Материал: Практикум з курсу Геологія
іншіуступи, русларіктаін.). Зависотоюнадурізомводиможнарозрізнити заплаву та першу надзаплавну терасу.
Головний принцип побудови геоморфологічної карти – генетичний, тобто елементи і форми рельєфу групують у типи за генетичною ознакою (наприклад, флювіальний, льодовиковий, карстовий рельєф). Генетичний тип рельєфу та генезис його конкретних форм визначають, беручи до уваги генезис відкладів, зображених на геологічній карті.
Розглянемо умовні позначення до геоморфологічної карти (рис. 9), які рекомендовано використовувати під час виконання цього завдання. Рельєф заданої місцевості має флювіальне, флювіально-денудацій- не, льодовикове та водно-льодовикове походження. У льодовиковому рельєфі головними є пологохвилясті і пологогорбисті поверхні льодовикової акумуляції, представлені на топографічній і геологічній картах поверхнямимежиріч, щорозташованівищерічковоїдолиниіпозначені відповідним індексом g. Деякі поверхні межиріч льодовикового походження перекриті шаром покривних лесоподібних суглинків еоловоделювіального походження, однак головні риси рельєфу створені тут акумулятивною діяльністю покривного льодовика. Щоб переконатись у цьому, треба розглянути геолого-геоморфологічний профіль, на якому зображені не лише поверхневі відклади, а й ті, що залягають нижче. Поверхні долинних зандрів і днища улоговин стоку талих льодовикових вод на топографічній карті відображені долиноподібними формами, заболоченими і з лучною рослинністю. На геологічній карті їм відповідають поверхні флювіогляціального походження (f). На поверхнях льодовикової акумуляції трапляються невеликі моренні западини (давньоозерні улоговини), які переважно заболочені. Хоч у западинах наявні озерні відклади (l), їхнє виникнення зумовлене льодовиком, тобто ці форми мають льодовикове походження.
Флювіальний рельєф заданої місцевості представлений такими головними елементами: заплава, надзаплавні тераси, ерозійні та ерозій- но-денудаційні схили. Поверхням річкової акумуляції (заплава, тераси) на геологічних картах відповідають ареали алювіальних відкладів (а). Вони відрізняються за віком алювію (заплава – Q4, перша надзаплавна тераса – Q3), літологією, висотою над урізом ріки. Межі цих форм визначені, крім зазначених характеристик, і морфологією рельєфу. Їхня верхня межа проходить уздовж тилового шва, який виражений у рельєфі ввігнутим перегином. Приурочені до заплави днища балок і
36
37
1
Рис. 10. Виділення брівки тераси (1) за горизонталями топографічної карти
ярів мають подібний генезис, що і заплава ріки (аQ4), тому всі ці форми можна зачислити до однієї генетичної категорії рельєфу.
Ерозійні схили представлені крутими та урвистими схилами річкових долин та крутими схилами долин тимчасових водотоків. Пологі схили зазначених долинних форм утворені під впливом не лише флювіальних, а й схилових, головно ерозійних (делювіальних) процесів. Ці схили можна вважати схилами площинного змиву. Ерозійні схили долин виділяють за морфологією рельєфу. На геологічній карті їм можуть відповідати відклади різного генезису (у тім числі льодовикового, вод- но-льодовикового, морського) та віку. Схили площинного змиву також виділяють лише за топографічними картами (додатки 6.1, 6.2, 6.3). Це схили долин, що мають порівняно меншу крутість, ніж схили долин першого типу.
38
Інші елементи і форми флювіального рельєфу зображають на геоморфологічній карті у вигляді ліній, контурів і значкових умовних позначень (див. рис. 9). Урвища (урвисті уступи), виділені на карті, показані зубчастою лінією і на топографічній, і на геологічній картах. Брівки ярів і балок відрізняються між собою ступенем вираженості перегину схилу. Брівки ярів чіткі й зображені на топографічній карті у вигляді ліній, брівки балок виділяють за рисунком горизонталей – їм відповідають випуклі перегини схилів. Брівки річкових терас трасують по випуклому перегину рельєфу (рис. 10). Вони можуть бути чіткими або нечіткими залежно від рисунка горизонталей.
Стариці виражені на топографічних картах замкнутими чи напівзамкнутими, переважно заболоченими зниженнями з лучною рослинністю; на геологічних картах – старичною фацією алювію (наприклад, аsQ4). Стариці розміщені переважно на заплаві. Їх зображають на кольоровому фоні заплави чи надзаплавної тераси у вигляді замкнутого контуру. Тальвеги ярів і балок виділяють переривчастою лінією. Конуси винесення тимчасових потоків позначають біля гирла ярів і балок, там, де відбувалась акумуляція пролювіальних відкладів. До акумулятивних форм флювіального рельєфу належать також прируслові обмілини, зображені крапом на топографічній карті. На геологічній карті ці форми представлені русловою фацією алювію голоценового віку. Вони розміщені безпосередньо біля русла ріки, як звичайно, на його випуклому березі.
Серед інших умовних позначень геоморфологічної карти виділені геоморфологічні межі і площі поширення лесоподібних суглинків. Геоморфологічні межі можуть бути чіткими і нечіткими залежно від особливостей рельєфу. Деякі з геоморфологічних меж відображені на карті лінійними елементами рельєфу (прируслові уступи, брівки балок і ярів). Лесоподібні суглинки плащоподібно залягають на межиріччях, покриваючи рельєф іншого генезису (переважно льодовикового). На геоморфологічній карті їх показують у вигляді крапу або штрихування поверх кольору наддолинних (вододільних) елементів рельєфу.
Оформлення геоморфологічної карти. Межі та знаки-символи геоморфологічних об’єктів проводять спочатку простим олівцем і даютьвикладачудляперевірки. Післяцьогорозфарбовуютькольоровими олівцями елементи і форми рельєфу різного генезису, віку і морфології, наносять відповідним кольором лінії та інші умовні позначення.
39
Різні генетичні типи рельєфу й елементи, які його утворюють, мають загальноприйняті кольори. Для елементів льодовикового і воднольодовикового рельєфу використовують такі кольори: поверхні льодовикової акумуляції – темно-червоний (бордовий); поверхні долинних зандрів і днища стоку талих льодовикових вод – синьо-зелений (бірюзовий); контури моренних западин, зайнятих болотами (давньоозерні улоговини), – фіолетовий.
Елементи і форми флювіального (ерозійно-акумулятивного) рельє-
фу зображають, використовуючи такі кольори: заплава – темно-зеле- ний; перша надзаплавна тераса – світло-зелений; брівки річкових терас
– темно-зелений; контуристариць– синій; брівкибалокіярів– чорний; тальвегитаруславодотоків– синій; конусивинесення– темно-зелений. Елементи і форми ерозійно-денудаційного рельєфу зафарбовують так: ерозійні схили – темно-коричневим; схили площинного змиву – світлокоричневим; урвища– коричневим. Лінійнітапозамасштабніелементи рельєфу позначають різними видами ліній чи умовних знаків. Площі поширення лесоподібних суглинків відтворюють коричневим крапом.
Геоморфологічнімежіпоказуютьчорноюлінією. Руслорікийозера зафарбовують синім кольором. Чорною тушшю викреслюють рамку карти. Вище від карти пишуть назву “Геоморфологічна карта”, праворуч або нижче – умовні позначення і масштаб (див. рис. 9). В умовних позначеннях зазначають вік головних елементів рельєфу, зображених на карті способом якісного фону. Позначення наводять лише ті, що використані в побудові карти.
40