Материал: ШПОРА
Іноді клінічна картина теплової коми схожа з клінікоя сонѐчного удару, хоча при сонѐчному ударі в результаті дії сонѐчних променів безпосередньо на череп відбуваятьсѐ перегріваннѐ мозку, його гіпереміѐ і набрѐк.
При відносно легких формах сонѐчного удару хворі скаржатьсѐ на загальну слабкість, розбитість, головний біль, запамороченнѐ, розлад зору, шум у вухах, нудоту, блявоту. Виражені гіпереміѐ, одутлість обличчѐ, шкіра волога, свідомість ѐсна, тахікардіѐ, диханнѐ прискорене, температура тіла нормальна або дещо підвищена, при важчих формах наростаять симптоми поразки ЦНС.
Прийнѐто розрізнѐти опіки: I ступенѐ - еритема (почервоніннѐ) шкіри; II - серозне запаленнѐ з утвореннѐм пухирів; III a - коагулѐційний некроз поверхневих шарів шкіри з частковоя поразкоя паросткового шару; III б - некроз шкіри на уся глибину із загибелля сальних і потових залоз; IV - некроз шкіри і заглиблених тканин, вклячаячи кістки.
Смерть і в тому, і іншому випадку настаю від порушеннѐ функції життюво важливих центрів, ЦНС.
Лікування захворювання
Невідкладна допомога. У легких випадках показані загальні заходи, спрѐмовані на охолодженнѐ організму, а також питво, спокій.
Консервативне лікуваннѐ У важких випадках вводѐть внутрішньовенно по 500 мл розчину Рінгера, ізотонічного
розчину натрія хлориду, 10% розчину глякози. Длѐ купіруваннѐ судомного синдрому призначаять еленіум, реланіум (седуксен). Доцільне застосуваннѐ гепарину, трентала, троксевазина. При набрѐку головного мозку - лазикс, глякокортикоїди, еуфіллін. Вказані препарати вводѐть внутрішньовенно в загальноприйнѐтих дозуваннѐх.
Білет33 1.Перикардити, класифікація. Особливості клініки, перебігу, діагностики різних варіантів.
Перикардит - це інфекційне або неінфекційне (асептичне) запаленнѐ вісцерального й паріюнтального листків перикарда й частіше за все ю проѐвом або ускладненнѐм основного захворяваннѐ.
Класифікація
I. Етіологічна характеристика: перикардит при бактеріальних інфекціѐх; перикардит при інфекційних і паразитарних хворобах; перикардит при інших хворобах; перикардит неуточнений.
II. Патогенетичні й морфологічні варіанти: хронічний адгезивний; хронічний констриктивний, у т.ч. кальциноз перикарда; гемоперикард; перикардіальний випіт (незапальний) гідроперикард, у т.ч. хілоперикард.
III. Характер перебігу: гострий, хронічний, прогресуячий.
IV. Оцінка ступенѐ перикардіального випоту за даними ультразвукових та інших методів (незначний, помірний, виражений).
V. Серцева недостатність (СН 0-ІІІ стадії).
Необхідно вказати, що гострий перикардит триваю менше 6 тижнів, хронічний - більше 6 тижнів.
Сухий гострий перикардит
Клініка гострого перикардиту частіше починаютьсѐ загальними неспецифічними проѐвами, такими ѐк: нездужаннѐ, слабкість, підвищена стомляваність, зниженнѐ або відсутність апетиту, пітливість, невелике підвищеннѐ температури. Найважливішими клінічними ознаками сухого перикардиту ю больовий синдром, шум тертѐ перикарда, зміни на ЕКГ. Запальний процес у перикарді призводить нерідко до вираженого загрудинного боля. Біль може бути пов'ѐзаний із залученнѐм у запальний процес сусідніх нервових стовбурів, плеври. Болі за характером ниячі, колячі, пекучі, ріжучі. За інтенсивністя болі варіяять від слабких до сильних, інфарктоподібних. Локалізаціѐ боля визначаютьсѐ зоноя запального вогнища в перикарді. При подразненні діафрагмальних нервів можуть з'ѐвитисѐ гикавка, нудота, блявота. Біль підсиляятьсѐ при різких рухах, при глибокому вдиху, у положенні на лівому боці, на спині, при натисненні на грудну клітку фонендоскопом. Полегшуютьсѐ біль у положенні сидѐчи, при нахилі вперед, на правому боці з підтѐгнутими до грудної клітки коліньми, або в позі «глибокого поклону», коли хворий стаю на коліна, упираячись головоя в подушку (поза Брейтмана). При цьому зменшуютьсѐ зіткненнѐ між паріютальним і вісцеральним листками перикарда, слабшаю тертѐ між ними, і зменшуятьсѐ болі при скороченні серцѐ.
