Випадків подібного роду безліч. Нерідко молода, витончена, духовно багата дівчина віддається в руки незначного, часто навіть порочної людини з можливою ідеєю врятувати його, кого, як їй здається, вона любить, вирвати його з пазурів алкоголізму, ігорної пристрасті, апатії. Ще ніколи не вдавалося врятувати таких людей любов'ю - подібна витівка майже завжди приречена на провал. "Нижчестоящий" людина в кожному разі почуває невдоволення тим, що його вважають нижче себе. Він не дозволяє себе з і рятувати, оскільки рушійні сили його життєвої позиції зовсім інші й звичайний розум, "common sense", незрозумілі. Можливо, він давно вже відмовився від надії, що з нього ще може що-небудь вийти, і бачить у кожній ситуації, що пред'являє йому вимоги як соціальній людині, нову небезпеку, у якій може чітко виявитися його передбачувана неповноцінність.
Нам відомо також велика кількість людей, які мають непояснену при іншому способі розгляду схильність винятково до любовних партнерів з фізичними недоліками. Існують юні дівчини, які захоплюються тільки літніми чоловіками, і точно так само зустрічаються зворотні варіанти. Ці факти справедливо обертають на себе увага й вимагають нашого пояснення. Якщо в такому випадку ми розглянемо окремих людей, те, напевно, виявимо іноді обґрунтоване, природне пояснення, однак подібна схильність завжди також відповідає стилю життя цих людей - іти по лінії найменшого опору. Далі, ми зустрічаємо людей, які проявляють любовну схильність тільки до таким партнерам, які вже невільні. Цей дивний факт може говорити про самі різні наміри. При певних обставинах він може означати "ні" у відповідь на вимоги любові, прагнення до неможливого, іноді нездійсненний ідеал. Але він може також говорити про таку рису, як "бажання віднімати", що привносить деякими людьми в еротику й обумовленої їхнім стилем життя в цілому. Спочатку ми хотіли б розглянути те незліченне багато випадків, коли залицяльники хочуть ухилитися від еротичного завдання життя й намагаються зробити це подібним, у наш час не настільки вуж і незвичайний спосіб [5].
Є люди, які захоплювалися створеним у їхній уяві образом. Ця позиція чітко виражає кінцеву мету: вони взагалі нічого не хочуть знати про любов і шлюб і живуть такими мріями, які, цілком ймовірно , ніколи не зможуть здійснитися. Те ж саме ставиться до переважної більшості випадків нещасної любові. Найчастіше вона є засобом реалізувати те, що споконвічно було життєвою метою: створивши видимість правоти, відсторонитися від життя, від миру. У цих випадках нещасна любов може бути не такий вуж нещасної з погляду здійснення цієї мети. Вона знаходить тих людей, які вже споконвічно були готові пуститися навтьоки, зштовхнувшись із питаннями життя й насамперед любові. Завдяки цьому трюку, цьому виверту така готовність до втечі одержує іноді бажане посилення. Подібний виверт не завжди береться з повітря - вона прикріплюється до яких-небудь дійсних життєвих відносин і вже не виглядає вивертом, а стає схожої на природний результат досвіду. Дуже багато з людей ще не стали повністю зрілими для суспільства, вони бачать у стосунках любові й шлюбу небезпечну зону й виражають свої незрілі подання різноманітними, але найчастіше зовні незрозумілими способами. Якщо послухати, що вони говорять на цю постійно гнітючу їхню тему, то можна почути загальні фрази, які в певному зв'язку, мабуть, можуть бути вірними й не здаються легковажними. Якщо, наприклад, у цілому нерішуча людина думає, що він не жениться тому, "що життя зараз так важке", то кожне його слово, мабуть, є вірним для тих, хто одружений, але разом з тим і для тих, хто не одружений.
Однак подібні істини висловлюються тільки тими, хто сказав би "ні" і без цих істин; хіба що вони підхопили б тоді інші "істини". Було б недипломатично обґрунтовувати упереджений намір поганими доводами, якщо всюди можна знайти гарні. Хто мав можливість переконатися в жахаючій поширеності типу людей, які пускаються навтьоки, виявившись перед рішенням життєво важливих питань, не буде дивуватися одяганню цієї риси в еротику. Для втечі особливо годиться не раз уже випробуваний виверт. Створюється нова ідея, особливий ідеал. По цьому ідеалі оцінюються тепер всі люди, які зустрічаються на життєвому шляху. У результаті виявляється, що ніхто не підходить. Усе не відповідають ідеалу, і якщо ми їх відкидаємо й виключаємо, то наше поводження виглядає лише розсудливим і цілком обґрунтованим. І тільки якщо ми вихоплюємо й розглядаємо окремий випадок, те розуміємо, що настільки що розсудливо вибирають люди навіть без свого ідеалу заздалегідь були готові сказати "ні". В ідеалі втілюються відкритість, правдолюбство, мужність і т.д. Вони являють собою поняття, які ми можемо за своїм розсудом розширювати й розтягувати доти, поки вони не перевищать усяку людську міру [5]. Тому ми можемо бажати чогось, що ми вже заздалегідь "зробили" недосяжним.
