ТЕМА 20
УЖИВАННЯ ДІЄСЛІВ У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ
Основні питання теми
Значення дієслів.Їх граматичні ознаки.
Система дієслівних форм.
Дієслівне керування.
Правила керування дієслова іменником.
Особливості вживання дієслів та їх форм у фаховому мовленні.
Ключові слова: дієслово, неозначена форма дієслова (інфінітив), особові дієслова, безособові дієслова, перехідність/неперехідність, вид, час, спосіб, стан дієслова, дієслова активного і пасивного стану, дієвідмінювання, дієприкметник, дієприслівник.
Дієслово відіграє важливу граматичну, лексичну, стилістичну роль у забезпеченні чіткості, лаконічності, логічності викладу матеріалу, у дотриманні основних вимог при складанні й оформленні текстів документів, професійних текстів.
Згадаймо, що дієслово – це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес і виражає це значення в граматичних категоріях виду, перехідності / неперехідності, стану, способу, часу, особи, числа.
Поняття граматичної дії різноманітне: конкретна фізична дія (будувати, друкувати, писати), стан емоційної та інтелектуальної сфери (мислити,
пізнавати, рахувати), фізичний і психічний стан (хвилюватися, відчувати, нездужати), ставлення (поважати, шанувати), переміщення (ходити, їхати,
направляти), вияв різних відношень між предметами довколишнього світу
(належати, суперечити, коштувати) тощо.
Маючи різну семантику, дієслово завжди називає дію або стан предмета, тому в мовленні пов’язується зі словами, що називають діяча, носія стану. Таке поєднання виступає предикативною основою речення, наприклад: У процесі виробництва люди створюють блага. Економіка України перебуває в кризовому стані.
Дієслово має систему граматичних форм, а саме:
а) неозначену форму, або інфінітив (писати, відповідати, зробити);
б) власне дієслово: особові форми (працюю, працюєш, працює, працюємо і т.ін.); родові форми (створив, створила, створило);
в) дієприкметник (працюючий, мислячий, збудований); г) дієприслівник (думаючи, стоячи, зрозумівши);
д) предикативні форми на -но, -то (сказано, прийнято).
Формальною ознакою інфінітива є суфікс -ти (-ть), після якого може вживатися суфікс -ся: читати, знати, сперечатися.
Уділовому і науковому мовленні вживається неозначена форма на -ти (паралельна форма на -ть поширена в розмовному та художньому стилях).
Для інфінітива характерні такі загальнодієслівні категорії, як перехідність і неперехідність (читати доповідь – багато читати), вид (доконаний або
недоконаний: готувати виступ – підготувати виступ), стан (будувати – будуватися).
Форму інфінітива доконаного виду використовують в ухвальній частині ряду документів, зокрема протоколу, наказу, розпорядження тощо, для вираження наказовості (затвердити на посаді; взяти інформацію до відома; надати матеріальну допомогу).
Уреченні інфінітив може виконувати функцію будь-якого члена речення, проте найчастіше виступає в складі простого чи складеного дієслівного присудка,
наприклад: Головне завдання – всією діяльністю заслужити та виправдати
довіру клієнтів (присудок). Працювати в команді є однією з вимог до банківського працівника (підмет). Самоповага, впевненість у собі, віра в свої сили пов’язані з бажанням досягти мети (означення). Просимо перерахувати дану
суму на наш рахунок (додаток). Комісія прибула перевірити стан справ на виробництві (обставина мети).
При вивченні особових дієслів потрібно звернути увагу на категорію способу, що виражає відношення дії до дійсності. Пропонуємо основні правила вживання способових форм у текстах ділових документів та в усному діловому мовленні:
1.У творенні форм наказового способу не вживається допоміжне слово
давайте. Вирази типу давайте проголосуємо, давайте привітаємо не є
нормативними.
2.Вживаючи форми наказового способу, варто враховувати ситуацію спілкування, зважати на норми мовленнєвого етикету: паралельно із дієсловами наказового способу можна вживати варіантні описові звороти або слова, що пом’якшують категоричність наказу, наприклад: пробачте (пробачте, будь ласка;
прошу пробачення); заходьте (прошу заходити).
3.В усному діловому мовленні трапляються випадки, коли форма одного способу вживається у значенні іншого:
– форми дійсного способу вживаються у значенні наказового за умови, коли наказ не викликає будь-яких заперечень (Ви виконаєте доручення і повідомите
про результати);
– форми умовного способу вживаються у значенні наказового з цією ж метою
(Чи не поновити б нам ділові відносини з фірмою…?);
– форми наказового способу вживаються у значенні умовного (Зверніться ви вчасно по допомогу – збитків можна було б уникнути);
– форми наказового способу вживаються у значенні дійсного, коли йдеться про несподівану минулу дію (А ми візьми і зроби);
– інфінітив у значенні наказового способу вживають для підкреслення категоричності наказу (Виконати терміново).
