1.2 Любовні
стосунки та їх порушення
Щоб повністю довідатися людини, необхідно зрозуміти її також у її любовних стосунках. Ми повинні сказати про нього, вірно або невірно веде він себе в питаннях любові, ми повинні зрозуміти, чому в одному випадку він надходить належним чином, а в іншому випадку - немає. Таким чином, сама собою додається ще одне завдання: знайти спосіб підступитися до того, щоб запобігти ті або інші невдачі в любовних стосунках. Якщо згадати, що від рішення проблеми любові й шлюбу, мабуть, залежить насамперед людське щастя, то нам відразу стане зрозумілим, що ми маємо перед собою безліч найскладніших питань. Одні труднощі виникають під час обговорення цих питань уже на самому початку - більшість людей говорять про неї відразу. Всі люди різні, і, напевно, дві людини в інших умовах могли б бути більше щасливі, якби , наприклад, кожний з них знайшов іншого партнера. Із цією можливістю можна легко погодитися, але вона свідчить тільки про те, що дані люди зробили поганий вибір. Чи шукаємо ми причину невдачі в питаннях любові в поганому, неправильному виборі або розглядаємо випадки, у яких людина однаково б зазнала невдачі, тому що він повинен був потерпіти її в силу більше глибоких причин, - у багатьох випадках знання людської душі і її рушійних сил здатно вберегти нас від промахів. Питання про любовні стосунки є приватним питанням людського життя. Його розуміння можливо тільки в тому випадку, якщо ми будемо враховувати його зв'язок з усіма іншими життєвими питаннями. Життя ставить перед нами три комплекси найважливіших завдань, від рішення яких залежить наше майбутнє, наше щастя.
Перше життєве завдання - це суспільне завдання в самому широкому змісті. Життя жадає від кожного певного поводження й розвитий здатності до контактів з оточуючими нас людьми, певної поведінки в родині й формулювання своєї соціальної позиції. Для долі людини не байдуже, який, наприклад, соціальний порядок він вибирає як задає напрямок мета, наскільки у своїх учинках він думає про власне благо й наскільки - про благо інших. Нерідко при цьому його внутрішній вибір важко виявити в зовнішніх рішеннях, часто він взагалі не може прийти до рішення в питанні про соціальну позицію, і часто його точку зору варто розуміти в іншому змісті, ніж у тім, що виражається зовні. Те ж саме ставиться й до політичної позиції. Рідко зустрінеш людей, задоволених своєю партією, але дуже часто - тих, кого, власне кажучи, можна було б зарахувати до іншої партії. Їхнє відношення до людського суспільства, їхнє відношення до ближнього в самому широкому змісті завжди відіграє величезну роль, але не ту, що їм і іншим людям здається [5].
Наступне життєве завдання, що чекає нашого рішення, - професійне питання, тобто питання про те, яким образом людина хоче принести користь суспільству. Рішення цього питання надзвичайно різко висвітлює сутність людини. Якщо ми, наприклад, чуємо від юнака, що йому претить будь-яка професія, то ми не будемо поки його вважати дійсною соціальною людиною: або тому, що він ще не дозрів для суспільства, або тому, що без наставлянь, сам по собі, він так і не стане зрілим. До вибору професії ведуть несвідомі зв'язки, які дають про себе знати в переважної більшості людей. Ці зв'язки несвідомі тому, що ніхто, вибираючи професію, не думає, що він робить крок, що приносить благо суспільству, що він шукає своє місце в суспільному розподілі праці. Далі, однак, питання полягає в тім, як він виконує свою роботу. Є люди, які вибрали професію, але зазнають невдачі або якийсь час через розуміють, що їм, властиво, потрібно було щось інше. З факту частої зміни професії ми містимо, що перед нами люди, які, по суті, взагалі не хочуть мати ніякої професії, які, можливо, уважають себе занадто гарними або занадто поганими для будь-якої професії й поводяться так, немов роблять ласку.
