Материал: Практикум з курсу Геологія

Рис. 3. Районування території за морфологічними особливостями рельєфу:

1 – межі морфологічних районів; 2 – номери морфологічних районів

11

Визначають типову крутість поверхні кожної ділянки. Далі аналізують отримані дані, враховуючи, що поверхні крутістю 1° і менше

–рівні, 1–3° – похилі, 3–5° – слабкоспадисті, 5–8° – спадисті, 8–12°

–сильно спадисті, 12–17° – круті, 17–25° – дуже круті, 25–35° – надзвичайнокруті, 35–60° – урвисті, 60° ібільше– прямовисні. Якщонема шкали закладень, користуються формулою (4).

Під час виділення морфологічних районів беруть до уваги також розподіл морфометричних показників, відображений на картограмах вертикального і горизонтального розчленування рельєфу.

На кінцевому етапі районування території остаточно визначають межі морфологічно однорідних ділянок, враховуючи абсолютну висоту земної поверхні, крутість, розчленованість і характер рельєфу.

1.6. Характеристика морфології рельєфу

Морфологічна характеристика рельєфу складається з опису морфографічних особливостей його основних форм та морфометричної характеристики рельєфу. Морфометричну характеристику виконують, враховуючи раніше зроблені морфометричні побудови. Характеристику ілюструють виконаними картограмами вертикального і горизонтального розчленування рельєфу, гіпсометричним профілем, розоюдіаграмою орієнтування тальвегів долин та картосхемою районування території.

Послідовність морфологічної характеристики рельєфу така:

1)адміністративнечиприроднерозташуваннядосліджуваноїділянки (зазначитиназвинаселених пунктів, рік, визначнихвершинтощо);

2)абсолютні висоти території (найбільші, найменші, переважні), їхнє розташування на місцевості;

3)відносні висоти (найбільші, найменші, переважні) та їхній територіальний розподіл;

4)глибина вертикального і густота горизонтального розчленування рельєфу;

5)характер межиріч: видовжені чи ізометричні; слабко, середньо чи сильно розчленовані; головні напрями їхнього простягання; їхні елементи:

а) вершинні поверхні – їхня форма в плані (округла чи видовжена), ширина (максимальна і середня), характер власне поверхні (плоскі, випуклі, хвилясті, східчасті, мікрогорбкуваті);

12

Рис. 4. Зображення схилів різного поперечного профілю на гіпсометричній карті:

а – випуклий схил; б – ввігнутий схил; в – прямий схил

б) схили – форма поперечного профілю типових схилів (прості: випуклі, ввігнуті, прямі (рис. 4) чи складні: випукло-ввігнуті, ввігнутовипуклі, східчасті); форма поздовжнього профілю (переважно прямі, випуклі чи ввігнуті); крутість схилів (середня, максимальна), її зв’язок з експозицією схилів (схили якої експозиції є крутішими, а які – пологішими);

6) долини рік:

а) днищаголовнихдолин– вузькічиширокі, рівнічипохилі(падінняднищвизначаютьзарізницеюабсолютнихвідміток верхніхінижніх ділянок долин у метрах на кілометр), заболочені чи сухі;

б) русла рік – прямі чи звивисті, напрям і швидкість течії, ширина та глибина русла;

в) орієнтування тальвегів долин – головні і другорядні напрями їхнього простягання;

г) форма головних річкових долин у профілі – асиметрична чи симетрична, V-подібна, U-подібна, трапецієподібна чи східчаста;

7) висновок про характер рельєфу: низовинний (максимальні абсолютні відмітки до 200 м) – плоский чи хвилястий; височинний (200– 500 м) – хвилястий, горбистий, платочи пасмоподібний; гірський (від 500 м і вище).

13

Завдання 2

ВИЗНАЧЕННЯ ГЕНЕЗИСУ І ВІКУ РЕЛЬЄФУ

Генезис та вік рельєфу, як відомо, є складовими геоморфологічної тріади. Генезис, або походження, рельєфу визначають за головним чинником, який вплинув на його формування. Таким природним чинником можуть бути певні внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні) рельєфотвірні агенти та процеси. Крім природних чинників, важливим агентом рельєфотворення є також людська діяльність. За провідним рельєфотвірним чинником рельєф поділяють передусім на ендогенний, екзогенний і антропогенний. Ендогенний рельєф охоплює тектонічний і вулканічний, серед екзогенного рельєфу виділяють флювіальний, льодовиковий, водно-льодовиковий, еоловий, карстовий, кріогенний, гравітаційний та ін.

