Також у лікуванні остеохондрозу часто використовують судинорозширювальні, подразнювальні та протизапальні засоби. Вони сприяють покращанню кровопостачання хворого суглоба і за рахунок цього покращанню трофіки тканин.
ПЛАЗМОЗАМІННИКИ. РОЗЧИНИ ДЛЯ ПІДТРИМКИ ВОДНО-СОЛЬОВОЇ ТА
КИСЛОТНО-ЛУЖНОЇ РІВНОВАГИ.
ЗАСОБИ ДЛЯ ПАРЕНТЕРАЛЬНОГО
ХАРЧУВАННЯ
Плазмозамінники – це лікарські засоби, які використовують для створення необхідного об`єму циркулюючої крові. Вони повинні мати достатню молекулярну масу для того, щоб не виходити із судинного русла у тканини, не проходити через гематоенцефалічний бар`єр і створювати стабільний осмотичний тиск. Усі плазмозамінники повинні бути нетоксичними і легко виводитися із організму.
Плазма донорської крові є природним плазмозамінником. Вона містить всі компоненти рідкої частини крові людини. Заморожена плазма зберігається до 6 місяців, а суха – кілька років. Використовують плазму донорської крові для ліквідації дефіциту об`єму циркулюючої крові при великих крововтратах, при плазмовтратах, дегідратації, для покращання реологічних властивостей крові й зменшення небезпеки тромбоутворення. Використовують гіпотонічну, гіпертонічну та ізотонічну плазму. Вводять її внутрішньовенно краплинно або струминно. Плазма вводиться лише однойменна за групою крові реципієнта у кількості 0,5–2 л. Із ускладнень можливі алергічні реакції. Оскільки запаси плазми обмежені, то були створені штучні плазмозамінники.
Церулоплазмін ліофілізований для ін`єкцій – це глікопротеїд α-глобулінової фракції сироватки крові, який містить мідь. Препарат стабілізує клітинні мембрани, нормалізує перекисне окиснення ліпідів, стимулює еритропоез, проявляє детоксикуючу дію та ін. Використовують церулоплазмін в онкології, при крововтратах, інтоксикаціях, анеміях, септичних ускладненнях.
Декстрани – це розчини полісахаридів (у ізотонічному розчині хлориду натрію або глюкози), які одержують із культур певних мікроорганізмів. Препарати декстранів позбавлені антигенних властивостей. До цих препаратів відносять поліглюкін (молекулярна маса близько 60000) і реополіглюкін (молекулярна маса близько 35000). Завдяки меншій молекулярній масі реополіглюкін позитивно впливає на реологію крові, суттєво знижує агрегацію тромбоцитів. Реополіглюкін вводять при ішемічному інсульті, інфаркті міокарда, у післяопераційному періоді при загрозі тромбозів, при значній крововтраті, гострому панкреатиті та ін. Залежно від показань кількість декстранів, що вводиться, може досягати 2,5 л. Частіше за все вводять 400–1200 мл. Декстрани частково гідролізуються і виводяться нирками (близько 70% за добу). Застосування декстранів протипоказане при черепно-мозкових травмах з підвищенням внутрішньочерепного тиску, при крововиливах у мозок.
Реоглюман – це суміш 10% розчину декстрану, 5% розчину маніту та 0,9% розчину натрію хлориду. Препарат близький до реополіглюкіну, здатний підвищувати діурез.
Желатиноль – гідролізат харчового желатину з молекулярною масою 20000. Препарат вводять внутрішньовенно краплинно або струминно. Близько 40% желатинолю виводиться із організму. Він підвищує об`єм циркулюючої крові, порушує агрегацію тромбоцитів, зменшує метаболічний ацидоз. Використовують желатиноль при крововтратах, інтоксикаціях, гострих панкреатитах, перитонітах, гепатитах та ін.