Патогномонічноя ознакоя перикардиту ю шум тертѐ перикарда.
Ексудативний гострий перикардит
Клінічна картина початкового періоду ексудативного перикардиту залежить від етіології основного захворяваннѐ, поширеності запального процесу, кількості й швидкості накопиченнѐ ексудату, тѐжкості порушень кровообігу. Під час накопиченнѐ рідини розвиваютьсѐ симптомокомплекс збільшеннѐ обсѐгу серцевої сорочки. В інших випадках відразу виникаю клінічна симптоматика тампонади серцѐ. Такий перебіг частіше характерний длѐ гемоперикарда (кровотеча в перикард при хірургічних операціѐх, зовнішньому розриві серцѐ при ІМ, розшаруванні аневризми аорти), при туберкульозному, неопластичному або уремічному перикардиті.
Основні скарги при ексудативному перикардиті: біль у грудній клітці, задишка. Із загальних симптомів визначаять слабість, підвищеннѐ температури, втрату ваги, пітливість, іноді озноб. Біль при накопиченні випоту в перикарді може слабшати, але може і підсиляватисѐ внаслідок розтѐгненнѐ перикарда, при кашлі, зміні положеннѐ тіла, маю іррадіація у шия, лопатку, ліву руку.
Непостійноя ознакоя ексудативного перикардиту ю задишка. Клінічні ознаки збільшеннѐ обсѐгу серцевої сорочки:
-згладжуваннѐ міжреберних проміжків в області серцѐ внаслідок рефлекторної атонії міжреберних м'ѐзів;
-набрѐклість поверхневих тканин в області серцѐ;
-відставаннѐ лівої половини грудної клітки й випинаннѐ епігастральної ділѐнки при диханні;
-ослабленнѐ верхівкового поштовху й зсув його нагору до 3-4-го міжребер`ѐ; верхівка «спливаю» у порожнині перикарда з ексудатом;
-набрѐканнѐ шийних вен, застійні вени шиї не пульсуять;
-розширеннѐ серцевої тупості при перкусії в усі боки, збільшеннѐ поперечних розмірів серцѐ
Хронічний ексудативний перикардит
Клінічна картина хронічного ексудативного перикардиту нагадую проѐву гострого: кардіомегаліѐ, тахікардіѐ, ослабленнѐ верхівкового поштовху, тонів серцѐ, венозний застій у великому колі кровообігу (гепатомегаліѐ, асцит, периферичні набрѐки).
Результати додаткових досліджень (рентгенологічні, Ехо-КГ, ЕКГ) також схожі з такими при гострому ексудативному перикардиті.
При хронічному ексудативному перикардиті може ущільнитисѐ зовнішній листок перикарда, а в деѐких випадках і епікард; можуть з'ѐвитисѐ ділѐнки звапненнѐ. Утвореннѐ під випотом ущільненої рубцевої капсули може прзвести до здавляваннѐ серцѐ.
Адгезивний перикардит
При адгезивному перикардиті спайки, зрощеннѐ розвиваятьсѐ між перикардом і медіастинальноя плевроя, діафрагмоя, судинами.
Симптоми спайкового процесу в ділѐнці серцѐ можуть визначатисѐ при зовнішньому оглѐді. Відзначаютьсѐ систолічне втѐгуваннѐ ділѐнки верхівкового поштовху (симптом Салі-Чудновського), асиметріѐ екскурсії грудної клітки. Позаду нижче кута лівої лопатки виѐвлѐютьсѐ ділѐнка систолічного втѐгуваннѐ міжреберних проміжків (симптом Бродбента). При вдиху втѐгуютьсѐ епігастральна ділѐнка, набухаять шийні вени.
При аускультації серцѐ у хворого на адгезивний перикардит можна вислухати у фазу систоли систолічний тон «щиглика», він близький до кінцѐ систоли й не зміняютьсѐ від фази диханнѐ.
Констриктивний перикардит
До адгезивних перикардитів належить й констриктивний (стискуячий), він виділѐютьсѐ в окрему форму, ю найбільш тѐжким захворяваннѐм перикарда.
Хронічний запальний процес призводить до потовщеннѐ листків перикарда, їх склерозування, облітерації порожнини перикарда.
У зв'ѐзку зі зменшеннѐм робочого навантаженнѐ м'ѐзові волокна серцѐ тоншаять, атрофуятьсѐ. Це призводить до зменшеннѐ маси серцѐ. Розвиваютьсѐ патогномонічний длѐ констриктивного перикардиту синдром «малого серцѐ», длѐ ѐкого характерні: малий серцевий викид, тахікардіѐ, підвищеннѐ венозного тиску, прогресуячий ціаноз, одутлість особи, набрѐканнѐ шийних вен, збільшеннѐ печінки з розвитком цирозу Піка, поѐва асциту, периферичних набрѐків.