Форми рельєфу глобального і регіонального рівня зумовлені переважно ендогенними, а дрібні форми – здебільшого екзогенними чинниками. Джерелом ендогенних процесів є внутрішня енергія Землі, що виявляється рухами земної кори та вулканізмом. Для екзогенних процесів такими джерелами є сонячна радіація і сила земного тяжіння, які можуть діяти як окремо (морозне звітрювання, обвально-осипні процеси), так і в поєднанні (соліфлюкція, дефлюкція тощо). Енергія Сонця трансформуєтьсявенергіюрухуводи, льоду, повітряйзумовлюєрізноманітніекзогеннірельєфотвірніпроцеси(наприклад, абразію, льодовикові, водно-льодовикові та еолові процеси).

Участь у формуванні рельєфу можуть брати одразу декілька чинників, які мають приблизно сумірний ступінь впливу. Тоді назву генетичного типу рельєфу дають за цими визначальними чинниками. Наприклад, денудаційно-тектонічний рельєф утворюється внаслідок співдії тектонічних піднять і процесів денудації, флювіально-денудаційний

– унаслідок ерозійної дії водних потоків і схилової денудації. Категорію “віку” розглядають як у геоморфології, так і в геології.

У геології ця категорія відображає вік гірських порід, який визначають стратиграфічними, палеонтологічними, петрографічними та іншими методами з використанням методів абсолютної геохронології (радіовуглецевий, термолюмінесцентний, калій-аргоновий методи, метод нерівноважного урану та ін).

Геоморфологи визначають вік рельєфу, розрізняючи його абсолютний і відносний вік. Абсолютний вік (час формування) рельєфу – час

14

від початкового становлення рельєфу до формування його кінцевого вигляду. Абсолютний вік рельєфу виражають в одиницях геохронологічної шкали (періоди, епохи, віки тощо), рідше – у роках.

Відноснийвікрельєфувизначають: 1) застадієюрозвиткурельєфу (морфологічний вік, або вік Девіса); 2) за просторовим співвідношенням форм рельєфу (порівняльний вік).

В.М. Девіс запропонував розрізняти такі стадії розвитку рельєфу: юність, зрілість, старість. Їх розпізнають за морфологічними та динамічними особливостями рельєфу. Наприклад, вузька річкова долина, що має невироблений поздовжній профіль і в якій переважає глибинна ерозія, перебуває в стадії юності. Подальший розвиток долини призводить до її поглиблення і розширення, формування виробленого поздовжнього профілю. Це стадія зрілості долини. На останній стадії (старостідолини) рікамаєширокудолину, спокійнутечіюісильнозвивисте русло.

Визначення відносного віку форм рельєфу за їхнім просторовим співвідношенням полягає у з’ясуванні послідовності їхнього формування; у цьому випадку оперують такими поняттями, як старший (давніший), молодший. Будь-яка форма рельєфу є давнішою щодо тих, які ускладнюють її поверхню. Наприклад, водно-льодовикова рівнина є давнішою порівняно з долинами рік, що її розчленовують.

Визначення абсолютного віку акумулятивних форм рельєфу зводиться до з’ясування віку порід, які складають ці форми. Наприклад, моренні горби, складені середньочетвертинними відкладами, мають середньочетвертинний вік. Для визначення віку вироблених форм використовують такі методи: 1) метод корелятних відкладів; 2) метод вікових рубежів.

Для виконання цієї роботи, головним завданням якої є визначення віку гірської країни (часу формування гір), треба використовувати методкорелятнихвідкладів. Корелятниминазиваютьвідклади, одновікові (синхронні) виробленим формам рельєфу; вони формувались одночасно з ними у результаті дії генетично поєднаних денудаційно-акумуля- тивнихпроцесів. Відклади, корелятнігоротворенню, нагромаджуються у передгірських і міжгірських прогинах унаслідок акумуляції продуктів руйнування прилеглих до прогинів гір.

Наприклад, наприкінці крейдового періоду розпочалось формування гірської споруди і пов’язаного з нею передгірського прогину (рис. 5). Протягом палеогену породи, знесені з гір, нагромаджувалися у про-

15