У любові самоактулізированого індивідуума немає старання, подолання, напруги, які так характерні для любові звичайної людини. Якщо говорити мовою філософії, то любов для нього - не тільки аспект становлення, але й аспект буття, і тому її можна назвати вищою любов'ю, любов'ю на рівні Буття або любов'ю до Буття іншого [6].
Таким чином, ми зясували, що кохання, як стверджував Лакан, виникає слідом за ревнощами, причиною якої є небезпека. Любов як відношення двох людей і як складова частина почуття спільності має свої власні закони (Адлер). Для проблем у любовних стосунках не існує ліків у формі чіткої інструкції. Повсякденний досвід індивідуальної психології знову й знову показує, що відокремлення еротики людини є особливістю всієї його особистості, яку необхідно розуміти в кожному окремому випадку.
Любляча людина прагне не тільки до фізичного, але й до психологічної близькості із предметом своєї любові. У здорових любовних стосунках партнери не бояться сплоховати, не бояться зробити невигідне враження один на одного, не вважають потрібним приховувати друг від друга свої слабості, не соромляться своїх фізичних недоліків, навіть настільки неприємних, як вставні щелепи. У такій любові немає таємниць і секретів, що люблять не прагнуть зберегти ореол таємничості, перестають бути загадкою друг для друга.
Любов благотворно впливає на людину,
але це ще не означає, що ми любимо лише тому, що чекаємо від любові якогось
результату. Ми закохуємося не тому, що прагнемо відчути закоханість або
випробувати на собі всі доброчинні ефекти любові.
Розділ 2. Поняття і психологічна
характеристика ревнощів
.1 Особливості прояву реакцій
ревнощів
Такий феномен закоханої людини, як ревнощі, є дуже складним для вивчення засобами психології та соціології. Як правило, ревнощі розглядають або з теоретично-умоглядних позицій, або з позицій психотерапії. Існують різні визначення ревнощів. Так, Рене Декарт вважав, що ревнощі - це вид страху при бажанні зберегти за собою володіння яким-небудь благом.
У «Тлумачному словнику» Д.Н. Ушинського ревнощі визначаються таким чином:
a) як страсна недовіра, болісний сумнів чиєїсь вірності - у коханні, у повній довірі;
б) як острах чужого успіху, побоювання, що інший зробить краще;
в) як ретельність, старанність, запопадливість.
Існують різні погляди на ревнощі у стосунках між чоловіком і жінкою, у яких робиться акцент на позитивні або негативні сторони цього явища.
Ревнощі - це складова частина полової любові, інтимної дружби, вона говорить про силу потяга.
Ревнощі - як емоція, не властивої любові, як тінь у стосунках людей.
Ревнощі - егоїзм у полових стосунках.
Соціолог Девіс визначив ревнощі як реакцію страху й гніву, що служить для захисту, збереження й продовження інтимного аспекту любові. В утворюючі пари видів, як наші, які живуть у соціальних групах, ревнощі є логічним наслідком еволюції. По суті, якби ревнощі не були б невід'ємною характеристикою людської природи, то вона представляла б собою курйоз, що вимагав би наукового пояснення.
Деякі психологи вважають, що ревнощі - це своєрідний «атавізм» приватновласницького інстинкту, що дістався жінкам із часів матріархату, а чоловікам - як прояв дотепер «правлячий бал» патріархату. Тому вони й виникають, коли «друга половина» раптом починає проявляти свою незалежність.
Як вважає Свядощ А.М., еротичні (любовна, сексуальна) ревнощі -комплекс переживань при дійсній або підозрюваній зраді коханої людини - чоловіка, коханого, що характеризується складною психологічною структурою: типовими й досить різноманітними емоційними реакціями й станами (заздрість, ненависть, тривога, гнів, розпач, спрага мести, пристрасть і ін.), болісними сумнівами й підозрами, складними проявами в інтелектуальних, вольовий сферах, різноманіттям форм поводження, найчастіше соціально небезпечного. Судячи з наших спостережень над чоловіками з нормальними ревнощами (вона частіше виникає в осіб, одружених), вона досягає особливо різкої виразності не в молодят, а в чоловіка й жінки, давно одружених, тобто тоді, коли поряд з любов'ю (романтичної й сексуальної), морально-етичними, естетичними й іншими сполучними факторами здобувають значення й такі фактори, які можна віднести до базису родини (матеріально-економічні підвалини, діти), коли "у процесі сімейного життя на зміну закоханості приходить глибоке почуття взаємної прихильності, взаємного звикання" [8].
