 днів. Побічні ефекти проявляються болями у животі, діареєю, нудотою, блюванням.
Для лікування ожиріння використовують різні сполуки, які замінюють жири і мають низьку калорійність або погано всмоктуються із шлунково-кишкового тракту. Смак їх нагадує смак жирів. Одним із таких препаратів є олестра. Це похідна поліестера сукрози, яка містить 6–8 бокових ланцюгів у вигляді жирних кислот і зовсім не всмоктується із кишечника. Олестра знижує всмоктування жиророзчинних вітамінів, холестерину і жовчних кислот. Препарат може стати причиною болів у животі та проносів.
ЗАСОБИ, ЯКІ ЗАМІНЮЮТЬ ВУГЛЕВОДИ
Для зниження калорійності їжі використовують замінники цукру: сахарин і аспартам. Вони за смаком нагадують цукор, але мають низьку калорійність і погано всмоктуються у кишечнику.
Пошуки нових засобів для лікування ожиріння тривають. Виявлення гормона клітин жирової тканини лептину і гормона меланокортину показало, що вони здатні зменшувати апетит. Створення препаратів, подібних до цих гормонів, дозволить більш ефективно лікувати ожиріння. У той самий час установлено, що деякі пептиди (нейропептид Y, ореклін) стимулюють апетит. Сьогодні активно ведуться пошуки їх антагоністів. Установлено, що холецистокінін, який виробляється клітинами травної системи, стимулює насичення, що також дає привід створювати препарати на його основі.
ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬ ДЛЯ
ЛІКУВАННЯ ОСТЕОПОРОЗУ
І ДИСТРОФІЧНИХ ЗМІН ХРЯЩОВОЇ
ТКАНИНИ
Остеопороз – це група метаболічних захворювань кісток, що характеризується зниженням щільності мінералізації кістки, яка стає більш пористою і тонкою. При цьому знижується стійкість кісток до механічних впливів, що веде до збільшення ризику переломів (хребців, шийки стегна та ін.) і є частою причиною інвалідизації та смерті людей. Ця проблема значно поширена серед молодих і особливо людей середнього і старшого віку.
Відомо, що кісткова тканина постійно оновлюється. У ній працюють остеокласти, які здійснюють резорбцію кістки, та остеобласти, які відповідають за ріст кісткової тканини. Маса кісток досягає максимуму до 30 років, а потім поступово зменшується. До 75 років вона зменшується на 30–50%. Остеопороз розвивається внаслідок порушення динамічної рівноваги між резорбцією кістки та її утворенням. Регулюють цей процес гормони: естрогени, андрогени, гормон росту, паратгормон, кортикостероїди, кальцитонін, а також вітамін Д і його метаболіти, спеціальні протеїни (регулюють активність остеокластів), цитокіни, іони кальцію.
Важливу роль у підтриманні мінералізації кісток відіграють фізичні навантаження і генетичні фактори.
Класифікація препаратів, що застосовують при остеопорозі:
І. Гормональні препарати та їх аналоги.
1. Статеві гормони: естрогени, андрогени.
2. Кальцитоніни.
ІІ. Активні метаболіти вітаміну Д: альфакальцидол, кальцитріол.
ІІІ. Комбінований препарат тваринного походження: осеїн-гідроксіапатит.
IV/ Синтетичні препарати.
1. Бісфосфонати: етидронат, памідронат, алендронат.
2. Фториди: натрію фторид, натрію монофторфосфат.
3. Препарати кальцію: кальцію карбонат, кальцію цитрат.
4. Анаболічні стероїди: ретаболіл, феноболін.
5. Солі стронцію: стронцію ранелат.
Остеопороз частіше спостерігається у людей похилого віку, він зумовлений зниженням продукції статевих гормонів. Частіше остеопороз трапляється у жінок віком 50–55 років і старше. Причиною захворювання є зниження кількості естрогенів у менопаузі, що значно збільшує схильність до переломів кінцівок. Для профілактики остеопорозу призначають естрогени. Курс лікування становить 5–10 років. Естрогени пригнічують функцію остеокластів, у результаті зменшується резорбція кісток. Однак при цьому у жінок підвищується ймовірність розвитку раку молочної залози і матки, тому доцільно застосовувати естрогени у комбінації з гестогенами, що зменшує ризик виникнення новоутворень.