Цей виверт - не любити нікого, тому що любиш щось недосяжне - знаходить різні можливості конкретизації. Ми можемо любити людини, що з'явився один раз на короткий час, зробив враження, зник і тепер знайти його вже неможливо. Треба було б обійти увесь світ, щоб його знайти. У перший момент ми виявляємося розчуленими, почувши про таку щиру й вірну любов. Однак умова, що висувається тут для здійснення любові на землі, а саме - обійти увесь світ, щоб його знайти, є надлюдським і підтверджує наші вже, що пробудилися підозри.
Ми можемо також і самі "зробити" людини недосяжним. Часто в шанувальника вже із самого початку його залицянь створюється враження, що в нього тут немає ніяких шансів. Це обставина негайно стає вихідним пунктом наступних дій. Він думає, що не зможе жити без коханої людини, доглядає за ним, хоча всякому об'єктивному спостерігачеві здається неймовірним, що той коли-небудь знайде взаємну любов. Та й він сам про це говорить. Часто можна також спостерігати, що такі залицяння приймають форму, що уже сама по собі здатна викликати протест іншого, оскільки вони, наприклад, є занадто наполегливими або відбуваються в той час, коли немає й не може бути яких-небудь гарантій спільного життя.
Метою подібних залицянь є нещасна любов. Прямо-таки разюче, як багато людей у своїх залицяннях тримають курс на мету нещасної любові. Але якщо глянути з боку, то варто було б подумати, що таке поводження аж ніяк не в природі людини. Проте по цим людям зовсім не видно, що тут ми маємо перед собою суцільно "утікачів". У таких випадках індивідуально-психологічне дослідження робить очевидним, що нещасна любов для такого роду людей означає прекрасний притулок. Тому що якщо чоловік п'ять або десять років носиться зі своєю нещасною любов'ю, те, властиво, протягом усього цього часу він виявляється захищеним від необхідності вирішувати це питання. Він багато страждав, заплативши за здійснення свого наміру, але своєї мети, що для нього самого залишалася несвідомої, котру він сам не розумів, а саме - відсторонитися від рішення питань любові й шлюбу, він досяг повністю - із чистою совістю й маючи виправдання. Те, що ця мета й це його рішення, що, власне кажучи, рішенням не є, не уживаються з реаліями й логікою спільного людського життя, є, власне кажучи, його трагедією, і тільки завдяки такому найглибшому розумінню тут можна вмішатися й щось поправити [5].
Любовна схильність до людей, що вже зробили свій еротичний вибір, не завжди означає "ні"для свого почуття. Історія видатних людей може показати нам, що в нашій такій складній культурі люди ростуть із яскраво вираженим бажанням віднімати, захоплювати. Наслідком прагнення до замужніх жінок завжди є дії, спрямовані на те, щоб заволодіти об'єктом любові, навіть якщо зовні ці дії часто зберігають найблагороднішу форму. Одним із цих типів, як видно , є Рихард Вагнер, у багатьох художніх утворах якого існує конфлікт: герой домагається жінки, що вже належить іншому. Та й життя Рихарда Вагнера демонструє подібну лінію поводження. У цілому почуття непевності визначає багато форм еротики. Існують молоді чоловіки, які випробовують симпатію тільки до старших жінок, помилково припускаючи, що тут труднощі спільного життя будуть менш значними. Вони також видають своє почуття слабості відомою потребою в материнській опіці; найчастіше вони ставляться до зніжених людей, що випробовують сильну потребу в опорі, про які говорять, що їм "усе ще потрібна нянька". Вони доповнюють той тип, що стосовно протилежної статі ніколи не може мати достатньої впевненості й, зіштовхуючись із ним, упадає в найбільше занепокоєння. У нашій культурі існує величезне число таких невпевнених людей; вони відзначені серйозною вадою сучасної фази розвитку: страхом любові й шлюбу. Це не виключення, а загальна риса часу. Сучасне суспільство кишить утікачами. Внаслідок якоїсь невдалої й помилкової позиції вони немов постійно перебувають у перегонах, завжди поводяться так, начебто за ними женуться. Існують чоловіка, які ізолюються й ховаються, існують дівчини, які не насмілюються навіть вийти на вулицю, переконані, що все чоловіки їх домагаються й що вони завжди будуть лише об'єктом нападу. Тут свою роль грає в чистому виді марнославство, найчастіше здатне повністю зіпсувати життя людини [5].