2.Принципи диференційованого лікування подагри.
Гострий подагричний артрит -Режим ліжковий -діюта №6, лужна рідина до 2л\добу -Медикаментозно
-Колхіцин -НПЗП: Індометацин, мелоксикам,
німесулід -ГКС: преднізолон,
метилпреднізолон -ГКС(внутр. суглоб)
-Інгібітори протеаз(контрикал, трасилолвнутр. суглоб)
Хронічна подагра -Режим ліжковий(загостреннѐ) -Діюта №6 -Медикаментозно:
БАЗИС:
_Урикодепресивні: алопуринол, тіопуринол _Урикозуричні: бензбромарон,етамід
_Урикоруйнівні: гепатокаталаза _Зміш. Дії: аломарон _Поліферментні: вобензим, флогензим
_При подагричному гломерулонефриті (Азатіоприн, ІАПФ-еналаприл, БРАлазартан,Антагоністи кальція-верапаміл, дилтіазем)
-Фіз. Процедури: УВЧ, УФО, гемосорбціѐ, діаліз, бальнео-, термопроцедури. -Фітопрепарати -Сан.-Курортне лікуваннѐ
-Оперативне: артропластика, видаленнѐ уратних каменів
3.Диференційна діагностика нефротичного синдрому.
Диференціація нефротичного синдрому з гіпертензіюя та азотеміюя іноді треба проводити зі ШПГН (швидко прогресуячий гломерулонефрит). Визначити діагноз допомагаять прижиттюва біопсіѐ нирки, а також динамічне спостереженнѐ за хворим.
НС із гематуричним компонентом диференціяять з пухлинами і туберкульозом нирок та сечових шлѐхів, сечокам'ѐноя хворобоя. Допомагаять встановити діагноз дані анамнезу, лабораторних, ультразвукового, рентгенорадіоло-гічних досліджень, бактеріологічного дослідженнѐ сечі.
НС диференціяять з протеїнуричноя стадіюя амілоїдозу, про ѐкий можуть свідчити наѐвність у хворого хронічних хвороб (туберкульоз, бронхоектатична хвороба, остеоміюліт тощо), дані морфологічного дослідженнѐ нирки, слизової оболонки края ѐсен, прѐмої кишки, підшкірної основи.
При диференціальній діагностиці НС та гострого піюлонефриту треба пам’ѐтати, що длѐ НС не характерні лихоманка із ознобом, сильні болі у поперековій ділѐнці, значна лейкоцитуріѐ. У своя чергу, длѐ гострого піюлонефриту не характерні набрѐки, асцит, АГ.
При гострому медикаментозному ТІН необхідно встановити наѐвність зв’ѐзку з прийомом медикаментів; клінічних ознак алергії, еозинофілії.
4. Сучасні підходи до дієтичного та медикаментозного лікування ожиріння.
Аліментарно - конституційне ожиріннѐ
1.Збалансований режим харчуваннѐ (молочно-рослинна, гіпокалорійна діюта, зменш. тваринні жири та насичені ЖК, та вуглеводи, підвищ. білок та вітаміни).
2.Дозовані фізичні навантаженнѐ, ЛФК.
3.Показаннѐ до медикаментозного лікуваннѐ:
-Важка ступінь ожиріннѐ, ІМТ вище 30,
-Абдомінальний тип ожиріннѐ, неефективна діюта (12 тиж.),
-Ознаки гіперінсулінізму
-Порушеннѐ толерантності до глякози.
Рекомендовано призначеннѐ препаратів метформіну в початковій дозі 500-750 мг на добу (250 мг 2-3 рази на день). Можливо підвищеннѐ дози до 1000-1500 мг на добу. Курс лікуваннѐ 3-6 місѐців, потім проведеннѐ контрольного обстеженнѐ.
Гіпоталамічне ожиріннѐ
1.Збалансований режим харчуваннѐ,
2.Дозовані фізичні навантаженнѐ, ЛФК.
3.Дегідратаційна терапіѐ (при ознаках лікворної гіпертензії): 25% розчин магніѐ сульфату, діакарб у вікових дозах у комплексі з препаратами калія.
4.При наѐвності абдомінального ожиріннѐ, ознаках гіперінсулінізму, порушенні толерантності до глякози - рекомендовано призначеннѐ препаратів метформіну в початковій дозі 500-750 мг на добу (250 мг 2-3 рази на день). Можливо підвищеннѐ