Материал: Шандра О.А. Нормальна фізіологія. Вибрані лекції _ навч. посіб. _ О.А. Шандра, Н.В. Общіна _ О._ОГМУ, 2005. - 322 с

новлять 8 %. До цього стрибка росту відмінності між хлопчиками і дівчатками становлять не більше 2 % (див. табл. 21, 22). До кінця підліткового періоду розміри тіла хлопчиків і дівчаток досягають 90–

97% своєї остаточної величини.

Упідлітковий період закінчується формування вторинних статевих ознак. У дівчаток триває розвиток грудних залоз, ріст волосся на лобку та у пахвових западинах. Найбільш вираженими показниками статевого жіночого дозрівання є перша менструація. Вона звичайно має місце після того, як пройдений максимум швидкості росту тотальних розмірів тіла. Середній вік менархе в Україні та Росії, а також у більшості інших країн у 80-х роках XX ст. становив 13 років. У дівчаток сільських місцевостей менархе з’являються на 6–10 міс пізніше.

Ухлопчиків у підлітковий період відбувається інтенсивне статеве дозрівання. Триває ріст яєчок і статевого члена, особливо в 13–14 років. До 13 років відбувається зміна тембру голосу, з’являється волосся на лобку. До 14 років спостерігається пубертатне набрякання сосків, з’являється волосся в пахвових западинах. До 15 років починається ріст волосся на верхній губі та на підборідді. У 14–15 років мають місце перші полюції (мимовільне сім’явипорскування). Інтенсивно розвивається м’язова система.

Упідлітковий період перебудовується робота основних фізіологічних систем організму (кровообігу, дихання тощо). До кінця періоду основні функції наближаються до функцій дорослого організму.

Юнацький вік триває у чоловіків від 17 до 21 року, у жінок — від 16 до 20 років.

Уцей період ріст і формування організму, головним чином, закінчуються. За винятком деяких структур, наприклад структур зорового аналізатора.

Теорії онтогенезу

Теорії онтогенезу намагаються обгрунтувати періодичність онтогенезу з використанням для цієї мети екологічних і морфологічних критеріїв.

Вейсман (Weisman, 1884) уперше виявив, що зигота у представників відповідного виду здатна внаслідок послідовних поділів протягом усього життєвого циклу індивідуального розвитку утворити певну кількість клітин, після чого організм умирає. Вейсман мавна увазі переважно соматичні клітини, в яких постійно зменшуються запаси хроматину, і клітина втрачає здатність до подальшого поділу, що призводить до смерті. Вейсман вважав, що виснаження соматичних клітин внаслідок недоотриманих необхідних елементів і їх старіння починається з моменту першого поділу заплідненої яйцеклітини. НадумкуВейсмана, післязакінчення ростуорганізму розмноження клітин поступово припиняється, продовжуючись незначною мірою переважно у шкірі та шкірних придатках.

190

Теорія Рубнера (Rubner, 1908) відома під назвою «Закон поверхні» чи «Енергетичне правило поверхні».

Теорія намагається пояснити різні кількісні особливості енергетичних процесів і фізіологічних функцій організму в різні вікові періоди, зіставляти кількісні особливості енергетики з масою і поверхнею тіла. Грунтуючись на законі поверхні, Рубнер спробував пояснити різну тривалість життя у різних ссавців залежно від лінійних розмірів тіла. Відповідно до теорії Вейсмана, Рубнер (1908) вважав, що всім видам ссавців, за винятком людини, притаманна певна сталість споживаної енергії, тобто кожен організм характеризується генетично визначеним для нього енергетичним фондом. Час, протягом якого енергетичний фонд буде витрачений, знаходиться в оберненій пропорційній залежності від інтенсивності метаболізму (від лінійних і вагових розмірів організму відповідно до закону поверхні). Таким чином, за теорією Рубнера, тривалість життя організму являє собою функцію інтенсивності обміну речовин та енергії. Витрати «енергетичного» фонду починаються відразу ж після першого поділу заплідненої яйцеклітини і тим самим кожен фізіологічний акт наближає систему до кінця її життя.

Теорія Рубнера дала привід порівнювати онтогенез із заведеним годинником, що запускається за допомогою процесу запліднення за теорією Бауера (1935). Бауер увів поняття константи Рубнера, під якою розумів відношення роботи, виконаної протягом усього життя організму, до вільної енергії статевих клітин, тобто загальна кількість калорій, що може бути перетворена організмом протягом усього життя, залежить винятково від вільної енергії яйцеклітини і пропорційно вільної енергії статевих клітин.

Теорія Майнота (Minot, 1914) розглядає старіння з прогресуючим диференціюванням клітинних елементів. Диференціювання починається з перших же поділів яйцеклітини. Оскільки процеси морфогенезу і диференціювання найбільше виражені в ембріона і плода, то швидкість старіння висока в антенатальному періоді. Майнот вважав, що організм з’являється на світ уже пристарілим, що старіння (загальна поступова інволюція) зумовлене поступовим зменшенням запасу енергії, починаючи з моменту запліднення яйцеклітини.