Досвіду й знанням можна знайти гарне або погане застосування. Серед поганих застосувань ми зустрічаємо гіпертрофоване виправлення помилки, що саме є помилка. Протилежністю стриманості й замкнутості є відкритість, і, таким чином, ми зустрічаємо людей, які відкрито роблять помилки. Існують люди, які завжди демонструють схильність нав'язувати іншим. Як би не було прекрасно відкрито заявляти про свою любов, проте ми також глибоко переконані, що в нашій далеко непростій культурі людина робить у такий спосіб серйозну помилку. Власне кажучи, немає жодної людини, яка би спокійно ставилася до таких визнань, і тоді надійшов необачно людина не тільки сама змушена терпіти муки каяття й нести тягар виникаючих проблем, але й заважає партнерові в природному розвитку його любовних спонукань, тому що при повсюдно розповсюджених зловживаннях, які діються з любов'ю, при існуючій напрузі й боротьбі статей ніколи в точності невідомо, чи було визнання дійсно щирим і чи не ховаються за ним які-небудь дурні наміри. Тут немає ніяких твердих законів. Наше завдання - ураховувати особливості партнера й дотримуватися реалій культури. Сьогодні, скоріше, було б краще трохи приборкати свої схильності [5].
Особливу роль грає любов, як щаслива так і, ще більшою мірою, нещасна, у художників. Ми можемо, мабуть, сказати, що нещасна любов являє собою настільки загальне явище часу, що навряд чи найдеться хоч одна людина, що не постраждала б від її. Однак серед людей, які з особливою чутливістю ставляться до життя, особливо видну роль грають художники. Вони будуть обертати на себе увага вже тим, що у своєму мистецтві прагнуть знайти життя "поруч із життям", не займаються реальністю, а шукають заміну миру, чи не відвертаються від дійсності, але, щоправда, тільки тоді стають щирими художниками, коли створюють такі утвори, які будуть корисні реальному миру. Будь-який художній твір стає таким лише завдяки тому, що воно має загальну цінність, завдяки тому, що художник у своєму утворі знаходить дорогу назад до спільності й дійсності. У відхиленні від реального життя укладена тенденція сприймати інститут любові й шлюбу, що робить акцент на реальності життя, як ворожий і що заважає. Ми зустрічаємо багатьох художників, що розуміють узи життя буквально як окови, як перешкоди й навіть безмірно розвиваюче це подання у своїй фантазії. Вони навряд чи можуть перебороти сприймані як надмірні ці перешкоди, виявляються у своїх любовних стосунках перед нерозв'язним завданням і демонструють при цьому не тільки руху люблячої людини, але - разом з тим і в ще набагато більшому ступені - руху людини, що звертається перед любов'ю у втечу. Це виражається в думках і добутках, які відбивають людські проблеми в гіперболізованій формі. Партнер протилежної статі так чи інакше сприймається як більше сильний, і незабаром сфера любові здобуває характер небезпеки. Цю думку, виражену чи ледве не буквально, можна зустріти у творах поетів і письменників. Всі проблематичні натури мають однакову рису, оскільки всі вони надзвичайно честолюбні й чутливі й сприймають будь-який збиток своїй повноті влади як важка образа або небезпека. Так, поет Бодлер говорить: "Я не можу думати про гарну жінку, не відчуваючи при цьому величезній небезпеці".
Людина, що вступила один раз у передбачувану "небезпечну зону", демонструє нам послідовність захисних і оборонних дій. Хеббель у листі, що він, будучи юнаків, посилає своєму другові, описує свої відчуття приблизно в такий спосіб: "Звичайно, я знову тут живу напроти найкрасивішої дівчини в місті й по вуха в неї закоханий; але, треба сподіватися, і тут теж поруч із отрутою незабаром найдеться протиотрута... І якщо сьогодні я ще раз побачу, як до неї через вікно піднімається її коханий, то з моїм почуттям до неї буде покінчене". Такий вихід людини, об який, властиво, варто було б очікувати інших дій.