Гемодез (полівідон) – розчин низькомолекулярного полівінілпіролідону з молекулярною масою близько 15000. Як розчинник для нього використовується поліелектролітний розчин, що містить катіони натрію, кальцію, магнію, калію, аніони хлору і бікарбонати. Препарат збільшує об`єм циркулюючої крові, покращує реологічні властивості крові, мобілізує у судинне русло інтерстиціальну рідину, збільшує діурез. Гемодез сорбує різні токсини, які циркулюють у крові, і виводить їх через нирки. Показаний препарат при опіковій хворобі, тяжких формах дизентерії, амебіазу та інших ентероколітах, при сепсисі, перитоніті, посттравматичних і післяопераційних інтоксикаціях, тяжких диспепсіях, черепно-мозкових травмах з набряком мозку та ін. Упродовж 4 годин із організму виводиться близько 80% введеного гемодезу. Препарат добре переноситься хворими, іноді може стати причиною зниження артеріального тиску, тахікардії та утруднення дихання. Протипоказаний гемодез при бронхіальній астмі, гострому нефриті, крововиливі у мозок.
Неогемодез – це 6% розчин низькомолекулярного полівінілпіролідону з молекулярною масою 6000-10000 Д. Він є комплексоутворювачем, здатним зв`язувати токсини і виводити їх із сечею. Препарат покращує мікроциркуляцію, постачає тканинам кисень, має метаболічну дію. Під впливом неогемодезу покращується кровопостачання нирок та збільшується діурез. Препарат показаний при різних інтоксикаціях, вводиться він внутрішньовенно краплинно. Із побічних ефектів можливі гіпотонія і алергічні реакції.
Полідез – це 3% розчин низькомолекулярного полівінілового спирту в ізотонічному розчині натрію хлориду. Він підвищує об`єм циркулюючої крові, покращує постачання кисню до тканин і мікроциркуляцію, виявляє дезінтоксикаційний ефект. Застосовується при крововтратах, при хірургічному шоці, при інтоксикаціях, септичних станах. Вводять внутішньовенно краплинно.
Існують також гіпертонічні та ізотонічні розчини крохмалю: рефортан, стабізол, хаєс-стерил, інфукол ГЕК. Вони затримують воду, підвищують об`єм циркулюючої крові, покращують реологічні властивості крові і мікроциркуляцію. Використовують їх при шокових та септичних станах.
Сорбіт – шестиатомний спирт, який вводять внутрішньовенно краплинно або струминно. В організмі він метаболізується, у печінці перетворюється у фруктозу, яка використовується як енергетичний матеріал. Одночасно підвищується вміст в організмі холіну і глікогену. Застосовується при крововтратах, інтоксикаціях, захворюваннях печінки, нирковій недостатності, підвищеному внутрішньочерепному тиску, набряку мозку та легенів.
Розчини солей електролітів призначені для внутрішньовенного введення з метою усунення дегідратації. Дегідратація може бути при діареї, блюванні, після операцій, при опіках, значній крововтраті та ін. При вираженій дегідратації і крововтраті терміново вводять ці розчини для поповнення втрати рідини і покращання реології крові. Як сольові використовують розчини натрію хлориду ізотонічний, Рінгера, Рінгера-Локка, “Ацесоль”, “Дисоль”, “Трисоль”, “Хлосоль”, “Лактосоль”, реполяризувальний розчин. У випадках коли умов для внутрішньовенних вливань на місці немає і немає протипоказань (втрата свідомості, блювання, проникні поранення живота та ін.), показано пероральне введення сольового розчину об`ємом 1–1,5 л. Для вливання розчинів, які не містять калію, протипоказаннями є гіпернатріємія і гіпокаліємія, а для розчинів, збагачених іонами калію, – гіперкаліємія і ниркова недостатність. Наявність у розчинах бікарбонату або лактату натрію (лактосоль) дозволяє зменшити тяжкі пошкодження та інтоксикації, але не усуває порушення кислотно-лужної рівноваги.