Теорія І. А. Аршавського (1967) виражається «енергетичним правилом скелетних м’язів». Це правило виведене на підставі порівняння тривалості життя різних видів ссавців і особливостей розвитку в них скелетної мускулатури. Сутність «правила скелетних м’язів» полягає в тому, що рухова активність, яка стимулюється ендогенно у зв’язку з необхідністю задоволення харчових потреб чи екзогенно у зв’язку з дією стресових подразників, є фактором функціональної індукції анаболізму. Особливістю анаболізму є не просте відновлення початкового стану, а обов’язкове надмірне відновлення енергетичних потенціалів, за рахунок яких у подальшому може бути здійснений великий обсяг функцій.

191

За теорією Когхілла (Coghill, 1908), існує «настанова на майбутнє»

— це антиципаторна теорія (антиципаторний закон): в антенатальний період відбувається тренування тих функцій, які потрібні після народження, тобто тих, які будуть у дорослого суб’єкта, дозрівають не окремі функції, рефлекторні дуги, а функціональні одиниці, системи ЦНС.

В. В. Фролькіс в інтерв’ю, опублікованому в журналі «Лікування та діагностика» (1966, № 3), наводить дані середньої тривалості життя в різних країнах і викладає теорію старіння.

У розвинутих країнах на тривалість життя, за даними ВООЗ (табл. 23), впливають:

1.Спосіб життя — 45–55 % (харчування, умови праці, матеріальнопобутові умови).

2.Навколишнє середовище — 17–20 %.

3.Генетика і біологія людини — 18–20 %.

4.Медицина, охорона праці — 8–10 %.

На підставі багаторічних спостережень, експериментальних досліджень та аналізу статистичних даних ВООЗ В. В. Фролькіс розробив «адаптаційно-регуляторну теорію старіння», за якою:

Перше положення— в організмі постійно відбуваються два процеси старіння — антистаріння:

—руйнування — відновлення;

—зменшення — збільшення.

Воснові антистаріння, відновлення, лежить процес vitauct’a: vita — життя, auctum — відновлення, збільшення.

Друге положення — основні механізми старіння пов’язані зі зміною

вдвох контурах регуляції функцій:

—у генному;

—у нейрогуморальному.

192

еволюції та індивідуального розвитку виникали адаптаційно-регуля- торні зрушення, що спрямовані на виживання, збільшення тривалості життя, підтримку стабільного рівня життєздатності.

Комплекс цих адаптаційно-регуляторних змін В. В. Фролькіс позначив терміном «вітаукт».

У процесі старіння страждає система регуляторних генів, у зв’язку з чим порушується синтез білків, відкриваються гени, що раніше не діяли, з’являються «білки старіння», зменшуються чи зникають білки антистаріння, внаслідок чого клітини тканин (і організм) гинуть.

Використання речовин, які пригнічують синтез руйнуючих білків, значно збільшує тривалість життя (тварин в експериментах).

На думку В. В. Фролькіса, існують своєрідні «пульсари», що впливають на генетичні механізми функціонування багатьох клітин. В Інституті геронтології АН України був відкритий новий клас речовин (сполук), їх назвали «інвенторами». Вони синтезуються під контролем генетичного апарату клітин і регулюють стан клітинних мембран, від яких залежить транспорт речовин, реакції клітинних і міжклітинних взаємодій. При старінні різко знижується синтез інвенторів. Молекула ДНК, що є основою геному клітини, на 15–20 % складається з вірусів. При старінні порушується регуляція геному, що призводить до активізації вірусів, які раніше «мовчали», і які тепер руйнують клітину. Тому при старінні збільшується пухлиноутворення, що спричинюється онковірусами.

Якщо ці зміни наростають у нервовій тканині чи в ендокринних клітинах, порушуються нейрогуморальні механізми регуляції та виникають значні порушення в організмі: зниження розумової та фізичної працездатності, репродуктивної здатності, емоційного фону, гемостазу.

Зміни при старінні схожі на зміни при стресі в молодому віці, тому В. В. Фролькіс припустив, що існує «стрес-віковий синдром», який може призводити до вікової патології.

Найважливішими факторами (за пропозицією автора викладеної теорії стресу) розвитку і довголіття є:

1.Повноцінний генетичний код.

2.Дієта, яка повинна бути:

а) недостатньо калорійною; б) якісно повноцінною;

в) необхідні ентеросорбенти в їжі.

3.Фізична активність.

4.Оптимістичний настрій.

5.Навколишнє середовище і спосіб життя.

Характеристика старіння

Старіння населення — одна з найважливіших проблем, яка сьогодні набуває величезного значення для економічної та соціальної політики

193