Всі ці підходи розглядають ревнощі не як самостійний феномен, а як компонент почуття кохання. Ревнощі можуть супроводжувати різним станам в коханні, пов'язані з неповагою в коханні, обманом у ній, її втратою, побоюванням її втратити.
Франсуа Ларошфуко ще в XVII столітті затверджував, що в ревнощах тільки одна частка кохання й дев'яносто дев'ять часток самолюбства. Оноре де Бальзак через півтора століття, уточнив: «Ревность у мужчин складывается из эгоизме, доведенного до чертиков, из самолюбия захваченного врасплох и раздраженного тщеславия» [9]. Парадокс полягає в тому, що нерідко в сім'ї ревнує саме той із чоловіка й жінки, що сам найбільшою мірою схильний до порушення подружньої вірності. Польський письменник Станіслав Вапняк писав: «Подозревать женщин в неверности нас заставляет не их измены а наши собственные» [10]. М. Веллер відзначав, що ревнощі - це і острах втратити, і самолюбство, і побоювання, що інший краще, і відчуття неможливості повністю контролювати ситуацію, применшення своєї значущості, обмеження свого самоствердження. Він пише: «Повод к ревности означает: я менее хозяин жизни, чем полегал чем могу или мог бы я менее всемогущ, чем хочу и полагав возможным Вот чего человек перенести не может!!!» [10]. Звідси випливає, що мало ревнують гранично впевнені в собі люди, а сильніше ревнують ті, у кого більше комплексів і занижена самооцінка.
Деякі вчені використають поняття «заздрість» і «ревнощі» як синоніми. Є й такі, хто вважає ревнощі більш широким поняттям, чим заздрість, тому вважають за можливе використати тільки поняття «ревнощі». Як відзначає К. Муздибаєв (1997), від такого змішування цих понять немає пуття, оскільки вони відбивають і регулюють різні сфери міжособистісних відносин.
Ревнощі - це підозріле відношення людини до об'єкта обожнювання, пов'язане з болісним сумнівом у його вірності, або знанням про його невірність. На відміну від заздрості, де є дві сторони - той, кому заздрять і той, хто заздрить (діадичні стосунки), ревнощі втягують у свою орбіту три сторони (триадічні стосунки): перша - це ревнують, друга - той, кого ревнують, і третя той (ті), до кого ревнують, сприйманий що ревнує як суперник, що претендує, як і він, на любов батьків, прихильність начальника й т. п. Д. Кінслі додає ще й четверту сторону - публіку, що завжди цікавиться тим, як складаються взаємини між партнерами й суперником.
П. Тительман у такий спосіб визначає розходження між заздрістю й ревнощами: почуття заздрості виникають, коли індивід не має того, чого він жагуче хоче; почуття ревнощів виникають, коли через наявність суперника індивід боїться втратити те, що має й що значимо для нього. М. Клентон і Л. Сміт відзначають й іншу відмінність: заздрісник намагається контролювати абстрактні й матеріальні об'єкти (статус, гроші й ін.), але не живі. Ревнивець же заклопотаний контролем над людьми, значимими для нього.
Якщо заздрість, як було показано вище, у більшості випадків уважається недоліком людини, то ревнощі, що мають об'єктивні підстави, є соціально схвалюваним почуттям і заохочується суспільством.
Причиною виникнення ревнощів Е. Хетфилд і Г. Уолстер уважають почуття защемленої гордості й усвідомлення порушення прав власності.