Для корекції дефіциту іонів калію у серці, стінці кишечника застосовують аспаркам (панангін) у розчині або драже. Аспаркам показаний при тахіаритміях, у тому числі при інфаркті міокарда, передозуванні серцевих глікозидів, післяопераційному парезі кишечника, паралітичній непрохідності. З цією самою метою призначають реполяризувальну суміш, до складу якої належать також глюкоза та інсулін.
Загальними протипоказаннями для введення розчинів електролітів є серцева недостатність, загроза набряку легенів і мозку, крововилив у мозок, гостра ниркова недостатність.
Часто у відділеннях інтенсивної терапії доводиться мати справу з порушеннями кислотно-лужної рівноваги, перш за все – з метаболічним ацидозом. У нормі рН крові коливається від 7,34 до 7,4. Зниження рН до 7,3–7,25 супроводжується розладом обміну і функцій органів. Розвиваються численні мікротромбози у дрібних судинах, гіпоксія, підвищується проникність судинної стінки, клітини втрачають іони калію, заліза і магнію, порушується енергетичний обмін, виникають розлади функцій центральної нервової системи, серця, нирок, печінки, легенів. Сумісні з життям значення рН коливаються в межах 6,8–7,8. Для компенсації ацидозу використовують буферні речовини, які зв`язують іони водню і потім виводять через нирки (трисамін, трометамол) або утворюють з ними слабодисоціюючі кислоти (натрію гідрокарбонат, натрію лактат). Вводять препарати внутрішньовенно краплинно.
У практиці невідкладної допомоги доводиться також стикатися з явищами метаболічного алкалозу. Він значно гірше піддається лікуванню і виявляє більш пагубний вплив на функції органів і обмін речовин. Алкалоз є причиною гіпокаліємії з порушенням ритму і скоротливої здатності міокарда, підвищенням токсичності серцевих глікозидів, порушенням нервово-м`язової передачі, судом. Для корекції алкалозу використовують розчин амонію хлориду і діакарб. При вираженому алкалозі використовують обережне вливання соляної кислоти на 5% розчині глюкози під контролем рН крові.
До засобів для парентерального харчування відносять розчини вуглеводів, ліпідів і амінокислот, призначені для задоволення поточних енергозатрат організму, відновних процесів у клітинах. Застосовують ці розчини у випадках, коли харчування природним шляхом неможливе.
Ізотонічний (5%) і гіпертонічні (10-40%) розчини глюкози вводять внутрішньовенно. При цьому ізотонічний розчин вводять як плазмозамінник для збільшення об`єму циркулюючої крові. Одночасно глюкоза є поживним матеріалом. При окисненні глюкози утворюється енергія для організму, нормалізується осмотичний тиск крові. Введення гіпертонічних розчинів глюкози використовують при набряках мозку та легенів. При цьому підвищується детоксикаційна функція печінки, покращується скоротлива активність міокарда, розширюються судини, збільшується діурез. Призначають розчини глюкози при гіпоглікеміях, інтоксикаціях різного характеру, дистрофічних процесах у печінці, набряках легенів та мозку, декомпенсації функції серця, при шоці та колапсі. Глюкозу використовують одночасно з різними кровозамінниками і протишоковими сумішами. Розчин глюкози з метиленовим синім застосовують при отруєнні синильною кислотою.
Для внутрішньовенного введення створені ультраемульсії жирів: ліпофундин (інтраліпід), ліпіфізин та ін. Це 10% і 20% ультраемульсії очищеної соєвої і бавовняної олій, у яких як емульгатори використані фосфоліпіди сої або яєчний жовток. Енергетична цінність 1 л 20% ліпофундину повністю задовольняє добову потребу дорослої людини (близько 2000 ккал). Крім того, жирові емульсії забезпечують потребу у незамінних поліненасичених жирних кислотах.