Категорія часу виражає відношення дії до моменту мовлення про неї.
У діловому мовленні поширені дієслова теперішнього часу із значенням позачасовості – теперішній постійний, виражені формами 1-ої особи множини, 3-
ої особи однини та множини (вважаємо за доцільне звернутися до…; рівень інфляції становить…; банк впроваджує нові форми роботи з клієнтами; допускають до участі в конкурсі осіб…).
Часто у професійному мовленні спостерігаються явища вживання форм одного часу в значенні іншого:
1)форми теперішнього часу вживаються у значенні майбутнього, якщо треба підкреслити обов’язковість виконання дії: Нарада розпочинається об 11 годині;
2)форми теперішнього часу – у значенні минулого з метою пожвавлення розповіді, надання їй більшої виразності: Автор статті порушує питання реформування економіки;
3)форми минулого часу – у значенні майбутнього, називаючи дії, що обов’язково відбудуться: Ви залишаєтесь на своїх місцях, працюєте, а ми пішли;
Категорія особи виражає відношення дії та її суб’єкта до мовця. Суб’єктом дії може бути сам мовець, його співрозмовник або особа, яка участі в розмові не бере. У граматиці виконавцем дії, носієм її може бути будь-яке слово з предметним значенням.
Особові форми можуть втрачати особове значення і переходити в безособові дієслова – дієслова, які називають дію саму по собі, без участі діяча. Безособові дієслова співзвучні з особовими дієсловами у формі третьої особи однини та середнього роду минулого часу і виражають значення: явище природи (світає,
похолодало); стан людини ( морозить, не сидиться, хочеться); міра наявності (не вистачає, бракує).
Безособові дієслова не змінюються ні за особами, ні за родами, ні за числами.
Уділовому мовленні використання безособових дієслів допомагає звернути увагу на дію, яка формує структурно-граматичне і змістове ціле (Вам бракує
досвіду; Нам не вистачає спеціалістів у цій галузі).
Утекстах ділового спрямування (інструкції, статути тощо) часто використовують безособові дієслова, утворені від особових за допомогою постфікса –ся, з метою констатації факту (не дозволяється, забороняється, не допускається).
Категорія стану – дієслівна категорія, яка виражає відношення дії до суб’єкта та об’єкта одночасно.
Залежно від характеру відношень між суб’єктом та об’єктом категорія стану знаходить свій вияв у таких його різновидах: активного, пасивного та зворотного.
Дієслова активного стану означають дію суб’єкта-підмета, спрямовану на об’єкт-додаток, виражений формою знахідного відмінка без прийменника або родового відмінка при вживанні дієслова з часткою не чи зі значенням частини від цілого (Банк проводить валютні операції – зн.в. Банк не проводить валютних операцій – род. в., Треба купити палива – род. в.).
Активний стан вживається, коли потрібно виділити суб’єкт дії. Іноді реальний суб’єкт мислиться неозначено (Розрізняють два види власності: приватну та суспільну. Процес виробництва і нагромадження засобів виробництва називають інвестуванням).
Активний стан широко вживається у розпорядницькій документації. Він є обов’язковим у заявах громадян і виправданим у тих випадках, коли треба вказувати винуватця порушення професійної або адміністративної етики. Уживання активного стану додає принциповий тон критиці (Механік заводу Р.І.
Гаврилов грубо порушив техніку безпеки).
Дієслова пасивного стану означають дію, спрямовану на об’єкт, який виступає в реченні підметом, а реальний виконавець дії виражений додатком в орудному відмінку (Доповідь готується студентом. Нормативи
встановлюються банком). Використання дієслів пасивного стану пов’язано з потребою акцентувати увагу не на дії, а на об ’єкті. У реченні з дієсловом пасивного стану виконавець дії може й не називатися, якщо факт здійснення дії має більше значення, ніж вказівка на осіб, що вчинили дію (Оплата
гарантується. Наказ виконується).
Окрему групу становлять дієслова зворотнього стану, в яких суб’єкт дії одночасно є і об’єктом (змагатися, листуватися, радитися, сперечатися).
Дієприкметник – неособова форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією, яку здійснює сам предмет (активні дієприкметники) або зумовлену дією