Особливе положення займають ревнощі, які проявляють у взаєминах між статями. Вони пов'язані з почуттям кохання й приводом для них служить той факт, що хтось кохає не нас, а іншого (або робить вигляд, щоб розохотити й помучити партнера). У цьому випадку власне достоїнство кохаючих стає ураженим, ображеним. Ці ревнощі переживаються особливо гостро. Варто тільки людині представити, що її коханий зустрічається не з нею, а з кимсь іншим, як вона починає випробовувати нестерпний щиросердечний біль. У такі моменти людину пронизує думка, що вона назавжди втратила чогось дуже коштовного, що її кинули, зрадили, що вона нікому не потрібна, а її кохання виявилось безглуздим. Виникаюча свідомість своєї самотності (ізольованості, по П. Куттеру) і внутрішньої спустошеності супроводжується розчаруванням, сумом, образою, соромом, досадою, гнівом. У подібному стані людина не здатна поводитися раціонально. Ревнощі переслідують її всюди.
Прогулюючись із коханою людиною, що ревнує підозріло озирається; вона не дозволяє улюбленому чепуритися, оскільки вважає, що це може служити принадою для ненависного суперника.
Вона намагається ніколи не випустити з уваги коханої людини, а якщо розстається, то доручає друзям стежити за нею і навіть наймає приватного детектива.
А.Н. Волкова (1989) реакції ревнощів класифікує по декільком підставам: за критерієм норми - нормальні або патологічні; за змістовним критерієм - афективні, когнітивні, поведінкові; по типу переживання - активні й пасивні; по інтенсивності - помірні й глибокі, важкі. Нормальні, непатологічні реакції відрізняються адекватністю ситуації, зрозумілі багатьом людям, підзвітні суб'єктові, нерідко контрольовані ім. Патологічні ревнощі мають протилежні характеристики.
Когнітивні реакції виражаються в прагненні аналізувати факт зради, шукати її причину, шукати винного (я - партнер - суперник), вибудовувати прогноз ситуації, простежувати передісторію, тобто створювати картину події. Когнітивні реакції більше виражені в осіб астенічного складу, інтелектуалів.
Афективні реакції виражаються в емоційному переживанні зради. Найбільш характерні емоції - розпач, гнів, ненависть і презирство до себе й партнерові, любов і надія. Залежно від типу особистості афективні реакції протікають на тлі меланхолійної депресії або гнівної ажитації. Перевага афективних реакцій спостерігається в людей художнього, істероїдного, емоційно-лабільного складу.
Поведінкові реакції виступають, як пише Волкова, у вигляді боротьби або відмови. Боротьба виражається в спробах відновити стосунки (пояснення), втримати партнера (прохання, угоди, погрози, тиск, шантаж), усунути суперника, ускладнити зустрічі з ним, привернути увагу до себе (викликання жалості, співчуття, іноді кокетство). При відмові відновити стосунки зв'язок з партнером обривається або здобуває характер офіційний.
Волкова визначає, що посиленню реакції ревнощів сприяють:
інертні психічні процеси, що утрудняють усвідомлення, отреагирование й дія в даній ситуації;
ідеалістичний настрой, при якому людина не допускає ніяких компромісів у любовному житті;
виражене власницьке відношення до речей і осіб;
завищена або занижена самооцінка; при завищеній самооцінці спостерігається деспотичний варіант переживання ревнощів, при заниженої - людина гостро переживає власну неповноцінність;
самотність, бідність міжособистісних зв'язків, при якій партнера кимсь замінити;
чутливість людини до зрадництв різного роду в інших партнерствах;
сильна залежність від партнера в досягненні яких-небудь життєво важливих цілей (матеріальна забезпеченість, кар'єра й ін.).
Як відзначає П. Куттер, прояв агресії при ревнощах залежить від пасивності або активності кохання. Чоловік, якщо він сподівався, що, залишаючись пасивним, буде оточений коханням жінки, агресивно ставиться саме до неї, а не до суперника. Якщо ж він кохає жінку активно, тобто якщо його кохання є яскраво вираженим почуттям, а не бажанням бути коханим, то він переслідує суперника [11].
Виділяють кілька видів ревнощів: тиранічну, від ущемлення, звернену, щеплену (Линчевський, 1978).
