Материал: Практикум з курсу Геологія

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка

Г. БАЙРАК, Р. ГНАТЮК, П. ГОРІШНИЙ

Практикум з курсу

“ГЕОМОРФОЛОГІЯ”

Навчально-методичний посібник

Львів Видавничий центр ЛНУ

імені Івана Франка

2008

ВСТУП

Практикум з курсу “Геоморфологія” призначений для студентів другого– третьогокурсівгеографічногофакультетуЛьвівськогонаціонального університету імені Івана Франка і складені відповідно до навчальної програми курсу “Геоморфологія”. Він доповнює та поглиблює отримані на лекційних заняттях знання і сприяє всебічному вивченню предмета. Завдання, щоїхвиконуютьстуденти, допоможутьліпшезасвоїти лекційний матеріал і ґрунтовніше підготуватись до іспиту.

Лабораторні роботи спрямовані на формування у студентів наукових уявлень про рельєф, його морфологію, походження, вік та історію розвитку, а також рельєфотвірні процеси, які відбувались у минулому і тривають сьогодні. У ході виконання завдань значну увагу приділяють вивченню геологічної будови рельєфу, його взаємозв’язків з гірськими породами та значенню геологічних утворень для з’ясування віку і генезису рельєфу.

Лабораторні заняття з курсу “Геоморфологія” мають на меті розвинути навички самостійного вивчення геоморфологічної будови території на підставі аналізу топографічних, геологічних карт, аерофотознімківтаданихописубуровихсвердловин. Підчасвиконаннязавдань студенти вчаться будувати й аналізувати геолого-геоморфологічні профілі, геоморфологічні картосхеми та карти. Отримані навички та знання допоможуть студентам ліпше підготуватись до геоморфологічного розділу комплексної фізико-економіко-географічної практики.

Пропонований практикум ґрунтується на розроблених раніше завданнях до лабораторних робіт С.В. Лютцау “Общая геоморфология. Методическиеуказания” М., 1976; О.В. Скварчевської“Робочапрограма та лабораторні роботи з геоморфології” Львів, 1981; І.П. Ковальчука, М.Б. Іваника “Програма та лабораторні роботи з курсу “Геоморфологія” Львів, 1996; В.І. Кружаліна, С.В. Лютцау “Практикум по общей геоморфологии” М., 1998. Для висвітлення теоретичного матеріалу використано підручники О.І. Спірідонова “Основы общей методики полевых геоморфологических исследований и геоморфологического картографирования” М., 1970 та О.К. Леонтьєва, Г.І. Ричагова “Общая геоморфология” М., 1988. Однак вони розширені і доповнені новими завданнями та ілюстраціями. Рекомендації щодо змісту, виконання й оформлення лабораторних робіт ґрунтуються на досвіді авторів з проведення практичних занять з курсу “Геоморфологія”.

3

Завдання 1

МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЛЬЄФУ

Морфологія рельєфу є складовою частиною геоморфологічної тріади: морфологія–генезис–вік. Пiд морфологiєю рельєфу розуміють його зовнiшнi риси, визначені розмiрами, абсолютною висотою та формою піднять і знижень, крутістю i формою схилiв, ступенем ерозiйного розчленування тощо. Предметом дослiдження самостiйного роздiлу геоморфології – морфологiї рельєфу – є зовнiшня пластика (форма) геоморфологiчних утворень, сучасних форм рельєфу, якi кількісно вивчає морфометрiя, а якiсно – морфографiя.

Морфографія – це галузь геоморфології, що займається виділенням, означенням і описом форм рельєфу земної поверхні та систематизацією їх за зовнішніми ознаками. Як синонім використовують термін орографія. Характеристика орографії передбачає опис головних додатних і від’ємних форм рельєфу. Морфометрія – це галузь геоморфології, що дає кількісну характеристику рельєфу. Головними морфометричними показниками рельєфу є абсолютні висоти, вертикальне і горизонтальне розчленування, крутість земної поверхні. Їх обчислюють за такими формулами.

Середня абсолютна висота (середня висота місцевості)

n

де ∑i=1 hi – сума абсолютних відміток (висот) точок; n – кількість точок.

де hmax – найвища абсолютна висота, hmin – найнижча абсолютна висота; Sобл – облікова площа (як звичайно 1 км2).

4

Горизонтальне розчленування (густота розчленування) обчислюють як відношення довжини тальвегів L до досліджуваної площі Р:

K=L/P. (3)

Крутість(кути нахилу) земної поверхні визначають за шкалою

(графіком) закладень, яка є на топографічних картах великих масштабів. Якщо її нема, то кут нахилу обчислюють за формулою

деh – висотаперетинурельєфу; l – відстаньміжгоризонталяминакарті. Ухил річки і визначають за формулою

де h – різниця абсолютних висот урізу води верхньої і нижньої точок русла; l – довжина русла річки між цими точками.

Метазавдання: навчитистудентівзатопографічноюкартоюописувати морфологію рельєфу і визначати його кількісні характеристики.

Вихідні матеріали: 1) топографічні карти масштабів 1:25 000 і 1:50 000, висоти перетину рельєфу, відповідно, 5 і 10 м; 2) міліметровий папір; 3) робочі інструменти – циркуль-вимірювач, транспортир, курвіметр, лінійка, олівець, кольорові олівці, туш.

1.1. Побудова картограми вертикального розчленування рельєфу

Картограму будують на топографічній карті або її копії (масштаб 1:25 000 –1:50 000). Перший етап роботи – визначення у кожному цілому квадраті карти (1 км2) різниці максимальної і мінімальної абсолютної висоти. Для цього у межах кожного квадрата знаходять точки з найменшою та найбільшою абсолютною висотою. Для визначення абсолютних висот використовуютьвідміткиосновнихідопоміжнихгоризонталей, підписані відмітки висот (вершини хребтів, горбів тощо). Якщо у квадраті є тільки основні горизонталі, то перевищення можна обчислити за кількістю проміжків між горизонталями, яку множать на значення перетину рельєфу (длямасштабу1:25 000 – 5 м, 1:50 000 – 10 м). Наприклад, якщоуквадраті карти масштабу 1:25 000 є п’ять основних горизонталей, то різниця абсолютнихвисот– 4×5=20 м. Значеннявертикальногорозчленуваннярельєфу заокруглюютьдометраіцечисловписуютьусерединуквадрата.

5