При проведенні парентерального харчування необхідно постачати в організм не тільки незамінні, а й замінні амінокислоти. Для поповнення дефіциту білків існує ряд препаратів: розчини натуральних білків донорської крові (сероальбумін людський); розчини гідролізатів білків донорської і плацентарної крові, крові забитої худоби, білків молока (гідролізин, гідролізат казеїну, амінокровін, фібриносол та ін.); стандартні препарати амінокислот в оптимальних співвідношеннях (інфузамін, поліамін, вамін, амінозол, аміновеноз дитячий та ін.). Добові дози амінокислот коливаються від 1 до 2 л для дорослих. Із ускладнень можуть бути тромбофлебіти, нудота, відчуття жару, почервоніння шкіри. Протипоказані такі препарати при шоці різного генезу, гострих розладах гемодинаміки, гострій і підгострій нирковій і печінковій недостатностях, уремії, ацидозі, гіпокаліємії. Крім того, організму потрібні вітаміни і мікроелементи, для чого вводять ряд полівітамінних комплексів для парентерального харчування, які містять також мікроелементи.
КИСЛОТИ І ЛУГИ. СОЛІ ЛУЖНОЗЕМЕЛЬНИХ
І ЛУЖНИХ МЕТАЛІВ
Кислоти необхідні для підтримання кислотно-лужної рівноваги. Однак спектр їх дії досить широкий. Кислоти проявляють протимікробну, місцеву, рефлекторну і резорбтивну дії.
Протимікробний їх ефект пов`язаний із впливом іонів водню на білки мікробних клітин, у результаті чого відбуваються їх зневоднення і денатурація.
Місцева дія кислот на шкіру і слизові оболонки зумовлена також денатурацією білків з утворенням альбумінатів. Залежно від концентрації іонів водню це проявляється в`яжучим, подразнювальним або припікальним ефектами. Слабкі кислоти (більшість органічних кислот) і сильні кислоти (неорганічні) низької концентрації виявляють в`яжучий ефект, зумовлений денатурацією білків поверхневих шарів шкіри і слизових оболонок. Денатурація білків більш глибоких шарів супроводжується подразнювальним ефектом. Денатурація ще більш глибоких шарів – припікальним ефектом. При цьому пошкодження тканин має характер коагуляційного некрозу і характеризується утворенням щільного глибокого струпа.
Рефлекторна дія кислот проявляється болями в місці пошкодження, а під час приймання всередину – слинотечею, спазмом пілоричного відділу шлунка, можливий шок.
Резорбтивна дія кислот зумовлена взаємодією іонів водню з буферними системами крові і може призвести до ацидозу. Спершу спостерігається зменшення лужних резервів крові, але рН крові не змінюється. Розвивається компенсований ацидоз. У подальшому при надходженні у кров великої кількості кислоти настає виснаження лужних резервів, що призводить до некомпенсованого ацидозу (рН крові знижується).
У медичній практиці місцево застосовують кислоти: борну, саліцилову, бензойну. Борна кислота проявляє в`яжучий, протизапальний, протимікробний (у т. ч. протигрибковий) ефект. При резорбтивній дії борна кислота може кумулювати і пошкоджувати паренхіму нирок.
Саліцилова кислота виявляє кератопластичну (1–2% розчини), кератолітичну (3–10% розчини) дії. Крім того, вона виявляє подразнювальний, протизапальний, протимікробний, протигрибковий ефекти. Всі ефекти знайшли своє застосування у медицині. Саліцилова кислота входить до складу протимікробних і протигрибкових засобів, мозольного пластиру, дезодорантів та ін.
Кислота бензойна використовується як протимікробний засіб. При прийманні всередину підвищує секрецію бронхіальних залоз, завдяки чому може бути використана як відхаркувальний засіб.
Кислота хлористоводнева розведена (3–8% розчини) –приймають всередину для лікування ахілії, гіпоацидних станів, диспепсій, гіпохромної анемії. Кислота хлористоводнева необхідна для нормального травлення у шлунку, виявляє протимікробну дію, сприяє іонізації заліза і його транспорту із шлунково-кишкового тракту у кров.
