Материал: ШПОРА

стероиды,эритроцитарнаѐ масса(.Все это под котролем диуреза и уровнѐ центрального венозного давлениѐ.После стабилизации АД можно перейти на длительное в\в (до 24 часов) введение фуросемида с допамином 2) Лечение ренальной ОПН.Непрерывнаѐ (до 60 часов) инфузионнаѐ терапиѐ ,

котораѐ вклячает введение маннитола вместе с изотоническим р-м хлорида натриѐ, бикарбоната натриѐ и глякозы( в среднем 400-600 мл\час) и фуросемидом.Диализное лечение назначаят немедленно пренебрегаѐ консервативными методами в следущих случаѐх

-выраженый гиперкатаболизм(прирост мочевины в крови более 15-20 мг\сут, нарастаящий ацидоз)

-тѐжелаѐ внутриклеточнаѐ гипергидратациѐ( угроза отека легких, мозга) -при полной ренальной анурии -при ОПН с необратимым течением( билатеральный некроз)

Через 2-3 днѐ неэфективной консрвативной терапии также назначаят диализное лечение 3)Лечение постренальной ОПН.Заклячаетсѐ в устранении обструкции и восстановления нормального пассажа мочи.

4.Захворювання внутрішніх органів при бойовій хірургічній травмі та травмах в умовах катастроф та аварій мирного часу. Ускладнення. Профілактика та етапне лікування.

В настоѐщее времѐ в течении травматической болезни выделѐят четыре периода:

1.Острый (шоковый) - первые часы (сутки).

2.Период неустойчивой адаптации и ранних осложнений - до 7 сут.

3.Период устойчивой адаптации - продолжаетсѐ несколько суток или недель.

4.Период выздоровлениѐ (реабилитации)

Основные общие патологические синдромы - травматический шок, гнойнорезорбтивнаѐ лихорадка, раневой сепсис, раневое истощение.

Интеркуррентные заболеваниѐ - это в основном острые инфекционные, которые отѐгощаят течение травматической болезни у раненого. Наиболее типичными среди них ѐвлѐятсѐ острые респираторные вирусные инфекции, вирусные гепатиты. К интеркуррентным заболеваниѐм относѐт также аллергические заболеваниѐ, вклячаѐ лекарственнуя болезнь. Таким образом, комплекс синдромов вторичной патологии, протекаящих на фоне механической травмы в условиѐх нарушениѐ регулѐторнотрофических процессов, ѐвлѐетсѐ сутья травматической болезни.

Заболеваниѐ сердечно-сосудистой системы у раненых.

Первичные:Сотрѐсение сердца, Ушиб сердца ,Травматический разрыв сердца, Первичный посттравматический инфаркт миокарда ,Перикардит ,Травматические пороки сердца Вторичные:Вторичнаѐ посттравматическаѐ стенокардиѐ ,Вторичный инфаркт міокарда ,

Артериальнаѐ гипертензиѐ, Миокардиодистрофиѐ, Миокардит, Эндокардит , Перикардит Захворяваннѐ дихальної системи:- забій легень;- синдром гострого

легеневого ушкодженнѐ;- розриви легень, бронхів, плеври; гемоторакс, пневмоторакс;- гостра емфізема легень;- ТЕЛА;- аспіраційний пневмоніт;- ателектаз легень;- первинна посттравматична пневмоніѐ; Захворяваннѐ ОЧП:- по ушкодженнѐ паренхіматозних органів черевної порожнини;-

ушкодженнѐ порожнинних органів черевної порожнини;- розриви діафрагми;- гострі ерозії і виразки ШКТ;-посттравматичний холецистит.сттравматичний плеврит. Захворяваннѐ нирок:- забій нирок;- гострий інтерстиційний нефрит;- гострий піюлонефрит;- тромбоз ниркових судин;- гостра ниркова недостатність (гостре пошкодженнѐ нирок)

Осложнениѐ:

Ранние:перекардит, эмпиема плевры,сепсис,ОПН,пиелонифрит, пневмоніѐ,пневмоторакс,гемоторакс.

Поздние:міокардит,гломерулонефрит , амилоидоз почек,энтероколлит, абсцесс и гангрена легкого.

Лечение Найважливішими принципами патогенетичної терапії первинних органопатологічних

змін виступаять:— ефективне знеболеннѐ;— усуненнѐ множинних органних дисфункцій і ендотоксикозу;— лікуваннѐ розладів мікроциркулѐції і післѐ травматичної коагулопатії;— відновленнѐ моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту;— корекціѐ секреторних розладів шлунка і дванадцѐтипалої кишки;

—профілактика, ранню виѐвленнѐ і лікуваннѐ інфекційно-запальних і гнійно-септичних ускладнень;— сприѐннѐ нормалізації обміну речовин;— усуненнѐ вторинного імунодефіциту;- відновленнѐ системної і ниркової гемодинаміки;-нормалізаціѐ водноелектролітного обміну і кислотно-основного стану;- усуненнѐ ГНН.