Тиранічні ревнощі виникають в упертих, деспотичних, самовдоволених, дріб'язкових, емоційно холодних і відчужених суб'єктів. Такі люди пред'являють навколишньому дуже високі вимоги, виконати які буває важко або зовсім неможливо й не викликають у сексуального партнера не тільки співчуття, але й приводять до охолодження у взаєминах. Коли такий деспотичний суб'єкт намагається знайти пояснення цьому охолодженню, то причину її він бачить не в собі, а в партнері, «у якого виник сторонній інтерес, похилість до невірності».
Ревнощі від ущемлення самолюбства проявляються у людей із тривожно-недовірливим характером, з низькою самооцінкою, невпевнених у собі, що легко впадають у тугу й розпач, схильних перебільшувати неприємності й небезпеку. Невпевненість у собі, почуття власної неповноцінності змушує його бачити суперника в кожному зустрічному. І якщо йому здається, що партнер не виявив до нього належної уваги, у нього відразу виникають сумніву, підозри щодо вірності коханої людини.
Звернені ревнощі представляють результат власних тенденцій у невірності, її проекція на партнера. Хід міркувань ревнуючого такий: раз помисли про подружню невірність є в нього, то чому вони не можуть бути й в інших, у тому числі й у його партнера? Звичайно звернені ревнощі виникають на місці згаслого кохання, тому що кохання, що зберігається, рідко сполучається із мріями про інших сексуальних партнерів. Даний вид ревнощів найбільш побутовий, прозаїчний.
Щеплені ревнощі є результатом вселяння з боку, що «усі чоловіки (жінки) однакові».
Звичайно, в житті можливі сполучення елементів із цих видів ревнощів, тому спостерігати їх у чистому виді можна не так часто [4].
Пояснити психологічний механізм ревнощів може допомогти поняття домінанти А. А. Ухтомського - наявність більш-менш стійкого вогнища підвищеної збудливості, що залучає до себе хвилі порушення з всіляких джерел і здатного під їхнім впливом до нагромадження й подальшого збільшення свого порушення.
Прояв ревнощів розрізняються залежно від темпераменту: люди запальні й більше агресивні й реагують відповідно при передбачуваній зраді партнера: ображають, загрожують, вистежують і т.д. Люди флегматичні, пасивні випробовують мучення при думці про можливу зраду, переживають свою безпорадність, при цьому вони можуть не випробовувати агресивних почуттів до партнера або до суперника, висуваючи виправдувальні пояснення. Звичайно такі люди страждають мовчачи, не афішуючи своїх почуттів, сподіваючись на подальші відновлення нормальних відносин.
Основними формально-динамічними характеристиками ревнощів як щодо самостійного психологічного феномена є міра, вибірковість, ситуативність і парциальність.
Однією з основних умов виникнення ревнивих відносин є ревнощі до значимого іншому - явище, що має відносно самостійний психологічний статус; різні види ревнощів породжуються співвідношенням стосунки до себе й до конкретному іншому в обох взаємодіючих суб'єктів. Іншим основною умовою виникнення ревнощів є актуальна значимість тієї частини миру, з якої суб'єкт має намір вступити в взаємодія й оцінка її надійності. Прояву ревнощів є залежним від попереднього оцінювання стимулу по його значимості. Невідповідність міри довіри у взаємодіючих суб'єктів породжує прояв ревнощів [12].
Існують і особливості ревнощів, специфічні для чоловіків і жінок. Так, чоловічі ревнощі частіше проявляються як результат традиційно переважного права чоловіків перед жінкою, чоловіки частіше подають на розлучення через зраду дружини, хоча в цілому чоловіки частіше зраджують.
Жіночі ревнощі мають свою соціально-біологічну основу. Виношування й вигодовування дитини має обов'язковою умовою захист і допомогу батька, природою жінці вручене право уповати й розраховувати на його відданість - тому заклопотаність відповідними почуттями чоловіка в жінки біологічно обумовлена в пору залицяння й першого років шлюбу. Вважається, що в ці періоди жінка більше ревнива. Вона не вільна від цих почуттів у тій мірі, як не вільна від природного бажання мати дітей, - це не провина, а скоріше слабкість.