Погроза, що виходить від жінки, є постійним лейтмотивом у мистецтві. Подивитеся на картини художника Ропса, де жінка зображується як небезпека, як щось навіююче страх або щонайменше як величезна влада. Мистецтво сьогодні - це головним чином чоловіче мистецтво, воно несе в собі чоловічу традицію, виражає переважно чоловічі проблеми й піднімає жінку до той магічного або страх, що вселяє, образа, яким вона з'являється в очах багатьох чоловіків. Жінки не можуть іти урівень із цим чоловічим ідеалом часу й зіштовхуються, займаючись мистецтвом, із проблемами, але не тому, що вони нездатні, а тому, що не можуть бути підлеглі гіпертрофованому чоловічому ідеалу. Передмова до "Тисячі й однієї ночі" показує нам, з яким страхом автор відзначає хитрість і лукавство жінки, що завдяки неймовірній у порівнянні із чоловіком винахідливості рятує своє життя. Самі древні твору мистецтва, наприклад Біблія, що навіть у дитячі роки захоплює читачів своїм особливим настроєм, пронизана постійними думками про те, що жінка являє собою небезпеку, через що дитина росте боязким, нерішучим, неврівноваженим стосовно жінки. Один з найбільших художніх творів, "Іліада", з великою точністю зображує нещастя, що принесла жінка. У всіх поетичних добутках, у всіх творах мистецтва звучить проблема часу: жінка як небезпека. Грильпарцер говорить про себе: "Від любові я рятувався мистецтвом".
Ми не в змозі відразу пророчити, як відіб'ється на людині його схильність до нещасної любові. Вся його життєва позиція, його лінія життя є тут украй важливими. Якщо перед нами людина, що при виникаючих труднощах губить мужність і перестає бути активним, то тоді й фіаско в любові може означати для нього фіаско в житті. У самій по собі нещасної любові ці наслідки не втримуються. Той, кого відповідно до його життєвого плану з тільки підбивають, збереться із силами після нещасної любові й доможеться більших успіхів. Нещасна любов не є ні трагедією, ні ліками, наслідком її може бути й те й інше залежно від того, ким робиться висновок - мужньою людиною або розтрощеним. Вульгарна психологія часто вказує на більші досягнення в результаті нещасної любові. Іноді вона рекомендує її як ліки. Ми знаємо людей, які багато чого домоглися й без нещасної любові. Щире ядро цієї напівправди полягає в тому, що художники захоплені й захоплені проблемою любові в зовсім особливого ступеня.
Особливо повчальним щодо цього є життя Ґете. Він завжди бачив у жінці небезпеку, завжди уникав її й любові. Лейтмотивом "Фауста" є вічний пошук рішення проблеми любові. Незадоволений фактами життя, він власними силами, поривами й прагненнями будував свій мир і робив перед нашими очами чарівне перетворення всього загальнолюдського. Велич його мистецтва полягає в тому, що всі, про що він писав, знаходить у нас відгук, коли ми чуємо вічно нову пісню про напружені стосунки між статьми, у яких люди, помиляючись, бояться, що самовіддача рівносильна втраті особистості, підпорядкуванню або рабству [5].
Згадаємо тут ще Шляйермахера, що у своїй дивній статті прагне показати, що любов - зовсім не проста справа й дурна вважати, що людина, вступаючи в життя, уже щось розуміє в любові. Кожний, по суті, повинен пройти певне попереднє тренування, більше просту підготовчу школу. Також і цей найчистішої води ідеаліст, шановний самими релігійними людьми, не може ігнорувати переконання, що людям у любові не так вуж легко знайти один одного.
Для проблем у любовних стосунках не існує ліків у формі чіткої інструкції. Повсякденний досвід індивідуальної психології знову й знову показує, що відокремлення еротики людини є особливістю всієї його особистості, яку необхідно розуміти в кожному окремому випадку. Ми повинні зрозуміти зв'язок всіх проявів людини, змінити його особистість і його відношення до світу, щоб змінити помилковий шлях його еротики. Лінія поводження людини обов'язково виявиться й у любові. Вона змусить його або прагнути до нещасної любові й на ній застрявати, або дозволить йому ставитися до неї простіше й приведе до підйому. Якщо це люди, які, сповнившись честолюбством, не здатні виносити будь-якого роду відмова, то із цієї зрозумілої в загальному контексті помилки здасться природним самогубство, і в нашому потребуючі підпорядкування суспільстві з'явиться привід до вкрай трагічної ситуації, у якій відхід з життя зв'язується з помстою суспільству й окремим людям. Любов культивується, а стосунки любові стають прекрасніше й більш тонке з культивацією й розвитком почуття, що охоплює всіх людей, спільності. Любовні стосунки формуються не раптом, а свідчать про тривалу підготовку [5].