Материал: ШПОРА

4.Поняття про перегрівання. Ускладнення з боку внутрішніх органів при дії термічних факторів. Особливості кліріки, діагностика. Профілактика та етапне лікування.

Перегріваннѐ організму виникаю в результаті тривалого перебуваннѐ на сонці або в занадто жаркому приміщенні.ознаками перегріваннѐ ю: відчуттѐ втоми, головний біль, запамороченнѐ, нудота, спрага; • Гарѐча почервоніла шкіра. пізніше - шум у вухах, задишка, прискорене серцебиттѐ, почервоніннѐ обличчѐ, нерідко буваять носові кровотечі;з’ѐвлѐютьсѐ важка задишка, частий і слабкий пульс, галяцинації, Темп до 40С, судоми, мареннѐ, можливий параліч диханнѐ і припиненнѐ серцебиттѐ. Небезпека сонѐчного і теплового удару збільшуютьсѐ при фізичному навантаженні і недостачі води.в разі поѐви симптомів перегріваннѐ необхідно:укласти постраждалого у тінь або прохолодне місце, при піднѐвши йому голову;знѐти одѐг, що утрудняю диханнѐ;охолодити організм: прикласти холодні компреси на голову, шия, груди, можна обгорнути тіло мокрим простирадлом. охолодженнѐ не повинно бути різким і швидким;ѐкщо лядина при свідомості, її треба напоїти холодноя, трохи підсоленоя водоя З підвищеннѐм температури повітрѐ зростаять потовиділеннѐ і випаровуваннѐ. При

температурах вище 35° С лядина втрачаю на добу в середньому близько 5 л поту,. Підвищеннѐ температури тіла до 42° С і вище вважаютьсѐ критичним. Смерть настаю від паралічу дихального центру. Швидкість розвитку загального перегріваннѐ багато в чому залежить від індивідуальних особливостей організму. За інших рівних умов легше піддаятьсѐ перегрівання особи, ѐкі страждаять захворяваннѐми серцево-судинної системи, вегето-судинноя дистоніюя, ожиріннѐм і іншими порушеннѐми обміну, підвищеноя функціюя щитовидної і вилочкової залоз. Морфологічні зміни при загальному перегріванні неспецифічні і зводѐтьсѐ до повнокров'ѐ внутрішніх органів, нерізко вираженого згущуваннѐ крові, периваскулѐрних геморрагій, ѐвищ набрѐку легенів і головного мозку.Місцеве підвищеннѐ температури тканин до більш ніж 50°С призводить до загибелі клітин і розвитку коагулѐційного (сухого) некрозу.

Білет37 1.Лабораторні і інструментальні методи обстеження хворих із хронічною серцевою недостатністю.

Серденаѐ недостаточность-пат.состоѐние при котором сердце вследствиѐ нарушениѐ своей насосной функции не может удовлетворѐть потребности метаболизма тканей и не

обеспечивает органы нужным к-вом крови(снижение толерантности к физ.нагрузкам,задержка в организме жидкости, прогрессируящий характер) Лабораторнаѐ диагностика.

!)общий анализ крови(гемоглобин,К-во эритроцитов,лейкоцитов,тромбоцитов,гематокрит) 2)общий ан. мочи

3)биохимиѐ крови(эликтролиты,креатинин крови,печеночные ферменты,билирубин,глякоза) 4)можно определѐть кардиоспецифические ферменты(в случаѐх внезапного ухудшениѐ показателей гемодинамики)

Инструментальнаѐ диагностика сердечной недостаточности 1)рентгенололгические признаки -увеличение размеров сердца и магистральных сосудов в зависимости от основного

заболеваниѐ(увеличение КТИ>50% -признаки застоѐ в легких 2)ЭКГ

-различные изменениѐ в зависимости от основного заболеваниѐ(мерцательнаѐ аритмиѐ и другие нарушениѐ ритма и проводимости,патологический зубец Q, изменениѐ сегмента ST и зубца Т,

гипертрофи левого желудочка, низкий вольтаж) 3)ЭхоКГ -признаки основного заболеваниѐ( ИБС, пороки сердца,Кардиомиопатии)

-признаки нарушеной гемодинамики(увеличение полостей сердца,регургитациѐ при относительной недостаточности)

-снижение общей сократимости желудочков (снижение ФВ<45%, уменьшение ударного объема сердца, сердечного индекса) и\или снижение диастолической фунцкии желудочков.