Третє життєве питання, що повинен вирішити будь-яка людина, - це питання любові й шлюбу, що ми хочемо розглянути тут особливо. До цього питання дитина готується поступово. Все його оточення виконане відносинами любові й шлюбу. Не можна не визнати, що вже в найперші роки життя дитина намагається зайняти свою позицію по цьому питанню й виробити свій напрямок. Те, що ми чуємо на словах, не є важливим, тому що як тільки заходить мова про питання любові, дитиною часто опановує неймовірна боязкість. Є діти, які зовсім виразно висловлюються, що не можуть говорити на цю тeму. Є діти, які дуже прив'язані до своїх батьків, але не можуть бути з ними ніжними. Один чотирирічний хлопчик, коли його хотіли поцілувати, відповідав на це ударами по особі, тому що прояв ніжних почуттів був йому неприємно, викликало в нього тривогу й здавалося прямо-таки принизливим. Якщо оглянути думкою нашу власне життя, не можна не помітити, що кожний прояв ніжності супроводжується свого роду почуттям сорому й враженням людини, що через це він стає слабкіше або менш коштовним. Це здається досить дивним і вимагає пояснення. Ми ростемо з такою установкою, начебто вираження ніжних почуттів є чимсь ганебним. Ця установка відповідає загальній спрямованості нашої культури на чоловічий ідеал. Відповідно, наші діти постійно виховуються школою, літературою й оточенням у напрямку, у якому любов розцінюється як свого роду відсутність мужності, і часом це виражається зовсім чітко. Деякі заходять тут настільки далеко, що про їх можна говорити як про людей, що бояться почуттів.
Простеживши за їхнім розвитком, Адлер встановив, що всі вони є спонуканнями вродженого почуття спільності. Те, що почуття спільності є вродженим, випливає зі сталості, з яким воно щораз виникає. Ступінь його розвитку дає нам можливість побачити відношення до життя. У понятті "людин" уже закладене все наше розуміння почуття спільності, ми не могли б уявити собі людини, який би його втратив і проте продовжував би називатися людиною. В історії Адлер також не виявив людей, що живуть ізольовано. Де б ви не зустрічали людей, ви бачите, що вони живуть у групах, хіба що тільки окремі люди були, наприклад, штучно або через божевілля ізольовані від суспільства. Говорячи про тваринний світ, Дарвін указує, що в групах живуть ті живі істоти, які займають менш сприятливу позицію стосовно природі. Вітальність, життєва сила таких тварин проявляється в тім, що вони поєднуються в групи, несвідомо дотримуючись принципу самозбереження. Всі окремо, що жили тварини, яким у їхньому суворому розвитку бракувало почуття спільності, повинні були загинути. Вони впали жертвами природного добору. Принцип природного добору небезпечний також і для людини, тому що у фізичному відношенні природа обійшлася з ним самим немилосердним образом [5].
Ситуація неповноцінності й недостатності людського роду є джерелом постійного прагнення й примуса - стимулу до досягнення стану спокою й сталості. На цьому шляху ми перебуваємо ще й зараз, і кращою розрадою для людини є сьогодні, мабуть, свідомість того, що наша нинішня ситуація є не що інше, як перехідний момент, короткочасна фаза в людському розвитку. Зрозуміло, легше її пройде той, хто перебуває згідно з реальними умовами, хто відповідає логіці фактів, тоді як безжалісна доля осягне, природно, тих, хто цій логіці суперечить. У самому ж глибокому змісті відчуття логіки спільного людського життя є не що інше, як почуття спільності.
Весь розвиток дитини вимагає введення його в ситуацію, у якій є почуття спільності. Його життя й здоров'я гарантовані тільки в тому випадку, якщо існують люди, які за нього заступаються. Новонароджене теля вже незабаром після появи на світло може, наприклад, розрізняти отрутні рослини. Але новонароджена людина внаслідок неповноцінності свого організму надана почуттю спільності дорослих; дитини потрібно довго виходжувати, учити й виховувати, перш ніж він придбає здатність сам про себе піклуватися [5].
Навіть коли ми розглядаємо задатки, що становлять нашу гордість і які забезпечують нам перевага перед іншими живими істотами, якось: розум, логіку, мову, розуміння й перевагу нами всього гарного й прекрасного, те й у них теж ми можемо побачити тільки ті переваги, які окрема людина ніколи не змогла б створити, оскільки їх могла породити тільки колективна психіка. Тому ми задовольняємо потреби, які ніколи б не обтяжували індивіда, якби не стали життєвими в людському суспільстві. Для окремої людини, що не був би пов'язаний із суспільством, свідома, логіка, що відслідковує свідомо, не мала б ніякого значення, йому не потрібно було б говорити, йому було б однаково, добрий він або злий; більше того, ці поняття через відсутність зв'язку з людським суспільством, із ближніми, як у живучих порізно тварин, втратили б усякий зміст. Всі якості щиросердечного життя людини, всі досягнення людського духу можливі лише остільки, оскільки люди зв'язані між собою.