При отруєнні кислотами спостерігаються симптоми, зумовлені місцевою дією на слизові оболонки (опіки слизових, болі у шлунку, блювання, пронос, больовий шок), і явища ацидозу. При некомпенсованому ацидозі можливі втрата свідомості, задишка, підвищення артеріального тиску, судоми. Смерть може настати від паралічу дихального центра. Допомога при отруєнні полягає у нейтралізації кислоти, промиванні шлунка водою, іноді – суспензією магнію окису, прийманні обволікаючих засобів (молоко, білки яєць). Для попередження шоку потрібно ввести наркотичні аналгетики (морфін, промедол). Проводять симптоматичну терапію. Для боротьби з ацидозом вводять натрію гідрокарбонат усередину, ректально або внутрішньовенно краплинно.
Із амінокислот широко застосовують глютамінову кислоту, метіонін, гістидин, гліцин, цистеїн, таурин та інші. Глютамінова кислота використовується для лікування захворювань центральної нервової системи: епілепсії, психозів. Метіонін показаний при захворюваннях печінки, дистрофіях. Гістидин – при гепатитах, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки. Гліцин показаний при депресіях і алкоголізмі. Цистеїн і таурин – в офтальмології.
Луги
Гідрати окислів лужних металів (натрію і калію) є сильними основами, які при взаємодії з білками утворюють пухкі альбумінати. Цим пояснюється припікальна дія лугів, яка має характер колікваційного некрозу. Як слабкі основи ведуть себе солі, утворені сильними основами і слабкими кислотами: гідрокарбонати, сульфати, борати та ін.
Слабкі основи навіть у концентрованих розчинах не спричиняють тканинного некрозу. Під їх впливом розвивається подразнення тканин, розм`якшується епідерміс, розвивається запалення. Оскільки слабкі основи розчиняють муцин, то деякі з них, наприклад, гідрокарбонат натрію і борат натрію (бура), застосовують для полоскання горла, промивання носа з метою очищення слизових оболонок від густого в`язкого мокротиння. Сульфати застосовують як епілятори (для видалення волосяного покриву).
Натрію гідрокарбонат застосовують для полоскань і спринцювань при запаленнях слизових оболонок, для очищення їх від муцину. Препарат проявляє протимікробну і протимікозну дії, подразнювальний ефект, покращує мікроциркуляцію. При прийманні всередину – антацидну і відхаркувальну дії. Внутрішньовенно вводять гідрокарбонат натрію при ацидозі.
Магнію окис є антацидним засобом (не утворює СО2) з послаблювальним ефектом.
Алюмінію гідроокис використовують як антацидний і обволікаючий засіб для приймання всередину у вигляді суспензії. Виявляє закріплювальний ефект. Часто комбінують з іншими засобами.
Розчин аміаку застосовують як антисептик. Крім того, він подразнює слизові оболонки носа і рефлекторно стимулює дихальний центр, що використовують для стимуляції дихання під час непритомності.
Натрію тетраборат виявляє протимікробну і протимікозну дії. Використовують його для полоскання рота, змазування горла, для спринцювань.
При отруєнні лугами відмічаються сірий наліт на слизових оболонках (некротичні зміни), болі у животі, блювання, пронос із кров`ю, явища перитоніту, больовий шок. Унаслідок зниження іонізації кальцію можуть бути судоми м`язів, іноді – напади тетанії. При розвитку некомпенсованого алкалозу настає коматозний стан, який веде до смерті. Необхідно обережно промити шлунок водою, іноді з додаванням слабких кислот (оцтової та ін.), дати обволікаючий засіб (білок яєць), активоване вугілля, рослинну олію. Для профілактики шоку ввести наркотичні аналгетики. Для боротьби з алкалозом рекомендують вдихати вуглекислоту і вводити внутрішньовенно велику кількість розчину хлориду натрію. При опіках шкіри лугами рекомендують примочки із 5% розчинів оцтової, лимонної кислот.