Кальцитонін – гормон, який секретується щитовидною залозою. Він зменшує резорбцію кісток шляхом прямого гальмування активності остеокластів. Препарат також проявляє аналгезивну дію за рахунок прямого впливу на центральну нервову систему. Синтезовані різні препарати кальцитоніну: синтетичний людський кальцитонін, природний свинячий кальцитонін, синтетичний кальцитонін лосося (міакальцик), кальцитонін вугра (елкатонін). Частіше використовують міакальцик. Активність препарату виражається у міжнародних одиницях. Вводять його під шкіру, внутрішньом`язово та інтраназально у вигляді спрею. Препарат за структурою і властивостями близький до кальцитоніну людини. Регулює обмін кальцію, знижує підвищений рівень кальцію у крові завдяки пригніченню резорбції кісток і зменшенню реабсорбції кальцію у ниркових канальцях. Застосовують міакальцик при остеопорозі, зумовленому менопаузою, при сенильному і кортикостероїдному остеопорозах. Препарат доцільно призначати при остеопорозі, що супроводжується болями. Із побічних ефектів можуть спостерігатися диспепсії, гіперемія обличчя, запальні явища на місці введення.
Активні метаболіти вітаміну Д (кальцитріол і альфакальцидол) сприяють всмоктуванню кальцію та фосфатів у кишечнику, підвищують реабсорбцію його у ниркових канальцях, стимулюють вимивання кальцію і фосфатів із кісток у плазму крові. У результаті ефектів вітаміну Д і його метаболітів здійснюється підтримання рівня кальцію і фосфору у крові. При цьому ріст і регенерація кісток забезпечені основним матеріалом для мінералізації. При підвищенні рівня кальцію і фосфору вище фізіологічної норми відбувається гальмування процесів усмоктування їх у кишечнику і реабсорбції у нирках.
Кальцитріол є активним метаболітом вітаміну Д. Його активність зростає під впливом паратгормона. Вважають, що недостатність кальцитріолу є причиною остеопорозу і гіперпаратиреозу при нирковій недостатності. Призначають кальцитріол усередину і внутрішньовенно. Тривалість дії під час приймання всередину становить 3–5 днів. Метаболізується препарат у печінці та виводиться з жовчю у кишечник.
Альфакальцидол діє “м`якше”. Він рідко є причиною гіперкальціємії. Призначають його у капсулах усередину. При передозуванні метаболітів вітаміну Д можуть бути анорексія, блювання, нудота, запори, ступор. При цьому підвищується рівень кальцію у крові. У таких випадках рекомендують високі дози кальцитоніну, петльові діуретики, значну кількість рідини. При гострому передозуванні кальцитріолу рекомендують промивання шлунка.
Осеїн-гідроксіапатит (остеогенон) отримують із кісток тварин. Вважають, що препарат активує остеобласти й інактивує остеокласти. Однак механізм дії препарату точно не з`ясований. Побічних ефектів під час його застосування практично не виникає. Призначають у комбінації з іншими препаратами.
Бісфосфонати (етиндронат, памідронат, алендронат та ін.) зв`язуються з кристалами гідроксіапатиту кісток і зберігаються у кістковій тканині кілька місяців і років. При резорбції кісток відбувається локальний вихід бісфосфонатів, і вони починають діяти на остеокласти, гальмуючи їх активність, що супроводжується зниженням інтенсивності резорбції кісток.
Бісфосфонати погано всмоктуються у шлунково-кишковому тракті (до 10%), подразнюють слизові. Препарати зменшують концентрацію кальцію і фосфору у крові, у зв`язку з чим можуть застосовуватися для усунення небезпечної гіперкальціємії. Вони досить добре переносяться хворими і для лікування та профілактики остеопорозу можуть прийматися курсами від кількох місяців до року і більше. Найбільший інтерес становлять препарати алендронат і памідронат (ІІ покоління), ризедронат та бондронат (ІІІ покоління). Вони відрізняються від І покоління (етидронат) тим, що не пригнічують кальцифікацію кісток і не викликають остеомаляції. Застосовують бісфосфонати не тільки при остеопорозі, але і при хворобі Педжета, гіперкальціємії, гіперпаратиреозі, при ураженні кістковими пухлинами. Побічні ефекти: диспепсії, міалгії, лімфоцитопенії, гіпокальціємія та ін.
Єдиної думки про доцільність застосування фторидів для лікування остеопорозу немає. Однак деякі клініцисти призначають ці препарати, відмічаючи певний позитивний ефект. Фториди стимулюють остеобласти, сприяють їх проліферації. Призначають фториди всередину, біодоступність їх 100%. Значна частина фториду натрію, що всмоктався, потрапляє до кісток, інша частина виводиться із сечею. Курс лікування фторидами триває 4-6 місяців. Препарати мають малу широту терапевтичної дії. При їх застосуванні можуть спостерігатися диспепсії, остеомаляція та інші побічні ефекти.