І про цей взаємозв'язок печеться не тільки нестаток, не тільки настійні потреби дня, але й наша сексуальна організація. Поділ людства на дві статі аж ніяк не приводить до відокремлення; воно означає вічне прагнення один до одного. Воно породжує почуття взаємного споріднення, оскільки у венах кожного тече загальна кров, оскільки плоть кожного є плоть іншого. Шлюбні закони народів варто розуміти тільки з того погляду , що любов у них розцінюються як загальні узи групи. Вони забороняли шлюби й полові стосунки серед членів однієї родини тому, що це вело б до ізоляції родин. Поети, релігії, священні завіти виступають проти інцесту й намагаються його викорінити. Самі утворені люди ламали собі голову над тим, у чому, властиво, причина природного відсторонення членів родини друг від друга. Воно пояснюється розвитком у кожній дитині почуття спільності, що виключає всі можливості, які могли б вести до ізоляції людини.
Те, що ми називаємо у власному змісті любов'ю, відношенням між статями, завжди нерозривно пов'язане з почуттям спільності. Любов як відношення двох людей і як складова частина почуття спільності має свої власні закони. Оскільки вона є необхідним компонентом збереження людського суспільства, її не можна розуміти у відриві від нього. Хто позитивно ставиться до суспільства, той, безумовно, позитивно ставиться й до любові. Хто має почуття спільності, той буде виступати за шлюб або рівноцінну або переважаючу його форму любові. У того ж, у кого почуття спільності подавлене, хто не зумів прийти до вільного прояву своєї сутності в рамках людства, любовні стосунки будуть мати відособлений характер [5].
Оглядаючись назад, ми можемо тепер зробити кілька висновків, які полегшать нам розгляд величезної області любовних відносин і трохи розсіють темряву. Адлер стверджує, що людина, соціальний розвиток якого постраждало, у якого немає друзів, що не став справжньою соціальною людиною, що називає своїм світогляд, що суперечить почуттю спільності, що, напевно, також не змогла благополучно вирішити своє професійне питання, тобто знову той, хто повністю або майже повністю загублений для суспільства, повинен зазнавати труднощів у своїх любовних стосунках і навіть навряд чи буде здатне виріши еротичне питання. Такі люди будуть вибирати незвичайні шляхи, створювати труднощі й хапатися за них як за захисну відмовку. Подібні труднощі ми хотіли б розглянути тут трохи ближче; при цьому ми прийдемо до більше глибокого розуміння всієї проблеми. Ми зможемо затверджувати: також і в любовних стосунках людини проявляється вся його особистість. З одного боку, ми можемо з його любовних відносин зрозуміти його особистість, з іншого боку, з розуміння всієї його особистості - догадатися про відповідним їй особливостях еротичних домагань.
Дуже часто в питанні про еротичні стосунки ми зустрічаємо досить розповсюджені, однак помилкові припущення, що любов одного накладає зобов'язання на інший.
Якщо трошки прислухатися до життя й при цьому небагато поспостерігати за собою, то ми зможемо переконатися, що дуже часто робимо помилку, думаючи, що кохана людина зобов'язана нам уже тим, що ми його любимо. Схоже, що ця омана в тім або іншому ступені втримується у всіх наших проявах. Воно виникає з дитинства й з відносин у родині, у якій і справді любов одного чи ледве не робить боржником іншого. Ми носимо в собі тільки залишок цього дитячого подання, бажаючи перенести подібні стосунки в життя. Виникаючі із цієї омани групуються навколо наступного ходу думок: "Раз я тебе люблю, ти повинен робити те й те". Тим самим і стосунки між людьми, які дійсно прив'язаний друг до друга, нерідко здобувають набагато більше твердий ухил, а потреба у владі індивіда, що, підкреслюючи власну любов, хоче втягти іншого у свою схему, у свій шаблон, вимагає, щоб учинки, вираження особи, манери, успіхи й т.д. відповідали його бажанням, тільки з тієї причини, "що він цієї людини любить". Це з легкістю може переродитися в тиранію [5].
