Материал: Шандра О.А. Нормальна фізіологія. Вибрані лекції _ навч. посіб. _ О.А. Шандра, Н.В. Общіна _ О._ОГМУ, 2005. - 322 с

вий стовбур, і від нього починається мале коло кровообігу, яке закінчується легеневими венами в лівому передсерді. З лівого шлуночка виходить аорта, якою починається велике коло кровообігу. Воно закінчується порожнистими венами в правому передсерді.

Види м’язових клітин у серці:

—кардіоміоцити робочого міокарда;

—атипові специфічні ембріональні міоцити провідної системи

серця.

Кардіоміоцити становлять основну м’язову оболонку серця, 9 2

109

ку, пучок Гіса потрапляє на міжшлуночкову м’язову перегородку і ділиться на дві ніжки, ніби «сідає верхи» на міжшлуночкову перегородку (як кажуть терапевти). Права і ліва ніжки йдуть по лівій і правій сторонах міжшлуночкової перегородки під ендокардом шлуночків до верхівки серця і тут розпадаються на волокна Пуркіньє. Волокна Пуркіньє безпосередньо контактують з клітинами робочого міокарда.

Волокна провідної системи і волокна Пуркіньє мають здатність до автоматизму завдяки спонтанній повільній діастолічній деполяризації.

Ступінь автоматії різних відділів провідної системи різний, тому має місце градієнт автоматії, суть якого полягає в тому, що чим нижче розташований відділ провідної системи, тим нижчий ступінь автоматії: ступінь автоматії s-a вузла — 60–80 с; a-v вузла — 40–45 с; пучка Гіса 30–35 с. Відмінності між кардіоміоцитами і міоцитами подано в табл. 2.

За своїми функціональними властивостями кардіоміоцити робочого міокарда (тобто серцевого м’яза) значно відрізняються від волокон скелетного м’яза (рис. 25, а, б).

Вікові змінистану серцевого м’яза та його властивостей визначаються змінами в потребі О2 і поживних речовин, а також морфологічними змінами.

У грудної дитини підвищена потреба в О2 і поживних речовинах у зв’язку з посиленим ростом організму. Морфологічними особливостями є малі розміри й абсолютна маса серця, поперечне положення його у грудній клітці, перевага правого відділу над лівим.

Неоднаковий розвиток різних структур серцево-судинної функціональної системи та деяке відставання її в темпах росту і розвитку порівняно з фізіологічним розвитком дитини можуть призводити до функціональних порушень діяльності серця, особливо в підлітковому віці.

У людей похилого і старечого віку внаслідок погіршання стану коронарних судин (наприклад, атеросклерозу):

—погіршується забезпечення серцевого м’яза кров’ю, що призводить до розвитку гіпоксії та інфільтрації міокарда глікогеном;

—розвивається склероз міокарда;

—розвивається осередкова атрофія кардіоміоцитів;

—розвивається осередкова гіпертрофія міокарда;

—розвивається дилатація серця;

—нексуси стають ширшими в 3–4 рази, що перешкоджає проведенню збудження між клітинами. Внаслідок цього порушується синхронізація скорочень кардіоміоцитів, спостерігається продовження систоли та зменшення скорочуваності серця;

—порушуються енергетичні процеси:

а) зменшуються запаси АТФ і креатинфосфату, інтенсивність анаеробних процесів;

б) посилюється анаеробний та аеробний гліколіз;

110

Таблиця 2

Структурні та функціональні відмінності між робочими кардіоміоцитами і міоцитами провідної системи

111

112

—порушується мінеральний обмін в кардіоміоцитах: а) збільшується кількість іонів Na+;

б) зменшується кількість іонів Ca++ всаркоплазматичному ретикулумі; в) зменшується кількість іонів K+;

г) зменшується кількість води

—збільшується тривалість збудження та фази абсолютної рефрактерності;

—зменшується швидкість проведення збудження по серцевому м’язу;

—погіршується скорочуваність і зменшується сила серцевих скоро-

чень.

Серцевий цикл (СЦ) — це час, упродовж якого відбувається систола та діастола передсердь або шлуночків серця. При частоті роботи серця 75 за 1 хв СЦ триває 0,8 с або СЦ = 60/75, або СЦ = 60/ЧСС. Ударний об’єм (УО). Динаміка серцевих скорочень подана в табл. 3. Завдяки такій динаміці діяльності серця воно може виконувати насосну фукцію.

Методи визначення тривалості СЦ:

1)за пульсом людини (СЦ = 60 с/ЧП), де ЧП — частота пульсу;

2)за ЕКГ — визначають відстань в міліметрах — між вершинами двох сусідніх зубців R, мм розраховують у секундах (знаючи швидкість руху паперу в апараті).

За СЦ можна розрахувати тривалість систоли та діастоли:

Систола = 0,109×СЦ + 0,159

Діастола = 0,88×СЦ – 0,235

Систолічний (ударний) об’єм серця (СО або УО) — це кількість крові,

що викидається шлуночками при кожному скороченні. У спокійному стані в дорослого чоловіка УО = 65–70 мл, у дорослої жінки = 50– 60 мл. За рахунок підключення резервних можливостей серця УО може збільшуватися приблизно удвічі (до 100–140 мл). Ударний об’єм розраховують за формулами:

а) УО = СВ/ЧСС; б) Егреса — УО = 16,7 - 0,48×ІСТ + 0,31×ЕТ, де СТ — тривалість

ізометричного скорочення в мс, ЕТ — тривалість фази скорочення в мс, обидві фази скорочення в мс для розрахування фактичного УО.

в) Старра — УО = 100 + 0,5×ПТ – 0,6×ДТ – 0,6×В, де ПТ — пульсовий тиск, В — вік людини (в роках). Формула використовується для розрахування належного УО.

У клініці частіше використовують ударний індекс: а) УІ = УО / Sпов.тіла = 30–35 мл/м2;

б) індекс вигнання крові: ІВ = УО / КДО = 0,44 мл (0,5 мл); в) індекс кровообігу: ІК = ХОК (або СВ) / МТ = 70 мл/кг, де МТ —

маса тіла;

г) серцевий індекс: ХОК (або СВ) / Sпов.тіла, де УО — ударний об’єм, КДО — кінцевий діастолічний об’єм, СВ — серцевий викид, ХОК — хвилинний об’єм кровообігу.

113