Є відомості, що фрагмент паратиреоїдного гормона людини (терипаратид) при призначенні з перервами малими дозами стимулює остеобласти і підвищує щільність трабекул кісток. Однак ці дані потребують уточнення.
Препарати кальцію (карбонат, фосфат, лактат та ін.) застосовують часто у комбінації з іншими мінералами, як правило, з метою профілактики. Препарати остеомаг і остеомаг форте містять кальцію карбонат, холекальциферол, магній, мідь, цинк, марганець, бор. Призначають їх усередину. Препарати ліквідують дефіцит в організмі мікро- і макроелементів.
Важливо вживати достатню кількість кальцію з продуктами харчування. Добова потреба дорослої людини у кальції становить 1000 мг (4 склянки молока). При цьому необхідно враховувати, що дієта, бідна на натрій, як правило, також містить мало кальцію. Їжа, багата білками, є причиною ацидозу і вторинної втрати кальцію. Тривалі курси лікування тіазидами супроводжуються збільшенням кількості кальцію у кістках, а петльових діуретиків – зменшенням його кількості.
Анаболічні сткроїди (феноболіл, ретаболіл та ін.) збільшують масу кісток і затримують остеопороз. Однак їх застосування обмежується побічними ефектами, такими, як мускулінізація і підвищення в крові атерогенних ліпопротеїдів.
Дослідження останніх років дозволяють рекомендувати для лікування остеопорозу препарати стронцію (стронцію ранелат), які стимулюють ріст кісткової тканини і пригнічують її резорбцію. Стронцію ранелат призначають всередину. Препарат легко всмоктується із шлунково-кишкового тракту і добре переноситься хворими. Із побічних ефектів можливі диспепсичні розлади і головний біль. Однак достатні клінічні спостереження про безпечність солей стронцію відсутні.
ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДИСТРОФІЧНИХ ЗМІН ХРЯЩОВОЇ ТКАНИНИ
(ОСТЕОХОНДРОЗІВ І ОСТЕОАРТРОЗІВ)
Захворювання хрящової тканини досить поширені. Ними страждають не менше 1/3 людей після 50 років, але нерідко ці захворювання виявляються і у значно молодшому віці. Хрящове покриття кісток суглобів і внутрішньосуглобова “змазка” забезпечують рухомість суглобів. Хрящова тканина не має власних судин, і надходження необхідних речовин до неї здійснюється за рахунок дифузії із епіфізів кісток. Порушення кровопостачання останніх призводить до дистрофічних уражень хрящової тканини. Цей процес супроводжується запаленням, болями і порушеннями рухомості у суглобах. При гострих запальних станах у суглобах використовують протизапальні ненаркотичні препарати, а при тяжкому перебігу – глюкокортикоїди. Препарати зменшують біль, покращують рухомість суглобів, однак їх ефект тимчасовий і потребує паралельного призначення препаратів, які стимулюють регенерацію і функції хрящової тканини.
Румалон – екстракт із хрящів і кісткового мозку телят у вигляді розчину для внутрішньом`язового введення. Препарат нерідко називають хондропротектором. Румалон стимулює синтез мукополісахаридів – в`язкої суглобової “змазки” і наповнювача міжклітинного простору. Румалон пригнічує активність ферментів, які розпушуюють тканини, прискорює процеси регенерації хрящів. Призначають його курсами по 20–25 днів кілька разів на рік. Препарат затримує прогресування остеохондрозу (артрозу), сприяє відновленню хрящової тканини. Із побічних реакцій можуть спостерігатись алергічні реакції.
Структум – високомолекулярний мукополісахарид, який бере участь у побудові проміжної речовини хрящової і кісткової тканин, гальмує заміщення її клітин сполучнотканинними компонентами. Призначають препарат у капсулах усередину курсами не менше 3 місяців. Із побічних ефектів можливі алергічні реакції.
Вітаміни С і Е необхідні для регенерації хрящової тканини. Аскорбінова кислота забезпечує включення сірки у мукополісахариди з утворенням хрящової тканини і гіалуронової кислоти, яка є основною проміжною речовиною сполучної тканини і суглобовим мастилом. Крім того, вітамін С необхідний для синтезу оксипроліну проколагену і колагену, бере участь в утворенні каркаса міжклітинної речовини хрящів і осеїну кістки та сприяє заживанню шкірних дефектів. Також мають значення антиоксидантні властивості вітаміну С.
Найбільш сильним антиоксидантом є вітамін Е, тому він вважається одним із обов`язкових компонентів лікування остеохондрозу, оскільки у патогенезі цього захворювання важливу роль відводять агресивному впливу вільних радикалів. Призначають вітамін Е тривалими курсами у високих дозах всередину або внутрішньом`язово у вигляді олійного розчину.