Таким чином, існує фактор, що пронизує любовне життя людей, що завжди веде до порушень спільного життя: прагнення до влади й особистої переваги. У людському суспільстві необхідно поважати волю індивідуальності й надавати їй право надходити по власному розсуді. Хто прагне до особистої переваги, той перешкоджає своєму приєднанню до суспільства. Він бажає не включення себе в ціле, а підпорядкування інших. Тим самим, зрозуміло, він порушує гармонію в житті, у суспільстві, серед своїх близьких. Оскільки жодна людина не може довгий час терпіти кабалу іншого, те ті, хто навіть у своїх любовних стосунках прагнуть до влади над іншою стороною, неминуче будуть натрапляти на серйозні труднощі. Якщо вони хочуть привнести свою схильність до зарозумілості й переваги в еротичні стосунки, то вони повинні або підшукати партнера, що зовні буде їм підкорятися, або вести боротьбу з партнером, що також прагне в еротиці до переваги або перемоги. У першому випадку ми спостерігаємо перетворення любові в рабство, у другому випадку передбачаємо постійну, виснажливу боротьбу за владу, що ніколи не веде до гармонії.
Шляхи, які тут обираються, надзвичайно різноманітні. Існують властолюбні натури, які настільки бояться за своє честолюбство, за свою владу, що шукають тільки такого партнера, у перевазі над яким вони впевнені, котрий, схоже, завжди буде їм підкорятися. При цьому мова аж ніяк не йде лише про нікчемних честолюбців - у нашій культурі одержимість прагненням до влади є загальнопоширеною рисою, невимірна шкода якої для розвитку всього людства продемонстрували дослідження індивідуальної психології. Якби , наприклад, захотіли вивчити в цьому напрямку любовне життя Ґете, то з подивом натрапили б на надзвичайну непевність, що ця честолюбна людина проявляла в питаннях любові [5].
Подібним чином ми можемо зрозуміти часто зустрічаються в нашому житті чудності, коли в результаті свого любовного вибору люди опускаються на набагато більше низький і не відповідному їхньому положенню соціальний рівень. Наприклад, не так уже рідко буває, що чоловік, що займається винятково вищими питаннями людства, вражає навколишніх тим, що жениться, скажемо, на куховарці. Нас, що підкреслюють рівноцінність людей, це не обескуражує, але ми бачимо тут свого роду регресивне поводження й хочемо зрозуміти його з погляду діючої людини, досліджуючи його кінцеву мету. Нам представляється нормою, що існують люди, які в соціальному відношенні, по своїй освіченості й підготовленості до життя найбільше підходять друг до друга. У більшості випадків наречені, що зробили не той вибір, що від них очікували, - це люди, які вкрай обережно й з упередженням ставляться до проблеми любові, відчувають страх перед половим партнером і тому шукають партнера, що володіє, як їм здається, меншою силою й енергією. Цілком можливо, що хтось відхиляється від існуючих норм із почуття сили. Однак найчастіше ми бачимо, що це походить зі слабості.
Тим самим такий вибір представляється іншим обережним натурам надзвичайно вдалим прийомом, хоча вони й не розуміють своєї кінцевої мети - сховати любов'ю й еротикою свої більше глибокі мотиви - і переконані, що це всього лише витівки Амуру. Однак подібні стосунки, розвиваються, як правило, невдало. З'ясовується, що цей спосіб відхилення від конкуренції підлог має численні вади. Вади виникають, наприклад, не через те, що інтелектуально більше розвинутий або займаюча більш високе соціальне положення людина розчаровується, і не через те, що з'являються проблеми суспільного характеру, коли "більше простий" партнер не відповідає певним вимогам і тим самим привносить складності в сімейне й громадське життя. Ці й інші зовнішні фактори можна було б усунути й перебороти, якби тільки вдалося здійснити кінцеву мету "вищестоящого" партнера. Однак дивний факт: вартий на більше низькому щаблі партнер не може довго терпіти, бачачи, як зловживають його слабістю. Навіть якщо він не розуміє, у чому отут справа, його все-таки не залишає почуття, що його недоліки використалися в корисливих цілях. Через це почуття він починає, так сказати, мстити; він постарається довести, що не гірше іншого [5].