Материал: Практикум з курсу Геологія

Після того, як визначено розчленування у кожному квадраті, будують регулярну шкалу, що складається з п’яти градацій. Для її побудови потрібно знайти різницю максимального і мінімального значення розчленування на карті і поділити її на 5. Наприклад, мінімальне значення розчленування – 5, максимальне – 58. Тоді шукане значення буде таким: (58–5):5=10,6; його заокруглюють до більшого числа – 11. Буду-

ютьшкалу: 5–15, 16–26, 27–37, 38–48, 49–59 м/км2. Найменшезначення вертикального розчленування повинно потрапити у першу градацію, найбільше – в останню. Шкалу розфарбовують кольоровими олівцями в одній або декількох близьких кольорових гамах (наприклад, від світ- ло-зеленого до темно-зеленого кольору або жовтий–оранжевий–черво- ний кольори). Інтенсивність кольору повинна зростати зі збільшенням значення розчленування. Картограму розфарбовують відповідно до кольорів шкали вертикального розчленування рельєфу. Числа–значен- ня розчленування записують у середині квадратів тушшю або гелевою ручкою чорного кольору. Шкалу, побудовану на окремому аркуші паперу, приклеюють до картограми.

1.2. Побудова картограми горизонтального розчленування рельєфу

Картограму будують на ту саму ділянку топографічної карти або ж її копії, що вибрана для побудови картограми вертикального розчленування рельєфу. Перший етап роботи – виділення на карті тальвегів. Тальвеги – це лінії, що з’єднують найнижчі точки дна (днища) видовженої ерозійної форми рельєфу – річкової долини, балки, яру. Розташування тальвегів на карті визначене рисунком горизонталей та умовними позначеннями ярково-балкових форм. За рисунком горизонталей їх виділяють тоді, коли є чіткий перегин ввігнутого відтинку горизонталі (рис. 1). Тальвеги, як звичайно, виділяють знизу вверх, тобто від пригирлових частин долин до верхів’їв. Їх закінчують там, де радіус кривизни горизонталей завеликий для їхнього точного проведення, або ж горизонталі набувають іншої форми (прямої, випуклої). Тальвеги виділяють також в осьовій частині русел або днищ річкових долин, ярів та інших ерозійних форм, які відображені умовними знаками. Система тальвегів здебільшого пов’язана у певну мережу (як, наприклад, річкова мережа). Однак деколи окремі тальвеги не сполучені з рештою системи (див. рис. 1).

6

Рис. 1. Тальвеги долинних форм:

1 – тальвеги ложбинних і балкових форм; 2 – тальвеги ярів; 3 – русло ріки; 4 – горизонталі

Після того, як на карті виділені всі тальвеги, переходять до визначення їхньої довжини. За допомогою циркуля-вимірювача з невеликим (2–3 мм) розхилом або курвіметра у кожному цілому квадраті (1 км2) визначають довжину усіх тальвегів усантиметрах і, враховуючи масштаб карти, переводять це значення у кілометри. Значення горизонтального розчленування заокруглюють до сотих і вписують у середину квадрата. Якщо у квадраті немає тальвегів, то його не зафарбовують і в центрі квадрата записують “0”. Горизонтальне розчленування визначають у кілометрах на кілометр у квадраті.

Далі, яківпопередньомузавданні, складаютьшкалузп’ятьмаградаціями і розфарбовують картограму відповідно до вибраних кольорів. Тальвеги позначають тушшю або гелевою ручкою синього кольору.

7

1.3. Побудова гіпсометричного профілю через характерні форми рельєфу

Гіпсометричнийпрофільбудуютьнаміліметровомупаперіполінії, позначеній викладачем на топографічній карті (або її копії).

Побудові профілю передує вибір вертикального масштабу. Горизонтальний масштаб відповідатиме масштабу карти і становитиме, як звичайно, 1:25 000 (в 1 см 250 м). Вертикальний масштаб вибирають, враховуючи амплітуду абсолютних висот по лінії профілю. Він завжди має бути більшим від горизонтального. На профілі рівнинної місцевості перевищення вертикального масштабу над горизонтальним роблять більшим, ніж на профілі горбистої чи гірської території, однак це перевищення не повинно бути дуже значним (більшим від 20).

Під час вибору вертикального масштабу керуються тим, що рівнинний рельєф не повинен виглядати на профілі як горбистий, а горбистий – як низькогірний; невисокі пологосхилові пагорби не повинні виглядатияккрутосхиловіпідняття, яри– якглибокіущелини, спадисті схили – як дуже круті.

Побудову профілю розпочинають так. З лівого боку аркуша міліметрового паперу проводять вертикальну лінію, на яку через однакові проміжки наносять абсолютні висоти рельєфу, враховуючи вертикальний масштаб та значення максимальної і мінімальної відміток профі-

лю. Зверху лінії висот пишуть “Н, м”, або “hабс, м”.