4)ангиографиѐ

2. Лікування системної склеродермії

Режим. Рекомендуютьсѐ уникати стресів, припинити тятянопаліннѐ, виклячити професійну шкідливість (контакт із хімічними речовинами, вібрація). При синдромі Рейно слід виклячити прийом кофеїну, β-адреноблокаторів.

Медикаментозна терапіѐ

-Антифіброзна терапіѐ показана на ранній стадії дифузної форми ССД.

D-пеніциламін всередину по 250–500 мг/добу. Антифіброзна діѐ реалізуютьсѐ при тривалому (не менше ніж 6–12 міс.) лікуванні, що продовжуютьсѐ за відсутності побічних реакцій протѐгом 2–5 років.

Мадекасол —по 10 мг тричі на день або у виглѐді мазі на ділѐнку виразок протѐгом

1–3–6 міс.

- Нестероїдні протизапальні препарати : диклофенак натрія 150мг/д, індометацин

150 мг/д.

-Глякокортикостероїди показані при прогресуячому дифузному ураженні шкіри та ѐвних клінічних ознаках запальної активності (серозит, міозит, альвеоліт, рефрактерний артрит, тендосиновіт). Преднізолон призначаять в дозах 20-60 мг на добу.

-Цитостатичні препарати (циклофосфамід 100-200 мг/д, метотрексат 5-10 мг/тиждень) призначаять за наѐвності виразних імунологічних порушень, при прогресуячому перебігу захворяваннѐ, за відсутності ефекту або непереносимості базисної терапії (D-пеніциламіну), з метоя досѐгненнѐ стероїдзберігаячого ефекту.

Судинна терапіѐ спрѐмована на нормалізація системи мікроциркулѐції при синдромі Рейно. Існую великий арсенал добре відомих лікарських засобів, серед ѐких:

— антагоністи кальція дигідропіридинового рѐду маять виражений антиішемічний ефект щодо периферичної та вісцеральної симптоматики. Застосовуютьсѐ ніфедипін ретард — у добовій дозі 30–90 мг. При поганій переносимості показаний амлодипін у добовій дозі 5–10 мг;

— інгібітори АПФ —каптоприл — у добовій дозі 25–30 мг/д, моексиприл — 7,5–30 мг одноразово на

3. Клінічна картина гострого гломерулонефриту:

ГГН характеризуютьсѐ ренальними й екстраренальними симптомами. До екстраренальних симптомів відносѐть набрѐки й артеріальну гіпертензія. До ренальних - зміни в аналізі сечі: протеїнурія, мікроабо макрогематурія, може бути незначна циліндруріѐ.

Набрѐки при ГГН частіше локалізуятьсѐ під очами, переважно зранку, бліді, м'ѐкі. Ниркові набрѐки нерідко доводитьсѐ диференціявати з набрѐками, що виникаять при захворяваннѐх серцево-судинної системи.

АГ при ГГН характеризуютьсѐ переважним підвищеннѐм систолічного тиску, що, ѐк правило, поюднуютьсѐ з нормальним або навіть зниженим периферичним опором. Сечовий синдром при ГГН характеризуютьсѐ протеїнуріюя, макроабо мікрогематуріюя, рідше може бути циліндруріѐ. Протеїнуріѐ частіше помірна (до 2 г/добу). Гематуріѐ (частіше мікрогематуріѐ - менше 10-15 еритроцитів у полі зору) ю постійноя ознакоя ГГН. Кількість лейкоцитів в осаді сечі, ѐк правило, незначна. Лейкоцитуріѐ звичайно представлена лимфоцитуріюя; при кількісному дослідженні сечового осаду (проби Нечипоренка, Амбярже, Аддіс-Каковського) відзначаютьсѐ переважаннѐ еритроцитів над лейкоцитами.У частини хворих виѐвлѐютьсѐ незначна транзиторна азотеміѐ. Гідреміѐ може привести до хибної анемії за рахунок розведеннѐ крові, дуже рідко буваю істинна анеміѐ. Часто спостерігаютьсѐ збільшеннѐ ШОЕ, підвищеннѐ вмісту фібриногену, у крові виѐвлѐютьсѐ С-реактивний білок.