Білет 39 1.Неускладнені гіпертензивні кризи.Перша допомога

Неускладнені гіпертензивні кризи характеризуятьсѐ відсутністя клінічних ознак гострого або прогресуячого ураженнѐ органів-мішеней, проте вони становлѐть потенційну загрозу життя хворого, оскільки несвоючасне наданнѐ допомоги може призвести до поѐви ускладнень і смерті. Такі кризи супроводжуятьсѐ, ѐк правило, поѐвоя чи посиленнѐм симптомів із боку органів-мішеней (інтенсивним головним болем, болѐми в ділѐнці серцѐ, екстрасистоліюя) або з боку вегетативної нервової системи (вегетативно-судинні порушеннѐ, тремтіннѐ, часте сечовиділеннѐ). Підвищеннѐ САТ до 240 мм рт.ст. або ДАТ до 140 мм рт.ст. слід також розцінявати ѐк гіпертензивний криз, незалежно від того, з'ѐвились симптоми з боку органів-мішеней чи ще ні, оскільки длѐ кожного хворого воно ю небезпечним. Загрозливим ю також значне підвищеннѐ тиску в ранньому післѐопераційному періоді через ризик кровотечі. Всі ці клінічні проѐви потребуять зниженнѐ тиску протѐгом кількох годин. Госпіталізаціѐ не обов'ѐзкова. Лікуваннѐ здійсняютьсѐ шлѐхом прийманнѐ антигіпертензивних препаратів перорально або внутрішньом'ѐзових (підшкірних) ін'юкцій.

2.Діагностичні критерії гострої ревматичної лихоманки. Ускладнення.

1. Критерії Кіселѐ-Джонса-Нестерова:

1)великі симптоми — кардит, поліартрит, хореѐ, кільцеподібна еритема, підшкірні вузлики;

2)малі симптоми — біль у суглобах, лихоманка (≥38,5 °C), підвищеннѐ показників гострої фази (прискорена ШОЕ *>60 мм/год+ або підвищений рівень СРБ в сироватці *≥3 мг/дл+), подовженнѐ інтервалу PQ (не враховуять ѐк окремого критерія, ѐкщо наѐвний кардит *великий критерій+).

Перший епізод ревматичної лихоманки: діагностуять, ѐкщо у хворого з підтвердженоя передуячоя інфекціюя БГСА (найчастіше високий титр АСЛ-О, позитивний результат антигенного тесту, позитивний результат посіву з глотки) наѐвні ≥2 великі симптоми або 1 великий + 2 малі.

2. Критерії ВООЗ: ѐкщо хореѐ і кардит ю слабко вираженими, тоді не вимагаютьсѐ підтвердженнѐ стрептококової інфекції; великі і малі критерії співпадаять з критеріѐми Кіселѐ-Джонса-Нестерова.

Перший епізод ревматичної лихоманки або черговий епізод у хворого без діагностованої ревматичної хвороби серцѐ: діагностуютьсѐ при наѐвності ≥2-х великих або 1-го великого і 2-х малих критеріїв, а також підтвердженні інфікуваннѐ стрептококом (вищевказане і додатково скарлатина).

Черговий епізод ревматичної лихоманки у хворого з діагностованоя ревматичноя хворобоя серцѐ: діагностуютьсѐ при наѐвності ≥2-х малих критеріїв і підтвердженої передуячої епізоду стрептококової інфекції.

3 Тактика ведення хворих із хронічною нирковою недостатністю

Консервативне лікуваннѐ хворих НН застосовуять у разі І-ІІ ступенів ХНН. Терапіѐ хворих ХНН ѐвлѐю значні труднощі, що пов'ѐзане з тѐжкістя, прогресуваннѐм захворяваннѐ і необхідністя зміни терапії залежно від стадії процесу. Лікуваннѐ ХНН залишаютьсѐ в основному патогенетичним і симптоматичним. Основними заходами при лікуванні ХНН ю боротьба з гіпертензіюя, ацидозом, порушеннѐм водно-електро-літного балансу, анеміюя і т.д. Патогенетична медикаментозна терапіѐ, спрѐмована на зменшеннѐ запального процесу і на поліпшеннѐ екскреторної функції нирок, ефективна лише при загостренні ХГН, хронічного піюлонефриту і деѐких урологічних захворявань. В інших випадках лікуваннѐ хворих ХНН ю, по суті, симптоматичним.

4.Метаболічний синдром,визначення,патогенез.

Метаболический синдром (МС) — увеличение массы висцерального жира, снижение чувствительности периферических тканей к инсулину и гиперинсулинемиѐ, которые нарушаят углеводный, липидный, пуриновый обмен, а также артериальнаѐ гипертензиѐ.

Согласно современным представлениѐм, в основе всех проѐвлений метаболического синдрома лежит первичнаѐ инсулинорезистентность и сопутствуящаѐ гиперинсулинемиѐ. У женщин частота возрастает в менопаузе. Данный синдром генетически детерминирован, его развития способствуят избыточное, калорийное питание, гиподинамиѐ, некоторые заболеваниѐ или приём препаратов-антагонистов

инсулина. Среди лиц с превышением идеальной массы тела на 40 % утилизациѐ глякозы снижаетсѐ на 30—40 %.

Ожирение — независимый фактор риска сердечно-сосудистых заболеваний с высокой смертностья. Выделѐят два его типа: андроидный и гиноидный. Андроидный проѐвлѐетсѐ неравномерным распределением жира с избыточным отложением в верхней половине туловища, на животе и увеличениѐ количества висцерального (внутреннего) жира. На конечностѐх и ѐгодицах жира мало. Такое ожирение называят абдоминальным.

Андроидный тип ожирениѐ — главный фактор риска развитиѐ артериальной гипертензии, атеросклероза и сахарного диабета второго типа. При висцеральном (внутреннем) ожирении в кровоток через систему воротной вены поступает избыточное количество свободных жирных кислот . В результате печень подвергаетсѐ мощному и постоѐнному воздействия свободных жирных кислот, что приводит к рѐду метаболических нарушений (гипергликемиѐ, увеличение липопротеинов низкой плотности, обогащённых триглицеридами, инсулинорезистентность, гиперинсулинемиѐ). Инсулинорезистентность и гиперинсулинемиѐ способствуят развития артериальной гипертензии.Через 10—20 лет после начала метаболического синдрома развиваетсѐ и прогрессирует атеросклероз — в дальнейшем возможены осложнениѐ: инфаркт и інсульт