Після цього з топографічної карти на горизонтальну лінію переносять точки перетину горизонталей (основних і допоміжних) з лінією профілю, а також розташовані на ній відмітки абсолютних висот. Абсолютні висоти кожної точки надписують олівцем. Відстані між сусідніми горизонталямивизначаютьзадопомогоюциркуля-вимірювачааболіній- ки. Точки профілю з урахуванням їхньої абсолютної висоти наносять на міліметровий папір і з’єднують плавною лінією. Різкі перепади висот можуть бути лише тоді, коли лінія профілю проходить через брівку яру, стінку кар’єру, урвище, тобто форми рельєфу, виражені позамасштабними знаками. Лінія профілю не може проходити на одній висоті у вигляді горизонтальної прямої, за винятком випадків збігання лінії профілю і горизонталі. Якщо профіль перетинає озеро чи велику річку, то позначають горизонтальну лінію рівня води, яку проводять нижче найнижчої горизонталі або за абсолютною відміткою урізу води. Зображають також профіль дна водойми з урахуванням даних про її глибину.

8

Під час викреслювання гіпсометричного профілю узгоджують обриси рельєфу, передані гіпсометричною кривою, з обрисами, що передані горизонталями на карті. Важливим аспектом у цій процедурі є визначення місця розташування додатних та від’ємних форм рельєфу. Знижені чи підвищені форми рельєфу оконтурюють, як звичайно, горизонталі з однаковим значенням. Якщо дві горизонталі і відповідні їм точки профілю є на одному рівні, а в обидва боки від них висоти знижуються, то ці точки з’єднують випуклою вверх лінією. Це додатна форма рельєфу (пагорб, пасмо). Якщо ж від однакових за значенням горизонталей висоти збільшуються, то лінія, що з’єднує одновисотні точки на профілі, повинна бути випуклою донизу. Це від’ємна форма рельєфу (долина, улоговина). Якщо точок, розташованих поряд на одному рівні, є більше, ніж дві, то між ними проводять вигнуту вверхвниз лінію. Висоти (глибини) цих підвищень і знижень повинні бути меншими половини значення перерізу горизонталей.

Профіль рисують спочатку простим олівцем. Після перевірки його викреслюють тушшю або гелевою ручкою чорного кольору. Над профілем пишуть назву “Гіпсометричний профіль по лінії А–Б”, а під ним – вертикальнийігоризонтальниймасштаби. Зазначаютьтакожвиконавцяроботи.

1.4. Побудова рози-діаграми орієнтування тальвегів долинних форм

Для побудови рози-діаграми визначають азимути простягання тальвегів долин, довжина яких перевищує 1 см на карті. Для цього їх розбивають на більш-менш прямі відрізки, відмінні за напрямом простягання. Окремі відрізки розділяють короткими лініями, перпендикулярними до тальвегу. Потім вимірюють довжини цих відрізків і азимути їхнього простягання. Для визначення азимутів беруть напрям тальвегу долини від її витоків до гирла, тобто за падінням ріки. Значення довжин тальвегів групують у певні інтервали азимутів (0–30°, 30–60°, 60–90°… 330–360°). Обчислюють частку тальвегів долин, які входять у ці градації, приймаючи загальну кількість довжин за 100 відсотків.

Роза-діаграма має вигляд кола, розбитого на сегменти вибраних градацій азимутів. Довжини цих сегментів дорівнюють підсумованій довжині тальвегів долин певного напряму (рис. 2).

На вертикальній осі рози-діаграми відкладають значення довжин у відсотках.

9

Рис. 2. Роза-діаграма орієнтування тальвегів долинних форм

Після побудови рози-діаграми напрямів простягання тальвегів долинвизначаютьпереважнеорієнтуваннядолиннихформ. Азимутипро-

стягання 60–120, 241–300° вважають субширотними; 31–60, 121–150, 211–240 і 301–330° – діагональними; 331–30 і 151–210° – субмеридіо-

нальними. Азимути долин 90, 270° відповідають широтному, а 0, 180°

– меридіональному напряму простягання. Зазначають також орієнтування долинних форм відносно сторін світу.

1.5. Районування території за особливостями морфології рельєфу

Під час районування заданої ділянки потрібно виділити більшменш однорідні ділянки (райони), яким властиві певні абсолютні та відносні висоти, схожі риси рельєфу, зокрема, подібний характер розчленування (рис. 3).

На початковому етапі роботи територію умовно розбивають на відносно однорідні ділянки, які визначають візуально за зовнішнім виглядом і розмірами окремих його форм, а також особливостями їхнього поєднання. У межах кожної такої ділянки визначають типову крутість земної поверхні за графіком (шкалою) закладень, розташованим під рамкою топокарти. Для цього на карті вимірюють відстань між двома сусідніми горизонталями. Цю довжину відкладають по осі ординат графіка так, щоб початкове значення збігалося із віссю абцис, а кінцеве – із кривою графіка. Число на перетині лінії довжини та осі абцис відповідає значенню крутості поверхні.

10