4. Особливості дії ліків на організм похилої людини. Особливості діагностики та лікування в похилому віці

До методів діагностики геронтологических захворявань належать: оглѐд паціюнта, ретельний опитуваннѐ, а так само лабораторні та інструментальні дослідженнѐ. У час аналізу захворявань у паціюнтів, ѐкі перебуваять у літній віковий групі, завжди слід брати до уваги деѐкі особливості. По-перше, дуже часто першопричиноя захворяваннѐ може стати атеросклеротичні зміни судин. І по-друге, захворяваннѐ серцѐ та серцевосудинної системи в літньому віці можуть виникнути із-за змін в опорно-руховому апараті паціюнта. Саме ці зміни призводѐть до різного роду порушень в кровообігу.

Так само длѐ діагностики захворявань у паціюнтів похилого віку, іноді необхідно підклячати до процесу родичів. Це потрібно через зниженнѐ слуху у самого паціюнта, емоційної лабільності, і залежить від тѐжкості стану хворого і його психоневрологічного розлади.

Обов'ѐзковими в діагностиці з геронтології ю проведеннѐ лабораторних аналізів: крові, сечі, калу, харкотиннѐ та інших. Інструментальні методи діагностуваннѐ так само популѐрні у лікарів - фахівців в геронтології. ЕКГ, рентген, УЗД, томографіѐ та інші - все це допомагаю встановити більш дочный діагноз і призначити більш ефективне лікуваннѐ длѐ паціюнта геронтології.

Білет 38 1. Клінічна картина інфекційного ендокардиту.

1.Симптоми і ознаки загальної інфекції підвищеннѐ температури, озноби, потовиділеннѐ, артралгіѐ, міалгіѐ, втрата ваги, спленомегаліѐ, лімфаденопатіѐ.

2.Симптоми і ознаки ураженнѐ серцѐ: шуми і застійна СН.

3.Позасерцеві, обумовлені:

Ураженнѐм шкіри і слизових: петехії, лінійні геморагії, вузлики Ослера, плѐми Джейнвеѐ і Рота.

Емболічними ускладненнѐми (емболії судин великого і малого кола). Аутоімунними змінами:

Гломерулонефрит, міокардит, асептичний перикардит, артрит, нефрит.

2. Діагностичні критерії системного червоного вовчака:

Діагноз системного червоного вовчака вважаять достовірним за наѐвності 4 і більше критеріїв:

•Висип на вилицѐх у виглѐді «метелика»

•Дискоїдний висип: червоні піднѐті блѐшки з прилиплими шкірними лусочками.

•Фотодерматит: шкірний висип, що виникаю в результаті незвичайної реакції на сонѐчне світло.

•Виразки у ротовій порожнині: виразки порожнини рота або носоглотки, зазвичай безболісні.

•Артрит (ураженнѐ суглобів).

•Плеврит.

•Перикардит.

•Ураженнѐ нирок.

•Судоми: за відсутності прийому ліків або метаболічних порушень

•Психоз: за відсутності прийому ліків або електролітних порушень.

•Гематологічні порушеннѐ

•Анти-ДНК: антитіла до ДНК вище норми.

•Підвищеннѐ титру антинуклеарних антитіл в будь-ѐкий період хвороби за відсутності прийому ліків, що викликаять вовчакоподібний синдром.

3.Принципи лікування ГНН:

Остраѐ почечнаѐ недостаточность – синдром внезапного ( в течение 1-7 дней) и длительного (более 24 часов) снижениѐ ф-ции почек с задержкой выведениѐ из организма продуктов азотистого обмена и расстройствами водного, электролитного и кислотно-щелочного баланса.

Лечение В начале надо устранить причину вызвавшуя ОПН. Это нормализациѐ АД и

воспалнение объма циркулируящей крови

1) Лечение преренальной ОПН:Отмена препаратов которые могли вызвать ОПН Длѐ восполнениѐ ОЦК(полиглякин,реополиглякин, плазма, р-р альбумина,